20.03.2017 Справа № 904/887/17
За позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м.Дніпро
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вторма 2", м.Дніпро
про стягнення 456 085,52 грн. та витребування із незаконного володіння майна.
Суддя Рудовська І.А.
Представники:
від позивача: не з'явився
від відповідача: Співак Н.М., довіреність № 1 від 26.01.17р.
Третяк В.В., довіреність № 2 від 22.02.17р.
Суть спору:
Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вторма 2" (далі - відповідач) в якому просить суд:
- стягнути з відповідача на користь позивача 456 085,52 грн. заборгованості з якої: 11 574,48 грн. - прострочених суборендних платежів, 2584,97 грн. - пені за простроченні зобов'язання, 127 062,07 грн. - втраченої вигоди, 264 864,00 грн. - вартості втраченої вторинної сировини, 50 000,00 грн. - моральної шкоди;
- витребувати із незаконного володіння відповідача на користь позивача склад-ангар загальною площею 200 кв.м. вартістю 239 400,00 грн.;
- стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 25.01.2017 р. порушено провадження у справі № 904/887/17 та її розгляд призначено в судовому засіданні на 07.02.2017 р.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 07.02.2017 р. розгляд справи відкладено на 28.02.2017 р.
В судових засіданнях 28.02.2017 р. та 16.03.2017 р. оголошено перерву до 16.03.2017 р. та 20.03.2017 р.
Представник позивача у судових засіданнях 28.02.2017 р. та 16.03.2017 р. підтримав позовні вимоги та просив суд їх задовольнити. В судове засідання 20.03.2017 р. представник позивача не з'явився, причину відсутності суду не повідомив.
Представник відповідача в судових засіданнях заперечував проти позовних вимог з підстав викладених у відзиві на позов та письмових поясненнях.
При розгляді справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
В порядку ст. 85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 20.03.2017 р. оголошені вступна та резолютивна частини судового рішення.
Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача (28.02.2017 р. та 16.03.2017 р.) та відповідача, оцінивши надані докази в їх сукупності, господарський суд, -
01.04.2014 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровський завод Продмаш" (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Вторма 2" (орендар, відповідач) укладено Договір оренди нерухомого майна (далі - Договір від 01.04.2014), відповідно до якого в оренду відповідачеві було передано нерухоме майно (ангар) площею 349,23 кв.м за адресою: АДРЕСА_1. Строк договору оренди було встановлено до 23.03.2017 р.
Згідно матеріалів справи Договір від 01.04.2014 р. залишався чинним до його розірвання на підставі Додаткової угоди від 28.09.2016 р. та передачі майна орендодавцеві за Актом приймання-передачі від 28.09.2016 р.
При чинності Договору від 01.04.2014 р., між ТОВ "Дніпропетровський завод Продмаш" (орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (орендар, позивач) 01.07.2016 р. укладено Договір оренди нерухомого майна (далі - Договір оренди від 01.07.2016), за яким ФОП ОСОБА_1 разом з іншим нерухомим майном передано в оренду ангар площею 349,23 кв.м.
На підставі Договору оренди нерухомого майна від 01.07.2016 р. між Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (орендатор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Вторма 2" (суборендатор, відповідач) укладено Договір суборенди нерухомого майна № 1/07 від 01.07.2016 р. (далі - Договір суборенди), за яким відповідачеві у суборенду передається нерухоме майно, а саме ангар площею 349,23 кв.м та однокімнатне офісне приміщення площею 10,00 кв.м, при цьому останнє взагалі навіть не передавалося позивачеві в оренду за Договором оренди від 01.07.2016 р.
Статтею 795 Цивільного кодексу України передбачено, що повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється, а відповідно до ст. 761 Цивільного кодексу України право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права.
Тобто, станом на 01.07.2016 р. (дата укладення Договору оренди від 01.07.2016 та Договору суборенди) Договір від 01.04.2014 не припинився та майно за ним не було повернуте орендодавцеві за Актом приймання-передачі, підписання якого передбачено п. 3.3.13 Договору від 01.04.2014 р. та ст. 795 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ст. 796 Цивільного кодексу України (одночасно з правом найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) наймачеві надається право користування земельною ділянкою, на якій вони знаходяться, а також право користування земельною ділянкою, яка прилягає до будівлі або споруди, у розмірі, необхідному для досягнення мети найму).
Відповідач володів та користувався також і прилеглою до приміщення ангару територією, на якій знаходилося його майно, зокрема техніка, а також вторинна сировина (макулатура).
Повторна передача майна в оренду, по-перше, була здійснена фіктивно, оскільки будь-яких змін у правовому становищі ТОВ "Вторма 2" не відбулося, окрім лише того, що орендна плата (у тому ж самому розмірі, що й по Договору від 01.04.2014) за начебто користування ангаром за липень та серпень 2016 року була перерахована спочатку на рахунок ФОП ОСОБА_1, а потім справжньому орендодавцеві - ТОВ "Дніпропетровський завод Продмаш"
Крім того, Договір суборенди від 01.07.2016 р. був укладений між позивачем та відповідачем щодо майна, яке вже знаходилося в оренді за Договором від 01.04.2016 р. тобто прав власника щодо володіння та користування нерухомим майном за адресою АДРЕСА_1 у ТОВ "Дніпропетровський завод Продмаш" станом на 01.07.2016 р. не було, оскільки вони належали ТОВ " Вторма 2" за Договором від 01.04.2014.
Таким чином, ТОВ "Дніпропетровський завод Продмаш" не міг передати право володіння та користування зазначеним нерухомим майном позивачеві, а отже й останній не міг передати їх ТОВ "Вторма 2" за Договором суборенди.
Отже, Договір оренди від 01.07.2016 та Договір суборенди є такими, що порушують п. 1, п. 2, п.5 ст. 203 Цивільного кодексу України, що є підставою для визнання їх недійсними на підставі п. 1 ст. 215 Цивільного кодеку України.
Відповідно до п. 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. № 11 Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними "якщо, вирішуючи господарський спір, суд встановить, що зміст договору, пов'язаного з предметом спору, суперечить законодавству, чинному на момент укладення договору, він, керуючись пунктом 1 частини першої статті 83 ГПК, вправі за власною ініціативою визнати цей договір недійсним повністю або у певній частині із застосуванням за необхідності й наслідків визнання недійсним нікчемного правочину (абзац другий частини п'ятої статті 216 ЦК України).
Щодо розміру суборендних платежів та пені за договором суборенди нерухомого майна № 1/07 від 01.07.2016р., заявлених позивачем до стягнення з відповідача плату за Договором суборенди нерухомого майна № 1/07 від 01.07.2016 р., укладеним між ФОП ОСОБА_1 та ТОВ "Вторма 2", у розмірі 11574,48грн., що складається з суборендних платежів за вересень, жовтень та листопад 2016 року.
Також, позивачем до стягнення заявлено пеню в розмірі 0,5 % від простроченої суми за кожен день прострочення, що становить 2584,97 грн.
Позивач обґрунтовує свої вимоги тим, що за Договором суборенди відповідач повинен був сплачувати позивачеві плату у розмірі 3 750 грн. 79 коп. (за оренду ангару площею 349, 23 кв.м) та 107 грн. 40 коп. (за оренду однокімнатного офісного приміщення площею 10,00 кв.м), всього 3858,16 грн. на місяць.
При цьому, Договір суборенди, на думку позивача, є розірваним з 24.09.2016 на підставі листа № 15 від 24.08.2016 р. (при цьому до позовної заяви додано лист № 16 від 25.08.2016).
Однак, після розірвання Договору від 01.04.2014, який діяв до 28.09.2016, відповідачем було укладено Договір оренди нерухомого майна від 28.09.2016 р., безпосередньо із власником нерухомого майна - ТОВ "Дніпропетровський завод Продмаш", на підставі якого, згідно з Актом № 1 приймання-передачі від 28.09.2016 р., відповідачеві було передано нерухоме майно, зокрема ангар площею 349,23 кв.м. Тобто, з 28.09.2016 р. ангар перебуває в оренді у відповідача на законних підставах, так само, як до цього перебував у його користуванні на підставі Договору від 01.04.2014.
У той же час позивач заявляє до стягнення суборендну плату за вересень, жовтень та листопад, що є безпідставним та необгрунтованим, так само як і вимоги щодо стягнення пені за Договором суборенди, яка, крім того, що є необгрунтованою, нарахована з порушенням статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", відповідно до якої розмір пені за порушення грошових зобов'язань обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Щодо вимоги про стягнення неодержаного прибутку (втраченої вигоди) у вигляді офорендних платежів за період з 25.09.2016 року по 23.06.2019 року у розмірі 127062, 07 грн.
Позивач просить стягнути з відповідача неодержаний прибуток у вигляді суборендних платежів, які б позивач міг отримати з іншого суборендатора за строк дії договору оренди, а саме-за період з 25.09.2016 року по 23.06.2019 року у сумі 127062,07 грн.
Відповідно до ст. 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Однак, для того, щоб у особи виник обов'язок по відшкодуванню збитків у порядку ст. 623 Цивільного кодексу України, зобов'язання має бути дійсним, адже лише у цьому випадку його можна порушити.
З огляду на вище викладене, Договір суборенди є недійсним, а тому взагалі не може вважатися підставою виникнення прав та обов'язків позивача та відповідача. Відповідно, неможливо порушити й будь-які з його положень.
Також, у відповідача відсутній і обов'язок звільнити орендоване приміщення, оскільки він знаходиться у ньому на законних підставах, а саме на підставі Договору від 01.04.2016 та Договору від 28.09.2016 і будь-які збитки у позивача у зв'язку з цим відсутні.
Крім того, відповідно до статті 774 Цивільного кодексу України передання наймачем речі у користування іншій особі (піднайм) можливе лише за згодою наймодавця, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір суборенди було укладено без отримання дозволу з боку ТОВ "Дніпропетровський завод Продмаш".
Стаття 783 Цивільного кодексу України встановлює підстави для розірвання договору найму на вимогу наймодавця, зокрема, коли наймач без дозволу наймодавця передав річ у користування іншій особі.
Відповідно до листа № 157 від 26.09.2016р., на який посилається позивач, останній повинен був звільнити приміщення до 23.10.2016 р. у зв'язку саме з розірванням Договору оренди від 01.07.2016 р. у відповідності до ст. 783 Цивільного кодексу України.
При цьому, позивач, спотворюючи дійсні обставини, зазначає, що розірвання договору оренди сталося у зв'язку з неправомірними діями Відповідача, які призвели до втрати його "ділової репутації в очах власника приміщення і, внаслідок цього, 26.09.2016 року позивач отримав від власника приміщення повідомлення про розірвання договору оренди та вимогу звільнити приміщенням". Відповідачем ніколи не вчинялися будь-які дії, які б порушували права чи законні інтереси Позивача.
Тобто, розірвання Договору суборенди (навіть і недійсного) сталося з вини самого позивача, а не через дії відповідача.
Також, розмір плати за ангар за Договором суборенди становить 3750,76 грн. та повністю дорівнює розміру орендної плати за Договором оренди від 01.07.2016, що виключає одержання позивачем взагалі будь-якого прибутку за Договором суборенди, стягнення якого він вимагає.
Щодо вимоги про стягнення вартості втраченої сировини у розмірі 264 862,00 грн.
Як стверджує відповідач, що на його території знаходиться вторинна сировина, а саме макулатура марки МС-5Б та МС-7Б у кількості, яку неможливо визначити, оскільки зазначена сировина опечатана у ході кримінального провадження № 12016040670003165, розпочатого за заявою позивача, яке і досі триває. В ході вказаного досудового розслідування позивачем не доведено належність йому спірної сировини, як не доведено це і у даній справі.
При цьому, відповідач постійно займається збором і переробкою макулатури та іншої вторинної сировини як від населення, так і це є його основною діяльністю. Так, щомісячно, ТОВ "Вторма 2" закуповує понад 1 тис. тонн макулатури, що підтверджується бухгалтерською довідкою за січень-вересень 2016 року. Отже, відповідач вважає вказану сировину своєю власністю.
Позивачем не доведено належність йому спірного майна, а саме: макулатури МС-5Б та МС-7Б у кількості 77196 кг та полімерних відходів у кількості 5 546 кг. В якості доказу ним надано лише Висновок про вартість майна від 25 жовтня 2016 року, складений оцінювачем ОСОБА_4 (надалі - Висновок № 1). При цьому, у Висновку № 1 зазначається (стор. 5): "2. У процесі оцінки спеціальна юридична експертиза документів, що стосуються прав власності на об'єкт оцінки не здійснювалася. Оцінювач не несе відповідальності за юридичний опис прав на об'єкт оцінки або за запитання, пов'язані із розглядом даних прав...5. Перед Оцінювачем не ставилося завдання, та він не здійснював як частину цього дослідження огляд об'єкту оцінки у натурі ті кількісні виміри, спеціальні експертизи -юридичну експертизу правового положення оцінюваного об'єкту, санітарно-гігієнічну, екологічну експертизу, кількісну і товарознавчу експертизу".
Тобто, Висновок № 1 не є доказом того, що вторинна сировина (макулатура марки МС-5/7Б) належить саме позивачеві, і навіть не встановлює наявність чи відсутність макулатури у зазначеній кількості, він лише містить інформацію, про те, скільки на ринку коштує 77196 кг макулатури та 5 546 кг полімерних відходів.
Інших доказів належності майна позивачеві останнім не надано, при цьому, майно знаходиться у схоронності на території відповідача, з огляду на що вимога про виплату компенсації вартості вторинної сировини у розмірі, заявленому позивачем, є безпідставною.
Щодо вимоги про стягнення моральної шкоди.
Відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Виходячи з того, що усі заявлені позивачем попередні вимоги є необгрунтованими та безпідставними, вимога про стягнення моральної шкоди також не підлягає задоволенню. З боку відповідача не було порушено жодних прав позивача, що виключає стягнення з ТОВ "Вторма 2" моральної шкоди.
Щодо вимоги про витребування з незаконного володіння відповідача на користь позивача складу-ангару загальною площею 200 кв.м вартістю 239 400, 00 грн.
В обґрунтування своєї вимоги позивачем надано Висновок про вартість майна, складений 25 жовтня 2016 року оцінювачем ОСОБА_4 (надалі -Висновок № 2). Відповідно до Висновку № 2 оцінка майна здійснювалася на підставі наданих ФОП ОСОБА_1 документів, а саме - "Довідки з описом і характеристиками об'єкта". При цьому, у висновку не зазначено, ані підстав, ані будь-яких документів в обгрунтування належності майна саме позивачеві. При цьому, так само, як і у Висновку № 1, у Висновку № 2 зазначено (стор.5): "2. У процесі оцінки спеціальна юридична експертиза документів, що стосуються прав власності на об'єкт оцінки не здійснювалася. Оцінювач не несе відповідальності за юридичний опис прав на об'єкт оцінки або за запитання, пов'язані із розглядом даних прав... 5. Перед Оцінювачем не ставилося завдання, та він не здійснював як частину цього дослідження огляд об'єкту оцінки у натурі ті кількісні виміри, спеціальні експертизи - юридичну експертизу правового положення оцінюваного об'єкту, санітарно-гігієнічну, екологічну експертизу, кількісну і товарознавчу експертизу"
Отже, Висновок № 2 не є підтвердженням права власності позивача на спірне майно. Інших доказів належності витребуваного майна саме позивачеві останнім не надано, з огляду на що підстави для задоволення його вимоги про витребування у відповідача вказаного майна відсутні.
Відповідно до ст. 1 та ст. 2 Господарського процесуального кодексу України правом на звернення до господарського суду за захистом порушеного права або охоронюваного законом інтересу наділені підприємства та організації, права та інтереси яких дійсно порушені.
Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги поданими суду доказами. Обов'язок доказування згідно зі ст. 33 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони, кожна з яких повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог.
Таким чином, суд вважає доводи позивача викладені у позовній заяві безпідставними, не доведеними та необґрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню з підстав наведених судом з вищевикладеного, а тому суд відмовляє в задоволенні позовних вимог.
Згідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір по справі слід віднести на позивача, оскільки в позові відмовлено.
Керуючись ст.ст. 33, 34, 36, 43, 44, 49, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
В задоволенні позову - відмовити.
Судовий збір покласти на позивача.
Суддя І.А. Рудовська
Дата підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 ГПК України "22" березня 2017 р.
Повне рішення складено 20.03.2017