Cправа № 127/3994/17
Провадження № 2/127/2408/17
Іменем України
17 березня 2017 року Вінницький міський суд Вінницької області
в складі: головуючого - судді Прокопчук А.В.,
при секретарі Поливаній Ю.В.,
за участю позивача ОСОБА_1,
представника відповідача ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 соціальної політики Вінницької міської ради про стягнення грошових коштів,-
В лютому 2017 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_3 соціальної політики Вінницької міської ради про стягнення грошових коштів.
Позовні вимоги ОСОБА_1 мотивував тим, що постановою Вінницького міського суду Вінницької області від 15 березня 2013 року ОСОБА_3 праці і соціального захисту населення Вінницької міської ради було зобов'язано провести ОСОБА_1 перерахунок та виплату щорічної грошової допомоги на оздоровлення за 2012 рік відповідно до статті 8 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в розмірі 2-ти мінімальних заробітних плат з урахуванням виплаченої грошової допомоги. Також, позивач зазначає, що ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 19 лютого 2014 року замінено сторону виконавчого провадження з ОСОБА_3 праці і соціального захисту населення Вінницької міської ради на ОСОБА_3 соціальної політики Вінницької міської ради.
Дане рішення суду виконано боржником частково, зокрема, в частині перерахунку разової грошової допомоги на оздоровлення за 2012 рік з урахуванням проведених виплат в розмірі 5615,00 грн. Однак, даний борг позивачу досі не виплачений, в зв'язку з відсутністю відповідного бюджетного фінансування на виконання судових рішень. Враховуючи вищевикладене, ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом та просить стягнути з ОСОБА_3 соціальної політики Вінницької міської ради на його користь грошові кошти по недоплаченій щорічній грошовій допомозі на оздоровлення за 2012 рік в сумі 5615,00 грн.
До початку розгляду справи по суті ОСОБА_1 було подано позовну заяву із збільшеними позовними вимогами, яка мотивована тим, що станом на перший квартал 2017 року розмір мінімальної заробітної плати становить 3200,00 грн. В зв'язку з цим, розмір допомоги на оздоровлення має становити 15 880,00 грн. (3200,00 грн. х 5 мінімальних заробітних плат - 120,00 грн. виплаченої допомоги = 15 880,00 грн.). Тому ОСОБА_1 просить стянути з ОСОБА_3 соціальної політики Вінницької міської ради на його користь грошові кошти по недоплаченій грошовій допомозі на оздоровлення за 2012 рік в сумі 15 880,00 грн.
В судовому засіданні позивач позовні вимоги разом із збільшеними підтримав, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві. Просив позов задовольнити.
Представник відповідача ОСОБА_3 соціальної політики Вінницької міської ради - ОСОБА_2 в судовому засіданні позов не визнала та пояснила, що дані позовні вимоги вже були вирішені постановою Вінницького міського суду Вінницької області від 15.03.2013 року. Дане рішення суду було виконано в частині нарахування допомоги. Щодо виплати даних коштів, то наразі це є неможливим, в зв'язку з відсутністю цільового фінансування. Такоє зазначила, що виплата буде проведена після надання фінансування з державного бюджету. Крім того, представник звернула увагу на те, що стягнення заявленої позивачем суми у даному випадку буде подвійною відповідальністю за одне і теж зобов'язання, що відповідно до законодавства України є неприпустимим. Просила відмовити ОСОБА_1 в задоволенні його позовних вимог.
Вислухавши пояснення позивача ОСОБА_1, представника відповідача ОСОБА_2, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, прийшов до висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Частиною 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 р. №2 "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції" роз'яснено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У п.33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 року у справі "Христов проти України" суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч.1 ст.6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.
Відповідно до ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
У справі Bellet v. France Суд зазначив, що "стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".
Правилами ст. 10 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч. 2 ст. 60 ЦПК України, докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 є учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС І категорії, а також є інвалідом ІІ групи, безстроково (а.с. 5).
Судом встановлено, що постановою Вінницького міського суду Вінницької області від 15 березня 2013 року по справі № 127/4647/13-а позов ОСОБА_1 був задоволений та визнано протиправними дії ОСОБА_3 праці та соціального захисту населення Вінницької міської ради щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 за 2012 рік щорічної допомоги на оздоровлення відповідно до ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". А також зобов'язано ОСОБА_3 праці та соціального захисту населення Вінницької міської ради провести перерахунок та здійснити виплату ОСОБА_1 щорічної грошової допомоги на оздоровлення за 2012 рік відповідно до ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"в розмірі п'яти мінімальних заробітних плат з урахуванням виплаченої грошової допомоги.
Частиною третьою ст. 61 ЦПК України визначено, що обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.2002р. у справі за заявою №48553/99 "Совтрансавто-Холдинг" проти України", а також згідно рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.1999 р. у справі за заявою №28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
Матеріалами справи втановлено, що ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 19.02.2014 року по справі № 127/4647/13-а замінено сторону виконавчого провадження з ОСОБА_3 праці і соціального захисту населення Вінницької міської ради на ОСОБА_3 соціальної політики Вінницької міської ради.
Крім того, ухвалою Вінницького місського суду Вінницької області від 13 серпня 2014 року було встановлено спосіб і порядок виконання виконавчого листа №127/4647/13-а шляхом стягнення з ОСОБА_3 соціальної політики Вінницької міської ради на користь ОСОБА_1 щорічної грошової допомоги на оздоровлення за 2012 рік відповідно до ст. 48 Закону України «Про статус і соціальних захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в розмірі пяти мінімальних заробітних плат з урахуванням виплаченої грошової допомоги з урахуванням проведених виплат (а.с. 26-29).
Разом з тим, слід зазначити, що постановою старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Вінницькій області ОСОБА_4 від 27.03.2015 року виконавчий лист № 127/4647/13-а було повернуто стягувачу (а.с. 23-25).
Матеріалами справи встановлено, що Катеренюк В.М. 9 лютого 2017 року звертався до відповідача з заявою, в якій просив надати інформацію про виконання рішення суду по справі № 127/4647/13-а (а.с. 2).
З листа ОСОБА_3 соціальної політики Вінницької міської ради від 15 лютого 2017 року, суд вбачає, що вищезазначене рішення суду виконано в частині перерахунку щорічної разової грошової допомоги на оздоровлення за 2012 рік з урахуванням проведених виплат в розмірі 5615 грн. Рішення судів виконуються органами місцевого самоврядування в межах передбачених їм фінансових ресурсів. Кошти, необхідні для здійснення органами місцевого самоврядування делегованих повноважень, щороку передбачаються в Законі України "Про державний бюджет". Так, Законом України "Про державний бюджет на 2017 рік" видатки на виконання рішень суду для органів соціального захисту населення не передбачено. Таким чином, причиною невиконання рішення суду в частині проведення виплати є поважною та не залежить від боржника. У разі виділення бюджетних коштів на виконання рішення суду зазначене рішення буде виконано в повному обсязі (а.с. 3-4).
Отже, враховуючи рішення суду по справі № 127/4647/13-а, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 вже були предметом розгляду та задоволені.
З огляду на вищевказане, суд приходить до висновку, що рішення суду було виконано в частині перерахунку щорічної разової грошової допомоги, проте виплата грошових коштів не здійснена, в зв'язку з відсутністю цільового фінансування. Однак, слід зазначити, що виплата буде проведена відразу ж після надання фінансування з державного бюджету.
Статтею 95 Конституції України визначено, що виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що виконання постанови суду першої інстанції є неможливим через тимчасову відсутність коштів, виплата яких буде здійснена за наявності відповідного фінансування з Державного бюджету України.
Таким чином, виконання постанови суду є можливим.
Отже, постанова суду від 15 березня 2013 року є частково виконаною, а тому стягнення заявленої позивачем суми в даній справі є подвійною відповідальністю за одне і теж зобов'язання, що є заборонено законодавством.
Так, статтею 61 Основного Закону визначено, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилався на п.8 ч. 2 ст. 16 ЦК України, а саме способом захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Відповідно до ч. 1 ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є:
1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);
2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Отже, враховуючи вищевказане, суд вважає, що особа, яка порушила зобов'язання несе цивільно-правову відповідальність, зокрема у вигляді відшкодування збитків. Однак, для застосування даної міри відповідальності необхідною є наявність всіх чотирьох загальних умов відповідальності, а саме: протиправна поведінка боржника, що полягає у невиконанні або неналежному виконанні ним зобов'язань; наявності шкоди (збиткіи - це грошове вираження шкоди); причинного зв'язку між протиправною поведінкою та завданою шкодою; вини боржника. А, відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.
Слід зазначити, що саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинного зв'язку такої поведінки із заподіяною шкодою, що позивачем зроблено не було.
Статтею 48 Бюджетного кодексу України визначено, що розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, враховуючи необхідність виконання бюджетних зобов'язань минулих років, довгострокових зобов'язань за енергосервісом, узятих на облік органами Казначейства України; щодо завдань (проектів) Національної програми інформатизації - після їх погодження з Генеральним державним замовником Національної програми інформатизації.
Слід зазначити, що в Законах України Про Державний бюджет України на 2015-2017 роки цільових коштів на виконання судових рішень по виплаті даного виду допомоги та враховуючи вимоги Бюджетного кодексу України, який прямо забороняє розпорядникам бюджетних коштів здійснювати будь-які виплати за рахунок бюджетних коштів без відповідних бюджетних асигнувань або в розмірах, що перевищують затверджені розміри видатків, вказане судове рішення не могло бути реалізовано ОСОБА_3 в повному обсязі.
Отже, рішення суду не виконане, в зв'язку з відсутністю відповідних асигнувань.
Разом з тим, суд звертає увагу на те, що в разі задоволення даного позову, рішення суду по цій справі також не буде виконане через відсутність асигнувань, однак відбудеть подвійне стягнення коштів, що заборонено нормами чинного законодавства.
Враховуючи вищевказане, суд вважає, що правовідносини, які виникли в результаті виконання рішення суду по справі № 127/4647/13-а слід врегульовувати нормами Закону України "Про виконавче провадження" та "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень".
Щодо посилання позивача настягнення суми коштів виходячи з розміру мінімальної заробітної плати станом на І квартал 2017 року (3200,00 грн.), то дане твердження позивача, на думку суду є необгрунтованим та задоволенню не підлягає, оскільки воно призведе до змінення змісту рішення суду по суті, яке набуло законної сили.
Відповідно до ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.
Крім того, необхідно звернути увагу на те, що Європейський суд з прав людини в своїй практиці (рішення від 09.10.1979 року в справі Ейрі (пункт 24), рішення від 13.05.1980 року в справі Артіко проти Італії (пункт 35), рішення від 30.05.2013 року в справі ОСОБА_5 проти України (пункт 32) визначає, що Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних.
Тому суд, оцінивши допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, приходить до висновку, що позовні вимоги позивача ОСОБА_1 до ОСОБА_3 соціальної політики Вінницької міської ради про стягнення грошових коштів не знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, а тому позов не підлягає задоволенню.
В зв'язку з відмовою в задоволенні позову ОСОБА_1 та враховуючи, що останній звільнений від оплати судлових витрат, судові витрати слід компенсувати за рахунок держави.
На підставі викладеного, керуючись ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст. 61, 95 Конституції України, ст.ст. 15, 16, 22, 1166 ЦК України, ст. 48 БК України, ч. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 р. №2 "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції", ст.ст. 10, 11, 57-61, 212-215 ЦПК України, суд, -
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 соціальної політики Вінницької міської ради про стягнення грошових коштів - відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Вінницької області через Вінницький міський суд Вінницької області протягом 10 днів з дня його проголошення.
Суддя: