79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
16.06.09 Справа № П-14/7
м. Львів
Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого-судді Процика Т.С.
суддів Городечної М.І.
Кузя В.Л.
при секретарі судового засідання Трускавецькому В.П.
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Обласного комунального підприємства (далі ОКП) «Торговий дім (об'єднання) Галичина» від 25.03.2009 р. № 39/09
на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 10.03.2009 р. (підписане 17.03.2009 р.)
у справі № П-14/7
за позовом Заступника прокурора м. Івано-Франківська в інтересах держави в особі Державного міського підприємства (далі ДМП) «Івано-Франківськтеплокомуненерго», м. Івано-Франківськ
до ОКП «Торговий дім (об'єднання) Галичина», м. Івано-Франківськ
про стягнення коштів 143644,96 грн.
за участю представників:
від позивача - Бажан О.М. -представник;
від відповідача - Шемрай С.Б. -представник;
прокурор - Яворський Я.Т. -старший прокурор відділу.
19 травня 2009р. у судовому засіданні апеляційного господарського суду оголошувалась перерва до 16.06.2009р.
Представникам учасників судового процесу права і обов'язки, передбачені ст.ст.20, 22 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України), роз'яснено.
Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 10.03.2009р., суддя Булка В.І., позов задоволено, стягнуто з Обласного комунального підприємства «Торговий дім (об'єднання) «Галичина»на користь Державного міського підприємства «Івано-Франківськтеплокомуненерго» 49 186,59 грн. основного боргу, 62 533,43грн. пені, інфляційних збитків в сумі 13 012,19грн. та 3% річних в сумі 2 212,75грн.
Рішення суду першої інстанції мотивоване положеннями норм ст.ст.11, 509, 526, 625, 901 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), ст.193 Господарського кодексу України (далі ГК України), ст.25 Закону України «Про теплопостачання», на підставі яких місцевим господарським судом зроблено висновок про обгрунтованість вимог позивача, оскільки з матеріалів справи вбачається, що договір фактично виконувався сторонами, позивач надавав послуги (здійснював постачання теплоенергії), які передбачені договором, відповідач їх (послуги) приймав та частково оплачував.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОКП «Торговий дім (об'єднання) Галичина», відповідач у справі, подало апеляційну скаргу, в якій просить апеляційну скаргу задоволити, скасувати рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 17.03.2009 року у справі № П-14/7 повністю і залишити позов без розгляду повністю, посилаючись на неправильне застосування та порушення норм матеріального та процесуального права. Зокрема, скаржник відзначив, що з врахуванням норм ч.6 ст.231 ГК України та Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»з нього підлягає до стягнення пеня, розмір якої не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.
ДМП «Івано-Франківськтеплокомуненерго», позивач у справі, подало відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити оскаржене рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 10.03.2009р. у справі № П-14/7 без змін, а апеляційну скаргу ОКП «Торговий дім (об'єднання) Галичина»-без задоволення з підстав правомірності і обґрунтованості рішення. Зокрема позивач відзначив, що відповідно до положень п.2 ст.1 Закону України «Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій»суб'єкти підприємницької діяльності, які використовують нежилі будинки і приміщення, належні їм на праві власності або орендовані ними на підставі договору, для провадження цієї діяльності: за несвоєчасні розрахунки за спожиті комунальні послуги сплачують пеню в розмірі одного відсотка від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, якщо інший розмір пені не встановлено угодою сторін, але не більше 100 відсотків загальної суми боргу.
Представники учасників судового процесу у судовому засіданні підтримали свої доводи та заперечення, викладені відповідно в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу, а також у поясненнях, наданих у судовому засіданні.
Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу та заслухавши пояснення представників учасників судового процесу у судовому засіданні, суд встановив наступне.
Заступник прокурора м. Івано-Франківська в інтересах держави в особі ДМП «Івано-Франківськтеплокомуненерго»звернувся до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до ОКП «Торговий дім (об'єднання) Галичина»про (з врахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог) стягнення з нього 49 186,59грн. основного боргу, пені на суму 62 533,43грн., інфляційних збитків на суму 13 012,19грн. та трьох процентів річних в розмірі 2 212,75грн., мотивуючи свої вимоги наявністю договору № 468 про постачання теплової енергії від 1 липня 2007 року та додатком № 1 до нього, договором на відпуск теплової енергії від 15 грудня 2000р. № 468 та частковим розрахунком за надані послуги.
Як встановлено судом першої інстанції і це вбачається з матеріалів справи, між ДМП «Івано-Франківськтеплокомуненерго»та ОКП «Торговий дім (об'єднання) «Галичина»укладено договір № 468 від 15.12.2000р. (а.с.а.с.7-8), який 01.07.2007р. викладено у новій редакції (а.с.а.с.3-6)
Зазначений договір підписаний від імені сторін та скріплений їхніми печатками у відповідності до ч.1 ст.181 ГК України.
Відповідно до п.1.1 зазначеного договору державне міське підприємство «Івано-Франківськтеплокомуненерго»(виробник) зобов'язалось постачати тепловою енергією відповідно до умов вказаного договору, а відповідач (споживач) зобов'язався своєчасно проводити оплату за використану енергію за встановленими тарифами в терміни, передбачені цим договором.
Згідно з ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Згідно з ч.1 ст.903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Згідно з ст.905 ЦК України строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з ч.1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно з ч.2 ст.180 ГК України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
У відповідності до умов даного договору сторонами було визначено права та обов'язки сторін за угодою, а також термін дії договору, порядок здійснення розрахунків та відповідальність за порушення зобов'язань сторонами.
Позивачем відзначено, що за період з січня 2007р. по грудень 2008р. відповідач не оплачував або частково оплачував за надані послуги, в результаті чого виникла заборгованість перед позивачем в сумі 65 886,59 грн., яка відповідачем не спростована, а доказів, які б підтверджували протилежне, відповідачем суду не подано.
Таким чином, у відповідача виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 65886,59 грн.
Пунктом 5.8 договору передбачено, що у випадку несплати в терміни, обумовлені цим договором, на суми невиконаного зобов'язання нараховується пеня в розмірі 1 % за кожний день прострочення до дня фактичної оплати. Отже, позивач нарахував відповідачу пеню в розмірі 62 533,43грн.
Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України за прострочення сплати за спожиту теплову енергію позивачем нараховано три проценти річних, що становить 2 212,75 грн., а також збитки із врахуванням встановленого індексу інфляції у розмірі 13 012,19 грн.
Також, позивачем відзначено, що відповідач сплатив частину основного боргу, а саме: 16 700,00грн., тому за станом на момент прийняття рішення судом першої інстанції у відповідача перед позивачем є заборгованість у розмірі 49 186,59 грн. основного боргу, 62 533,43грн. пені, інфляційних збитків в сумі 13 012,19грн. та 3% річних в сумі 2 212,75грн.
Згідно з ч.1ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Відповідно до п.1 ч.2 ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Тобто, підстави виникнення зобов'язань (цивільних прав та обов'язків) встановлені ст.11 ЦК України, вони виникають зокрема з договорів (що і є у цьому випадку), тобто носять диспозитивний характер. Це полягає у обов'язку сторін договору виконувати взяті на себе зобов'язання, визначені умовами цього договору.
Згідно з ч.1, ч.2 ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Згідно з ч.5 ст.203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Факт вчинення сторонами у справі правочину (надання послуг з постачання тнплоенергії) не заперечуються ними.
Згідно з ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з ч.1 ст.173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно з ч.2 ст.509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до ст.174 ГК України Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно з ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з ч.1, ч.2, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Як вбачається з матеріалів справи, а також не спростована відповідачем (вчинення ним дій щодо часткової оплати на виконання договору з постачання теплової енергії) - сума основного боргу за станом на момент прийняття господарським судом рішення у цій справі про стягнення заборгованості складала 49186,59 грн., які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
Згідно з ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Пунктом 5.8 договору передбачено, що у випадку несплати платіжних документів в терміни, обумовлені цим договором, на суми невиконаного зобов'язання нараховується пеня в розмірі 1 % за кожний день прострочення до дня фактичної оплати.
На підставі наведеного положення договору позивач нарахував відповідачу пеню в сумі 62533,43 грн. Проте, пеня підлягає задоволенню та стягненню з відповідача частково у розмірі 4100,56 грн. з огляду на наступне (розрахунок пені, зроблений судом апеляційної інстанції додається).
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Згідно з ч.1, ч.3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ч. 2 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки (штрафу, пені) є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно з ч.1 ст.230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч.1, ч.6 ст.231 ГК України законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Згідно з ст.1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Згідно з ст.3 вищазгаданого Закону розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Висновок місцевого господарського суду про правомірність стягнення розміру пені з відповідача за порушення виконання зобов'язань, встановленого сторонами у справі в договорі, що перевищує розмір пені визначений законом, є помилковим з огляду на наступне.
Згідно з частинами 1, 2 ст. 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі.
Згідно з ч.4 ст.25 Закону України «Про теплопостачання»у разі несвоєчасної сплати платежів за споживання теплової енергії споживач сплачує пеню за встановленими законодавством або договором розмірами.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій»суб'єкти підприємницької діяльності, які використовують нежилі будинки і приміщення, належні їм на праві власності або орендовані ними на підставі договору, для провадження цієї діяльності: за несвоєчасні розрахунки за спожиті комунальні послуги сплачують пеню в розмірі одного відсотка від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, якщо інший розмір пені не встановлено угодою сторін, але не більше 100 відсотків загальної суми боргу.
Таким чином, судом першої інстанції правильно відзначено, що сторони договору можуть передбачити розмір пені більший, а ніж визначений Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», а саме в розмірі одного процента, який визначений ст.1 Закону України «Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій». Проте, такий розмір пені може бути сплачений сторонами договору у випадку порушення ними взятих на себе договірних зобов'язань у добровільному порядку, а стягненню підлягає розмір пені, визначений у договорі чи акті цивільного законодавства, але якщо він не є більшим, ніж визначений Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» (не більше подвійної облікової ставки НБУ).
З огляду на вищевикладене та з врахуванням положень норм ст.ст.1, 2 ЦК України, Преамбули та ст.ст.1, 2 ГК України, норми Господарського кодексу України є спеціальними по відношенню до норм Цивільного кодексу України і підлягають до застосування у цьому випадку, оскільки учасниками цих правовідносин (позивач і відповідач) є суб'єктами господарювання і їх правовий статус, правові основи діяльності та основні засади господарювання підпадають під дію Господарського кодексу України.
У зв'язку з вищенаведеним суд апеляційної інстанції вважає, що позивачем у справі та судом першої інстанції при визначенні розміру пені, яка підлягає до стягнення з відповідача за договором, не дотримано обмежень, встановлених ст.3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».
Згідно з ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно з ч.4 ст.232 ГК України відсотки за неправомірне користування чужими коштами справляються по день сплати суми цих коштів кредитору, якщо законом або договором не встановлено для нарахування відсотків інший строк.
З врахуванням зазначених норм законодавства позивач нарахував відповідачу збитки від інфляції в розмірі 13012,19 грн. та три проценти річних у розмірі 2212,75 грн.
За період з березня 2007р. по грудень 2008р. (включно) розмір інфляційних нарахувань відповідно до розрахунку, зробленого позивачем і врахованого місцевим господарським судом, становить 13012,19 грн., а також три проценти річних від простроченої суми за період з 01.03.2007р. по 31.12.2008р. (включно) відповідно до обґрунтованого розрахунку, зробленого позивачем, становить 2212,75 грн.
З матеріалів справи вбачається, що позивач підставно нарахував відповідачу пеню, інфляційні втрати та три проценти річних, оскільки останній порушив строки, встановлені договором, розрахунку за виконані роботи. Вказані нарахування у встановленому порядку відповідачем не спростовано.
Відповідно до ст.43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Згідно із ст.34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Відповідно до ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
З огляду на викладене, враховуючи положення норм ст.ст.43, 32, 33, 34 ГПК України, та оцінюючи усі докази в сукупності, які містяться у матеріалах справи, Львівський апеляційний господарський суд вважає рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 10.03.2009р. у справі № П-14/7 таким, що підлягає скасуванню частково.
Судові витрати за розгляд справи слід покласти на сторони пропорційно задоволеним вимогам.
Керуючись ст.ст. 33, 43, 49, 99, 101, 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, -
Львівський апеляційний господарський ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу задоволити частково.
2. Скасувати рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 10.03.2009р. у справі № П-14/7 частково.
3. Відмовити в позові в частині стягнення 58432,87 грн. пені.
4. В решті рішення залишити без змін.
5. Судові витрати за розгляд справи в суді першої інстанції та перегляд рішення в апеляційному порядку покласти на сторони пропорційно задоволеним вимогам.
6. На виконання цієї постанови місцевому господарському суду видати відповідні накази.
Постанова може бути оскаржена у касаційному порядку.
Головуючий суддя Процик Т.С.
Суддя Городечна М.І.
Суддя Кузь В.Л.