"04" листопада 2009 р. Справа № 16/191/09
За позовом: Прокурора Ленінського району м. Миколаєва в інтересах держави в особі (54034, м.Миколаїв, вул. Південна,52) в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради (54027, м.Миколаїв, вул. Адміріальлська,20)
до відповідачів: 1). Відкритого акціонерного товариства Будівельна фірма «Миколаївбуд»(54015, м. Миколаїв, вул. Робоча, 2А)
2) Регіонального відділення Фонду державного майна України в Миколаївській області (54017, м.Миколаїв, вул. Чкалова, буд.20)
3). Приватного підприємця ОСОБА_3 (54056, АДРЕСА_1)
4). Приватного підприємця ОСОБА_4 (54034, АДРЕСА_2)
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Будинковий комітет самоорганізації населення «Світанок»(м. Миколаїв, вул. Миколаївська,19).
про: визнання неправомірним включення об'єкта державного житлового фонду до статутного фонду Відкритого акціонерного товариства Будівельна фірма «Миколаївбуд», зобов'язання виключити із статутного фонду об'єкта державного житлового фонду та зобов'язання передати це майно у комунальну власність
Суддя В.Д. Фролов
Від позивача: Дьоміна І.В., дов. № 1303/209/14/22 від 20.05.2009р.
Від 1-го відповідача: Зотіков С.Є., дов. б/№ від 25.06.2009р.
Від 2-го відповідача: Крамаренко С.Д., дов. № 27 від 17.04.2007р.
Сокол О.В., дов № 3 від 08.01.2008р.
Від 3-го відповідача: ОСОБА_9
Від 4-го відповідача: ОСОБА_10, дов. № 28/08 від 31.08.2009р.
Від 3-ої особи: Кучеревьска Т.В.
В засіданні приймає участь: прокурор Давиденко А.В.
Була оголошена перерва до 04.11.2009 р.
Прокурор Ленінського району м. Миколаєва в інтересах держави в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради звернувся до господарського суду Миколаївської області з позовом до Відкритого акціонерного товариства Будівельна фірма «Миколаївбуд»та Регіонального відділення Фонду державного майна України в Миколаївській області про визнання неправомірним включення об'єкта державного житлового фонду до статутного фонду Відкритого акціонерного товариства Будівельна фірма «Миколаївбуд», зобов'язання виключити із статутного фонду об'єкта державного житлового фонду та зобов'язання передати це майно у комунальну власність.
Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 03.07.2009 р. залучено до справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, Будинковий комітет самоорганізації населення «Світанок»(м. Миколаїв, вул. Миколаївська,19).
Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 24.07.2009 р. залучено до справи в якості третього відповідача Приватного підприємця ОСОБА_3 (54056, АДРЕСА_1) та в якості четвертого відповідача - Приватного підприємця ОСОБА_4 (54034, АДРЕСА_2).
Першим відповідачем наданий відзив, у якому він позовні вимоги не визнає, посилаючись на те, що законодавство України чинне на час приватизації Будівельної фірми «Миколаївбуд»не забороняло включати до статутного фонду акці онерних товариств, що приватизуються, належні їм гуртожитки.
Регіональне відділення Фонду державного майна України в Миколаївській області не визнає позовні вимоги і просить суд в задоволені позову відмовити у повному обсязі, оскільки до 2004 року гуртожитки не відносились до об'єктів державного житлового фонду, які підлягають приватизації громадянами України, або підлягали передачі у комунальну власність. Відділення зазначає за відсутності законодавчої заборони (імперативної норми) щодо включення вартості гуртожитків до вартості ЦМК державних підприємств, які підлягали приватизації, відповідні дії регіонального відділення не порушували вимоги чинного законодавства, як наслідок не можна класифікувати як протиправні.
Четвертий відповідач просить припинити провадження у справі на підставі ч.1 ст. 80 ГПК України, він вказує на те, що нежитлові приміщення по вул. Миколаївській, 19/1 м. Миколаєва належать фізичній особі - ОСОБА_12, а ні приватному підприємцю ОСОБА_12. Він зазначає, що випадку приналежності нерухомого майна на праві власності приватному підприємцю про це робиться відповідна відмітка в свідоцтві про право власності на нерухоме майно та витязі про реєстрацію права власності на нерухоме майно. В свідоцтві про право власності на нежитлові приміщення по вул. Миколаївській, 19/1 м. Миколаєва чітко зазначено власника - ОСОБА_12, що також відображено в витязі про реєстрацію права власності на нерухоме майно.
Вивчивши матеріали справи, господарський суд встановив:
На підставі рішення зборів акціонерного товариства Будівельна фірма «Миколаївбуд»організації орендарів державної будівельної фірми «Миколаївбуд»від 28.09.1994 р., спільним рішенням № 59 від 24.20.94 створено ВАТ «Будівельна фірма «Миколаївбуд». Цим же рішенням зборів було схвалено план приватизації державного майна Будівельної фірми «Миколаївбуд»затверджений наказом РВ ФДМ по Миколаївській області № 45/8 від 04.10.1994 р..
Згідно плану приватизації РВ ФДМ України по Миколаївській області передало ВАТ «Будівельна фірма «Миколаївбуд»ряд нерухомих об'єктів, у тому числі і гуртожиток, розташований за адресою м. Миколаїв, вул. Миколаївська, 19.
Комунальним підприємством Миколаївське міжміське бюро технічної інвентаризації на гуртожиток, який увійшов до статутного фонду ВАТ «Будівельна фірма «Миколаївбуд»було видано реєстраційне посвідчення №115 від 15.04.2002 р..
Позовна заява вмотивована тим, що вищезазначене є порушенням прав територіальної громади м. Миколаєва у особі Миколаївської міської ради, оскільки законодавством передбачено обов'язок поступової передачі гуртожитків до відання місцевих рад при приватизації державного майна.
В обґрунтування позовних вимог, прокурор посилається на ч. 2 ст. З (в редакції, чинній у 1994 році) Закону України від 04.03.1992 року № 2163-ХІІ «Про приватизацію майна державних підприємств», відповідно до якого, дія цього Закону не поширюється на приватизацію об'єктів державного земельно го та житлового фондів, а також об'єктів соціально-культурного призначення, за винятком тих, які належать підприємствам, що приватизуються. Прокурор вважає, що гуртожиток відносився до державного житлового фонду і тому не підлягав приватизації відповідно до цього Закону.
Господарський суд, проаналізувавши наданні докази, приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Рішення про приватизацію державного майна, яке перебувало на балансі ЗАТ «Будівельна фірма «Миколаївбуд», було прийнято наказом регіонального відділення від 21.06.94 №45/1, згідно заяви на його приватизацію, наданою організацією орендарів державної будівельної фірми «Миколаївбуд».
Роботи з приватизації здійснювалися відповідно до Закону України «Про приватизацію майна державних підприємств», Декрету Кабінету Міністрів України від 20.05.93 №57-93 «Про приватизацію цілісних майнових комплексів державних підприємств та їх структурних підрозділів, зданих в оренду»шляхом продажу акцій відкритих акціонерних товариств.
Ст. 20 Закону України «Про приватизацію майна державних підприємств»визначає, що розмір статутного фонду господарського товариства, що створюється на основі майна державного підприємства, розраховується, виходячи з оцінки у відновній вартості основних фондів за вирахуванням їх зносу, фактичної вартості оборотних фондів та врахування дебіторської та кредиторської заборгованості, відповідно до Методики, що затверджується постановою Кабінету Міністрів України.
Згідно з діючою на той час «Методикою оцінки вартості об'єктів приватизації», затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 08.09.93 № 717, розмір статутного фонду господарського товариства розраховувався на підставі передавального балансу підприємства, що розроблявся на підставі матеріалів повної інвентаризації майна підприємства.
За наказом регіонального відділення від 30.06.94 №45/4 на ЗАТ «Будівельна фірма «Миколаївбуд»було проведено повну інвентаризацію за станом на 01.06.1994 р. В матеріалах інвентаризації ЗАТ «Будівельна фірма «Миколаївбуд», наданих до регіонального відділення, зазначено про наявність на балансі підприємства гуртожитку для одиноких розташований за адресою м. Миколаїв, вул. Миколаївська, 19.
Згідно з Актом оцінки вартості майна ЗАТ «БФ «Миколаївбуд», затвердженим наказом регіонального відділення від 29.09.94 №45/7, за рішенням комісії з приватизації до статутного фонду ВАТ, що створювався в процесі приватизації ЗАТ «БФ «Миколаївбуд»було включено гуртожиток для одиноких розташований за адресою м. Миколаїв, вул. Миколаївська, 19, при цьому комісія виходила з наступного.
Згідно з п. 42 вищезазначеної Методики, вартість майна цілісного майнового комплексу зменшується на вартість державного житлового фонду, який приватизується відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду».
Гуртожитки не підлягали приватизації відповідно до Закону України від 19.06.92 №2482-ХП «Про приватизацію державного житлового фонду».
Крім цього, згідно з розділом XI Плану приватизації державного майна ЗАТ «БФ «Миколаївбуд», погодженого на загальних зборах членів організації орендарів ДБФ «Миколаївбуд»(протокол від 28.09.94 №1), затвердженого наказом регіонального відділення від 4.10.94 №45/8, визначено, що гуртожитки використовуються відповідно до протоколу від 05.09.1994, затвердженого вступником голови Миколаївського облвиконкому Ради народних депутатів по будівництву ОСОБА_13
Слід також зауважити, що Регіональне відділення Фонду державного майна України по Миколаївській області є юридичною особою - державним органом приватизації, що діє на підставі «Положення про регіональне відділення Фонду державного майна України», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 15 червня 1994 року №412. Виходячи з покладених на нього завдань та в межах своїх повноважень, регіональне відділення змінює в процесі приватизації організаційно-правову форму підприємств, що перебувають у державній власності, здійснює продаж об'єктів приватизації, утворює комісії з приватизації і комісії з інвентаризації та оцінки майна, що перебуває у державній власності, затверджує акти інвентаризації та оцінки вартості майна; здійснює повноваження власника щодо майна, яке приватизується відповідно до прийнятих ним рішень.
Відповідно ЗУ «Про приватизацію державного майна», приватизація державного житлового фонду до повноважень Фонду державного майна України та його регіональних відділень не відноситься. Приватизація державного житлового фонду регулюється Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду». На час виникнення спірних правовідносин, Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду»було передбачено, що до державного житлового фонду, який підлягав приватизації на користь громадян України, відноситься житловий фонд місцевих рад та житловий фонд, який знаходився у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, крім кімнат в гуртожитках. Постановою Кабінету Міністрів України від 6 листопада 1995 року №891 було затверджено Положення про порядок передачі в комунальну власність загальнодержавного житлового фонду, що перебував у повному господарському віданні або в оперативному управлінні підприємств, установ та організацій. Згідно з п. 2 вказаного Положення передачі в комунальну власність підлягали житлові будинки відомчого житлового фонду (крім гуртожитків).
Крім цього, відповідно до вимог постанов Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1996 року №222, від 5 вересня 1996 року №1060 передачі до комунальної власності підлягали об'єкти державного житлового фонду крім гуртожитків.
Наведені норми дають підстави стверджувати, що підчас приватизації ВАТ «БФ Миколаївбуд»у 1994 році гуртожитки не підлягали передачі, як об'єкти державного житлового фонду, у комунальну власність.
Отже твердження Прокурора та Позивача про те, що спірний гуртожиток мав бути переданий, як об'єкт державного житлового фонду, до комунальної власності м Миколаєва, не відповідають дійсності. Відповідні зміни, до зазначеного вище Положення, були внесені лише у 2004 році Постановою Кабінету Міністрів України від 26 травня 2009 року №695. Згідно з ст. 58 Конституції України (1996 року) закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Таким чином, до 2004 року гуртожитки не відносились до об'єктів державного житлового фонду, які підлягають приватизації громадянами України, або підлягали передачі у комунальну власність. Отже за відсутності законодавчої заборони (імперативної норми) щодо включення вартості гуртожитків до вартості ЦМК державних підприємств, які підлягали приватизації, відповідні дії регіонального відділення не порушували вимоги чинного законодавства, як наслідок не можна класифікувати як протиправні.
Слід також зазначити, що при передачі гуртожитків до комунальної власності слід керуватись положеннями Закону України «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності»від 3 березня 1998 року №147/98-ВР, та Законом України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків»від 4 вересня 2008 року №500-УІ, але як з'ясувалось у судовому засіданні Миколаївська міська рада ще не визначилася з цього питання та на цей час відсутнє рішення міської ради щодо надання згоди на прийом до комунальної власності м. Миколаєва гуртожитку за адресою м. Миколаїв, вул. Миколаївській, 19.
Вимоги прокуратури щодо передачі гуртожитку до комунальної власності м. Миколаєва є безпідставними, оскільки такий спосіб захисту є належним за умови, що позивач є власником спірного об'єкту і на підставі закону має право на витребування свого майна з чужого незаконного володіння. Але Миколаївська міська рада має потенційне право здобути право власності на спірний об'єкт у процесі «поступової передачі гуртожитку до відання місцевих рад»(як зазначено у позові). У позові відсутні посилання на те, яким саме чином і коли Позивачем здобуто право власності на спірний гуртожиток, і не вказано коли саме він втратив таке право. При цьому, під втратою слід розуміти фактичне вибуття із володіння та користування власника об'єкту власності, що незаконно вибув з його володіння. Незаконність вибуття із володіння прокурором та Позивачем не доведено, а вибуття з володіння взагалі не мало місця.
Слід також відмітити, що оскаржувана подія відбулась більше десяти років тому. Згідно з ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. У свою чергу ст. 257 ЦК України визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Після конкретизації події, яку прокурор вважає протиправною, з'явиться можливість достеменно встановити момент з якого почався перебіг строку позовної давності. Закінчення строку позовної давності позбавляє особу можливості захистити своє порушене право у судовому порядку.
Прокурор безпідставно просить відновити пропущений строк для звернення з позовною заявою до суду. Прокурор звернувся до суду в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради, підставою звернення було порушення прав держави в особі саме Миколаївської міської ради, прокурор зазначив, в позовній заяві, що про порушене право держави стало відомо тільки 22.04.2009 року. Однак прокурор в порушення вимог ст. 33 ГПК України не доводить ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог, оскільки як вбачається з матеріалів справи, позивач знав про (нібито) порушене право з моменту включення спірного гуртожитку до статутного фонду ВАТ БФ «Миколаївбуд». Зазначеним доказом є участь Миколаївської міської ради в приватизації державного майна Будівельної фірми «Миколаївбуд»через свого уповноваженого представника - заступника голови міськвиконкому Валецького Миколи Миколайовича, який від імені позивача брав участь в комісії з приватизації державного майна Будівельної фірми «Миколаївбуд», що підтверджується матеріалами приватизації (актом оцінки, планом приватизації та іншими). Також позивач знав про внесення спірного гуртожитку до статутного фонду в результаті приватизації, оскільки уповноважений представник позивача підписував план приватизації додатком до якого є відомість державного житлового фонду до якого входив спірний гуртожиток. Відповідно до ст. 76 Цивільного кодексу Української РСР від 18.07.1963 року, який був чинний на час виникнення спірних правовідносин, право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.
За таких обставин, у задоволенні позовних вимог слід відмовити.
Зважаючи на наведене, керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд, -
У задоволенні позовних вимог відмовити.
Суддя