79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
29.10.09 Справа№ 33/103
Господарський суд Львівської області розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи :
за первісним позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Лізинговий дім»(м. Львів)
до: Приватного підприємства «Траст Тер»(м. Львів)
про : стягнення 149 667 (сто сорок дев'ять тисяч шістсот шістдесят сім) грн. 51 коп. (з яких: 131 669,69 грн. - основний борг; 1 668,21 грн. -інфляційні; 8 375,88 грн. -річні; 7 953,73 грн. -пеня)
за зустрічним позовом: Приватного підприємства «Траст Тер»(м. Львів)
до:Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Лізинговий дім»(м. Львів)
про:стягнення лізингових платежів в сумі 839 572 (вісімсот тридцять дев'ять тисяч п'ятсот сімдесят дві) грн. 12 коп. (з яких: 301 387,69 грн. -сума відсотка комісійної згоди; 538 184,43 грн. - сума відшкодування вартості об'єкта)
Суддя : Цікало А.І.
При секретарі : Герасименко В.С.
Представники:
Позивача за первісним позовом, відповідача за зустрічним позовом: Кравцова В. Е. -представник (довіреність № 842 від 01.09.2009 р.)
Відповідача за первісним позовом, позивача за зустрічним позовом: Яворський В. І. -представник (довіреність № 34 від 03.08.2009 р.)
Представникам сторін, присутнім в судовому засіданні, роз'яснено їх права та обов'язки відповідно до ст. 22 ГПК України, зокрема право заявляти відводи.
Представники учасників процесу, присутні в судовому засіданні 23.07.2009 р., звернулись до суду з клопотанням про нездійснення технічної фіксації судового процесу.
Суть спору: 30 липня 2009 року на розгляд господарського суду Львівської області за вх. № 4780 поступила позовна заява від Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Лізинговий дім»(м. Львів) до Приватного підприємства «Траст Тер»(м. Львів) про стягнення 149 667 (сто сорок дев'ять тисяч шістсот шістдесят сім) грн. 51 коп. (з яких: 131 669,69 грн. -основний борг; 1 668,21 грн. -інфляційні; 8 375,88 грн. -річні; 7 953,73 грн. -пеня).
Ухвалою суду від 07.07.2009 р. порушено провадження у справі та призначено до розгляду на 23.07.2009 р. В судовому засіданні 23.07.2009 р., у зв'язку з неявкою представника відповідача, розгляд справи було відкладено на 03.09.2009 р. В судовому засіданні 03.09.2009 р. було продовжено строк вирішення спору та розгляд справи відкладено на 24.09.2009 р.
09 вересня 2009 року на розгляд господарського суду Львівської області за вх. № 6524 поступила зустрічна позовна заява від Приватного підприємства «Траст Тер»(м. Львів) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Лізинговий дім»(м. Львів) про стягнення лізингових платежів в сумі 839 572 (вісімсот тридцять дев'ять тисяч п'ятсот сімдесят дві) грн. 12 коп. (з яких: 301 387,69 грн. -сума відсотка комісійної згоди; 538 184,43 грн. -сума відшкодування вартості об'єкта).
Ухвалою суду від 11.09.2009 р. прийнято зустрічну позовну заяву до розгляду, об'єднано з первісним позовом та призначено до розгляду на 24.09.2009 р. В судовому засіданні 24.09.2009 р. було оголошено перерву до 15.10.2009 р. В судовому засіданні 15.10.2009 р. оголошувалась перерва до 29.10.2009 р.
Позивач за первісним позовом, відповідач за зустрічним позовом вимоги ухвал суду про порушення провадження у справі від 07.07.2009 р., про відкладення розгляду справи від 23.07.2009 р., від 03.09.2009 р. та про прийняття зустрічного позову від 11.09.2009 р. виконав, відзив на зустрічний позов, в якому повністю заперечив зустрічні позовні вимоги, представив, явку повноважного представника в судове засідання забезпечив.
В судовому засіданні 23.07.2009 р. представник позивача подав до суду частину витребуваних документів.
03.09.2009 р. до суду за вх. № 17860 від позивача за первісним позовом, відповідача за зустрічним позовом поступила частина витребуваних судом документів та заява про уточнення позовних вимог, в якій він відмовився від позову в частині стягнення 7 953,73 грн. -пені.
В судовому засіданні 15.10.2009 р. представник позивача за первісним позовом, відповідача за зустрічним позовом подав до суду відзив на зустрічний позов в якому повністю заперечив позовні вимоги за зустрічним позовом.
Представник позивача за первісним позовом, відповідача за зустрічним позовом первісний позов підтримав, просив суд задоволити позовні вимоги в частині стягнення 141 713 (сто сорок одна тисяча сімсот тринадцять) грн. 78 коп. (з яких: 131 669,69 грн. -основний борг; 1 668,21 грн. -інфляційні; 8 375,88 грн. -річні) в частині стягнення 7 953,73 грн. -пені припинити провадження у справі з підстав наведених у заявах та поясненнях; зустрічний позов заперечив повністю, просив суд відмовити в задоволенні такого з підстав наведених у відзиві та поясненнях.
Відповідач за первісним позовом, позивач за зустрічним позовом вимоги ухвал суду про порушення провадження у справі від 07.07.2009 р., про відкладення розгляду справи від 23.07.2009 р., від 03.09.2009 р. та про прийняття зустрічного позову від 11.09.2009 р. виконав частково, відзив на первісний позов, в якому повністю заперечив первісні позовні вимоги, представив, проти первісного позову, у встановленому чинним законодавством України порядку, заперечив, явку повноважного представника в судове засідання забезпечив.
20.07.2009 р. до суду за вх. № 14689 від відповідача за первісним позовом, позивача за зустрічним позовом поступило клопотання про відкладення розгляду справи.
13.08.2009 р. до суду за вх. № 16662 від представника відповідача за первісним позовом, позивача за зустрічним позовом поступило клопотання про ознайомлення з матеріалами справи. Представник відповідача за первісним позовом, позивача за зустрічним позовом з матеріалами справи ознайомився, що підтверджується підписом останнього на клопотанні.
02.09.2009 р. до суду за вх. № 17823 від відповідача за первісним позовом, позивача за зустрічним позовом поступила заява в якій він повідомляє про відсутність заборгованості перед позивачем за первісним позовом, відповідачем за зустрічним позовом та просить відмовити ТзОВ «Компанія «Лізинговий дім»в задоволені позовних вимог, а провадження у справі припинити.
02.09.2009 р. до суду за вх. № 17825 від відповідача за первісним позовом, позивача за зустрічним позовом поступив відзив на первісну позовну заяву в якому він повністю заперечив первісний позов.
23.09.2009 р. до суду за вх. № 19362 від відповідача за первісним позовом, позивача за зустрічним позовом поступила заява, в якій він просить суд відмовити в задоволені позовних вимог ТзОВ «Компанія «Лізинговий дім»в частині стягнення 131 669,69 грн. -основного боргу, 7 953,73 грн. -пені, 8 375 грн. -річних та 1 668 грн. -інфляційних.
23.09.2009 р. до суду за вх. № 19363 від відповідача за первісним позовом, позивача за зустрічним позовом поступила заява, в якій він просить суд задоволити позовні вимоги ПП «Траст Тер»за зустрічним позовом.
14.10.2009 р. до суду за вх. № 21169 та № 21170 від відповідача за первісним позовом, позивача за зустрічним позовом поступили клопотання про зупинення провадження у даній справі.
14.10.2009 р. до суду за вх. № 21171 від відповідача за первісним позовом, позивача за зустрічним позовом поступила заява про збільшення позовних вимог зустрічного позову, в якій він збільшив розмір позовних вимог на суму 264 103 грн. та просить суд стягнути з ТзОВ «Компанія «Лізинговий дім»сплачені ПП «Траст Тер»лізингові платежі і збитки в розмірі 1 103 675 грн. 12 коп.
28.10.2009 р. до суду за вх. № 22294 від відповідача за первісним позовом, позивача за зустрічним позовом поступили письмові пояснення по даній справі.
28.10.2009 р. до суду за вх. № 22295 від відповідача за первісним позовом, позивача за зустрічним позовом поступили заперечення щодо нарахування ТзОВ «Компанія «Лізинговий дім»штрафних санкцій.
29.10.2009 р. до суду за вх. № 22349 від відповідача за первісним позовом, позивача за зустрічним позовом поступило заперечення на відзив ТзОВ «Компанія «Лізинговий дім».
Представник відповідача за первісним позовом, позивача за зустрічним позовом зустрічний позов підтримав повністю, просив суд задоволити позовні вимоги з підстав наведених у заявах та поясненнях; первісний позов заперечив повністю просив суд відмовити в задоволенні такого з підстав наведених у відзиві, заяві та поясненнях.
В судовому засіданні 03.09.2009 р. представники сторін, присутні в судовому засіданні, звернулись до суду з узгодженим клопотанням про відкладення розгляду справи та продовження строку вирішення спору. Ухвалою суду від 03.09.2009 р. вказане клопотання сторін було задоволено та продовжено строк вирішення спору.
Розглянувши документи і матеріали, подані до суду, заслухавши пояснення осіб присутніх в судових засіданнях, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступне:
11 березня 2008 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія «Лізинговий дім»(лізингодавець -позивач за первісним позовом, відповідач за зустрічним позовом) та Приватним підприємством «Траст Тер»(лізингоодержувач -відповідача за первісним позовом, позивача за зустрічним позовом) був укладений Договір фінансового лізингу № 394/0308 (оригінал оглянуто в судовому засіданні, копію долучено до матеріалів справи).
Відповідно до п. 1.1. Договору, лізингодавець передає лізингоодержувачу, а лізингоодержувач отримує від лізингодавця в платне користування на умовах фінансового лізингу майно, а саме напіввагон 4-х вісний -5 шт. згідно Додатку № 1 (оригінал оглянуто в судовому засіданні, копію долучено до матеріалів справи).
Згідно п. 1.2 Договору, майно, що передається у лізинг, придбано на підставі наданої лізингоодержувачем «Заявки»(оригінал оглянуто в судовому засіданні, копію долучено до матеріалів справи).
На виконання умов Договору 05.05.2008 р. лізингодавець передав лізингоодержувачу предмет лізингу про що складено Акт приймання -передачі, котрий є додатком № 2 до Договору (оригінал оглянуто в судовому засіданні, копію долучено до матеріалів справи).
Відповідно до п. 4.1. Договору, лізингоодержувач за користування майном вносить періодичні лізингові платежі.
Згідно п. 4.2 Договору, лізингові платежі включать:
- суму, яка відшкодовується при кожному платежі частину вартості майна;
- платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно;
- інші витирати лізингодавця, передбачені договором лізингу.
Відповідно до п. 4.3. Договору, розмір, спосіб, форма і строки внесення лізингових платежів визначається у графіку платежів, викладеному у Додатку № 3 до цього договору (оригінал оглянуто в судовому засіданні, копію долучено до матеріалів справи), який з моменту підписання обома сторонами стає його невід'ємною частиною.
12 листопада 2008 року сторони уклали Додаткову угоду до Договору фінансового лізингу № 394/0308 від 11.03.2008 р. (оригінал оглянуто в судовому засіданні, копію долучено до матеріалів справи), відповідно до якої вони дійшли згоди, що у зв'язку зі зміною облікової ставки НБУ і відповідно процентної ставки за кредитним договором з банком, кредитні ресурси якого залучені на придбання майна, що є предметом лізингу діючим вважати Додаток № 3/1 від 12.11.2008 р. (оригінал оглянуто в судовому засіданні, копію долучено до матеріалів справи). Додаток № 3 до Договору вважати таким, що втратив чинність.
Як вбачається з матеріалів справи, лізингоодержувач систематично порушував умови Договору щодо оплати лізингових платежів, що в свою чергу призвело до виникнення заборгованості в сумі 131669,67 грн.
Порушення умов Договору щодо сплати лізингових платежів підтверджується банківськими виписками (оригінали оглянуто в судовому засіданні, копії долучено до матеріалів справи) представленими позивачем по первісному позову, відповідачем по зустрічному та платіжними дорученнями (оригінали оглянуто в судовому засіданні, копії долучено до матеріалів справи) представленими відповідачем за первісним позовом, позивачем за зустрічним.
Відповідач не заперечив факту порушення ним строків сплати лізингових платежів, що в свою чергу призвело до виникнення заборгованості.
Відповідно до ч. 2 п. 6.2. Договору, лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі за погодженим з лізингодавцем графіком виплачувати лізингові платежі відповідно до умов договору.
Згідно ч. 3 п. 6.2. Договору, лізингоодержувач зобов'язаний у разі несплати лізингових платежів протягом двох чергових строків на вимогу лізингодавця повернути йому майно у безспірному порядку.
Відповідно до п. 10.3 Договору, сторони домовились, що у випадку несплати лізингоодержувачем одного чергового лізингового платежу повернення майна здійснюється лізингоодержувачем у безспірному порядку.
01.07.2009 р. після звернення позивача за первісним позовом, відповідача за зустрічним до суду про стягнення з Приватного підприємства «Траст Тер»заборгованості по лізингових платежах, останнє згідно накладної № 147/3 (оригінал оглянуто в судовому засіданні, копію долучено до матеріалів справи) повернуло, а Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія «Лізинговий дім»прийняло по довіреності ЯПЗ № 579236 від 01.07.2009 р. (оригінал оглянуто в суровому засіданні, копію долучено до матеріалів справи) предмет лізингу по Договору, а саме п'ять напіввагонів моделі 12-9745.
Як вбачається з матеріалів справи, станом на день звернення з позовом до суду відповідач за первісним позовом, позивач за зустрічним позовом заборгованості по лізингових платежах не погасив.
Позивач скориставшись наданим йому правом на уточнення позовних вимог, передбаченого ст. 22 ГПК України, подав уточнений розрахунок позовних вимог та просив суд припинити провадження у справі в частині стягнення 7 953,73 грн. -пені у зв'язку з відсутністю предмету спору в цій частині.
За неналежне виконання відповідачем зобов'язань, позивачем правомірно, відповідно ст. 625 ЦК України та Договору, нараховано: 1 668,21 грн. -інфляційних та 8 375,88 грн. -річних.
Станом на день розгляду справ сторони не надали суду доказів припинення дії Договору фінансового лізингу стягнення заборгованості по якому є предметом даного спору.
При прийнятті рішення суд виходив з наступного:
Відповідно до ст. 8 Конституції України, Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії.
Згідно ч. 4 ст. 13 Конституції України, Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.
Відповідно до ст. 42 Конституції України, кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція.
Юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
Згідно ст. 124 Конституції України, правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції.
Судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, однією із основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно ст. 1 ЦК України, цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.
Відповідно до ст. 3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства зокрема є свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність та розумність.
Згідно ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Відповідно до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно ст. 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Відповідно до ст. 206 ЦК України, усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.
Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 510 ЦК України, сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.
Згідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відповідно ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошових зобов'язань. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.
Згідно ст. 806 ЦК України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).
До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.
До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.
Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.
Відповідно до ст. 173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання та організаційно-господарські зобов'язання.
Сторони можуть за взаємною згодою конкретизувати або розширити зміст господарського зобов'язання в процесі його виконання, якщо законом не встановлено інше.
Згідно ст. 174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати:
безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність;
з акту управління господарською діяльністю;
з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать;
внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання, придбання або збереження майна суб'єкта або суб'єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав;
у результаті створення об'єктів інтелектуальної власності та інших дій суб'єктів, а також внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання.
Відповідно до ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Суб'єктами майново-господарських зобов'язань можуть бути суб'єкти господарювання, зазначені у статті 55 цього Кодексу, негосподарюючі суб'єкти - юридичні особи, а також органи державної влади, органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією. Якщо майново-господарське зобов'язання виникає між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами, зобов'язаною та управненою сторонами зобов'язання є відповідно боржник і кредитор.
Зобов'язання майнового характеру, що виникають між суб'єктами господарювання та негосподарюючими суб'єктами - громадянами, не є господарськими і регулюються іншими актами законодавства.
Суб'єкти господарювання у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами, можуть добровільно брати на себе зобов'язання майнового характеру на користь інших учасників господарських відносин (благодійництво тощо). Такі зобов'язання не є підставою для вимог щодо їх обов'язкового виконання.
Згідно ч. 1 ст. 179 ГК України, майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.
Відповідно до ч. 7 ст. 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Згідно ст. 193 ГК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.
Згідно ст. 217 ГК України, господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.
У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Крім зазначених у частині другій цієї статті господарських санкцій, до суб'єктів господарювання за порушення ними правил здійснення господарської діяльності застосовуються адміністративно-господарські санкції.
Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин, а адміністративно-господарські санкції - уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.
Відповідно до ст. 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Згідно ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч. 1 ст. 231 ГК України, законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.
Згідно ч. 6 ст. 231 ГК України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Відповідно до ст. 292 ГК України, лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.
Залежно від особливостей здійснення лізингових операцій лізинг може бути двох видів - фінансовий чи оперативний. За формою здійснення лізинг може бути зворотним, пайовим, міжнародним тощо.
Об'єктом лізингу може бути нерухоме і рухоме майно, призначене для використання як основні фонди, не заборонене законом до вільного обігу на ринку і щодо якого немає обмежень про передачу його в лізинг.
Перехід права власності на об'єкт лізингу до іншої особи не є підставою для розірвання договору лізингу.
Правове регулювання лізингу здійснюється відповідно до цього Кодексу та інших законів.
Згідно ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг»№ 723/97-ВР від 16.12.1997 р. (із наступними змінами та доповненнями), фінансовий лізинг (далі - лізинг) - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу.
За договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про фінансовий лізинг», відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.
Відносини, що виникають у разі набуття права господарського відання на предмет договору лізингу, регулюються за правилами, встановленими для регулювання відносин, що виникають у разі набуття права власності на предмет договору лізингу, крім права розпорядження предметом лізингу.
Згідно ст. 3 Закону України «Про фінансовий лізинг», предметом договору лізингу (далі - предмет лізингу) може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками та віднесена відповідно до законодавства до основних фондів.
Відповідно до ст. 4 Закону України «Про фінансовий лізинг», суб'єктами лізингу можуть бути:
лізингодавець - юридична особа, яка передає право володіння та користування предметом лізингу лізингоодержувачу;
лізингоодержувач - фізична або юридична особа, яка отримує право володіння та користування предметом лізингу від лізингодавця;
продавець (постачальник) - фізична або юридична особа, в якої лізингодавець набуває річ, що в наступному буде передана як предмет лізингу лізингоодержувачу;
інші юридичні або фізичні особи, які є сторонами багатостороннього договору лізингу.
Згідно п. 3 ч. 2 ст. 11 Закону України «Про фінансовий лізинг», лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.
Відповідно до ст. 22 ГПК України, сторони користуються рівними процесуальними правами. Сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
Позивач вправі до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.
Відповідач має право визнати позов повністю або частково.
Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Враховуючи, що позивачем за первісним позовом, відповідачем за зустрічним представлено достатньо об'єктивних, допустимих та переконливих доказів в підтвердження своїх позовних вимог, а відповідач за первісним позовом, позивач за зустрічним доказів погашення заборгованості не представив, не надав суду достатньо об'єктивних, допустимих та переконливих доказів в підтвердження своїх позовних вимог, виконавши вимоги процесуального права, всебічно і повно перевіривши обставини справи в їх сукупності, дослідивши представлені докази, у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, згідно роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, вказаних у пункті 1 Постанови від 29 грудня 1976 року № 11 «Про судові рішення», суд прийшов до висновку, що первісні позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Лізинговий дім»(м. Львів) до Приватного підприємства «Траст Тер»(м. Львів) про стягнення 149 667 (сто сорок дев'ять тисяч шістсот шістдесят сім) грн. 51 коп. (з яких: 131 669,69 грн. -основний борг; 1 668,21 грн. -інфляційні; 8 375,88 грн. -річні; 7 953,73 грн. - пеня) обґрунтовані та підлягають до задоволення в частині стягнення 141 713 (сто сорок одна тисяча сімсот тринадцять) грн. 78 коп. (з яких: 131 669,69 грн. -основний борг; 1 668,21 грн. - інфляційні; 8 375,88 грн. -річні), а зустрічні позовні вимоги Приватного підприємства «Траст Тер»(м. Львів) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Лізинговий дім»(м. Львів) про стягнення 1 103 675 (один мільйон сто три тисячі шістсот сімдесят п'ять) грн. 12 коп. ( з яких: 301 387,69 грн. -сума відсотка комісійної згоди; 538 184,43 грн. -сума відшкодування вартості об'єкта; 264 103,00 грн. збитки) є необґрунтованими та такими, що не підлягають до задоволення.
Провадження у справі в частині стягнення 7 953,73 грн. -пені за первісним позовом слід припинити у зв'язку з відсутністю предмету спору.
Відповідно до п. а) ч. 2 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито»(із змінами і доповненнями), ставка державного мита із заяв майнового характеру, що подаються до господарських судів, встановлюється в розмірі 1 % від ціни позову, але не менше 6 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, тобто 102 грн. Державне мито, згідно платіжного доручення № 1715 від 30.06.2009 р. позивачем сплачено в сумі 1 496 (одна тисяча чотириста дев'яносто шість) грн. 68 коп.
Згідно платіжного доручення № 1718 від 30.06.2009 р. позивачем сплачено 312 (триста дванадцять) грн. 50 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Відповідно до ст. 44 ГПК України, судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України, слід покладаються відповідача пропорційно до задоволених позовних вимог, оскільки спір виник з його вини.
Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 8, 13, 42, 61, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 1, 3, 11, 202, 204, 205, 206, 509, 510, 526, 530, 625, 806 ЦК України, ст.ст. 173, 174, 179, 193, 216, 217, 218, 223, 230, 231, 292 ГК України, ст.ст. 1, 2, 3, 4, 11 Закону України «Про фінансовий лізинг»№ 723/97-ВР від 16.12.1997 р. (із наступними змінами та доповненнями), ст.ст. 43, 45 , 22, 33, 34, 43, 44, 471, 49, 80, 82, 83, 84, 85 ГПК України, суд -
1. Первісний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Лізинговий дім»(м. Львів) до Приватного підприємства «Траст Тер»(м. Львів) про стягнення 149 667 (сто сорок дев'ять тисяч шістсот шістдесят сім) грн. 51 коп. (з яких: 131 669,69 грн. -основний борг; 1 668,21 грн. -інфляційні; 8 375,88 грн. - річні; 7 953,73 грн. -пеня) -задоволити в частині стягнення 141 713 (сто сорок одна тисяча сімсот тринадцять) грн. 78 коп. (з яких: 131 669,69 грн. -основний борг; 1 668,21 грн. -інфляційні; 8 375,88 грн. -річні).
2. Стягнути з Приватного підприємства «Траст Тер»(вул. Широка, 69/99, м. Львів, 79052; код ЄДРПОУ 19328849) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Лізинговий дім»(вул. Коновальця, 103/605, м. Львів, 79057; код ЄДРПОУ 31730064) -141 713 (сто сорок одна тисяча сімсот тринадцять) грн. 78 коп. (з яких: 131 669,69 грн. -основний борг; 1 668,21 грн. -інфляційні; 8 375,88 грн. -річні), 1 417 (одна тисяча чотириста сімнадцять) грн. 13 коп. -державного мита та 312 (триста дванадцять) грн. 50 коп. -витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
3. Провадження у справі в частині стягнення 7 953 (сім тисяч дев'ятсот п'ятдесят три) грн. 73 коп. -пені -припинити.
4. В задоволенні зустрічного позову Приватного підприємства «Траст Тер»(м. Львів) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Лізинговий дім»(м. Львів) про стягнення 1 103 675 (один мільйон сто три тисячі шістсот сімдесят п'ять) грн. 12 коп. ( з яких: 301 387,69 грн. -сума відсотка комісійної згоди; 538 184,43 грн. -сума відшкодування вартості об'єкта; 264 103,00 грн. -збитки) -відмовити.
5. Наказ видати в порядку ст. 116 ГПК України, після набрання рішенням законної сили.
Відповідно до ч. 3 ст. 85 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, а у разі, якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, воно набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.
Суддя