Справа № 161/14688/15-ц
Провадження № 2/161/15/17
14 березня 2017 року
м.Луцьк
Луцький міськрайонний суд Волинської області
у складі:
головуючого судді Івасюти Л.В.
при секретарі Заболотько Д.М.
з участю позивачів - ОСОБА_1, ОСОБА_2
представника відповідача - ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_4, приватного нотаріуса ОСОБА_5 про визнання заповіту недійсним, -
16 вересня 2015 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися в суд із позовом до ОСОБА_4, приватного нотаріуса ОСОБА_5 про визнання заповіту недійсним. Свій позов мотивують тим, що 11 грудня 2014 року помер батько ОСОБА_6, внаслідок чого відкрилася спадщина на його майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1. При житті батько повідомив, що частку у вказаній квартирі має намір заповісти їм, однак після його смерті з'ясувалося, що він 06.11.2014 року склав заповіт на іншу особу. З 20 жовтня 20154 року по 20 листопада 2014 року батько знаходився на лікуванні у неврологічному відділенні Луцької міської клінічної лікарні, його стан був вкрай важким, майже нічого не міг говорити, був частково паралізований та деякий час знаходився у комі. Згідно медичної картки стаціонарного хворого було встановлено ОСОБА_6 діагноз ішемічний інсульт від 20 жовтня 2014 року в басейні основної артерії з артеріальною гіпертензією 2 і церебрального атеросклерозу, статичний тетрапарез, виражений бульварний синдром, ішемічна хвороба серця, дифузний кардіосклероз, СН ІІ А, двобічний гнійний бронхіт, фаза інфекційного загострення, дифузний пневмофіброз. Вважають, що при такому незадовільному стані здоров'я батько не міг скласти заповіт, а тому не відомо за яких обставин приватний нотаріус посвідчила заповіт, де це мало місце, а також в присутності яких осіб він був посвідчений. Просять визнати недійсним заповіт ОСОБА_6, 28.07.1944року народження, який помер 11 грудня 2014 року, складений та посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_7, 06 листопада 2014 року.
В судовому засіданні позивачі позовні вимоги підтримали повністю, просили їх задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні позов заперечив, просив відмовити в його задоволенні, оскільки оспорюваний заповіт посвідчений відповідно до вимог чинного законодавства.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши письмові докази, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню за наступних підстав.
В судовому засіданні встановлено, батько позивачів ОСОБА_6 помер 11 грудня 2014 року, що підтверджується свідоцтвом про смерть (а. с. 9). Померлий перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 - відповідачем по справі.
Після смерті ОСОБА_6 відкрилася спадщина, яка складається з частки у квартирі АДРЕСА_1, що належить померлому та відповідачці на праві спільної сумісної власності.
06.11.2014 року ОСОБА_6 склав заповіт, в якому заповів ОСОБА_4 все належне йому майно, заповіт був посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_5 і зареєстрований в реєстрі за № 1514 (а.с. ).
У видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом позивачам відмовлено, про що вказано у постановах нотаріуса від 18.06.2015 року та 01.07.2015 року, так як померлий склав заповіт на іншу особу (а.с. 6-7)
Згідно до висновку судово-психіатричної експертизи №277 від 05.12.2016р. у ОСОБА_6, який помер 11 грудня 2014 року, виявлялися в період, що відноситься до часу підписання заповіту 06 листопада 2014 року, ознаки органічного психічного розладу з потьмаренням свідомості внаслідок перенесеного ішемічного інсульту, які позбавляли його можливості розуміти значення своїх дій та керувати ними (а.с. ).
Відповідно до ч.1 ст. 60 ЦПК України - кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно до ч.1 ст. 225 ЦК України - правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.
З огляду на пояснення сторін, письмові докази з урахуванням висновку експертизи, який проведений у відповідності до Закону, суд приходить до висновку, що ОСОБА_6 на час складання заповіту 06.11.1914 року виявляв ознаки органічного психічного розладу. Суду надані належні та допустимі докази того, що заповідач на момент складання заповіту не усвідомлював значення своїх дій та (або) не міг керувати ними.
Таким чином, судом встановлено, відповідно до ст. 225 ЦК України підстави для визнання заповіту недійсним. Висновок суду узгоджується з Постановою Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» у п.16 роз'яснено, що правила ст. 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до ст.145 ЦПК України зобов'язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї із сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до ст.212 ЦПК України. При розгляді справ за позовами про визнання недійсними заповітів на підставі ст.225, ч.2 ст.1257 ЦК України суд відповідно до ст.145 ЦПК України за клопотанням хоча б однієї із сторін зобов'язаний призначити посмертну судово-психіатричну експертизу. Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину.
У пункті 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» № 7 від 30.05.2008 року роз'яснено, що за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо він був складений особою під впливом фізичного або психічного насильства, або особою, яка через стійкий розлад здоров'я не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними. Для встановлення психічного стану заповідача в момент складання заповіту, який давав би підставу припустити, що особа не розуміла значення своїх дій і (або) не могла керувати ними на момент складення заповіту, суд призначає посмертну судово-психіатричну експертизу.
З врахуванням встановлених обставин по справі, суд дійшов висновку, що позов підлягає до задоволення. Судові витрати суд розподіляє у відповідності до ст. 88 ЦПК України.
Керуючись ст. ст.8, 10, 60, 212-215 ЦПК України, ст.ст. 225,1257 ЦК України, суд,-
Позов задовольнити.
Визнати недійсним заповіт ОСОБА_8, 28.07.1944року народження, який помер 11 грудня 2014 року, складений та посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_7, 06 листопада 2014 року зареєстрований в реєстрі №1514.
Стягнути з ОСОБА_4 в користь ОСОБА_1 487,20 коп. судових витрат.
Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Волинської області через Луцький міськрайонний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя Луцького міськрайонного суду Л.В. Івасюта