73027, м. Херсон, вул. Робоча, 66, тел. 48-51-90
"16" серпня 2011 р. Справа № 2-а-3164/11/2170
Херсонський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Бездрабка О.І.,
при секретарі - Рефлер Ю.В.,
за участю:
позивача - ОСОБА_1,
представника позивача - ОСОБА_2,
представника відповідача - ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до управління Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області про поновлення на посаді та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу,
встановив:
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до управління Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області (далі - відповідач) з адміністративним позовом, в якому просить поновити на роботі на посаду оперуповноваженого в особливо важливих справах, стягнути з відповідача заробітну плату за час вимушеного прогулу з 04.05.2011 р. по день поновлення на роботі.
Свої вимоги мотивує тим, що наказ відповідача від 04.05.2010 р. № 122 о/с дск про звільнення з органів внутрішніх справ за ст.64 п."ж" (за власним бажанням) винесено з порушенням вимог трудового законодавства та процедури звільнення.
Позивач та представник позивача у судовому засіданні позов підтримали, просили його задовольнити, посилаючись на те, що рапорт про звільнення за власним бажанням написано під тиском керівництва, що підтверджується його підписанням на протязі однієї доби. При звільненні була порушена ст.38 КЗпП України, оскільки після подання рапорту 03.05.2011 р. про звільнення, позивач не залишив роботу, а навіть подав рапорт про те, що не має наміру звільнятися. З цих підстав вважають звільнення незаконним та просять поновити на роботі.
Представник відповідача заперечувала проти задоволення позову, посилаючись на те, що звільнення позивача здійснювалось відповідно до вимог чинного законодавства, згідно з особистим волевиявленням позивача, на підставі поданого ним рапорту про звільнення з органів внутрішніх справ за власним бажанням.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши наявні у справі докази, суд приходить до висновку про необґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 працював на посаді оперуповноваженого в особливо важливих справах управління по боротьбі з організованою злочинністю в Херсонській області.
03.05.2011 р. позивачем на ім'я начальника УМВС України в Херсонській області був поданий рапорт про звільнення з органів внутрішніх справ за власним бажанням.
04.05.2011 р. т.в.о.начальника ВКЗ УБОЗ в Херсонській області ОСОБА_4 складено висновок службової перевірки по факту звільнення з органів внутрішніх справ ОСОБА_1 та в цей же день - подання до звільнення з органів внутрішніх справ за ст.63 "ж" (за власним бажанням) ОСОБА_1
04.05.2011 р. наказом УМВС № 122 о/с дск ОСОБА_1 звільнено з органів внутрішніх справ України з посади оперуповноваженого в особливо важливих справах відділення кримінальної розвідки в УВП центру кримінальної розвідки управління по боротьбі з організованою злочинністю в Херсонській області.
Суд вважає рішення відповідача про звільнення ОСОБА_1 обґрунтованим з наступних підстав.
Звільнення осіб рядового та начальницького складу з органів внутрішніх справ регулюються Положенням про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ України, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 29.07.1991 р. № 114.
Згідно з п.63 "ж" Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ України, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України №114 від 29.07.1991 р., особи рядового і молодшого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) за власним бажанням - при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов'язків.
Відповідно до п.68 Положення особи рядового і начальницького складу, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніш як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт за командою.
У судовому засіданні встановлено, що позивач 03.05.2011 р. подав рапорт про звільнення за власним бажанням.
Згідно пояснень ОСОБА_1, висновку службової перевірки по факту звільнення з органів внутрішніх справ ОСОБА_1 від 04.04.2011 р. слідує, що підставою для звільнення позивач зазначив конфлікт з безпосереднім керівництвом та вказав, що продовжувати службу в ОВС більше не має бажання. Чинним спеціальним законодавством не передбачено обов'язку органу, з якого особа виявила бажання звільнитися, перевіряти обставини, які стали підставою для написання рапорту за власним бажанням. Крім того, така перевірка порушувала б право особи на таємницю особистого життя, гарантоване Конституцією України.
Відповідно до ст.43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Використання примусової праці забороняється.
Сенс п.68 Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ України у світі конституційних вимог полягає в тому, що роботодавець з жодної причини не може відмовити працівнику у звільненні у разі виявлення такого останнім у спосіб встановлений діючим законодавством.
З урахуванням наведеного, суд не приймає до уваги доводи позивача про те, що відповідач перед звільненням повинен був переконатися у поважності причин звільнення позивача і відмовити йому у такому, так як таких причин у позивача не було.
Доказами волевиявлення позивача на звільнення з ОВС є його рапорт, висновок службової перевірки по факту звільнення з органів внутрішніх справ, пояснення ОСОБА_1 Також суд зазначає, що про наявність обставин щодо вимушеної подачі рапорту про звільнення ОСОБА_1 не повідомляв керівництво УМВС України Херсонській області.
Положеннями ч.1 ст.71 КАС України передбачено, що кожна особа повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу. Позивачем не надано доказів того, що рапорт про звільнення ним написано під психічним тиском.
Що стосується доводів позивача про подання рапорту щодо відкликання рапорту про звільнення за власним бажанням, то суд зазначає наступне.
Як встановлено в судовому засіданні рапорт ОСОБА_1 про відкликання рапорту про звільнення за власним бажанням надійшов до відповідача 12.05.2011 р. (вх.522 від 12.05.2011 р.), а позивача було звільнено з органів внутрішніх справ згідно наказу УМВС України в Херсонській області № 122 о/с дск від 04.05.2011 р., тобто, вказаний рапорт надійшов вже після звільнення позивача з органів внутрішніх справ.
Суд зазначає, що ст.68 Положення встановлено граничний термін видання наказу про звільнення, а не обов'язковий термін перебування особи, яка виявила бажання звільнитися з органів внутрішніх справ, на службі в органах внутрішніх справ перед звільненням. Таким чином, ст.68 Положення передбачає обов'язок для особи, яка звільнилася повідомити керівництво за три місяці до звільнення, а не обов'язок органу звільнити особу з дотриманням тримісячного терміну, а тому жодних порушень діючого законодавства щодо написання рапорту та звільнення позивача наступного дня суд не вбачає.
Суд не бере до уваги посилання позивача та його представника на Кодекс Законів про працю України, оскільки правовідносини щодо звільнення з публічної служби - служби в органах внутрішніх справ врегульовані спеціальним законодавством, а саме: Законом України "Про міліцію", Законом України "Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України" від 22.02.2006, № 3460-IV, Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 114 від 29.07.1991 р. (в редакціях, діючих на момент звільнення).
Враховуючи вищевикладене, суд не вбачає підстав для визнання дій відповідача неправомірними та скасування оскаржуваного наказу.
Згідно з вимогами п.24 Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ України у разі поновлення на роботі (посаді) орган, який розглядає трудовий спір, одночасно вирішує питання про виплату особі рядового і начальницького складу середнього заробітку за час вимушеного прогулу, але не більш як за один рік.
Оскільки суд не знаходить підстав для задоволення позовних вимог щодо поновлення позивача на посаді, то відсутні підстави і для задоволення позовної вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Керуючись ст.ст.8, 9, 12, 19, 71, 158-163, 167 КАС України, суд -
постановив:
Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 до управління Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області про поновлення на посаді та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст.160 КАС України чи прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Повний текст постанови виготовлений та підписаний 17 серпня 2011 р.
Суддя Бездрабко О.І.
кат. 12.3