73027, м. Херсон, вул. Робоча, 66, тел. 48-51-90
"31" серпня 2011 р. 10 год.20 хв.Справа № 2-а-5659/10/2170
Херсонський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Хом'якової В.В.,
при секретарі: Мельник О.О., за участю позивача ОСОБА_1, представника позивача ОСОБА_2, представників відповідача ОСОБА_3, ОСОБА_4,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом
приватного підприємця ОСОБА_1
до Державної податкової інспекції у м. Херсоні < 3-я особа >
про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень - рішень,
встановив:
Приватний підприємець ОСОБА_1 (позивач) звернувся до адміністративного суду з позовом, в якому просить визнати нечинними та скасувати податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у м. Херсоні (відповідач) від 07.06.2010 № 0001811702/0, від 01.09.2010 № 0001811702/1, від 20.10.2010 № 0001811702/2 щодо визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість з урахуванням штрафних санкцій в сумі 1 191 144 грн., рішення від 07.06.2010 № 0001821702/0, від 01.09.2010 № 0001811702/1, від 20.10.2010 № 0001821702/0, якими визначено податкове зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб в сумі 609 355,28 грн. Позовні вимоги обґрунтовані неправомірністю проведеної податковою інспекцією перевірки діяльності підприємця. Викладені висновки в акті перевірки від 28.05.2010 № 2463/17-2/НОМЕР_1 "Про результати невиїзної документальної перевірки фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 з питань правових відносин з фізичною особою - підприємцем ОСОБА_5" зроблені лише на підставі копій податкових накладних ОСОБА_5 та рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 18.12.2008. Податкові інспектори не вивчали податкові декларації ОСОБА_1, акт перевірки не ґрунтується на документах первинного бухгалтерського та податкового обліку, що є порушенням п. 1.7 Наказу ДПА України від 10.08.2005 № 327 "Про затвердження Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства". Позивач стверджує, що чинним законодавством України не передбачено право органу державної податкової служби визнавати правочини недійсними та застосовувати наслідки недійсності правочинів, в тому числі й тих, які орган державної податкової служби вважає нікчемними. Таке право належить виключно суду, адже ч. 5 ст. 216 ЦК України встановлює, що вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'яв лена будь-якою заінтересованою особою. Висновки податкової інспекції при визнанні нікчемними угод ґрунтуються на припущеннях, а не достовірно встановлених фактах. Дії відповідача по визнанню недійсними даних, наведених в податкових накладних з податку на додану вартість, про обсяги придбання та продажу, а отже і про недійсність задекларованого податкового кредиту, вчинені невмотивовано, без посилання на допустимі фактичні дані, з порушенням Закону України від 21.12.2000 № 2181-ІІІ "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами". Позивач належним чином декла рує податковий кредит та податкові зобов'язання по ПДВ, а також валові доходи та валові витрати, є добросовісним платником податків. Висновок відповідача про те, що позивач не підтвердив своє право на податко вий кредит з огляду на визнання судом недійсними установчих документів ФОП ОСОБА_5 та фактичну несплату нею податків до бюджету, є помилковим. Визнання недійсними установчих документів юридичної особи та подальше анулю вання свідоцтва платника ПДВ самі по собі не призвели до недійсності всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи до моменту виключення її з державного реєст ру, та не позбавляло правового значення видані за цими господарськими операціями подат кові накладні. Позивач звертає увагу суду на те, що і на день розгляду справи ФОП ОСОБА_5 знаходиться в реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а рішення суду, на якому ґрунтується акт перевірки, було в подальшому скасовано апеляційною інстанцією. Законодавчими нормами не покладений обов'язок перевіряти наявність у свого постачальника трудових ресурсів, умов для виробництва, зберігання та транспортування.
Позивач та представник позивача в судовому засіданні підтримали позовні вимоги та просили суд позов задовольнити в повному обсязі.
Представники відповідача (ДПІ у м. Херсоні) в судовому засіданні заперечували проти позову, просять суд відмовити в його задоволенні за необгрунтованністю. Оскаржувані податкові повідомлення-рішення є законними та обґрунтованими. На момент перевірки судовим рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 18.12.2008, яке набрало законної сили, було визнано недійсним реєстрацію ФОП ОСОБА_5, реєстраційні документи, свідоцтво платника ПДВ, первинні фінансові та господарські документи. Тому наявні документи ревізор, який проводив перевірку, вважав неналежним доказом на підтвердження правомірності формування валових витрат та податкового кредиту з по датку на додану вартість ОСОБА_1 Ці документи, не відповідають чинному законодавству і не мають юридичного статусу. За документами ОСОБА_5 працювали інші особи без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження об'єкту оподаткування, несплати податків, безпосередньо ОСОБА_5 товар не перевозився і не зберігався, що в подальшому підтвердила і сама ОСОБА_5 З урахуванням приписів ст.228 ЦК України правочини з даним постачальником суперечать моральним засадам суспільства, а також порушують публічний порядок, спрямовані на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету, а отже є нікчемними. Нікчемний правочин є недійсним в силу закону, а тому також не створює інших наслідків, крім тих, що пов'язані із його недійсністю.
Розглянувши подані документи і матеріали та заслухавши пояснення представників сторін, свідка, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов до наступних висновків.
ОСОБА_1 зареєстрований суб'єктом підприємницької діяльності 15.07.1999, здійснює діяльність з оптової торгівлі сільгосппродукції, є платником податків, в тому числі податку на додану вартість. Проведеною невиїзною документальною перевіркою, за результатами якої складено акт від 28.05.2010 № 2463/17-2/НОМЕР_1, встановлено, що ФОП ОСОБА_1 мав господарські взаємовідносини по купівлі сільгосппродукції у ФОП ОСОБА_5 в період з лютого 2007 року по березень 2008 рік, розрахунки проводились в готівковій формі. Суми витрат по придбанню продукції віднесені позивачем до валових витрат, а суми податку на додану вартість по отриманим від ФОП ОСОБА_5 податковим накладним включені до податкового кредиту відповідного періоду та податкових декларацій. ОСОБА_1 у червні-грудні 2007 року та в лютому - березні 2008 року віднесено до складу податкового кредиту податок на додану вартість на загальну суму 812473грн. та до складу валових витрат вартість товару на загальну суму 4062368,49 грн. На думку ДПІ, валові витрати по цих гос подарських операціях, підтверджені первинними документами, отриманими від ФОП ОСОБА_5 вої В.О., не відповідають чинному законодавству і не мають юридичного статусу.
Відповідач направив запит вих. № 3017/7/17-229, № 3015/7/17-229 від 26.05.2008 та № 2860/7/17-229, № 2861/7/17-229 від 03.04.2009 до ДПІ у Завод ському районі м. Миколаєва про проведення зустрічної перевірки ФОП ОСОБА_5 щодо підтвердження правових взаємовідносин з позивачем. У відповідь на отриманий запит ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва листом вих. № 775/17-106 від 16.04.2009 та № 714/7/17-212 від 06.05.2009 року повідомила, що згідно з рішенням Заводського районно го суду м. Миколаєва від 18.12.2008 року у справі № 2-10237/08 було визнано недійсними з моменту реєстрації, а саме з 16.05.2007 установчі документи, свідоцтво платника пода тку на додану вартість від 04.06.2007 № 100044159 серії НБ № 071879, а також всі пер винні бухгалтерські та податкові документи ФОП ОСОБА_5 Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва на день перевірки на брало законної сили. Відповідач зазначає в акті про те, що видаткові накладні, по даткові накладні, первині документи за підписом ОСОБА_5 складені та видані із порушенням законодавства України, не можуть вважатися належним доказом на підтвердження правомірності формування валових витрат та податкового кредиту з по датку на додану вартість. ДПІ вважає правочини між позивачем та ФОП ОСОБА_5 нікчемними, оскільки не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовленими цими правочинами. Ці документи виписані від імені ФОП ОСОБА_5, яка фактично не підписували ці документи, замість неї це здійснила особа, яка не мала повноважень на їх підписання, отже, необхідні ознаки первинних до кументів є такими, що не відповідають чинному законодавству.
При проведенні перевірки податковою інспекцією були встановлені наступні порушення:
- ст. 13 ДКМ України № 13-92, пункту 5.1, абзацу 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" в редакції від 22.05.1997 № 283/97-ВР, встановлено завищення суми валових витрат у сумі 4062368,49 грн. у т.ч. за 2007 рік на суму 3814805,16 грн. та за 2008 рік на суму 247563,33 грн., що призвело до донарахування податку з доходів фізичних осіб у сумі 609355,28 грн.,
- пп. 7.2.4, пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість", в результаті чого включено до складу податкового кредиту податок на додану вартість у сумі 812473грн., у т.ч.: за червень 2007 року - 14900грн., липень 2007 року - 41428грн., серпень 2007 року - 299982грн., вересень 2007 року - 203050 грн., жовтень 2007 року -124158 грн., грудень 2007 року - 79443грн., лютий 2008 року - 41404 грн., березень 2008 року - 8108 грн., що призвело до донарахування податку на додану вартість у сумі 794096грн.
За висновками акту перевірки ДПІ у м. Херсоні прийняла податкові повідомлення-рішення від 07.06.2010 № 0001811702/0 про визначення ФОП ОСОБА_1 податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 794096 грн. та застосування штрафних санкцій в сумі 397048 грн., та податкове повідомленнч-рішення від 07.06.2010 № 0001821702/0 яким визначено податкове зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб в сумі 609 355,28 грн. За наслідками розгляду скарг ФОП ОСОБА_1 до ДПІ у м. Херсоні, ДПА у Херсонській області, які залишені без задоволення, відповідачем були прийняті та надіслані позивачу податкові повідомлення-рішення від 01.09.2010 № 0001811702/1, від 20.10.2010 № 0001811702/2, від 01.09.2010 № 0001811702/1, від 20.10.2010 № 0001821702/2, які не змінили суми податкових зобов'язань.
Суду надано рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 18.12.2008 року справі № 2-10237/0, яким було визнано недійсними з моменту реєстрації, а саме з 16.05.2007: установчі документи, свідоцтво платника пода тку на додану вартість, а також всі пер винні бухгалтерські та податкові документи ФОП ОСОБА_5 Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 22.02.11 було скасовано рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 18.12.2008, провадження у справі закрито у зв'язку з непідсудністю даного спору адміністративному суду.
Позивачем в подальшому сільгосппродукція продавалась ЗАТ "АТ "Каргилл" (м. Київ) та ВАТ "Джанкойський елеватор", що сторонами не заперечується та підтверджено документально.
В якості доказів суду надано договір, укладений позивачем з приватним підприємцем ОСОБА_5 16.06.07, копія свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 від 16.05.07 та копію свідоцтва про реєстрацію її як платника податку на додану вартість, довідку з єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, яка підтверджує, що ОСОБА_5 знаходиться в реєстрі як підприємець, копії платіжних доручень про сплату ФОП ОСОБА_5 податку з доходів фізичних осіб та податку на додану вартість, податкові декларацію з ПДВ за червень 2007-лютий 2008 року, копії декларацій ОСОБА_5 про доходи 2007-2008 рр. Також надано копії товарно-транспортних накладних, які свідчать про перевезення сільгосппродукції із селищ Каховського району до ЗАТ "АТ Каргилл", замовником транспорту та вантажовідправником вказано ОСОБА_1, копії ТТН про перевезення сільгосппродукції із населених пунктів АР Крим до ВАТ "Джанкойський елеватор", який зазначений як замовник транспорту, а позивач як вантажовідправник.
ОСОБА_1 пояснив в судовому у засіданні, що безпосередньо ФОП ОСОБА_5 він не знає і ніколи не бачив, від імені ФОП ОСОБА_5 діяв ОСОБА_6, який під час їх зустрічі надав позивачу копію свідоцтва про реєстрацію СПД та інші документи ФОП ОСОБА_5 Позивачу привозили продукцію з документами, що свідчили про належність продукції ОСОБА_5, договір, накладні, податкові накладні, цим особам він платив готівкою грошові кошти, в подальшому ці особи привозили квитанції до прибуткових касових ордерів. Таким чином, позивач не бачив, хто саме підписував документи від імені ФОП ОСОБА_5, він не питав, чому ОСОБА_6 працює за документами ФО ОСОБА_7 Також ОСОБА_1 пояснив, що йому невідомо від якого виробника, з якого населеного пункту привозилась сільгосппродукція та чиїм транспортом, замовленням транспорту він не займався.
Допитана в якості свідка в судовому засіданні ОСОБА_5 пояснила, що працює менеджером в кафе, погодилась стати приватним підприємцем за винагороду на прохання свого знайомого ОСОБА_6, не маючи на меті зайняття підприємницькою діяльністю, всі документи та печатка знаходились у ОСОБА_6 Документи не підписувала, а якщо деякі підписувала, то не читаючи їх змісту. Також вона заперечує підписання квитанцій до прибуткових касових ордерів та факт отримання грошових коштів за поставку товарів, з ОСОБА_1 не знайома, ніяких господарських угод з ним не укладала. Таким чином, ОСОБА_5 підтвердила використання її реєстраційних документів іншими особами для здійснення підприємництва від її імені. Свою участь в такому підприємництві вона заперечує.
Суд вважає, що позов не підлягає задоволенню за наступних підстав.
Згідно ст. 13 ДКМУ № 13-92 від 26.12.1992 року "Про прибутковий податок з грома дян" оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий дохід, тобто різниця між валовим доходом (виручка у грошовій та натуральній формі) і докумен тально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу. Статтею 51 Цивільного кодексу України передбачено, що до підприємницької діяль ності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємни цьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин. Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витра ти виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. Підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону № 334/94-ВР зазначено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Відповідно вимогам статті 5 Закону № 334/94-ВР підставою для включення до скла ду валових витрат є первинні документи, які підтверджують факт здійснення фінансово-господарської операції. Згідно ст.9 Закону України від 16.07.99 № 996 "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, повинні бути складені під час здійснення господарської операції. Для точнішого визначення вимог, що пред'являються до первинних документів, крім Закону про бухоблік, слід керуватися Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства Фінансів України від 24.05.1995 року № 88, яке передбачає, що первинні документи для надання їм юридичної сили і доказовості по винні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, від імені якого складений доку мент, назва документа, код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники, посади, прізвище і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення госпо дарської операції і складання первинного документа.
Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону про ПДВ податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації. Згідно з підпунктом 7.4.5 цього пункту не дозволяється включати до податкового кредиту будь-які витрати зі сплати податку, не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг). Пунктом 2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 року № 165, передбачено, що податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість. Пункт 5 вказаного вище Порядку зазначає, що податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у пункті 2 даного Порядку. Визначення законодавцем юридичного значення податкової накладної, встановлення порядку видачі та вимог щодо її формального змісту дає підстави для висновку, що дотримання платником податку зазначеного порядку і форми податкової накладної є обов'язковою умовою для набуття податковою накладною юридичного значення, а отже, і підстави, з якою підпункт 7.4.5 пункту 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" пов'язує право платника податку на включення до податкового кредиту витрат по сплаті податку.
Наявність у платника податку (позивача у справі) первинних бухгалтерських та податкових документів, виданих йому продавцем товару ФОП ОСОБА_5, існування яких податкова служба не заперечує, і сплата продавцю вартості товару з урахуванням ПДВ є необхідною, але не достатньою підставою для визначення валових витрат та податкового кредиту. Суд може погодитись з такими доводами платника, якщо податковим органом не буде встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом. В даному спорі про необґрунтованість податкової вигоди свідчать підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин, як-то відсутність у ФОП ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_5 складських та торгових приміщень, транспортних засобів, майна, інших матеріальних ресурсів, необхідних для здійснення операцій купівлі-продажу, відсутність управлінського та технічного персоналу, доказів наймання транспорту, Документи, надані позивачем, не підтверджують реальний характер операцій з придбання сільгосппродукції, яким чином вона отримувалось, з якої адреси, хто ніс транспортні витрати, яким транспортом доставлялась продукція, якщо не власним, то у кого орендувався транспорт, позивач пояснити в судовому засіданні не зміг, зауважив, що транспортом він не займався, транспортування відбувалось постачальником. Якщо сільгосппродукція фактично не поставлялася, то придбання її не відбулося. Сам по собі факт сплати коштів за сільгосппродукцію не є безумовним свідченням того, що поставка мала місце. Надані суду товарно-транспортні документи про подальшу поставку купленої продукції свідчать, що ФОП ОСОБА_1 був замовником та вантажовідправником продукції, що суперечать поясненням самого ОСОБА_1, ніяких транспортних витрат він не ніс, транспорт не замовляв.
Валові витрати та податковий кредит підтверджені видатковими та податковими накладними, квитанціями до прибуткових касових ордерів, які підписані ФОП ОСОБА_5 та завірені її печаткою. Суд дослідив копії документів та встановив, що всі вони мають підпис ОСОБА_5, а не іншої особи, яка могла б здійснювати діяльність від імені та за дорученням ОСОБА_5 ОСОБА_4 з пояснень свідка ОСОБА_5 в судовому засіданні та висновку експерта від 14.04.2011 № 69-3/11 міжрегіонального науково-дослідного експертно-консультаційного центру, який проводив експертизу на підставі постанови слідчого податкової міліції, в якому зафіксовано про повну транскрипційну розбіжність досліджуваних підписів та зразків підпису ОСОБА_5, вбачається, що підписи на документах (податкові декларації ФОП ОСОБА_5, податкові накладні, квитанції до прибуткових касових ордерів) виконані іншою особою, а не ОСОБА_5
За таких обставин, документи від імені ОСОБА_5 не відповідають вимогам, які пред'являються до первинних бухгалтерських та податкових документів, і тому не є належними доказами поставки позивачу сільгосппродукції, не є підставою для віднесення будь-яких сум до валових витрат та сум ПДВ до податкового кредиту. Податкові накладні від імені ФОП ОСОБА_5 підписані невідомою особою, тому не відповідають вимогам, які пред'являються до оформлення податкових накладних. Отже, податкові накладні є недійсними у розумінні Закону про ПДВ, за таких умов не можуть бути задіяні для формування податкового кредиту.
Хоч рішення суду, яке податкова інспекція поклала в обґрунтування висновків перевірки, було в подальшому скасоване, суд вважає, що дана обставина не є однозначним доказом реальності поставки. Апеляційний адміністративний суд не розглядав спір по суті, а закрив провадження у зв'язку з непідвідомчістю даного спору адміністративним судам.
Суд вважає, що на час перевірки у відповідача було недостатньо підстав для визнання правочинів, укладених позивачем з ФОП ОСОБА_5 нікчемними. За змістом статті 228 Цивільного кодексу України правочин, спрямований, зокрема, на незаконне заволодіння майном держави, вважається таким, що порушує публічний порядок, а отже, згідно з частиною другою цієї статті, є нікчемним. Визнання нікчемних правочинів недійсними, згідно з частиною другою статті 215 Цивільного кодексу України, не вимагається, так як відповідно до частини першої статті 216 цього Кодексу вони не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. При кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі. Разом з тим акт перевірки не тільки не містить посилань на будь-яку кримінальну справу або на інші докази умислу осіб на порушення публічного порядку. Будь-якого закону, в якому було б вказано про нікчемність угод позивача з постачальником, відповідач суду не навів. Положеннями законодавства, яке регламентує права органів державної податкової служби, вбачається, що податковим органам, відповідно до покладених на них функцій та повноважень, не надано прав щодо встановлення висновків в актах перевірки про нікчемність, або недійсність правочинів. укладених суб'єктами господарювання. Разом з тим, наслідки порушення податкового законодавства повинні застосовуватися незалежно від того, чи визнані відповідні господарські зобов'язання недійсними, оскільки відповідальність за порушення норм податкового законодавства є самостійним видом юридичної відповідальності і застосовується незалежно від відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності.
Позивач є суб'єктом господарювання, займається діяльністю в одному секторі - оптова торгівля сільгосппродукцією, повинен бути обізнаним з колом суб'єктів на даному сегменті ринку, повинен знати про порядок укладання договорів та складання і оформлення первинних бухгалтерських та податкових документів, обов'язок перевіряти повноваження осіб, які укладали договір, які підписали розрахункові документи, накладні, податкові накладні. Суд вважає, що позивач діяв без належної обачності та обережності, встановивши господарські стосунки з особами, які для оформлення господарських операцій використовували документи підприємця, який погодився на реєстрацію приватним підприємцем за винагороду, без наміру займатись цією діяльністю. За таких обставин суд вважає правомірними дії ДПІ по визначенню податкових зобов'язань по податку на додану вартість та податку з доходів. В задоволенні позовних вимог відмовляється.
В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови та повідомлено про дату та час виготовлення постанови в повному обсязі.
Керуючись ст.ст. 158-163, 167 Кодексу адміністративного кодексу України, суд-
постановив:
Відмовити приватному підприємцю ОСОБА_1 в задоволенні позову про скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у м. Херсоні від 07.06.2010 № 0001811702/0, № 0001821702/0, від 01.09.2010 № 0001811702/1, № 0001811702/1, від 20.10.2010 № 0001811702/2, № 0001821702/2.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 КАС України чи прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Повний текст постанови виготовлений та підписаний 02 вересня 2011 р.
Суддя Хом'якова В.В.
кат. 8.2.1