Справа № 237/5290/16-а
Провадження № 2-а/237/16/17
Іменем України
01.03.17 року м. Курахове
Мар'їнський районний суд Донецької області у складі:
головуючого судді Ліпчанського С.М.,
при секретарі Бахтіярової Н. В.,
позивача ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Курахове Мар'їнського районного суду Донецької області адміністративний позов ОСОБА_2 до Управління пенсійного фонду в Мар'їнському районі Донецької області про визнання незаконним рішення та дій щодо відмови в призначенні пенсії та зобов'язання здійснити призначення пенсії за вислугою років,-
ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Управління пенсійного фонду в Мар'їнському районі Донецької області, в якому просить визнати неправомірними (незаконним) рішення управління пенсійного фонду України в Мар'їнському районі Донецької області про відмову у призначенні пенсії за вислугою років згідно ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру», зобов'язати управління пенсійного фонду в Мар'їнському районі Донецької області прийняти рішення про призначення пенсії за вислугу років з 27.09.2016 року, провести обчислення, нарахування та виплату пенсії згідно ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» виходячи із розрахунку 90 відсотків суми щомісячного заробітку.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що йому Управлінням Пенсійного фонду України в Мар'їнському районі Донецької області відмовлено у призначенні пенсії, оскільки право на пенсію позивач утримує лише в 2034 році.
В судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги та просив задовольнити позов в повному обсязі.
Представник відповідача в судовому засіданні заперечувала проти вимог позивача з підстав викладених в запереченнях на позов.
Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Статтею 2 КАС України передбачено, що завданнями адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень у тому числі органів державної влади.
Згідно ст. 22 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Так, судом встановлено, що позивач з січня 1996 року по теперішній час позивач працює в органах прокуратури Донецької області.
27.09.2016 року позивач звернувся до Управління Пенсійного фонду України в Мар'їнському районі Донецької області із заявою про призначення йому пенсії за вислугу років у відповідності до Закону України «Про прокуратуру».
Рішенням УПФ від 06.10.2016 року позивачу відмовлено в призначенні пенсії з наступних мотивів:
- стаж роботи позивача на прокурорських посадах відповідно до п.1 ст. 15 Закону України «Про прокуратуру» склав 22 роки 10 місяців 20 днів, право на пенсію виникне з 15.10.2034 року;
- відповідно до п.5 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015р. №213-VIII, у разі неприйняття до 01.06.2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, з 01.06.2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії призначаються відповідно до Закону України «Про прокуратуру».
Так, на момент звернення позивача до Управління Пенсійного фонду України в Мар'їнському районі Донецької області, його стаж роботи на прокурорських посадах, потрібний для призначення пенсії за вислугу років, складав склав 22 роки 10 місяців 20 днів, що підтверджується копією трудової книжки на ім'я ОСОБА_2
Відповідно до положень статті 56 Закону України «Про прокуратуру» вiд 05.11.1991 №1789-XII, які діяли на момент призначення позивача на прокурорські посади у період з 1996 по 2012 роки, під поняттям «прокурор» у статті 8, частині четвертій статті 9, частинах першій, другій, третій статті 12, частині першій статті 20, статтях 34, 35, 36, 44, 45, частинах першій, четвертій і шостій статті 46, частині першій статті 46-1, частині першій статті 47, статтях 48, 49, 50, 50-1, частині п'ятій статті 52 і статті 55 цього Закону слід розуміти: Генеральний прокурор України та його заступники, підпорядковані прокурори та їх заступники, старші помічники і помічники прокурора, начальники управлінь і відділів, їх заступники, старші прокурори і прокурори управлінь і відділів, які діють у межах своєї компетенції.
13.04.2012 Верховною Радою України прийнятий Кримінальний процесуальний кодекс України (№4651-VI). Згідно з підпунктом 15 пункту 1 статті 3 КПК України терміни, що їх вжито в цьому Кодексі, якщо немає окремих вказівок, мають таке значення: прокурор - Генеральний прокурор України, перший заступник, заступники Генерального прокурора України, їх старші помічники, помічники, прокурори Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, прокурори міст і районів, районів у містах, міжрайонні та спеціалізовані прокурори, їх перші заступники, заступники прокурорів, начальники головних управлінь, управлінь, відділів прокуратур, їх перші заступники, заступники, старші прокурори та прокурори прокуратур усіх рівнів, які діють у межах повноважень, визначених цим Кодексом. Відповідно до підпункту 2 пункту 21 Перехідних положень КПК України, Кабінету Міністрів України у місячний строк з дня опублікування цього Кодексу необхідно було внести на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо приведення законодавчих актів у відповідність із цим Кодексом.
На виконання цих положень Верховною Радою України 13.04.2012 прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Кримінального процесуального кодексу України» №4652-VI, зокрема у статті 56 Закону України «Про прокуратуру» під поняттям «прокурор» у статті 8, частині четвертій статті 9, частинах першій, другій, третій статті 12, частині першій статті 20, статтях 34, 35, 36, 44, 45, частинах першій, третій, п'ятій і сьомій статті 46, статті 46-2, частині першій статті 47, статтях 48, 49, 50, 50-1 та 55 цього Закону слід розуміти: Генеральний прокурор України, перший заступник, заступники Генерального прокурора України, їх старші помічники та помічники, прокурори Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, спеціалізованих прокуратур (на правах обласних), їх перші заступники, заступники, міжрайонні прокурори, прокурори міст, районів, районів у містах та прирівняних до них спеціалізованих прокуратур, їх перші заступники і заступники, начальники головних управлінь, управлінь, відділів прокуратур, їх перші заступники, заступники, старші прокурори та прокурори прокуратур усіх рівнів, які діють у межах своєї компетенції.
Відповідно до Закону України від 13.04.2012 року, №4652-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Кримінального процесуального кодексу України», Генеральним прокурором України 29.05.2012 видано наказ №87ш, яким скорочені у структурі та штатних розписах прокуратур Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, Дніпровської екологічної прокуратури посади помічників, старших помічників прокурорів та вони зараховані до резерву Генеральної прокуратури України, встановлені за рахунок резерву Генеральної прокуратури України у структурі та штатних розписах прокуратур Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, Дніпровської екологічної прокуратури посади прокурорів прокуратур (старших прокурорів прокуратур), встановлені у прокуратурах міст, районів, міжрайонних, районних в містах та інших прирівняних до них прокуратурах посади прокурорів, старших прокурорів цих прокуратур (а.с.47).
Так, наказом за № 2199-к від 15.12.2015 року ОСОБА_2 було призначено на посаду першого заступника керівника Волноваської місцевої прокуратури. Зазначену посаду позивач обіймає і на теперішній час.
Враховуючи викладене, на момент звернення позивача за призначенням пенсії стаж на прокурорських посадах, який надає позивачу право на пенсію за вислугу років, становить 22 роки 10 місяців 20 днів.
На момент звернення позивача про призначення пенсії і на сьогодні діє Закон України «Про прокуратуру» від 14.10.2014р. №1697-VIII, відповідно до ст. 86 якого, прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку.
В той же час, частиною 1 ст. 86 цього ж Закону передбачено поступове збільшення необхідної для призначення пенсії вислуги років.
Зокрема, прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше:
по 30 вересня 2011 року - 20 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 10 років;
з 1 жовтня 2011 року по 30 вересня 2012 року - 20 років 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 10 років 6 місяців;
з 1 жовтня 2012 року по 30 вересня 2013 року - 21 рік, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 11 років;
з 1 жовтня 2013 року по 30 вересня 2014 року - 21 рік 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 11 років 6 місяців;
з 1 жовтня 2014 року по 30 вересня 2015 року - 22 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 12 років;
з 1 жовтня 2015 року по 30 вересня 2016 року - 22 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 12 років 6 місяців;
з 1 жовтня 2016 року по 30 вересня 2017 року - 23 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 13 років;
з 1 жовтня 2017 року по 30 вересня 2018 року - 23 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 13 років 6 місяців;
з 1 жовтня 2018 року по 30 вересня 2019 року - 24 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 14 років;
з 1 жовтня 2019 року по 30 вересня 2020 року - 24 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 14 років 6 місяців;
з 1 жовтня 2020 року і пізніше - 25 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 15 років.
Таким чином, за нормами цього Закону кожного року погіршуються умови, за якими прокурор може отримувати пенсію.
У той же час, до липня 2011 року діяв Закон України «Про прокуратуру» від 05.11.1991р. №1789-ХІІ, відповідно до статті 50-1 якого (в редакції від 2001 року) право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку мають прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років.
Таким чином, з 17.01.1996 року по 2011 рік, коли позивач працював на посадах в органах прокуратури, для нього діяли гарантії пенсійного забезпечення як для працівника прокуратури, які суттєво відрізняються від положень, передбачених нині діючим Законом.
Фактично, діючий на сьогодні Закон від 14.10.2014р. №1697-VII суттєво погіршує становище позивача та обмежує в реалізації його законних прав та інтересів, які гарантувалися державою упродовж 10 років Законом від 05.11.1991р. №1789-ХІІ, та на які позивач розраховував працюючи в органах прокуратури.
Отже, Закон від 14.10.2014р. №1697-VІІ значно обмежує права, та призводить до звуження їх змісту і обсягу, погіршує матеріальне становище позивача та рівень його життя.
За таких обставин позивач має право на призначення пенсії за вислугу років на підставі Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991р. №1789-ХІІ в редакції, які діяла до липня 2011 року.
Зазначене право гарантується Конституцією України, рішеннями Конституційного суду України та нормами міжнародного права.
Так, відповідно до частини першої статті 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Отже, згідно Основного Закону України, вирішальним є право, а не закон.
Складовою верховенства права є принцип правової визначеності, основу якого утворює ідея передбачуваності очікування суб'єктом відносин визначених правових наслідків (правового результату) своєї поведінки, яка відповідає наявним у суспільстві нормативним приписам.
Із цього приводу Конституційний Суд України у своїх рішеннях неодноразово наголошував на тому, що принцип правової визначеності вимагає ясності й однозначності правової норми та забезпечення того, щоб ситуації й правовідносини залишалися передбачуваними.
Громадяни мають бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано, тобто набуте право не може бути скасоване, звужене (правові позиції Конституційного Суду України в таких рішеннях: від 22 вересня 2005 року N 5-рп/2005, від 29 червня 2010 року №17-рп/2010, від 22 грудня 2010 року № 23-рп/2010, від 11 жовтня 2011 року № 10-рп/2011 (рішення № 10-рп/2011).
Стабільність правового регулювання проявляється, зокрема, у неприпустимості внесення довільних змін до наявної системи норм та є віддзеркаленням підтримання довіри громадян до законів та дій держави. Збереження розумної стабільності означає, серед іншого, обов'язок законодавця при зміні умов набуття права на отримання соціальних благ враховувати законні очікування, пов'язані з виконанням (повністю або частково) умов набуття такого права.
Забезпечення верховенства права має враховуватися законодавцем і при внесенні змін до законів, передусім забезпечувати недопустимість звуження змісту й обсягу існуючих прав і свобод (стаття 22 Конституції України).
Питання недопущення звуження змісту й обсягу існуючих прав і свобод неодноразово було предметом конституційного розгляду.
Зокрема, у абзаці шостому пункту 4 Рішення Конституційного Суду України від 14 червня 2007 року №3-рп/2007 зазначається, що звуження змісту прав і свобод означає зменшення ознак, змістовних характеристик можливостей людини, які відображаються відповідними правами та свободами, тобто якісних характеристик права. Звуження обсягу прав і свобод - це зменшення розміру або кількості благ чи будь-яких інших кількісно вимірюваних показників використання прав і свобод, тобто їх кількісної характеристики.
Конституційний Суд України в Рішенні №9-рп/2009 від 28 квітня 2009 року, вказуючи на недопустимість звуження змісту й обсягу існуючих прав і свобод, що об'єктивно призведе до погіршення становища особи в суспільстві через їх обмеження, зробив концептуальне застереження органам державної влади про те, що невиконання державою своїх зобов'язань призводить до порушення принципів правової держави, ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави (абзац п'ятий пункту 5 мотивувальної частини).
У Рішенні від 20 березня 2002 №5-рп/2002 Конституційний Суд України визначив, що Конституція України відокремлює категорії громадян України, які потребують додаткових гарантій держави, зокрема гарантій соціального захисту. До них, насамперед, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органів, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку. Зупинення пільг, компенсацій і гарантій для зазначених категорій громадян без відповідної матеріальної компенсації є порушенням гарантованого державою права на їх соціальний захист та членів їх сімей. У мотивувальній частині Рішення від 6 липня 1999 року №8-рп/99 Конституційний Суд України також зазначив: «Служба в міліції, прокуратурі, державній пожежній охороні передбачає ряд специфічних вимог, які дістали своє відображення у законодавстві. Норми, що регулюють суспільні відносини у цих сферах, враховують екстремальні умови праці, пов'язані з постійним ризиком для життя і здоров'я, жорсткі вимоги до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватись наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності,тобто комплексу організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення». Оскільки для значної кількості громадян України пільги, компенсації і гарантії, право на які передбачене чинним законодавством, є додатком до основних джерел існування, необхідною складовою конституційного права на забезпечення життєвого рівня (стаття 46 Конституції України), то, відповідно до статті 22 Конституції України, звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається. Правова позиція Конституційного Суду України з питань обмеження пільг, компенсацій і гарантій певним категоріям громадян, у тому числі працівникам прокуратури, полягає також у тому що комплекс організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на забезпечення соціального захисту їх та їхніх сімей, зумовлено не втратою працездатності, безробіттям або відсутністю достатніх засобів для існування (стаття 46 Конституції України), а особливістю професійних обов'язків, пов'язаних з ризиком для життя та здоров'я, певним обмеженням конституційних прав і свобод. Здійснення таких заходів не залежить від розміру їх доходів чи наявності фінансування з бюджету, а має безумовний характер (рішення Конституційного Суду України: від 6 липня 1999 року №8-рп/99 у справі щодо права на пільги; від 20 березня 2002 року №5-рп/2002, у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій; від 17 березня 2004 року №7-рп/2004 у справі про соціальний захист військовослужбовців та працівників правоохоронних органів) (Рішення від 1 грудня 2004 року № 20-рп/2004). Конституційний Суд України вважає, що законодавець, маючи дискреційні повноваження щодо визначення умов, порядку та розміру матеріального забезпечення, повинен ураховувати, що не може запроваджуватися правове регулювання, за якого особа, реалізовуючи одне конституційне право, позбавляється можливості реалізовувати інше право (гарантію). Усупереч викладеному, Законом від 08.07.2011 №3668-VІ (3668-17) внесено зміни до Закону від 05.11.1991р. №1789-ХІІ, а потім в Законі України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 викладено такі ж положення, які суттєво звужують зміст і об'єм моїх прав на призначення пенсії, кожного року збільшуючи необхідну вислугу років, що є несправедливим. Більше того, вказаний закон ставить у нерівні умови працівників органів прокуратури, які виконують однакові функціональні обов'язки в однакових умовах та в той же період часу. Як наслідок, прокурори, які працювали в органах прокуратури у той же період що і позивач, але звернулися за пенсією до 2011 року, опинилися в набагато вигідніших умовах ніж позивач, хоча вони виконували одинакові функції, мали однакове навантаження і обмеження, пов'язані з виконанням прокурорських функцій тощо. Згідно зі ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Європейську конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) - як джерело права. Аналіз практики Європейського суду з прав людини дає підстави для формування позиції, відповідно до якої при вирішенні питань щодо порушення державами - учасницями Ради Європи положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї велика увага акцентується на дотриманні державою принципу «правомірних або законних очікувань» та захисту прав людини через призму цього принципу. Згідно з приписами частини першої статті 58 Конституції України, закони й інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Конституція України має вищу юридичну силу, а закони й інші нормативно-правові акти повинні відповідати їй. Законодавець, змінюючи чинне законодавство, має балансувати між необхідністю змін у законодавчому регулюванні та збереженням стабільності в суспільстві, однак слід пам'ятати, що першочерговими є інтереси громадян. Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 13 травня 1997 року №1-зп зазначив, що стаття 58 Конституції України 1996 року закріплює один з найважливіших загальновизнаних принципів сучасного права - закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності. Закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи в громадян упевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршено прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта (абзаци перший і другий пункту 5 мотивувальної частини вказаного Рішення). Суть зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів полягає в тому, що їх приписи поширюються на правовідносини, які виникли до набрання ними чинності тільки за умови, якщо вони; скасовують або пом'якшують відповідальність особи (абзац другий пункту 2 Рішення Конституційного Суду України № 6-рп/2000 КСУ від 19 квітня 2000 року). Мета принципу незворотності - блокувати ущемлення прав і свобод людини з боку держави. Така направленість тлумачення цього принципу робить його однією з важливих гарантій захисту від свавілля з боку влади, безпеки людини як громадянина, довіри до державних інституцій. Надання зворотної сили законам суперечить духу правової держави. Отже, Законом України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року значно звужено обсяг прав позивача ОСОБА_2 на соціальний захист як прокурора, установлений Конституцією України та спеціальним законами в частині права на отримання пенсії, яке існувало до 2011 року, що суперечить статті 58 Конституції України.
Враховуючи викладене, суд вважає що відповідач незаконно відмовив позивачу в призначені пенсії за вислугу років, так як відповідно до поданих ним документів, його загальний стаж роботи для вислуги років склав 24 роки 11 місяців 1 день, з яких стаж роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури - 22 роки 10 місяців 20 днів.
Частиною 1 статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 №1789-ХІІ в редакції Закону №2663-ІІІ від 12.07.2001 року, передбачено, що прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержувані перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку. Відповідно до частини 2 статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» (в редакції Закону №2663-ІІІ) розмір виплат (крім посадових окладів, надбавок за класні чини,вислугу років), що включаються в заробіток для обчислення пенсії, визначається за вибором того, хто звернувся за пенсією, за останні 24 календарні місяці роботи, яка дає право на даний вид пенсії, підряд перед зверненням за пенсією або за будь-які 60 календарних місяців такої роботи підряд перед зверненням за пенсією незалежно від наявності перерв протягом цього періоду на даній роботі. Частиною 13 статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» (в редакції Закону №2663-ІІІ) встановлено, що обчислення (перерахунок) пенсій проводиться за документами пенсійної справи та документами, додатково поданими пенсіонерами, виходячи з розміру місячного заробітку за відповідною посадою, з якої особа вийшла на пенсію, станом на час звернення за призначенням або перерахунком.
За таких обставин, суд приходить до висновку про необхідність задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Керуючись ст. ст. 158-163 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_2 до Управління пенсійного фонду в Мар'їнському районі Донецької області про визнання незаконним рішення та дій щодо відмови в призначенні пенсії та зобов'язання здійснити призначення пенсії за вислугою років - задовольнити.
Визнати незаконним (неправомірним) рішення управління пенсійного фонду України в Мар'їнському районі Донецької області про відмову у призначенні пенсії за вислугою років згідно ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» ОСОБА_2.
Зобов'язати управління пенсійного фонду в Мар'їнському районі Донецької області прийняти рішення про призначення ОСОБА_2 пенсії за вислугу років з 27.09.2016 року, провести обчислення, нарахування та виплату пенсії згідно ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» виходячи із розрахунку 90 відсотків суми щомісячного заробітку.
Постанова суду може бути оскаржена до Донецької апеляційного адміністративного суду через Мар'їнський районний суд Донецької області шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня її проголошення.
Суддя С.М. Ліпчанський
Дата документу 01.03.2017