15 березня 2017 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України
з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Луспеника Д.Д.,
суддів: Журавель В.І., Закропивного О.В.,
Хопти С.Ф., Штелик С.П.,
розглянувши в судовому засіданні справуза позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Чернівецької області від 10 серпня 2016 року,
У листопаді 2015 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що 17 червня 2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_3 укладено кредитно-заставний договір, за умовами якого банк надав останній кредит у розмірі 9 278 доларів 51 цент США на строк до 14 червня 2013 року зі сплатоюзгідно з графіком процентів за користування кредитом.
У забезпечення виконання ОСОБА_3 зобов'язань за кредитно-заставним договором вона передала у заставу банку належний їй автомобіль BMW 520I, номерний знак НОМЕР_1, а з ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 укладено договори поруки.
У зв'язку з неналежним виконанням позичальником умов кредитного договору станом на 21 жовтня 2015 року утворилась заборгованість у розмірі 42 243 долари 77 центів США, з яких: 7 551 долар 70 центів США - заборгованість за кредитом, 2 616 доларів 24 центи США - заборгованість за процентами, 2 319 доларів 14 центів США - заборгованість по комісії, пеня - 27 734 долари 25 центів США, 11 доларів 37 центів США - штраф (фіксована частина), 2 011 доларів 07 центів США - штраф (процентна складова).
Ураховуючи викладене та те, що відповідачі на вимоги банку не реагували, позивач просив суд стягнути у солідарному порядку з відповідачів на його користь заборгованість за кредитним договором у розмірі 42 243 долари 77 центів США, що є еквівалентом 928 518 грн 08 коп. та судові витрати в розмірі 13 927 грн 77 коп.
Рішенням Садгірського районного суду м. Чернівців від 6 травня 2016 року позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_6 заборгованість за кредитним договором від 17 червня 2008 року у розмірі 928 518 грн 08 коп. У решті позову відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішенням апеляційного суду Чернівецької області від 10 серпня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано. Позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Стягнуто із ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в солідарному порядку на користь ПАТ КБ «ПриватБанк»заборгованість за кредитним договором від 17 червня 2008 року станом на 21 жовтня 2015 року в розмірі 14 509 доларів 52 цента США та 261 087 грн 76 коп., яка складається із: заборгованості за тілом кредиту у розмірі 7 551 доларів 70 центів США, заборгованості за процентами у розмірі 2 616 доларів 24 цента США, заборгованості по комісії у розмірі 2 319 доларів 14 цента США, штрафних санкцій у розмірі 2 022 долари 44 цента США, що разом по курсу Національного банку України (далі - НБУ) становить 360 101 грн 08 коп. та пені у розмірі 261 087 грн 76 коп.
Стягнуто з ОСОБА_3 та ОСОБА_5 в солідарному порядку на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 17 червня 2008 року станом на 21 жовтня 2015 року в розмірі 14 509 доларів 52 цента США та 261 087 грн 76 коп., яка складається із: заборгованості за тілом кредиту у розмірі 7 551 доларів 70 центів США, заборгованості за процентами у розмірі 2 616 доларів 24 цента США, заборгованості по комісії у розмірі 2 319 доларів 14 цента США, штрафних санкцій у розмірі 2 022 долари 44 цента США, що разом по курсу НБУ становить 360 101 грн 08 коп. та пені у розмірі 261 087 грн 76 коп.
Стягнуто із ОСОБА_3 та ОСОБА_6 в солідарному порядку на користь ПАТ КБ «Приватбанк»заборгованість за кредитним договором від 17 червня 2008 року станом на 21 жовтня 2015 року в розмірі 14 509 доларів 52 цента США та 261 087 грн 76 коп., яка складається із: заборгованості за тілом кредиту у розмірі 7 551 доларів 70 центів США, заборгованості за процентами у розмірі 2 616 доларів 24 цента США, заборгованості по комісії у розмірі 2 319 доларів 14 цента США, штрафних санкцій у розмірі 2 022 долари 44 цента США, що разом по курсу НБУ становить 360 101 грн 08 коп. та пені у розмірі 261 087 грн 76 коп.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить оскаржуване рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, рішення суду першої інстанції залишити в силі.
Відповідно до п. 6 розд. XII«Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом, чинності.
У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Задовольняючи частково позов ПАТ КБ «ПриватБанк», суд першої інстанції виходив із того, що згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Разом з тим, пред'явивши 23 червня 2009 року вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитним договором, банк змінив строк виконання основного зобов'язання й повинен був пред'явити даний позов до позичальника та поручителів протягом п'яти років, від дати порушення боржником встановленого банком строку для дострокового повернення кредиту, а саме до 23 червня 2015 року, однак звернувся до суду лише 5 листопада 2015 року, тому пропустив строк позовної давності, про застосування якого було заявлено: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5
Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та частково задовольняючи позов ПАТ КБ «ПриватБанк», виходив із того, що ОСОБА_3 свої зобов'язання за кредитним договором не виконала, що є підставою для стягнення з неї заборгованості за кредитом, однак у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. При цьому основним договором був передбачений строк виконання зобов'язання позичальника до 14червня 2013 року, доказів про прийняття рішення щодо дострокового виконання зобов'язань суду не надано, а позичальник та поручителі домовилися про збільшений строк пред'явлення вимог до них - п'ять років, тому на момент звернення ПАТ КБ «ПриватБанк» з позовом до суду він пропущений не був.
Проте повністюпогодитись із таким висновкомапеляційного суду не можна, оскільки суд дійшов його з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.
Таким вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.
Судом установлено, що 17 червня 2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_3 укладено кредитно-заставний договір, за умовами якого банк надав останній кредит у розмірі 9 278 доларів 51 цент США на строк до 14 червня 2013 року зі сплатоюзгідно з графіком процентів за користування кредитом.
У забезпечення виконання ОСОБА_3 зобов'язань за кредитно-заставним договором вона передала у заставу банку належний їй автомобіль BMW 520I, номерний знак НОМЕР_1, а з ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 укладено договори поруки.
У зв'язку з неналежним виконанням позичальником умов кредитно-заставного договору утворилась заборгованість.
Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 20 квітня 2011 року, що набрало законної сили, у рахунок погашення заборгованості за кредитно-заставним договором в розмірі 70 162 грн 42 коп., що є еквівалентом 9 207 доларів 67 центівСША звернуто стягнення на предмет застави.
Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового.
Покладення на боржника нових додаткових обов'язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).
Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч. 2 ст. 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).
За положеннями ст. 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Умовами кредитно-заставного договору, а саме в розділі 13 передбачено застосування пені як виду цивільно-правової відповідальності за порушення позичальником зобов'язання, передбаченого пп. 5.2.2. та 5.2.3. даного договору, внаслідок чого нарахування банком пені відбувається в розмірі 0,15 % від суми простроченого платежу, але не менше 1 грн за кожний день прострочки.
Крім того, у пп. 13.5. - 13.9. кредитно-заставного договору визначено, що при порушенні позичальником строків платежів по будь-якому з грошових зобов'язань, передбачених кредитним договором, позичальник зобов'язаний сплатити банку штраф.
Відповідно до п. 13.10. кредитно-заставного договору сплата неустойки здійснюється в гривні. У випадку, якщо кредит видається в іноземній валюті, штраф сплачується в гривневому еквіваленті по курсу Національного банку України на дату сплати.
Враховуючи вищевикладене та відповідно до ст. 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором, свідчить про недотримання положень, закріплених у ст. 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.
Зазначена правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 21 жовтня 2015 року № 6-2003цс15, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.
Проте апеляційний суд на зазначені умови договору уваги не звернув та не перевірив розрахунок банку відносно стягнення пені та штрафу, не визначився із тим, чи не є це застосуванням подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.
Також у абз. 2, 3 п. 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення» судам роз'яснено, що у разі пред'явлення позову про стягнення грошової суми в іноземній валюті суду слід у мотивувальній частині рішення навести розрахунки з переведенням іноземної валюти в українську за курсом, встановленим Національним банком України на день ухвалення рішення.
Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті з правовідносин, які виникли при здійсненні валютних операцій, у випадках і в порядку, встановлених законом (ч. 2 ст. 192, ч. 3 ст. 533 ЦК України; Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»).
Проте апеляційний суд не звернув уваги на те, що штраф визначено та обчислено у доларах США.
Відповідно до ст. 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня.
Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Згідно з чч. 1, 3 ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Такий порядок визначено Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», дія якого не поширюється на правовідносини щодо нарахування та стягнення штрафних санкцій, пені за внутрішніми угодами, укладеними між резидентами України.
Отже, пеня, штраф може обчислюватись і стягуватись лише в національній валюті України - гривні. При цьому саме у гривні вони повинні обчислюватись на момент прострочення зобов'язання, а не визначенням гривневого еквіваленту на час ухвалення рішення.
Крім того, апеляційний суд не перевірив з яких підстав та як нараховується комісія за кредитно-заставним договором від 17 червня 2008 року.
Положення пп. 22, 23 ст. 1, ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв'язку з положеннями ч. 4 ст. 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.
Відповідно до п. 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).
Зазначена правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року № 6-1746цс16, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.
Таким чином, апеляційний суд зазначених вище норм матеріального та процесуального права, а також вимог ст. ст. 212 - 214, 303, 316 ЦПК України не врахував; не встановив фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, прав і обов'язків сторін, які випливають з кредитно-заставного договору; не перевірив правильність визначеного розміру заборгованості за кредитно-заставним договором, обґрунтованості нарахування комісії й штрафу та нарахування штрафу у валюті США, у зв'язку з чим дійшов передчасного висновку про часткове задоволення позову.
За таких обставин рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення апеляційного суду Чернівецької області від 10 серпня 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий Д.Д. Луспеник
Судді: В.І. Журавель
О.В.Закропивний
С.Ф.Хопта
С.П.Штелик