14 березня 2017 року П/800/422/16
судді Мороз Л.Л. у справі № П/800/422/16 за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради юстиції про визнання незаконним та скасування рішення.
ОСОБА_1 звернулася до Вищого адміністративного суду України як суду першої інстанції з позовом до Вищої ради юстиції, в якому просить визнати незаконним та скасувати рішення Вищої ради юстиції від 20.07.2016 року про внесення подання Президенту України про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Шевченківського районного суду міста Києва у зв'язку з порушенням присяги.
Керуючись статтею 25 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) вважаю за необхідне висловити окрему думку, оскільки не погоджуюсь із постановою Вищого адміністративного суду України від 14.03.2017 року.
Судом встановлено, що Рішенням Вищої ради юстиції від 20.07.2016 року № 1520/0/15-16 вирішено внести подання Президентові України про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Шевченківського районного суду міста Києва у зв'язку з порушенням присяги судді.
При винесенні вказаного рішення Вища рада юстиції виходила з того, що в ухвалі слідчого судді ОСОБА_1 від 21.01.2014 року не зазначено ні формулювання підозри, ні мотивованого висновку про її обґрунтованість. Також в ухвалі не міститься мотивованого висновку про наявність ризиків, передбачених статтею 177 Кримінального процесуального кодексу України, а також про недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, вказаним у клопотанні.
Відповідно до частини 2 статті 244-2 КАС України висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.
У справі № 800/492/15 за позовом ОСОБА_2 до Вищої ради юстиції про визнання незаконним та скасування рішення Верховний Суд України ухвалив постанову від 12.07.2016 року, якою у задоволенні позову відмовив.
У вказаній справі Верховний Суд України зазначив, що ВРЮ встановила, що суддя ОСОБА_2. діяла всупереч зазначеним нормам кримінального процесуального закону та вчинила дії, які не відповідають завданням кримінального провадження, що призвело до ухвалення рішення про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. У судовому рішенні, постановленому від імені України, суддя ОСОБА_2. не навела належних і достатніх мотивів та підстав його ухвалення.
Частиною п'ятою статті 55 Закону № 2453-VІ встановлено, що суддя зобов'язаний своєчасно, справедливо та безсторонньо розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства.
Присяга судді вимагає від нього об'єктивно, безсторонньо, неупереджено, незалежно та справедливо здійснювати правосуддя, підкорюючись лише закону та керуючись принципом верховенства права, чесно і сумлінно виконувати обов'язки судді.
Частиною другою статті 32 Закону України від 15.01.1998 року № 22/98-ВР «Про Вищу раду юстиції» (у редакції, що діяла на час ухвалення рішення суддею ОСОБА_2.) порушенням суддею присяги визнавалося вчинення ним дій, у тому числі тих, що порочать звання судді та можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів; порушення морально-етичних принципів поведінки судді.
Очевидна невідповідність дій ОСОБА_2 при ухваленні рішення від 25.01.2014 року про застосування до ОСОБА_3 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою складеній нею присязі дали ВРЮ підстави розцінити дії ОСОБА_2 як порушення присяги судді та внести подання до Верховної Ради України про її звільнення.
Враховуючи позицію Верховного Суду України та те, що ВРЮ встановила порушення закону суддею ОСОБА_1. про постановленні ухвали від 21.01.2014 року, що призвело до ухвалення рішення про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, вважаю що у цій справі у позові належало відмовити.
Суддя Л.Л. Мороз