14 березня 2017 року м. Київ К/800/27198/16
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючого: Маринчак Н.Є.
Суддів: Вербицької О.В., Цвіркуна Ю.І.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДФС у Вінницькій області
на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 22 липня 2016 року
та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2016 року
у справі №802/1016/16-а
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Агробуд» (надалі - ТОВ «Агробуд»)
до Головного управління ДФС у Вінницькій області (надалі - ГУ ДФС у Вінницькій області)
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
встановив:
ТОВ «Агробуд» звернулось до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення ГУ ДФС у Вінницькій області від 30.06.2016 року №000053215, від 30.06.2016 року №000054215, від 30.06.2016 року №0001691401 в частині стягнення до бюджету 149200,00 грн. податку на додану вартість, що підлягав нарахуванню без застосування податкової пільги.
Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 22.07.2016 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 20.09.2016 року, позовні вимоги задоволено.
Не погодившись з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, ставить питання про скасування рішень судів попередніх інстанцій та прийняття нового, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.
Позивач у письмових запереченнях на касаційну скаргу зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийнято з дотриманням норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставинам справи судами надано правильно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими. Отже, ТОВ «Агробуд» просить відмовити в задоволенні касаційної скарги відповідача, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 22.07.2016 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 20.09.2016 року залишити без змін.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи, наведені у скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Як встановлено попередніми судовими інстанціями, ГУ ДФС у Вінницькій області проведено планову виїзну документальну перевірку ТОВ «Агробуд» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2014 року по 29.02.2016 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 року по 29.02.2016 року, наслідки якої оформлено актом від 15.06.2016 року №91/1401/05531021.
Перевіркою, зокрема, встановлено порушення позивачем п. 209.2 ст. 209 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) з огляду на використання сум податку на додану вартість, що не сплачені до бюджету внаслідок отримання податкової пільги, не за призначенням (всупереч умовам її надання) в загальному розмірі 149200,00 грн.
Крім того, контролюючий орган дійшов висновку про недотримання ТОВ «Агробуд» вимог пп. 170.5.3 п. 170.5 ст. 170 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у зв'язку з неутриманням (неперерахуванням) у грудні 2014 року до бюджету податку на доходи фізичних осіб за ставкою 15% або 17% та військового збору за ставкою 1,5% з дивідендів щодо суми, яка перевищує суму виплат, розраховану на будь-яку іншу акцію (корпоративне право), в розмірі 2398093,00 грн. та 300000,00 грн. відповідно.
На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем 30.06.2016 року прийнято податкові повідомлення-рішення: №0001691401, згідно з яким, поряд із збільшенням суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість, стягнуто до бюджету 149200,00 грн.; №000053215, згідно з яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 3682748,14 грн., у тому числі 2398093,00 грн. - основний платіж, 599523,25 грн. - штрафні (фінансові) санкції, 685131,89 грн. - сума пені; №000054215, згідно з яким збільшено суму грошового зобов'язання з військового збору в розмірі 460709,59 грн., у тому числі 300000,00 грн. - основний платіж, 75000,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції, 85709,59 грн. - сума пені.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодилась колегія апеляційного суду, цілком правильно та обґрунтовано виходив з наступного.
Відповідно до п. 209.1 ст. 209 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) резидент, який провадить підприємницьку діяльність у сфері сільського і лісового господарства та рибальства та відповідає критеріям, встановленим у пункті 209.6 цієї статті, може обрати спеціальний режим оподаткування.
Згідно з п. 209.2 ст. 209 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) згідно із спеціальним режимом оподаткування сума податку на додану вартість, нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів/послуг, не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається в розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, за рахунок яких сформовано податковий кредит, а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей.
Зазначені суми податку на додану вартість акумулюються сільськогосподарськими підприємствами на спеціальних рахунках, відкритих в установах банків та/або в органах, які здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів у порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.
За правилами абз. 1 п. 4 Порядку акумулювання сільськогосподарськими підприємствами сум податку на додану вартість на спеціальних рахунках, відкритих у банках та/або органах, які здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.01.2011 року №11 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), сума податку на додану вартість, що акумулюється на спеціальному рахунку, не підлягає вилученню до державного бюджету і використовується сільськогосподарським підприємством відповідно до пункту 209.2 статті 209 Кодексу, а починаючи з 1 січня 2018 року перераховується на поточний рахунок сільськогосподарського підприємства.
У разі нецільового використання суми податку на додану вартість сільськогосподарське підприємство несе відповідальність відповідно до законодавства.
Системний аналіз наведених законодавчих норм дає підстави для висновку про те, що визначальними для надання можливості сільськогосподарському підприємству не сплачувати до бюджету суми податку на додану вартість, нараховані на вартість поставлених товарів, та повністю залишити їх у своєму розпорядженні для відшкодування суми податку є використання коштів, акумульованих на спеціальному рахунку, та необхідність дотримання їх цільового призначення/використання. У разі ж наявності залишку такої суми податку кошти зі спеціального рахунку використовуються для інших виробничих цілей.
Обґрунтовуючи факт нецільового використання позивачем коштів у розмірі 149200,00 грн., контролюючий орган посилався на наявність у останнього заборгованості перед постачальниками - Товариством з обмеженою відповідальністю «Агрозахист Донбас», Товариством з обмеженою відповідальністю «Захід Агробізнес» та Товариством з обмеженою відповідальністю «РДО Україна».
Втім, судами з'ясовано, що вказана заборгованість з огляду на умови укладених договорів та строки, в які здійснюється її погашення, є лише «кредиторською» та обумовлена специфікою бухгалтерського обліку ТОВ «Агробуд».
Отже, твердження відповідача про наявність у позивача відповідної заборгованості перед постачальниками до 02.09.2014 року та 15.10.2014 року є безпідставним.
Більш того, як встановлено попередніми судовими інстанціями та фактично не заперечується ГУ ДФС у Вінницькій області, станом на 01.09.2014 року на спеціальному рахунку ТОВ «Агробуд» акумульовано кошти в розмірі 1369115,84 грн.
Таким чином, навіть при наявності заборгованості перед постачальниками, що в загальному обсязі становить 365130,00 грн., в розпорядженні позивача залишалось 1003985,84 грн., які могли бути використаний ним на інші виробничі цілі.
При цьому суди попередніх інстанцій цілком об'єктивно відхилили доводи відповідача щодо нецільового використання ТОВ «Агробуд» коштів зі спеціального рахунку внаслідок їх перерахування особі, яка не є платником податку на додану вартість, оскільки норми Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), які регулюють питання використання акумульованих коштів, не ставлять таке використання (перерахування) в залежність від наявності в постачальника статусу платника податку на додану вартість.
Надаючи оцінку правовірності прийняття контролюючим органом податкових повідомлень-рішень від 30.06.2016 року №000053215 та від 30.06.2016 року №000054215, суди правильно врахували приписи пп. 170.5.1 п. 170.5 ст. 170 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), відповідно до якого податковим агентом платника податку під час нарахування на його користь дивідендів, крім випадків, зазначених у підпункті 165.1.18 пункту 165.1 статті 165 цього Кодексу, є емітент корпоративних прав або за його дорученням інша особа, яка здійснює таке нарахування.
Доходи, зазначені в цьому пункті, остаточно оподатковуються податковим агентом під час їх нарахування платнику податку за ставкою, визначеною у пункті 167.2 статті 167 цього Кодексу, - 5 відсотків бази оподаткування (пп. 170.5.4 п. 170.5 ст. 170 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)).
В той же час, за правилами пп. 170.5.3 п. 170.5 ст. 170 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) дивіденди, нараховані платникові податку за акціями або іншими корпоративними правами, що мають статус привілейованих або інший статус, що передбачає виплату фіксованого розміру дивідендів чи суми, яка перевищує суму виплат, розраховану на будь-яку іншу акцію (корпоративне право), емітовану таким платником податку згідно з підпунктом 153.3.7 пункту 153.3 статті 153 цього Кодексу, для цілей оподаткування прирівнюються до виплати заробітної плати з відповідним оподаткуванням.
Отже, виплату дивідендів можна прирівняти до заробітної плати при наявності таких обов'язкових умов: корпоративні права мають бути емітовані платником податку, тобто розповсюдження таких корпоративних прав має здійснюватись шляхом їх емісії; ці права повинні мати статус привілейованих та виплати за такими корпоративними правами мають перевищувати виплати за «звичайними» корпоративними правами або мати фіксований розмір за будь-яких умов (незалежно від наявності прибутку чи збитку в підприємства).
В розглядуваній ситуації відповідач наголошував на тому, що дивіденди, нараховані на користь учасника ТОВ «Агробуд» ОСОБА_1 в сумі 20000000,00 грн., прирівнюються до заробітної плати, а тому мають оподатковуватись податком на доходи фізичних осіб за ставкою податку 15% або 17%, а не 5%, та військовим збором за ставкою 1,5%.
Проте, контролюючим органом не враховано, що позивач діє з організаційно-правовою формою товариства з обмеженою відповідальністю, в той час як тлумачення положень Господарського кодексу України та Закону України «Про господарські товариства» свідчить на користь висновку про те, що емітентом акції може бути лише акціонерне товариство. Інші суб'єкти господарювання-юридичні особи, в тому числі товариство з обмеженою відповідальністю, такими правами не наділені; питання привілейованості також вирішується лише шляхом випуску (емісії) привілейованих акцій акціонерним товариством.
Відповідно до п. 5.2 Статуту ТОВ «Агробуд» всі учасники товариства наділені рівними правами, зокрема, брати участь в управлінні справами товариства, отримувати частку прибутку від діяльності товариства, обирати та бути обраними до органів управління товариства.
Згідно з пп. 8.3.8 п. 8.3 Статуту позивача до компетенції зборів учасників товариства належить затвердження річних звітів та бухгалтерських балансів товариства, затвердження звітів і висновків ревізійної комісії, розподіл прибутку та збитку товариства, визначення строку та порядку виплати частки прибутку.
З питань визначення основних напрямків діяльності товариства, затвердження його планів та звітів про їх виконання, внесення змін до Статуту, а також при вирішенні питання про виключення учасника з товариства рішення вважається прийнятим, якщо за нього проголосують учасники, що володіють у сукупності більш як 50 відсотками загальної кількості голосів учасників товариства; з решти питань рішення приймаються простою більшістю голосів (пп. 8.4.2. п. 8.4 Статуту).
Таким чином, до виключної компетенції загальних зборів учасників товариства належать питання щодо нарахування дивідендів та їх розміру і останнє має бути погоджено більшістю голосів учасників. Всі учасники товариства є рівними у своїх правах та обов'язках, жодних ширших прав в учасника, який має більшу частку немає. Крім того, розмір дивідендів не носить фіксованого розміру, оскільки розподілу, в тому числі й на виплату дивідендів, підлягає саме сума прибутку підприємства.
Як з'ясовано судами, зборами учасників ТОВ «Агробуд» прийнято одноголосне рішення про надання згоди на виплату частини дивідендів в розмірі 20000000,00 грн. на користь ОСОБА_1, що підтверджується протоколом від 30.12.2014 року №4; будь-які заперечення та зауваження в протоколі відсутні.
З огляду на викладене, висновок контролюючого органу про те, що така виплата повинна прирівнюватись до заробітної плати та оподатковуватись військовим збором за ставкою 1,5%, а також податком на доходи фізичних осіб за ставками 15% або 17%, не ґрунтується на вимогах чинного на час виникнення спірних правовідносин законодавства, а тому обґрунтовано визнаний судами помилковим.
Отже, оцінюючи зібрані у справі докази, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо задоволення позовних вимог.
Доводи касаційної скарги не спростовують зазначених висновків судових інстанцій.
За таких обставин, судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності з нормами матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки судів про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими в судовому засіданні, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі, не вбачається.
Керуючись статтями 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -
ухвалив:
Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Вінницькій області - залишити без задоволення.
Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 22 липня 2016 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2016 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий: ___________________ Н.Є. Маринчак
Судді: ___________________ О.В. Вербицька
___________________ Ю.І. Цвіркун