14 березня 2017 року м. Київ К/800/64305/13
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Головчук С.В., Іваненко Я.Л., Мойсюка М.І. (доповідач),
розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Департаменту соціального захисту населення Хмельницької обласної державної адміністрації про зобов'язання вчинити певні дії, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2013 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 27 листопада 2013 року, -
У жовтні 2013 року ОСОБА_4 звернувся з позовом до Департаменту соціального захисту населення Хмельницької обласної державної адміністрації (далі - Департамент) в якому просив: зобов'язати відповідача надати йому дозвіл на перереєстрацію автомобіля марки OPEL Vektra, 1998 року випуску, кузов № НОМЕР_1, білого кольору, д/н НОМЕР_2 (далі - спірний автомобіль), ввезеного як гуманітарна допомога інваліду, його діду - ОСОБА_5, без сплати мита та інших податків (зборів), передбачених законодавством при імпорті автомобілів (далі - спірний дозвіл).
В обґрунтування своїх вимог зазначав, що відмова відповідача у наданні йому спірного дозволу не ґрунтується на вимогах закону, порушує його права, а тому ОСОБА_4 просив про задоволення позову.
Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 27 листопада 2013 року, в задоволенні позову відмовлено.
У касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить ухвалені ними судові рішення скасувати та задовольнити позов.
Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, колегія суддів, в межах статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, дійшла висновку про відхилення скарги з таких підстав.
Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Згідно з частиною 3 статті 211 Кодексу адміністративного судочинства України підставами касаційного оскарження є порушення судом норм матеріального чи процесуального права.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, на підставі наявних у справі даних встановив і правильно виходив з того, що відповідач у спірних правовідносинах діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, при цьому прав позивача не порушив.
Судами встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_5, який одержав спірний автомобіль як гуманітарну допомогу інваліду в квітні 2005 року.
Його онуком є ОСОБА_4 - позивач у цій справі, який у 2013 році звернувся до відповідача за одержанням спірного дозволу, однак Департамент у видачі такого відмовив.
Так, згідно з частиною 1 статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Офіційне тлумачення вказаного положення Конституції України міститься в Рішенні Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99, відповідно до пункту 2 якого дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
У справі, що розглядається, такою подією (фактом) є смерть інваліда ОСОБА_5
Порядок забезпечення інвалідів автомобілями, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 вересня 1997 року № 999 (далі - Порядок 1997 року) був затверджений у зв'язку з прийняттям законів України від 22 грудня 1995 року № 488/95-ВР «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та від 6 червня 1996 року № 230/96-ВР «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з метою впорядкування забезпечення автомобілями різних категорій інвалідів та спрямований на захист інтересів інвалідів.
Згідно з пунктом 37 Порядку 1997 року в редакції, чинній на час надання спірного автомобіля, після смерті інваліда автомобіль, яким він був забезпечений безплатно або на пільгових умовах, залишається його сім'ї та знімається з обліку в органах соціального захисту населення.
Відповідно до статті 5 Цивільного Кодексу України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі.
Частиною четвертою статті 4 Цивільного Кодексу України визначено, що актами цивільного законодавства є також постанови Кабінету Міністрів України.
Порядок 1997 року був визнаний таким, що втратив чинність, постановою Кабінету Міністрів України від 19 липня 2006 року № 999, якою затверджено Порядок забезпечення інвалідів автомобілями (далі - Порядок 2006 року).
Таким чином, питання про вилучення після смерті інваліда у його сім'ї автомобіля, отриманого інвалідом як гуманітарна допомога, має вирішуватись на підставі нормативно-правових актів, чинних на час смерті інваліда, якому автомобіль надавався як гуманітарна допомога.
У справі, що розглядається, таким нормативно-правовим актом є Порядок 2006 року, відповідно до пункту 41 якого у редакції, чинній на час смерті ОСОБА_5 - ІНФОРМАЦІЯ_1, автомобіль, отриманий інвалідом як гуманітарна допомога, після його смерті повертається (вилучається) головному управлінню соціального захисту і здається підприємству, що здійснює заготівлю та переробку металобрухту, або видається в порядку черговості інваліду, який перебуває на обліку.
Ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що оскільки права та обов'язки у членів сім'ї інваліда щодо спірного автомобіля виникли після смерті інваліда, а не в момент забезпечення інваліда автомобілем, застосуванню до спірних правовідносин підлягає Порядок 2006 року.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у його постановах від 17 грудня 2013 року, 17 червня 2014 року, 10 лютого і 2 червня 2015 року (справи №№ 21 437а13, 21-217а14, 21-620а14 і 21-882а15 відповідно).
За таких обставин, висновок судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права, доводи касаційної скарги їх висновків не спростовують, такі ґрунтуються на помилковому трактуванні правових норм, а тому підстав для скасування оскаржуваних судових рішень колегія суддів не вбачає.
За правилами статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанцій залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Не може бути скасовано правильне і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Керуючись статтями 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів, -
Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити, а постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2013 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 27 листопада 2013 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії сторонам і оскарженню не підлягає.
Судді: М.І. Мойсюк
С.В. Головчук
Я.Л. Іваненко