14 березня 2017 року м. Київ К/800/51418/15
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Іваненко Я.Л., Мойсюка М.І., Черпака Ю.К.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Господарського суду Чернігівської області, третя особа - Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області про зобов'язання вчинити певні дії, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10 листопада 2015 року, -
У вересні 2015 року ОСОБА_4 звернулася з позовом до Господарського суду Чернігівської області (далі - Суд), третя особа - територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області (далі - ТУ ДСА) в якому просила зобов'язати відповідача здійснити їй перерахунок і виплату заробітної плати за період з 26 жовтня 2014 року по 27 березня 2015 року відповідно до частини 1 статті 144 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VІ «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 2453-VІ) зі змінами щодо розмірів посадових окладів працівників апарату суду, внесеними Законом України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру» (далі - Закон № 1697-VII), а з 29 березня 2015 року (і по день ухвалення рішення у справі) - відповідно до статті 147 Закону № 2453-VІ у редакції Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VІІІ «Про забезпечення права на справедливий суд» (далі - Закон № 192-VІІІ) з урахуванням усіх надбавок, які нараховуються залежно від розміру посадового окладу (місячної премії, надбавки за високі досягнення, надбавки за вислугу років, ранг, тощо).
В обґрунтування своїх вимог зазначала, що відмова відповідача у нарахуванні і виплаті їй у спірні періоди заробітної плати в розмірі, встановленому вищевказаними правовими нормами законодавства є протиправною, порушує її права, а тому ОСОБА_4 просила про задоволення позову.
Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 10 листопада 2015 року в задоволенні позову відмовлено.
У касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить ухвалені ними судові рішення скасувати та задовольнити позов.
Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, колегія суддів, в межах статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, дійшла висновку про відхилення скарги з таких підстав.
Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Згідно з частиною 3 статті 211 Кодексу адміністративного судочинства України підставами касаційного оскарження є порушення судом норм матеріального чи процесуального права.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, на підставі наявних у справі даних встановив і правильно виходив з відсутності у Суду і ТУ ДСА правових підстав нараховувати та виплачувати позивачу у спірний період заробітну плату виключно відповідно до частини 1 статті 144 та статті 147 Закону № 2453-VІ, оскільки умови оплати праці працівників апарату суду регламентуються не лише вказаними нормами закону.
Суди також виходили з того, що реалізація зазначених положень Закону № 2453-VІ в частині визначення розміру посадового окладу працівника апарату суду можлива була за умови виконання Кабінетом Міністрів України вимог пункту 13 розділу XIII Закону № 1697-VІІ в частині приведення у тримісячний строк своїх нормативно-правових актів у відповідність із цими Законом та в частині внесення у двомісячний строк на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом, у тому числі з метою забезпечення збільшення видатків Державного бюджету України.
Однак, відповідні зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 9 березня 2006 року № 268 «Про впорядкування умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, місцевого самоврядування та її виконавчих органів, органів прокуратури, судів та інших органів» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - постанова КМУ № 268) внесені не були, як і не були збільшені видатки Державного бюджету України на 2014, 2015 роки.
Тому відповідач, який уповноважений здійснювати виплати лише в межах затвердженого фонду оплати праці і не наділений правом самостійно без правового врегулювання та фінансової можливості здійснювати перерахунок посадових окладів працівникам апаратів судів, при нарахуванні заробітної плати позивачу діяв в межах своїх повноважень.
Судами встановлено, що позивач у період спірних правовідносин працювала на посаді головного спеціаліста 1 категорії та отримувала заробітну плату, обчислену виходячи з посадового окладу в розмірі 1218,00 гривень.
Так, відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
26 жовтня 2014 року набрав чинності Закон № 1697-VII, яким внесено зміни до статті 144 Закону № 2453-VІ, зокрема, передбачено, що розмір посадового окладу працівника апарату суду, посада якого віднесена до шостої категорії посад державних службовців, установлюється в розмірі 30 відсотків посадового окладу судді місцевого суду, посадові оклади працівників апарату суду, посади яких віднесені до кожної наступної категорії посад державних службовців, установлюються з коефіцієнтом 1,3 пропорційно посадовим окладам працівників апарату суду, посади яких віднесені до попередньої категорії посад державних службовців.
Абзацом 2 підпункту 1 і абзацом 3 підпункту 2 пункту 13 розділу XIII Закону № 1697-VII Кабінет Міністрів України зобов'язано у тримісячний строк з дня, наступного за днем опублікування цього Закону, привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом та у двомісячний строк з дня, наступного за днем опублікування цього Закону, внести на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом, у тому числі з метою забезпечення збільшення видатків Державного бюджету України на оплату праці працівників апаратів судів та встановлення їм посадових окладів у розмірі, не меншому за передбачені Законом № 2453-VІ.
З 28 березня 2015 року Законом № 192-VІІІ затверджено нову редакцію Закону № 2453-VІ, стаття 147 якого встановила, що розмір заробітної плати працівників апаратів судів, Державної судової адміністрації України, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Національної школи суддів України, їхнє побутове забезпечення і рівень соціального захисту визначаються законом і не можуть бути меншими, ніж у відповідних категорій державних службовців органів законодавчої та виконавчої влади. При цьому розмір посадового окладу працівника апарату суду, посада якого віднесена до шостої категорії посад державних службовців, установлюється в розмірі 30 відсотків посадового окладу судді місцевого суду. Посадові оклади працівників апарату суду, посади яких віднесені до кожної наступної категорії посад державних службовців, установлюються з коефіцієнтом 1,3 пропорційно посадовим окладам працівників апарату суду, посади яких віднесені до попередньої категорії посад державних службовців.
Підпунктом 2 пункту 13 Перехідних положень Закону № 192-VІІІ Кабінет Міністрів України зобов'язано у тримісячний строк з дня набрання чинності Законом привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом.
Наведене узгоджується із положеннями частин 7, 8 статті 33 Закону України від 16 грудня 1993 року № 3723-XII «Про державну службу» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 3723-XII), згідно з якими умови оплати праці державних службовців, розміри їх посадових окладів, надбавок, доплат і матеріальної допомоги визначаються Кабінетом Міністрів України. Джерелом формування фонду оплати праці державних службовців є Державний бюджет України та інші джерела, визначені для цієї мети положеннями про органи державної виконавчої влади, затвердженими указами Президента України та постановами Кабінету Міністрів України.
Аналогічні положення закріплено також частиною 2 статті 8 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 108/95-ВР), яка передбачає, що умови та розміри оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України.
Оплата праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законодавчих та інших нормативних актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів у межах бюджетних асигнувань та інших позабюджетних доходів. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом (стаття 13 Закону № 108/95-ВР).
За правилами статті 142 Закону № 2453-VІ (у редакції до 28 березня 2015 року) фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснює, зокрема, ДСА. Суди загальної юрисдикції фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України (стаття 143 Закону № 2453-VІ). Аналогічні правила закріплені і у статтях 145, 146 Закону № 2453-VІ у редакції з 28 березня 2015 року.
З 1 січня 2015 року пунктом 9 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» визначено, що норми і положення, зокрема, частини 1 статті 144 Закону № 2453-VІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного та місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, а з 13 березня 2015 року установлено, що норми і положення Закону № 2453-VІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
На час виникнення спірних відносин схема посадових окладів працівників апарату суду була закріплена постановою КМУ № 268, зокрема Додатком 47, який залишався незмінним до 9 вересня 2015 року. Отже, Кабінет Міністрів України покладені на нього абзацом другим підпункту 1 пункту 13 розділу XIII Закону № 1697-VII та підпунктом 2 пункту 13 Перехідних положень Закону № 192-VІІІ обов'язки щодо приведення його нормативно-правових актів у відповідність із цими законами у тримісячний строк не виконав.
Згідно з частиною 1 та 2 статті 23 Бюджетного кодексу України, будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до частини першої статті 51 Бюджетного кодексу України, керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.
Ураховуючи наведене, оскільки з 26 жовтня 2014 року по 9 вересня 2015 року Кабінетом Міністрів України зміни до постанови КМУ № 268 щодо умов оплати праці, зокрема розмірів окладів працівників апарату суду не внесено, а законами України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» та «Про Державний бюджет України на 2015 рік» видатки на реалізацію положень абзацу 2 частини 1 статті 144 Закону № 2453-VІ та частини 1 статті 147 цього ж Закону у редакції з 28 березня 2015 року не передбачено, Суд і ТУ ДСА, як головний розпорядник бюджетних коштів, не мали правових підстав для перерахунку та виплати заробітної плати працівників апарату суду поза межами видатків державного бюджету на оплату праці таких працівників у розмірах інших, ніж встановлено Кабінетом Міністрів України.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у його постановах від 12 і 13 липня 2016 року (справи № 21-1726а16, 21-1488а16 і 21-1888а16 відповідно).
За таких обставин, висновок судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права, оскільки відповідач, відмовляючи позивачу у здійсненні перерахунку і виплати заробітної плати у спірні періоди, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За правилами статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанцій залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Не може бути скасовано правильне і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Керуючись статтями 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів, -
Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити, а постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10 листопада 2015 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії сторонам і оскарженню не підлягає.
Судді: Я.Л. Іваненко
М.І. Мойсюк
Ю.К. Черпак