09 березня 2017 року м. Київ К/9991/25406/12
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі :
Пасічник С.С.,
Стародуба О.П.,
Швеця В.В.,
провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд адміністративної справи за позовом ОСОБА_4 до Міністерства внутрішніх справ України, Управління Міністерства внутрішніх справ України на Південно-Західній залізниці про зобов'язання внести зміни до наказу, касаційне провадження в якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2011 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 05 березня 2012 року,
В липні 2011 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Міністерства внутрішніх справ України, Управління Міністерства внутрішніх справ України на Південно-Західній залізниці про зобов'язання Міністерства внутрішніх справ України внести зміни до наказу від 03.03.2011р. за №263 о/с щодо його звільнення з органів внутрішніх справ, замінивши п.64 «ж» (за власним бажанням) на п.64 «б» (через хворобу) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР, затвердженим постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29.07.1991р. №114 (далі - Положення №114).
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 30.09.2011р., залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 05.03.2012р., в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з вказаними рішеннями, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просив судові рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов.
Відповідач (Міністерство внутрішніх справ України) в запереченнях на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечив, вважаючи їх безпідставними, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій, які він просив залишити без змін, - обґрунтованими та законними.
Відповідно до ч.2 ст.220 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач проходив службу в УМВС України на Південно-Західній залізниці на посаді заступника начальника лінійного управління на Південно-Західній залізниці - начальника слідчого відділу Управління МВС України на залізничному транспорті.
Наказом МВС України №263о/с від 03.03.2011р. позивача на підставі поданого ним рапорту звільнено з органів внутрішніх справ на підставі п.64 «ж» (за власним бажанням) Положення №114.
Вказаний наказ було реалізовано наказом УМВС України на Південно-Західній залізниці №52о/с від 03.03.2011р.
Після звільнення позивачу надано направлення для проходження військово-лікарської комісії, за результатами якої 21.04.2011р. видано свідоцтво про хворобу №191, відповідно до якого ОСОБА_4 згідно із п.55-б, п.70-г Розкладу хвороб і фізичних вад (наказу МВС України від 06.02.2001р. №85) визнаний непридатним до військової служби у мирний час, обмежено придатним у воєнний час.
Проте, звернувшись до відповідачів з заявами (зверненнями) щодо внесення змін до вказаних наказів в частині підстави звільнення (заміну п.64 «ж» (за власним бажанням) на п.64 «б» (через хворобу) Положення №114) отримав відмови з посиланням на те, що звільнення зі служби за вказаним пунктом відбулося на підставі власноручно написаного рапорту і на момент підписання наказу про звільнення відповідного рішення військово-лікарської комісії щодо придатності до проходження служби в органах внутрішніх справ не було.
Порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов'язки, регулюється Положенням №114.
За умовами підпункту "ж" пункту 64 Положення №114 особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) за власним бажанням - при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов'язків.
Згідно з п.68 Положення №114 особи рядового і начальницького складу, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніш як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт за командою.
Відповідно ж до підпункту "б" пункту 64 Положення №114 звільнення особи середнього, старшого і вищого начальницького складу зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) може відбутися через хворобу у разі визнання їх непридатними до військової служби в мирний час (у військовий час - обмежено придатними 2-го ступеня) за рішенням військово-лікарської комісії.
З наведеного можна зробити висновок, що рішення військово-лікарської комісії про непридатність особи до військової служби в мирний час, яке є підставою для звільнення через хворобу, повинно передувати звільненню.
При цьому, як в Положенні №114, так і в Порядку проведення військово-лікарської експертизи і медичного огляду військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу в системі МВС України, затвердженому наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.02.2001р. №85 та зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 22.02.2001р. за №165/5356, вказівка на обов'язкове направлення особи, що подала рапорт на звільнення з органів внутрішніх справ за власним бажанням (особистим проханням), до військово-лікарської комісії для проходження медичного огляду відсутня.
Разом з тим, як вже вказувалось в цій ухвалі, накази про звільнення позивача з органів внутрішніх справ видано відповідачами на підставі поданого ним рапорту, в якому він зазначив датою звільнення 01.03.2011р.; свідоцтво ж про хворобу №191 видано ОСОБА_4 військово-лікарською комісією за результатами здійсненого обстеження 21.04.2011р.
Отже, позивач пройшов медичне обстеження та одержав свідоцтво про хворобу вже після звільнення з органів внутрішніх справ.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що позивача правомірно звільнено з органів внутрішніх справ відповідно до п.64 «ж» Положення №114 на підставі поданого ним рапорту, а отже й про відсутність підстав для задоволенні позовних вимог.
Відповідно до ст.159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ч.3 ст.220-1 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.
Доводи ж касаційної скарги не дають підстав для висновку про прийняття судами за наслідками розгляду даної справи неправильних рішень, а тому підстав для скасування останніх колегія суддів не вбачає.
Керуючись статтями 210, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2011 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 05 березня 2012 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили в порядку статті 254 КАС України і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку та строки, передбачені главою 3 розділу IV КАС України.
Судді: Пасічник С.С.
Стародуб О.П.
Швець В.В.