ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 36/386 09.11.09
За позовом Державного підприємства завод «Генератор»
До Приватного підприємства «Науково-виробнича компанія «АВА-КВАРЦ»
Про стягнення 8 785,18 грн.
Суддя Трофименко Т.Ю.
Представники:
Від позивача Хлапонін Д.Ю. по довіреності № 8/226 від 20.02.2009р.
Від відповідача не з'явився
В засіданні приймали участь
На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Державного підприємства завод «Генератор» про стягнення з Приватного підприємства «Науково-виробнича компанія «АВА-КВАРЦ»6 882,74 грн. заборгованості з орендної плати, 1 633,99 грн. пені, 268,45 грн. 3% річних у зв'язку з неналежним виконанням умов договору оренди нерухомого майна № 2056 від 11.08.2005р.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.09.2009р. порушено провадження у справі № 36/386, розгляд справи призначено на 21.10.2009р.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.10.2009р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи відкладено на 09.11.2009р.
В судовому засіданні 09.11.2009р. представник позивача надав суду клопотання про уточнення позовних вимог, відповідно до якого просить суд стягнути з відповідача 6 882,74 грн. заборгованості з орендної плати, 576,31 грн. пені, 225,28 грн. 3% річних.
Представник відповідача в судове засідання 09.11.2009р. не з'явився, письмовий відзив на позов не надав, вимог суду, викладених в ухвалах суду від 15.09.2009р. та від 21.10.2009р., не виконав.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (роз'яснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.09.1997р. № 02-5/289 із змінами «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України»).
Крім того, в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 14.08.2007р. № 01-8/675 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року» (пункт 15) зазначено, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін (для юридичних осіб).
Згідно із статтею 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.
У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. N 01-8/123 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році»зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.
В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.
З матеріалів справи вбачається, що ухвалу Господарського суду міста Києва від 15.09.2009р. було надіслано на адресу відповідача, вказану в позовній заяві та в Витязі з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, наданому представником позивача.
На підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.
Розглянувши подані матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва -
Між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по м. Києву (далі орендодавець) та Приватним підприємством «Науково-виробнича компанія «АВА-КВАРЦ»(далі відповідач, орендар) 11.08.2005р. було укладено договір № 2056 оренди нерухомого майна, що належить до державної власності.
Відповідно до п. 1.1 договору орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно площею 72 кв.м., розташоване за адресою: м. Київ, вул. Полярна, 20, що знаходиться на балансі Державного підприємства завод «Генератор» (далі балансоутримувач, позивач), під офісне приміщення.
За актом приймання-передачі від 11.08.2006р., підписаним представниками балансоутримувача, орендодавця та орендаря, відповідачу було передане обумовлене договором приміщення.
Строк дії даного договору сторони визначили з 11.08.2005р. до 11.07.2006р. включно (п. 10.1 договору).
На момент укладення договору сторони визначили (пункт 3.1 договору), що розмір орендної плати становить 986,04 грн., без ПДВ.
Згідно з п. 3.3 договору відповідач зобов'язаний здійснювати оплату орендних платежів щомісячно, не пізніше 10-го числа місяця, наступного за звітним, з урахуванням індексу інфляції таким чином: 70% орендної плати перераховується відповідачем до державного бюджету, 30% - на розрахунковий рахунок балансоутримувача.
Додатковим договором № 1 від 02.02.2007р. до договору № 2056 від 11.08.2005р. сторони збільшили розмір орендної плати до 1 712,96 грн., без ПДВ.
Відповідно до вимог ст. 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і в повному обсязі.
Відповідно до ст. 764 Цивільного кодексу України якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.
Також, згідно ч. 4 ст. 284 Господарського кодексу України строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
Як вбачається з матеріалів справи, строк дії договору оренди № 2056 від 11.08.2005р. був продовжений.
За актом приймання-передачі (повернення) відповідач повернув орендарю нерухоме майно площею 72 кв.м., розташоване за адресою: м. Київ, вул. Полярна, 20.
Відповідач, в порушення умов договору та вимог ст. 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», не сплачував балансоутримувачу орендні платежі з листопада 2007 року по травень 2008 року, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість перед позивачем.
Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Як визначено абзацом 1 частини 1 статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до абзацу 2 частини 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Відповідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Відповідно до приписів ст. 526 Цивільного кодексу зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідач свої зобов'язання за договором оренди № 2056 від 11.08.2005р. в частині сплати орендної плати балансоутримувачу за період з листопада 2007 року по травень 2008 року виконав неналежним чином, і станом нам день розгляду справи його заборгованість по орендній платі перед позивачем становить 5 324,54 грн.
Позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 1 558,20 грн. задоволенню не підлягають, оскільки ця сума складається з ПДВ, нарахованого на 70% орендної плати, яку відповідач повинен був сплачувати до державного бюджету. Тому у суду відсутні правові підстави для задоволення позовної вимоги про стягнення зазначених коштів з відповідача саме на користь позивача.
Відповідач належних доказів відсутності заборгованості по № 2056 від 11.08.2005р. суду не надав.
Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
З огляду на викладене суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення основного боргу в сумі 5 324,54 грн.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд прийшов до висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідача 576,31 грн. пені задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Цивільний кодекс України (стаття 549) містить поняття неустойки. Так, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність, згідно ст. 257 Цивільного кодексу України, встановлюється тривалістю у три роки.
Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю (ч. 1 ст. 258 Цивільного кодексу України)
Позовна давність в один рік, відповідно до ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України, застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Таким чином, перебіг позовної давності по стягненню неустойки по договору оренди № 2056 від 11.08.2005р., нарахованої за період з січня по липень 2008 року, сплинув ще в серпні 2009 року, в той час як позивач звернувся з позовом до суду лише 09.09.2009р.
Згідно приписів ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від прострочення суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Наданий позивачем розрахунок 3% річних за користування чужими грошовими коштами в сумі 225,28 грн. відповідає вимогам законодавства, а тому суд приходить до висновку про обгрунтованість зазначених вимог.
Витрати, понесені позивачем по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст.ст. 44, 49, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позовні вимоги задовольнити частково.
Стягнути з Приватного підприємства «Науково-виробнича компанія «АВА-КВАРЦ»(03601, м. Київ, вул. Лебедєва, 1, код ЄДРПОУ 31057806) на користь Державного підприємства завод «Генератор» (04080, м. Київ, вул. Новокостянтинівська, 18, код ЄДРПОУ 14312453) 5 324 (п'ять тисяч триста двадцять чотири) грн. 54 коп. заборгованості, 225 (двісті двадцять п'ять) грн. 28 коп. 3% річних,
102 (сто дві) грн. 00 коп. державного мита, 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
В іншій частині в позові відмовити.
Після вступу рішення в законну силу видати наказ.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття.
Суддя Трофименко Т.Ю.