25.12.06р.
Справа № А25/386-06
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "ВВС", м. Дніпропетровськ
до Запорізької обласної державної адміністрації, м. Запоріжжя
Третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Азов Сервіс", смт. Кирилівка
Третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Кирилівська селищна рада , смт. Кирилівка Якимівського району Запорізької області
Третя особа-3, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Якимівська районна державна адміністрація, смт. Якимівка Запорізької області
Третя особа-4, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Відкрите акціонерне товариство " Запорізький асфальтобетонний завод", м. Запоріжжя.
про визнання недійсним та скасування підпункту 1.1 пункту 1 розпорядження
Суддя Чередко А.Є.
Представники сторін:
Від позивача: Перекрестов В.Б., нак. № 2-К від 02.11.1992р.
Від відповідача: Феденко І.О., дор. № 08-41/81 від 20.01.2006р.
Від третьої особи-1: Смірнов О.В., дор. № 070106/юр від 10.01.2006р., Березовський А.О., дор. № 070106/юр-2 від 10.11.2006р.
Від третьої особи-2: не з'явився.
Від третьої особи-3: Смірнов О.В., дор. № 070106/юр від 10.01.2006р.
Від третьої особи-4: Кравченко С.І., дор. б/н від 30.10.2006р.
Позивач звернувся до господарського суду з адміністративним позовом до відповідача про визнання недійсним та скасування підпункту 1.1 пункту 1 розпорядження голови Запорізької обласної державної адміністрації від 11 вересня 2002р. № 363, яким передбачалося вилучення та надання в довгострокову оренду ТОВ «Азов Сервіс» земель запасу Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області площею 1,02 га та пісків на 49 років для розміщення бази відпочинку «Діана» на косі Пересип.
Позовні вимоги обгрунтовані тим, що позивач є законним власником громадської вбиральні вигрібного типу з підсобними приміщеннями, площею 45,8кв.м., літера «В-1», розташованої на базі відпочинку «Діана» по вул.. Коса Пересип, 12 у смт. Кирилівка Якимівського району Запорізької області та в силу ст.. 120 ЗК України та ст. 377 ЦК України має право на користування відповідною земельною ділянкою, на якій розташоване належне йому майно. Отже спірне розпорядження прийнято без врахування прав землекористування позивача та порушує його право власності на належне йому нерухоме майно.
Окрім того, підпункт 1.1 пункту 1 спірного розпорядження не відповідає ст. 4 Закону України «Про оренду землі», ст..ст. 17, 83, 149 ЗК України, оскільки спірна земельна ділянка належить до земель комунальної власності і рекреаційного призначення та на час прийняття спірного розпорядження перебувала у постійному користуванні Кирилівського ВУЖКГ, тому у відповідача були відсутні правові підстави для розпорядження цією земельною ділянкою та надання її в оренду ТОВ «Азов Сервіс».
Відповідач позов не визнав з тих підстав, що позивачем порушено строк на звернення до адміністративного суду з даним позовом, встановлений ст.. 99 КАС України, оскільки позивач дізнався про надання спірної земельної ділянки в оренду ТОВ «Азов Сервіс» ще у листопаді 2002р., отже ці обставини згідно з ст. 100 КАС України є підставою для відмови у позові.
Також, відповідач зазначає, що 22.12.2006р. головою Запорізької облдержадміністрації було видано розпорядження № 531 «Про визнання таким, що втратив чинність п.п. 1.1 розпорядження голови обласної державної адміністрації від 11.09.2002р. № 363», тому у справі відсутній предмет спору, що є підставою для відмови у позові.
Третя особа-1 проти позову заперечує посилаючись при цьому на те, що права позивача внаслідок прийняття спірного розпорядження порушені не були, так як позивач не є власником будь-якого майна на території бази відпочинку «Діана» на косі Пересип смт. Кирилівка, що підтверджується постановами та рішенням господарського суду Запорізької області у справі № 4/16/06-АП від 30.01.2006р., № 14/211 від 22.09.2005р., № 20/336-АП від 27.12.2005р. рішеннями Якимівського районного суду Запорізької області у справі № 2-317/06 від 25.01.2006р. та № 2-303/2005 від 06.12.2005р.
Спірна земельна ділянка знаходиться за межами смт. Кирилівка, отже належить до державної власності, тому відповідач у відповідності до вимог ст.ст. 122, 123, 124, 128, 149 та п. 12 Перехідних положень ЗК України задовольнив відповідну заяву ТОВ «Азов Сервіс» та надав останньому спірну земельну ділянку в довгострокову оренду. Кирилівське ж ВУЖКГ ніколи не оспорювало вилучення спірної земельної ділянки та передачу її в оренду ТОВ «Азов Сервіс».
Третя особа-2 не забезпечила явку представника до судового засідання та не надала витребувані судом матеріали. Враховуючи належне повідомлення судом третьої особи-2 про час та місце судових засідань у справі, закінчення встановленого законом строку на вирішення спору у справі та приписи ст.. 128 КАС України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника третьої особи-2.
Третя особа-3, також заперечує проти позову з тих підстав, що спірне розпорядження прийнято відповідачем у відповідності до приписів ст.ст. 122, 123, 124, 128, 149 та п. 12 Перехідних положень ЗК України. На момент прийняття спірного розпорядження спірна земельна ділянка знаходилася за межами смт. Кирилівка і лише у 2004р. за рішенням Кирилівської селищної ради № 232 від 24.12.2004р. увійшла до меж смт. Кирилівка. Позивач же не має на праві власності об'єктів на території спірної земельної ділянки, тому його право внаслідок прийняття спірного розпорядження ніяким чином порушено не було.
Третя особа-4 підтримує позовні вимоги позивача та зазначає, що на спірній земельній ділянці знаходиться нерухоме майно, що належить на праві власності «Запорізький асфальтобетонний завод», тому розпорядившись спірною земельною ділянкою відповідач позбавив третю особу-4 права користування належним йому майном. До того-ж, за спірним розпорядженням земельна ділянка передана з земель запасу, однак в силу ст. 19 ЗК України у запасі можуть знаходитись землі, які не знаходяться в користуванні інших осіб, а спірна земельна ділянка знаходилася у постійному користуванні Кирилівського ВУЖКГ. Доказів же погодження з останнім вилучення земельної ділянки відповідачем не надано. Тому надання в оренду спірної земельної ділянки третій особі-1 суперечить ст.ст. 142, 149 ЗК України.
Також, відповідач вийшов за межі власної компетенції розпорядившись земельною ділянкою, яка знаходилась у комунальній власності, що є порушенням ст..ст. 80, 83, 116, 127 та п. 12 Перехідних положень ЗК України.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та третіх осіб, господарський суд, -
11.09.2002р. головою Запорізької обласної державної адміністрації було прийнято розпорядження за № 363 «Про відведення земель», зокрема підпунктом 1.1 пункту 1 цього розпорядження було вилучено та надано в довгострокову оренду землі запасу Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області площею 1,02 га пісків на 49 років ТОВ «Азов Сервіс» для розміщення бази відпочинку «Діана» на косі Пересип.
Відповідно до п. 1, 2 ст. 83 ЗК України (тут і далі норми ЗК України в редакції, яка була чинною на час прийняття спірного розпорядження), землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю.
У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності.
Згідно з п. 1, 2 ст. 84 ЗК України, у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.
Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій відповідно до закону.
Суб'єктами права власності на землю є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності, а також держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності (ст. 80 ЗК України).
Згідно з п. 12 Перехідних положень ЗК України, до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.
Як вбачається з матеріалів справи, зокрема матеріалів проекту відведення спірної земельної ділянки в довгострокову оренду ТОВ «Азов Сервіс» та технічного паспорту спірної земельної ділянки, яка підлягає продажу, складеному Якимівським районним відділом земельних ресурсів - землі запасу Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області площею 1,02 га пісків на косі Пересип на час прийняття спірного розпорядження належали до державної форми власності, що також підтверджується висновком Кирилівської селищної ради від 07.06.2002р. № 585 про погодження проекту відведення цієї земельної ділянки ТОВ «Азов Сервіс» у довгострокову оренду.
Належних доказів, які б підтверджували знаходження спірної земельної ділянки на час прийняття спірного розпорядження в межах смт. Кирилівка, або знаходження комунального майна на цій земельній ділянці, що є і підставою для віднесення землі до комунальної форми власності, згідно ст. 83 ЗК України позивачем не надано. Перебування ж спірної земельної ділянки в запасі Кирилівської селищної ради, з огляду на приписи ст.ст. 19, 80, 83, п. 12 Перехідних положень ЗК України не свідчить про перебування землі саме у комунальній власності. До того-ж, п. 12 Перехідних положень ЗК України, в редакції на час прийняття спірного розпорядження, не передбачає розпорядження органами місцевого самоврядування землями за межами населених пунктів навіть при наявності на цих землях об'єктів комунальної власності.
Таким чином, відповідно до ст.ст. 17, 84, 116, 122 ЗК України розпорядження землями державної власності в межах визначених ЗК України віднесено до повноважень місцевих державних адміністрацій, в тому числі і обласних державних адміністрацій.
Разом з цим, суд враховує, що на підставі розпорядження представника Президента України у Якимівському районі Запорізької області № 454 від 06.08.1993р. земельна ділянка площею 0,92га. піску, розташована на косі Пересип передана в користування Кирилівському виробничому управлінню житлово-комунального господарства (ВУЖКГ) для розташування наметового містечка, а 14.08.1993р. останньому Якимівською районною державною адміністрацією Запорізької області був виданий відповідний Державний акт на право постійного користування землею.
Доказів припинення права користування спірною земельною ділянкою Кирилівським ВУЖКГ в порядку ст.. 141 ЗК України відповідачем та третіми особами не надано.
Між тим, в силу п. 1, 5 ст. 116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.
Надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Відповідно до ст.. 122 ЗК України, сільські, селищні, міські ради надають земельні ділянки у постійне користування юридичним особам із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Районні, обласні ради надають земельні ділянки у постійне користування юридичним особам із відповідних земель спільної власності територіальних громад для всіх потреб.
Районні державні адміністрації на їх території надають земельні ділянки із земель державної власності у постійне користування юридичним особам у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) сільськогосподарського використання; б) ведення лісового і водного господарства, крім випадків, передбачених частиною сьомою цієї статті; в) будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо).
Обласні державні адміністрації надають земельні ділянки на їх території із земель державної власності у постійне користування юридичним особам у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами третьою, сьомою цієї статті.
Київська та Севастопольська міські державні адміністрації надають земельні ділянки із земель державної власності у постійне користування юридичним особам у межах їх територій для всіх потреб, крім випадків, визначених частиною сьомою цієї статті.
Рада міністрів Автономної Республіки Крим надає земельні ділянки із земель державної власності у постійне користування юридичним особам у межах міст республіканського (Автономної Республіки Крим) значення та за їх межами для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами третьою, сьомою цієї статті.
Кабінет Міністрів України надає земельні ділянки із земель державної власності у постійне користування юридичним особам у випадках, визначених статтями 149, 150 цього Кодексу.
Згідно з ст. 149 ЗК України, земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування.
Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.
Сільські, селищні, міські ради вилучають земельні ділянки комунальної власності відповідних територіальних громад, які перебувають у постійному користуванні, для всіх потреб, крім особливо цінних земель, які вилучаються (викупляються) ними з урахуванням вимог статті 150 цього Кодексу.
Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні, районні ради вилучають земельні ділянки спільної власності відповідних територіальних громад, які перебувають у постійному користуванні, для всіх потреб.
Районні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) сільськогосподарського використання; б) ведення лісового і водного господарства, крім випадків, визначених частиною дев'ятою цієї статті; в) будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, лікарень, підприємств торгівлі тощо).
Обласні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами п'ятою, дев'ятою цієї статті.
Київська, Севастопольська міські державні адміністрації вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах їх територій для всіх потреб, крім випадків, визначених частиною дев'ятою цієї статті.
Рада міністрів Автономної Республіки Крим вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах міст республіканського (Автономної Республіки Крим) значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами п'ятою, дев'ятою цієї статті.
Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси першої групи площею понад 10 гектарів, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, крім випадків, визначених частинами п'ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.
У разі незгоди землекористувача з вилученням земельної ділянки питання вирішується в судовому порядку.
За п. 1 ст. 151 ЗК України, юридичні особи, зацікавлені у вилученні (викупі) земельних ділянок, зобов'язані до початку проектування погодити із власниками землі і землекористувачами та сільськими, селищними, міськими радами, державними адміністраціями, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, Кабінетом Міністрів України і Верховною Радою України місце розташування об'єкта, розмір земельної ділянки та умови її вилучення (викупу) з урахуванням комплексного розвитку території, який би забезпечував нормальне функціонування на цій ділянці і прилеглих територіях усіх об'єктів, умови проживання населення і охорону довкілля.
Згідно зі спірним розпорядженням відповідачем на підставі ст. 149 ЗК України було вилучено спірну земельну ділянку, але не визначено в кого саме вилучається ця земельна ділянка.
Не надано відповідачем і доказів вилучення спірної земельної ділянки у Кирилівського ВУЖКГ, яке і було її постійним землекористувачем на підставі Державного акту на право постійного користування землею від 14.08.1993р. та погодження вилучення з останнім в порядку ст.ст. 149, 151 ЗК України, або доказів постійного землекористування цією земельною ділянкою іншою особою.
Окрім того, суд враховує, що згідно з спірним розпорядженням спірна земельна надавалася із земель запасу Кирилівської селищної ради, однак згідно з п. 2 ст. 19 ЗК України, земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.
Отже, якщо спірна земельна ділянка перебувала у запасі, тобто була вільною від землекористування, то у відповідача були відсутні підстави для її вилучення, а якщо знаходилася у користуванні іншої особи, то відповідно не могла перебувати у запасі, а її вилучення необхідно було погоджувати з землекористувачем, доказів чого відповідачем не надано.
Також, як вбачається з висновку Міжрайонної державної екологічної інспекції м. Мелітополя від 07.06.2002р. № 278 про погодження проекту відведення в оренду ТОВ «Азов Сервіс» землі для розміщення бази відпочинку «Діана» спірна земельна ділянка розміщена в рекреаційній зоні, що обумовлює особливі умови її використання.
Згідно з ст. 50 ЗК України, до земель рекреаційного призначення належать землі, які використовуються для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів.
Відповідно ж до п.п. 6, 9 ст. 149 ЗК України, вилучення земельних ділянок рекреаційного призначення державної власності віднесено до компетенції Кабінету Міністрів України, а не обласних державних адміністрацій.
В силу ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб що передбачені Конституцією та законами України.
Враховуючи усе вищевикладене, слід дійти висновку, що підпункт 1.1 пункту 1 розпорядження голови Запорізької обласної державної адміністрації від 11 вересня 2002р. № 363 суперечить вимогам чинного законодавства України, зокрема ст.ст. 116, 122, 141, 149, 151 ЗК України, що є підставою для визнання його недійсним.
Оскільки головою Запорізької облдержадміністрації 22.12.2006р. було видано розпорядження № 531 «Про визнання таким, що втратив чинність п.п. 1.1 розпорядження голови обласної державної адміністрації від 11.09.2002р. № 363» у суду відсутні підстави для скасування зазначеного спірного підпункту розпорядження, оскільки такий спосіб захисту порушеного права як скасування акту можливо застосувати до чинного акту суб'єкта владних повноважень.
При цьому, суд вважає безпідставними посилання позивача на відсутність спору у справі та відмову у позові з цих підстав, з огляду на предмет спору у справі, яким є визначення судом правомірності (відповідності закону) спірного розпорядження, що не пов'язано з його дією у часі.
Необґрунтованими є і посилання відповідача на звернення позивача до суду з пропуском строку, встановленого ст.. 99 КАС України. Так, у листі Якимівської районної державної адміністрації від 06.11.2002р. № 1926, на який посилається відповідач не зазначено акту на підставі, якого ТОВ «Азов Сервіс» передано в оренду спірної земельної ділянки.
До того-ж, суд враховує приписи ст. 268 ЦК України, яка встановлює, що позовна давність не поширюється на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право.
Враховуючи підстави пред'явлення позову позивачем, суд вважає, що позовні вимоги спрямовані саме на захист речового права позивача щодо можливості користування належним йому майном та земельною ділянкою, на якій розташоване таке майно на підставах встановлених ст.. 120 ЗК України та ст.. 377 ЦК України.
При цьому, суд приймає до уваги, що між позивачем та третьою особою-1 існує спір щодо права власності на майно, яке знаходиться на базі відпочинку «Діана» по вул.. Коса Пересип, 12 у смт. Кирилівка Якимівського району Запорізької області, який остаточно ще судами не вирішено.
Так, під час розгляду справи № А25/55 господарський суд Дніпропетровської області дійшов висновку про набуття позивачем права власності громадську вбиральню вигрібного типу з підсобними приміщеннями, площею 45,8кв.м., літера «В-1», розташованої на базі відпочинку «Діана» по вул.. Коса Пересип, 12 у смт. Кирилівка Якимівського району Запорізької області та зобов'язав Виконавчий комітет Кирилівської селищної ради видати Товариству з обмеженою відповідальністю фірма «ВВС» свідоцтво про право власності на капітальну будівлю -громадську вбиральню вигрібного типу з підсобними приміщеннями, площею 45,8кв.м., літера «В-1», розташовану на базі відпочинку «Діана» по вул.. Коса Пересип, 12 у смт. Кирилівка Якимівського району Запорізької області.
На час розгляду спору у даній справі постанова господарського суду Дніпропетровської області у справі № А25/55 від 19.10.2006р. є чинною, тому посилання третіх осіб 1 та 3 на існування рішень інших судів з цього питання є безпідставним. До того-ж, відповідні заперечення третіх осіб зводяться до відсутності порушення прав позивача у справі, тобто відсутності права на звернення до суду, внаслідок прийняття спірного розпорядження та не стосуються безпосередньо предмету спору у справі.
У будь-якому випадку в силу ст.. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
За п. 1 ст. 8 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Згідно з п. 1 ст. 104 КАС України, до адміністративного суду має право звернутися з
адміністративним позовом особа, яка вважає, що порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин.
З огляду на обставини справи та сам факт існування судових спорів між позивачем та третьою особою-1, суд вважає, що у позивача існують необхідні підстави для захисту своїх порушених прав, свобод та інтересів внаслідок прийняття відповідачем спірного розпорядження.
Відповідно до п. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідачем у справі не надано належних доказів, які б свідчили про правомірність прийнятого останнім спірного розпорядження.
На підставі вищенаведеного, суд вважає, що спірний підпункт розпорядження голови Запорізької обласної державної адміністрації від 11 вересня 2002р. № 363 прийнято з порушенням вищенаведених приписів земельного законодавства та без дотримання засад встановлених п. 3 ст. 2 КАС України, порушує охоронювані законом права, свободи та інтереси позивача у справі, отже позовні вимоги про визнання недійсним підпункту 1.1 пункту 1 розпорядження голови Запорізької обласної державної адміністрації від 11 вересня 2002р. № 363 є правомірними та підлягають задоволенню.
У скасуванні ж підпункту 1.1 пункту 1 розпорядження голови Запорізької обласної державної адміністрації від 11 вересня 2002р. № 363 суд вважає за необхідне відмовити, внаслідок втрати ним чинності.
Судові витрати у сумі 3,40грн. слід стягнути з державного бюджету України.
Враховуючи усе вищевикладене та керуючись ч. 2 ст. 19 Конституції України, ст.ст. 12, 17, 19, 50, 51, 80, 83, 84, 116, 120, 122, 141, 149, 151, п. 12 Перехідних положень ЗК України, ст. 2, 8, 9, 17-19, 87, 94, 99, 104, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, господарський суд, -
Адміністративний позов позивача задовольнити частково.
Визнати недійсним підпункт 1.1 пункту 1 розпорядження голови Запорізької обласної державної адміністрації від 11 вересня 2002р. № 363.
В решті позовних вимог відмовити.
Стягнути з державного бюджету України судові витрати по сплаті судового збору у сумі 3,40грн. на користь Товариства з обмеженою відповідальністю фірма «ВВС» (м. Дніпропетровськ, вул.. Авіаційна, 33-б, ЄДРПОУ 19153479, п/р 26000120045001 у КБ «Приватбанк», МФО 305299).
Постанова може бути оскаржена у порядку та строки, передбачені ст. 186 КАСУ.
Постанова набирає законної сили у відповідності до ст. 254 КАСУ.
Суддя
А.Є. Чередко
27.12.2006р.