15.03.17
Провадження №2/235/87/17
Єдиний унікальний номер № 235/6674/16-ц
15 березня 2017 року м. Покровськ
Красноармійський міськрайонний суд Донецької області у складі:
Головуючого: Данилів С.В.,
за участю секретаря: Харенко Т.Ю.,
представника позивача: ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду № 13 у м. Покровську цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» про захист прав споживача та стягнення грошових коштів, -
Позивач ОСОБА_2 звернулася до Красноармійського міськрайонного суду Донецької області із позовом до ПАТ КБ «Приватбанк» про захист прав споживача та стягнення грошових коштів.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 17.05.2011 року між нею та ПАТ КБ «Приватбанк» укладено договір банківського вкладу № SAMDN 25000716557694, відповідно до якого вона зробила грошовий вклад на суму 1058,31 доларів США, відкривши рахунок № НОМЕР_1. Позивач зазначила, що предметом договору було розміщення строкового банківського вкладу «Стандарт» зі щомісячною виплатою процентів у доларах США, строк дії вкладу - 12 місяців, процентна ставка 8,5 % річних, вклад з можливістю автоматичного продовження строку дії вкладу. Останній раз вклад був автоматично продовжений на новий строк 26.05.2016 року. Станом на 13.06.2016 року сума грошових коштів на рахунку за договором банківського вкладу «Стандарт» складала 1686,57 доларів США. Проценти по даному банківському вкладу щомісячно перераховувались на вклад № SAMDN 27000716558261 «Скарбничка 12 міс» від 17.05.2011 року та станом на 13.06.2016 року сума відсотків складала 433,33 доларів США.
Позивач вказує, що 13.06.2016 року відповідачем незаконно було списано кошти у сумі 1686,57 доларів США з рахунку за банківським вкладом «Стандарт» та 433,33 доларів США з рахунку «Скарбничка 12 міс», де обліковувались проценти за банківським вкладом «Стандарт».
Також позивач зазначила, що на її звернення про незаконність списання коштів відповідач повідомив офіційним листом, що дійсно ним були списані кошти з її депозитного вкладу № SAMDN 25000716557694 «Стандарт 12 міс» від 17.05. 2011 року у сумі 1686,57 доларів США та вкладу № SAMDN 27000716558261 «Скарбничка 12 міс» від 17.05.2011 року у сумі 433,33 доларів США.
На думку позивача, згідно з укладеним договором банківського вкладу банк не мав права здійснювати будь-яке списання, оскільки у пункті 13 договору встановлені умови про списання коштів: лише у разі наявності у клієнта простроченої заборгованості за кредитами, які отримані клієнтом у банку, та якщо клієнт є поручителем по кредитам. Позивач зауважив, що оскільки вона не має будь-яких кредитів у банку та нею не укладався договір поруки за будь-якими кредитами, будь-яке списання грошових коштів з вкладного рахунку є протиправним.
Крім того, позивач вказала, що грошові кошти, які знаходяться на вкладному рахунку № SAMDN 25000716557694 є її особистою власністю і відповідач помилково вважає, що договір банківського вкладу нею укладено у період шлюбу, оскільки вклад нею було відкрито 17.05.2011 року, в той час як її чоловік помер ІНФОРМАЦІЯ_1.
Також позивач зазначає, що згідно з умовами п. 7 зазначеного договору сторони мають право розірвати договір банківського вкладу достроково, повідомивши про це за 2 дні іншу сторону. Відтак, оскільки вона втратила довіру до банку та вирішила достроково розірвати договір, звернувшись до банку 05.09.2016 року з письмовою заявою про розірвання договору та вимогою видати їй готівкою у валюті всю суму вкладу та проценти за договором.
07.09.2016 року відповідач договір з нею (позивачем) не розірвав, не видав їй грошові кошти, а надав лише офіційний лист, в якому взагалі відсутня будь-яка відповідь про причини неможливості виконати її вимогу про розірвання договору банківського вкладу. Зазначену відповідь вона вважає відмовою у розірванні договору та відмовою у видачі належних їй грошових коштів.
З огляду на вищенаведене, позивач вважає дії відповідача незаконними, тому що фактично банк привласнив належні їй грошові кошти у загальній сумі 2119,90 доларів США, що саме було підтверджено листом відповідача № 20.1.0.0.0/7-20160728/2316 від 03.08. 2016 року що згідно з офіційним курсом НБУ станом на 03.10. 2016 року в еквівалентно 54983,62 грн.
Позивач також зазначив, що вона, як вкладник за договором банківського вкладу (депозиту) є споживачем фінансових послуг, а банк - виконавцем та несе відповідальність за неналежне надання (прострочення виконання) цих послуг, передбачену частиною 5 ст. 10 ЗУ «Про захист прав споживачів», а саме сплату пені в розмірі 3 % вартості послуг за кожен день прострочення виконання. Тому позивач вважає, що відповідач за прострочення виконання зобов'язання має сплатити пеню у сумі 1589,93 доларів США за період з 08.09.2016 року по 03.10.2016 року (з розрахунку = 2119,90 доларів США *3%/100*25 днів), що станом на 03.10.2016 року еквівалентно 41 237,84 гривень.
Приймаючи до уваги вищенаведене, позивач просить стягнути з відповідача на її користь грошові кошти у розмірі 2119,90 доларів США та пеню в розмірі 1589,93 доларів США, що загалом складає 3709,83 доларів США.
Позивач ОСОБА_2 у судове засіданні не з'явилась надала суду заяву про розгляд справи у її відсутність, позовні вимоги підтримала у повному обсязі.
Представник позивача ОСОБА_1, у судовому засіданні позов підтримав у повному обсязі, надав пояснення аналогічні змісту позовних вимог, просив суд позов задовольнити.
Представник відповідача Малервейн М.С. у судове засідання не з'явилась, надала суду заяву про розгляд справи у її відсутність, а також письмові заперечення щодо позову, які містяться в матеріалах справи, в яких просила у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
Заслухавши пояснення представник позивача, з'ясувавши дійсні обставини справи, дослідивши зібрані у справі докази у їх сукупності, вирішуючи спір в межах заявлених позовних вимог, на підставі наданих доказів, судом встановлено такі обставини та відповідні їм правовідносини.
Судом встановлено, що 16.09.1995 року Родинським відділом РАЦС Донецької області зареєстровано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 (а.с. 4 на звороті).
10.12.2007 року між ОСОБА_4 та ПАТ «ПриватБанк» було укладено кредитний договір № DO1FAW92390181, згідно якого банк надав ОСОБА_4 26950,07 грн. для придбання автомобіля, зі сплатою 9,12 % річних, строк дії договору - до повного виконання (121-125).
В забезпечення виконання зобов'язань позичальника (ОСОБА_4.) перед банком за кредитним договором № DO1FAW92390181 від 10.12.2007 року між останніми було укладено договір застави рухомого майна, предметом якого був автомобіль SHEVROLET EPICA, 2007 року випуску, об'єм двигуна 2,5 куб. см (а.с. 126-130).
При укладанні вказаного договору ОСОБА_2 (позивач) надала свою згоду у письмовій формі на оформлення позичальником договору застави рухомого майна, а також на надання ним у заставу/іпотеку ПАТ КБ «Приватбанк» будь-якого майна, що належить їй на праві спільної власності з позичальником, з метою забезпечення виконання зобов'язань за вищевказаним кредитним договором та реалізацією майна у випадку невиконання позичальником умов кредитного договору. У випадку втрати або ушкодження майна, наданого в забезпечення за вказаним кредитним договором (повністю або частково, зобов'язалась передати банку в заставу/іпотеку інше майно, достатнє для погашення заборгованості за цим договором.( а.с.131).
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер, про що свідчить свідоцтво про смерть серії НОМЕР_2 від 04.05.2011року, копія якого міститься в матеріалах справи (а.с. 15).
Також, з матеріалів справи вбачається, що після смерті ОСОБА_5 спадкова справа не відкривалась, коло спадкоємців не відомо (а.с. 144-147)
17.05.2011 року, тобто після смерті свого чоловіка ОСОБА_4, ОСОБА_2 уклала з ПАТ «ПриватБанк» договір банківського вкладу «СТАНДАРТ» № SAMDN 25000716557694, відповідно до якого передала банку 1058,31 доларів США строком на 12 місяців до 17.05.2012 року включно з виплатою 8,5 % річних (а.с. 5).
Умовами договору передбачено, що у випадку, якщо по закінченню строку вкладу, клієнт не заявив банку про відмову від продовження строку, вклад автоматично вважається продовженим ще на один строк, зазначений у п. 1 цього договору.
Пунктом 13 договору встановлені умови, за яких банк може списати кошти, а саме: у разі наявності у клієнта простроченої заборгованості за кредитами, які отримані клієнтом у банку, та якщо клієнт є поручителем по кредитам.
З матеріалів справи вбачається, що 13.06.2016 року відповідач списав з рахунку позивача за банківським вкладом «Стандарт» кошти у сумі 1686,57 доларів США та 433,33 доларів США з рахунку «Скарбничка 12 міс», де обліковувались проценти за банківським вкладом «Стандарт».
З листа ПАТ КБ «Приватбанк» за № 20.1.0.0.0/7-20160728/2316 від 03.08.2016 року вбачається, що позивач не погоджуючись із такими діями відповідача просила провести перевірку та повернути їй грошові кошти, які були списано банком з її депозитних вкладів, на що відповідач надав відповідь про те, що під час укладання кредитного договору № DO1FAW92390181 від 10.12.2007 року ОСОБА_4, ОСОБА_2 надала свою згоду у письмовій формі на оформлення позичальником договору застави рухомого майна, а також на надання ним у заставу/іпотеку ПАТ КБ «Приватбанк» будь-якого майна, що належить позивачу на праві спільної власності з метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором. Також банк вказав, що оскільки договір банківського вкладу був укладений під час перебування у шлюбі, вклад, згідно зі ст. 60 Сімейного кодексу України, вважається спільною сумісною власністю та належить позивачу та її чоловіку. Також банком у листі зазначено, що згідно п. 1.1.3.2.12 Умов і правил надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті ПАТ КБ «Приватбанк» у мережі Інтернет, банк має право проводити договірне списання з усіх відкритих в банку рахунків клієнта в погашення кредитної заборгованості клієнта і третіх осіб, за кредитами, в яких клієнт є поручителем, а також будь-якої іншої заборгованості, яка виникла у клієнта (в тому числі який є працівником банку, який заподіяв йому шкоду) у зв'язку з невиконанням зобов'язань перед банком. Тому банк здійснив списання з депозитного вкладу позивача № SAMDN 25000716557694 «Стандарт 12 міс» від 17.05.2011 року та вкладу № SAMDN 27000716558261 «Скарбничка 12 міс» від 17.05.2011 року грошових коштів у сумі 1686,57 доларів США та 433,33 долари США відповідно (а.с. 12).
Не погодившись із такими діями 05.09.2016 року відповідача ОСОБА_2 звернулась до ПАТ «ПриватБанк» із заявою про розірвання договору банківського вкладу № SAMDN 25000716557694 та видачу готівки по договору № SAMDN 25000716557694 від 17.05.2011 року (а.с. 13).
Згідно листа ПАТ КБ «Приватбанк» за № 20.1.0.0.0/7-20160905/1525 від 07.09.2016 року, банк повідомив позивач, що за результатами розгляду даного питання їй було надано вичерпну відповідь у листі від 03.08.2016 року та повідомлено, що не розглядаються повторні звернення одним і тим же органом від одного і того ж громадянина з одного і того ж питання (а.с. 14).
Згідно ч.1 ст. 1058 ЦК України, за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.
Відповідно до ч.1, 2 ст. 1060 ЦК України, договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). За договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором.
Згідно ст. 1074 ЦК України обмеження права клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпорядження за рішенням суду у випадках, встановлених законом.
Відповідно до ст.2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» вклад (депозит) - це кошти в готівковій або безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч.1 ст.1061 ЦК України банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу.
Європейський суд з прав людини у справі ZOLOTAS ПРОТИ ГРЕЦІЇ (No 2) зазначив наступне: «Суд зазначає, що на підставі статті 830 Цивільного кодексу, якщо особа, яка кладе суму грошей у банк, передає йому право користування нею, то банк має її зберігати і, якщо він використовує її на власну користь, повернути вкладнику еквівалентну суму за умовами угоди. Отже, власник рахунку може добросовісно очікувати, аби вклад до банку перебував у безпеці, особливо якщо він помічає, що на його рахунок нараховуються відсотки. Закономірно, він очікуватиме, що йому повідомлять про ситуацію, яка загрожуватиме стабільності угоди, яку він уклав з банком, і його фінансовим інтересам, аби він міг заздалегідь вжити заходів з метою дотримання законів і збереження свого права власності. Подібні довірчі стосунки невід'ємні для банківських операцій і пов'язаним з ними правом.
Суд водночас нагадує, що принцип правової певності притаманний усій сукупності статей Конвенції і є одним з основоположних елементів правової держави (Nejdet Sahin і Perihan Sahin проти Туреччини, [ВП], № 13279/05, § 56, 20 жовтня2011 року)».
Згідно зі ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»: «суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права».
Отже, відмовляючи позивачу повернути кошти, які належать на її праві власності, та які не є спільною власністю подружжя (так як на час укладення депозитного договору чоловік позивача помер), як про це зазначено у листі-відповіді від 03.08.2017 року, відповідач порушує положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та ст.1 Першого Протоколу, підписаного та ратифікованого Україною, яка у відповідності до ст.5 цього ж протоколу, є додатковою статтею Конвенції.
Таке порушення виявилося в наступному:
У ст.1 Протоколу №1 вказано, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Цей же принцип закріплено і в ст. 41 Конституції України.
Однак, в порушення цих норм, позивач позбавлена права користуватися своїм майном. В даному випадку її майном є грошові кошти, які відповідач отримав від позивача на умовах строковості та платності, та до цього моменту не повернув, тому позовні вимоги в частині стягнення банківського вкладу № SAMDN 25000716557694 у сумі 2119,90 доларів США, підлягають задоволенню.
Суд не приймає до уваги посилання відповідача на те, що банк має право проводити договірне списання з усіх відкритих в банку рахунків клієнта в погашення кредитної заборгованості клієнта і третіх осіб, за кредитами, в яких клієнт є поручителем, а також будь-якої іншої заборгованості, яка виникла у клієнта (в тому числі який є працівником банку, який заподіяв йому шкоду) у зв'язку з невиконанням зобов'язань перед банком, оскільки позивач поручителем по кредитному договору № DO1FAW92390181 укладеного між ОСОБА_4 та ПАТ «ПриватБанк» не була, зокрема такий договір поруки відсутній в матеріалах справи та відповідачем на підтвердження заперечення на позовну заяву суду надано не було.
Що стосується письмової згоди ОСОБА_2 на укладання ОСОБА_4 договору застави в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором № DO1FAW92390181 від 10.12.2007 року, то з цієї згоди вбачається, що позивач надала свою згоду на оформлення позичальником договору застави рухомого майна, а також на надання ним у заставу/іпотеку ПАТ КБ «Приватбанк» будь-якого майна, що належить їй на праві спільної власності з позичальником, з метою забезпечення виконання зобов'язань за вищевказаним кредитним договором та реалізацією майна у випадку невиконання позичальником умов кредитного договору. У випадку втрати або ушкодження майна, наданого в забезпечення за вказаним кредитним договором (повністю або частково, зобов'язалась передати банку в заставу/іпотеку інше майно, достатнє для погашення заборгованості за цим договором.
Зазначена письмова згода на укладення договору застави за своїм змістом не є договором поруки, в розумінні ст. 533 ЦК України.
Тобто у даному випадку, у зв'язку із смертю чоловіка позивача ОСОБА_4, який мав перед відповідачем заборгованість за кредитним договором, банк не був позбавлений права звернутися до позивача із вимогою про передачу банку заставного майна, яке було предметом кредитного договору, або іншого майна достатнього для погашення заборгованості за цим договором. Так само, як і звернутися до суду із відповідним позовом, чого відповідачем зроблено не було, а на власний розсуд в односторонньому порядку, в порушення вимог чинного законодавства, було стягнуто грошові кошти з депозитного владу позивача, які є її власністю.
Що стосується позовних вимог позивача про стягнення пені, суд вважає за необхідне вказати на наступне.
Преамбула Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» визначає метою цього Закону створення правових основ для захисту інтересів споживачів фінансових послуг, правове забезпечення діяльності і розвитку конкурентоспроможного ринку фінансових послуг в Україні, правове забезпечення єдиної державної політики у фінансовому секторі України.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 1 цього Закону, фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.
За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором (ч. 1 ст. 1058 ЦК України).
У статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» подано такі визначення: споживач - це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника (п. 22); продукція - це будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб (п. 19); послугою є діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (п. 17); виконавець - це суб'єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги (п.3).
Відповідно до ч. 5. ст. 10 цього Закону, у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.
Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов'язання, не звільняє його від виконання зобов'язання в натурі.
Аналіз наведених норм закону свідчить про те, що вкладник за договором банківського вкладу (депозиту) є споживачем фінансових послуг, а банк - їх виконавцем та несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, передбачену ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме сплату пені в розмірі 3 % вартості послуги за кожен день прострочення.
Згідно із ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Пеня є особливим видом відповідальності за неналежне виконання зобов'язання, яка, крім відшкодування збитків після вчиненого порушення щодо виконання зобов'язання, передбачає додаткову стимулюючу функцію для добросовісного виконання зобов'язання.
Крім того, до моменту вчинення порушення пеня виконує забезпечувальну функцію, і, навпаки, з моменту порушення - вважається мірою відповідальності.
Ураховуючи вищезазначене, а також з урахуванням ч. 1 ст. 11 ЦПК України, суд вважає, що позовну вимогу позивача про стягнення з відповідача пені у сумі 1589,93 доларів США за період з 08.09.2016 року по 03.10.2016 року (з розрахунку = 2119,90 доларів США *3%/100*25 днів), також слід задовольнити.
Таким чином, з відповідача на користь позивача слід стягнути грошові кошти у сумі 2119,90 доларів США та пеню у сумі 1589,93 доларів США, а разом 3709 доларів США 83 центи, що станом на день ухвалення рішення за офіційним курсом НБУ еквівалентно 99794,43 грн. (26,90 Х 3709,83).
Частиною 3 ст.88 ЦПК України, встановлено, що якщо позивач, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.
Відповідно до п. 2 п. 1 ч. 1 с т. 4 Закону України «Про судовий збір», за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою встановлена ставка судового збору - 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму на одну працездатну особу та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму на одну працездатну особу.
Згідно ч.1 ст.4 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду,- у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
З матеріалів справи вбачається, що позивач із зазначеним позовом до суду звернулась 25 жовтня 2016 року.
Відповідно до ст.8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» №928- VIІІ від 25 грудня 2015 року з 01 січня 2016 року мінімальна заробітна плата становить 1378 грн.
Отже, з відповідача в дохід держави слід стягнути судовий збір у сумі 1378 грн.
Керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 88, 89, 212-215, 294 ЦПК України, суд-
Позов ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» про захист прав споживача та стягнення грошових коштів - задовольнити.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (ЄДРПОУ 14360570) на користь ОСОБА_2 грошові кошту у сумі 2119 доларів США 90 центів та пеню у сумі 1589 доларів США 93 центи, а разом 3709 (три тисячі сімсот дев'ять ) доларів США 83 центи.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» ( ЄДРПОУ 14360570) на користь держави судовий збір у сумі 1378 (одна тисяча триста сімдесят вісім) гривень.
Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Донецької області через Красноармійський міськрайонний суд Донецької області шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.
Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Головуючий: С.В. Данилів