16.11.06р.
Справа № 25/343-06
За позовом Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Маріупольгаз", м. Маріуполь
до Закритого акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк",
м.Дніпропетровськ
про стягнення 1 010 904,11 грн.
Суддя Чередко А.Є.
Представники:
від позивача: Мащенко Л.І., довіреність № 04-1882 від 23.02.06р.
ві відповідача: Зайцев М.В., довіреність № 155 від 09.03.04р.; Халаім А.В., довіреність № 3826-П_П від 01.09.05р.
Позивач звернувся з позовом до відповідача про стягнення з останнього 1 010 904,11грн., де: 270904,11грн. -3% річних та 740000,00грн. -інфляційні втрати, які нараховані позивачем на заборгованість відповідача по договору № 002С-01 про розміщення грошових коштів на строковому депозитному рахунку від 01.10.2001р.
Позовні вимоги обгрунтовані посиланням на не своєчасне виконання відповідачем своїх зобов'язань по поверненню депозитного вкладу, які передбачені договором № 002С-01 про розміщення грошових коштів на строковому депозитному рахунку від 01.10.2001р., що встановлено рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 22.02.2005р. у справі № 32/340 та ст. 214 ЦК УРСР, ст.. 625 ЦК України.
Відповідач позов не визнав з тих підстав, що стягнення 3% річних суперечить ст. 214 ЦК УРСР та ст. 625 ЦК України, оскільки договором № 002С-01 від 01.10.2001р. встановлений інший розмір річних відсотків за користування коштами; позов пред'явлено позивачем з порушенням строку позовної давності, який відповідач просить суд застосувати; прострочка відповідача у виконання передбаченого договором № 002С-01 від 01.10.2001р. зобов'язання виникла не з вини відповідача, а внаслідок прострочки позивача, тому згідно з ст.ст. 613, 614 ЦК України позивач не має права на відшкодування збитків з відповідача; рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 24.09.2002р. у справі № 27/29 у задоволенні вимог позивача про стягнення з відповідача суми депозитного вкладу по договору № 002С-01 від 01.10.2001р. було відмовлено, що виключає застосування неустойки, якою в силу ст.. 230 ГК України, ст.. 551 ЦК України, ст.. 179 ЦК УРСР є стягувана сума; рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 22.02.2005р. у справі № 32/340 був задоволений немайновий позов позивача про зобов'язання перерахування коштів, отже судами не було встановлено грошового обов'язку відповідача, що виключає застосування до спірних правовідносин ст. 214 ЦК УРСР та ст. 625 ЦК України; вимоги про стягнення відсотків по договору № 002С-01 від 01.10.2001р. позивачем вже заявлялися у справі № 7/323 (1/291), яка розглядалася господарським судом Дніпропетровської області та у позові позивачу було відмовлено.
В судовому засіданні оголошувалась перерва з 12.10.2006р. по 02.11.2006р.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд, -
01.10.2001р. між позивачем (клієнт) та відповідачем (банк) був укладений договір 002С-01 про розміщення грошових коштів на строковому депозитному рахунку (далі -договір), відповідно до п. 1.1., якого предметом цього договору є внесення клієнтом тимчасово вільних грошових коштів (вкладу) у сумі 2 000 000,00грн. на депозитний рахунок на строк вказаний у п. 4.1. договору.
Пунктом 4.1. договору встановлений строк розміщення коштів на депозитному рахунку до 01.11.2001р.
Додатковими угодами від 01.11.2001р. та 03.01.2002р. до договору сторонами було продовжено строк розміщення коштів клієнта на депозитному рахунку спочатку до 03.01.2002р., а потім до 04.02.2002р. шляхом зміни п. 4.1. договору.
Згідно з п. 3.3.4. договору, банк взяв на себе зобов'язання повернути клієнту вклад не пізніше дня закінчення строку його розміщення, передбаченого п. 4.1. договору на рахунок вказаний в п. 6 договору (реквізити сторін).
Отже, відповідач був зобов'язаний повернути позивачеві грошові кошти (вклад) у сумі 2 000 000,00грн. - 04.02.2002р., але свого зобов'язання не виконав.
З цих підстав позивач звернувся до відповідача з позовом про стягнення депозитного вкладу у сумі 2 000 000,00грн. та 3% річних у сумі 36454,15грн. за період з 05 лютого по 10 вересня 2002р., але рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 24.09.2002р. у справі № 27/29, яке набрало законної сили, у задоволенні вимог позивача було відмовлено з підстав не доведення позивачем надання банком належним чином оформленого розрахункового документу на списання коштів з депозитного рахунку.
22.02.2005р. господарським судом Дніпропетровської області у справі № 32/340 було прийнято рішення, яке також набрало законної сили, про задоволення позовних вимог позивача та зобов'язання відповідача виконати дії по перерахуванню грошових коштів з депозитного рахунку позивача № 26103189580211 на його поточний рахунок № 2600298801 в Маріупольській філії АКБ «Укрсоцбанк» в триденний термін.
Зазначене рішення було виконано лише 11.08.2006р., що підтверджується відповідним витягом з банківського рахунку позивача про зарахування коштів у сумі 2 000 000,00грн. на банківський рахунок.
Рішенням у справі № 32/340, також було встановлено, що позивач 04.02.2002р. звернувся до відповідача з листом № 235 з вимогою перерахування грошових коштів у сумі 2 000 000,00грн.та відсотків за користування зазначеними грошовими коштами, а 02.08.2002р. звертався до відповідача з платіжними дорученнями № 1 та № 2 з вимогою про повернення депозитних коштів в розмірі 2 000 000,00грн. та 211 068,00грн. відсотків за користування коштами, які необґрунтовано були повернуті відповідачем без виконання.
Вищенаведені факти мають преюдиціальне значення для розгляду даного спору в силу ч. 2 ст. 35 ГПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 151 ЦК УРСР (1963р.), який був чинним під час виникнення спірних правовідносин, в силу зобов'язання одна особа (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої особи (кредитора) певну дію, як-то: передати майно, виконати роботу, сплатити гроші та інше або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно зі ст. 161 ЦК УРСР, зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акту планування, договору, а при відсутності таких вказівок - відповідно до вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічні за змістом норми містяться і у ст.ст. 509, 526 ЦК України (2003р.).
Умовами депозитного договору № 002С-01 від 01.10.2001р. був передбачений обов'язок відповідача повернути (сплатити) позивачеві грошові кошти (вклад), отже з огляду на ст.ст. 151, 161 ЦК УРСР відповідачем не було своєчасно виконане грошове зобов'язання перед позивачем.
Відповідно до ст. 214 ЦК УРСР, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора, зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлен інший розмір процентів.
За ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Враховуючи усе вищенаведене, а також те, що зобов'язання по договору повинно було бути виконаним відповідачем 04.02.2002р., а фактично було виконано 11.08.2006р., заявлені позивачем вимоги про стягнення з відповідача 3% річних нарахованих на суму простроченої заборгованості у розмірі 2 000 000,00грн. за період з 05.02.2002р. по 11.08.2006р. у сумі 270 904,11грн. та інфляційних втрат за період з лютого 2002р. по липень 2006р. у сумі 740 000,00грн., суд вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідні заперечення відповідача проти позову суд вважає безпідставними з наступних підстав.
Зобов'язання відповідача повернути суму депозитного вкладу позивача, згідно умов договору є грошовим, тому та обставина, що депозитний вклад був повернутий на виконання рішення господарського суду Дніпропетровської області у справі № 32/340 про зобов'язання відповідача виконати дії по перерахуванню грошових коштів з депозитного рахунку позивача на його поточний рахунок не змінює змісту та суті зобов'язання, як і спосіб захисту порушеного права, який було обрано позивачем у даному випадку.
При цьому, суд враховує, що рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 24.09.2002р. у справі № 27/29 в позові позивачу було відмовлено не з підстав відсутності у відповідача грошового зобов'язання, а внаслідок не доведення позивачем вчинення певних дій для перерахування коштів.
3% річних згідно з ст. 214 ЦК УРСР та ст.. 625 ЦК України сплачуються в разі прострочення виконання грошового зобов'язання, а річні, які передбачені п. 1.2. договору сплачуються за користуванням вкладу під час дії депозитного договору, отже вони мають різну правову природу та підстави для сплати.
Умовами договору не передбачено надання відповідачу позивачем будь-яких додаткових розрахункових документів для повернення вкладу, а зобов'язання повинно було бути виконане позивачем в силу п. 3.3.4. договору та ст. 161 ЦК УРСР, тому суд не вбачає прострочення позивача у зобов'язанні та відсутності вини відповідача у порушенні зобов'язання. Відповідні твердження відповідача спростовуються і фактами, що встановлені у рішенні господарського суду Дніпропетровської області у справі № 32/340.
До того-ж, згідно ст.. 212 ЦК УРСР та ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання, якою і є стягнення сплата боргу з урахуванням індексу інфляції та 3% річних.
За своєю правовою природою та в розумінні ст.ст. 179, 214 ЦК УРСР та ст.ст. 551, 611, 625 ЦК України стягувані позивачем 3% річних у сумі 270 904,11грн. та інфляційні втрати у сумі 740 000,00грн. мають характер збитків, спричинених інфляцією та неможливістю користуватися власними грошовими коштами, отже не є неустойкою, що виключає можливість застосування до вимог про їх стягнення скорочених строків позовної давності.
Згідно з п. 1 ст. 268 ЦК України, норми якого щодо позовної давності слід застосовувати до даного позову в силу п. 6 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, позовна давність, зокрема не поширюється на вимогу вкладника до банку (фінансової установи) про видачу вкладу.
Договір № 002С-01 про розміщення грошових коштів на строковому депозитному рахунку від 01.10.2001р., який укладено між сторонами саме і є договором банківського вкладу (ст. 1058 ЦК України).
Відповідно до ст.. 266 ЦК України, зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).
Вимога про сплату 3% річних та інфляційних втрат є додатковою вимогою до вимоги про видачу вкладу, на яку позовна давність не поширюється, отже відповідно не поширюється позовна давність і на таку додаткову вимогу.
Предметом спору у справі № 7/323 (1/291), яка розглядалася господарським судом Дніпропетровської області було стягнення з відповідача відсотків за користування коштами, передбачених договором № 002С-01 від 01.10.2001р. за період з 01.01.2002р. по 01.03.2005р., тому рішення у зазначеній справі не має відношення до предмету спору у даній справі про стягнення 3% річних з підстав, передбачених ст. 214 ЦК УРСР та ст.. 625 ЦК України.
У справі ж № 27/29 позивачем заявлялися вимоги про стягнення з відповідача основного боргу та 3% річних у сумі 36454,15грн. за період з 05 лютого по 10 вересня 2002р. з інших підстав ніж у даній справі, враховуючи предмет спору у справі № 32/340 та задоволення позовних вимог позивача по ній, що і було підставою пред'явлення даного позову, тому відсутні у суду і підстави для припинення провадження у справі в наведеній частині.
З підстав наведеного, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги позивача у повному обсягу, а судові витрати сплачені за розгляд справи віднести на відповідача.
Керуючись ст.ст. 151, 161, 179, 212, 214 ЦК УРСР, ст.ст. 266, 268, 509, 526, 551, 611, 625, ст.ст. 35, 49,82-85 ГПК України, господарський суд, -
Стягнути з Закритого акціонерного товариства комерційного банку “ПриватБанк» (49094, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 50, код ЄДРПОУ 14360570) на користь Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Маріупольгаз»(87532, м. Маріуполь, вул. Миколаївська, 16, код ЄДРПОУ 03361135) 3% річних у сумі 270 904,11грн., інфляційні втрати у сумі 740 000,00грн. та 10 227,04грн. судових витрат, видати наказ.
Суддя
А.Є. Чередко
Рішення підписано