ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
09.03.2017Справа № 910/24117/13
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Головіної К.І., при секретарі судового засідання Шкоденко Ю.О., розглянувши матеріали справи
за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю Торгово-логістичний комплекс "Арктика"
до 1) Приватного акціонерного товариства "Міжнародна інвестиційна компанія "Інтерінвестсервіс",
2) Української студії телевізійних фільмів "Укртелефільм",
3) Державної реєстраційної служби України,
4) Товариства з обмеженою відповідальністю "Пост Преміум"
треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача -
1) ОСОБА_1,
2) Товариство з обмеженою відповідальністю "Земля-50"
треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів -
3) Публічне акціонерне товариство "Банк Форум",
4) Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Мітех"
про визнання права власності, визнання свідоцтва недійсним, скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення 12 695, 55 грн.
за участю представників:
від позивача: не з'явився
від відповідача -1: Раілко С.В.- представник за довіреністю № 29/09-16 Д від 05.09.2016 р. від відповідача -2: не з'явився
від відповідача -3: Барбух В.В.- представник за довіреністю № 7/33/203 від 06.01.2017 р. від відповідача -4: не з'явився
від третьої особи -1: не з'явився
від третьої особи -2: не з'явився
від третьої особи -3: не з'явився
від третьої особи -4: не з'явився
У грудні 2013 р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгово-логістичний комплекс "Арктика" (далі - ТОВ "ТЛК "Арктика") звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Міжнародна інвестиційна компанія "Інтерінвестсервіс" (далі - ПАТ "МІК "Інтерінвестсервіс"), Української студії телевізійних фільмів "Укртелефільм" (далі - УСТФ "Укртелефільм"), Державної реєстраційної служби України та Товариства з обмеженою відповідальністю "Пост Преміум" (далі - ТОВ "Пост Преміум") про визнання права власності, визнання свідоцтва недійсним, скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення 12 695, 55 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що ПАТ "МІК "Інтерінвестсервіс" (відповідачем-1) порушено зобов'язання за інвестиційним договором № 248/F від 16.11.2005 р. щодо передачі позивачу у власність нерухомого майна - квартири з будівельним номером АДРЕСА_1, право вимоги на яке у подальшому було передане третім особам, а також неправомірним здійсненням державної реєстрації права власності на вказане майно за ТОВ "Пост Преміум" (відповідачем-4).
У позові ТОВ "ТЛК "Арктика" просить: визнати право власності на трьохкімнатну квартиру 551 загальною площею 123,3 кв.м., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 1037344800000, розташовану за адресою: АДРЕСА_2;
- визнати недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно № 6131581, видане 12.07.2013 р. Реєстраційною службою Головного управління юстиції у м. Києві;
- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 3918536 від 12.07.2013 р. 15:55:18;
- зобов'язати відповідачів передати позивачу за актом прийому-передачі трьохкімнатну квартиру № 551 загальною площею 123,3 кв.м., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 103734480000, розташовану за адресою: м. Київ, вул. Туманяна Ованеса, будинок 15- А;
- зобов'язати відповідачів передати позивачу копію акту Державної комісії про прийняття в експлуатацію житлового будинку з нежитловими приміщеннями за адресою АДРЕСА_2; копію рішення органу місцевого самоврядування про затвердження Акту Державної комісії прийняття закінченого будівництвом житлового будинку з нежитловими приміщеннями за адресою АДРЕСА_2
- зобов'язання Державну реєстраційну службу України провести державну реєстрацію прав власності ТОВ "ТЛК "Арктика", видати ТОВ "ТЛК "Арктика" свідоцтво про право власності на трьохкімнатну квартиру 551 загальною площею 123,3 кв.м., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 103734480000, розташовану за адресою: АДРЕСА_2, внести до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про скасування державної реєстрації права власності згідно запису про право власності номер 1632415;
- стягнути з ПАТ "МІК "Інтерінвестсервіс" на користь ТОВ "ТЛК "Арктика" штраф за прострочення терміну передачі новозбудованого майна у розмірі 12 695, 55 грн.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 16.12.2013 р. за вказаними позовними вимогами порушено провадження у справі та залучено до розгляду третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - ОСОБА_1 та Товариство з обмеженою відповідальністю "Земля-50" (далі - ТОВ "Земля-50").
Ухвалами господарського суду міста Києва від 27.01.2014 р. та 26.02.2014 р. до розгляду справи було залучено третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог не предмет спору, на стороні відповідачів - Публічне акціонерне товариство "Банк Форум" (далі - ПАТ "Банк Форум") та Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Мітех" (далі - ТОВ "Мітех").
08.06.2016 р. ухвалою господарського суду міста Києва провадження у справі було припинено. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 05.10.2016 р., залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 30.11.2016 р., вказану ухвалу господарського суду міста Києва від 08.06.2016 р. скасовано, матеріали справи повернуті для подальшого розгляду по суті.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 12.12.2016 р. справу прийнято до свого провадження суддею Головіною К.І.
Представник позивача, а також представники відповідача-2 - УСТФ "Укртелефільм", відповідача-4 - ТОВ "Пост Преміум", третіх осіб - ОСОБА_1, ТОВ "Земля-50", ПАТ "Банк Форум", ТОВ "Фінансова компанія "Мітех" в судове засідання не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили, належним чином були повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, заяв чи клопотань про відкладення розгляду справи або про розгляд справи без їх участі не надали, суд визнав причини їх неявки неповажними.
Представник відповідача-1 - ПАТ "МІК "Інтерінвестсервіс" в судовому засіданні позов не визнав з тих підстав, що у позивача не виникло право власності на спірне нерухоме майно (майнові права). При цьому ЗАТ "МІК "Інтерінвестсервіс" не могло передати на користь позивача або інших осіб право власності на новозбудоване майно або майнові права на нього з огляду на перебування адміністративно-житлового комплексу з вбудовано-прибудованими приміщеннями та підземним паркінгом, розташованого на вул. Ованеса Туманяна, 15-А у Дніпровському районі м. Києва, в іпотеці. В частині позовних вимог про скасування державної реєстрації права власності ТОВ "Пост Преміум" на спірне майно, зобов'язання Державної реєстраційної служби України вчинити дії щодо державної реєстрації прав власності ТОВ "ТЛК "Арктика" та видачі останньому свідоцтва про право власності представник відповідача-1 просив припинити провадження у справі у зв'язку з їх непідвідомчістю господарським судам України.
Представник відповідача-3 - Державної реєстраційної служби України також заявив клопотання про припинення провадження у справі стосовно позовних вимог про зобов'язання Державної реєстраційної служби України здійснити скасування державної реєстрації прав на об'єкти нерухомого майна за ТОВ "Пост Преміум", зобов'язання щодо проведення державної реєстрації прав власності на спірне нерухоме майно за ТОВ "ТЛК "Арктика" та видачу свідоцтва про право власності, оскільки спір не підлягає розгляду в господарських судах України.
Розглянувши заявлені клопотання про припинення провадження у справі, господарський суд вирішив відмовити у їх задоволенні з таких підстав.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.
Припинення провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв'язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи (п. 4.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").
Спір не підлягає вирішенню в господарських судах України, якщо: спір не є підвідомчим господарському суду, тобто, предмет спору не охоплюється ст. 12 Господарського процесуального кодексу України; спір за предметною ознакою підвідомчий господарському суду, але одна зі сторін не може бути учасником господарського процесу, а її право чи інтерес не підлягають судовому захисту у господарському суді.
За приписами ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.
У той же час, згідно з п. 1 ч. 1 ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства України справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
В силу вимог ч. 1 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку із здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.
Юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності (п. 1 ч. 2 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України ).
Отже, з аналізу вказаних норм вбачається, що компетенція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, які виникають із правовідносин публічного характеру, а однією із сторін такого спору повинен бути суб'єкт владних повноважень, який виконує владні управлінські функції у спірних правовідносинах. Таким чином, критеріями для віднесення спорів до юрисдикції адміністративних судів є сукупність двох ознак: суб'єктний склад учасників процесу та характер спірних правовідносин.
Відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» реалізацію державної політики у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень забезпечують Міністерство юстиції України та його територіальні органи, суб'єкти державної реєстрації прав, державні реєстратори прав на нерухоме майно. Таким чином, Державна реєстраційна служба України є державною спеціалізованою установою, якій можуть бути притаманні ознаки суб'єкта владних повноважень, але лише у правовідносинах, що носять характер публічно - правових.
Разом з тим, аналізуючи характер спірних правовідносин у даній справі, слід звернути увагу на відсутність у них ознак публічно - правового спору.
Як зазначив Верховний Суд України в постанові від 14.06.2016р. по справі № 826/4858/15, спори про визнання протиправним та скасування рішення, визнання протиправними дій, скасування запису, є пов'язаними із невиконанням умов цивільно-правової угоди, а відтак не є публічно-правовими та мають розглядатися за правилами Цивільного процесуального кодексу України або Господарського процесуального кодексу України (правова позиція Судової палати в адміністративних справах, Судової палати у господарських справах і Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України).
За таких обставин, підстави для припинення провадження у даній справі в частині скасування рішення про реєстрацію права власності, зобов'язання щодо проведення державної реєстрації прав власності на спірне нерухоме та видачу свідоцтва про право власності відсутні, у зв'язку з чим суд відмовляє у задоволенні клопотань відповідачів-1,3 про припинення провадження в цій частині та здійснює розгляд заявлених первісних позовних вимог по суті.
Отже, заслухавши пояснення учасників процесу та дослідивши наявні у справі докази, суд дійшов висновку, що позов задоволенню не підлягає з урахуванням наступного.
У судовому засіданні встановлено, що 30.01.2004 між Українською студією телевізійних фільмів "Укртелефільм" та Закритим акціонерним товариством "Міжнародна інвестиційна компанія "Інтерінвестсервіс" (після зміни найменування - ПАТ "МІК "Інтерінвестсервіс"), як оператором, був укладений договір про спільну діяльність, за умовами якого сторони домовились здійснювати інвестування та спільне будівництво адміністративно-житлового комплексу з вбудовано-прибудованими приміщеннями та підземним паркінгом на земельній ділянці у Дніпровському районі м. Києва по вул. Ованеса Туманяна, 15-А, а також вести спільну господарську діяльність по продажу та іншій реалізації приміщень об'єкту інвестування та отримувати прибуток.
Додатковою угодою № 1 від 29.05.2004 р. до вказаного договору сторони погодили, що розмір часток у спільній власності між УСТФ "Укртелефільм" та ЗАТ "Міжнародна інвестиційна компанія "Інтерінвестсервіс" розподіляються як 13,5% та 86,5% відповідно.
16.11.2005 р. між Закритим акціонерним товариством "Міжнародна інвестиційна компанія "Інтерінвестсервіс" (компанія), яке діє від імені Спільної діяльності без створення юридичної особи між Закритим акціонерним товариством "Міжнародна інвестиційна компанія "Інтерінвестсервіс" та Українською студією телевізійних фільмів "Укртелефільм" від 30.01.2004 р., та ОСОБА_1 (інвестор) був укладений інвестиційний договір № 248/F (про інвестування у житлове будівництво) (надалі - "Інвестиційний договір"), відповідно до п. 2.1 якого компанія зобов'язалась своїми силами і засобами, з використанням інвестиційних внесків інвестора, збудувати об'єкт будівництва, здати його в експлуатацію та передати у власність інвестору новозбудоване майно, а інвестор зобов'язався внести інвестиції та прийняти новозбудоване майно у власність на умовах цього договору.
За змістом п. 1.1 Інвестиційного договору (в редакції додаткової угоди № 1 від 10.05.2007 р.) новозбудованим майном є квартира АДРЕСА_1, загальною площею 120,91 кв.м.
Згідно з п. 2.2 Інвестиційного договору інвестор може отримати у власність новозбудоване майно лише за умови інвестування суми коштів, що складає 100% інвестиційних внесків за умовами цього договору.
Пунктом 4.1 Інвестиційного договору (в редакції додаткової угоди № 1 від 10.05.2007 р.) сторони погодили, що інвестор здійснює інвестиційні внески шляхом внесення коштів в сумі 423185,00 грн. Вартість грошових коштів, які підлягають внесенню за цим договором у якості інвестицій, є сумою договору. Інвестиційні внески сплачуються до кінця першого кварталу 2008 року.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 Закону України "Про інвестиційну діяльність" інвестиційна діяльність забезпечується шляхом реалізації інвестиційних проектів і проведення операцій з корпоративними правами та іншими видами майнових та інтелектуальних цінностей.
Частинами 1 та 2 статті 9 вказаного Закону визначено, що основним правовим документом, який регулює взаємовідносини між суб'єктами інвестиційної діяльності, є договір (угода). Укладання договорів, вибір партнерів, визначення зобов'язань, будь-яких інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України, є виключною компетенцією суб'єктів інвестиційної діяльності.
За змістом ч. 2 ст. 5 Закону України "Про інвестиційну діяльність" інвестори - суб'єкти інвестиційної діяльності, які приймають рішення про вкладення власних, позичкових і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об'єкти інвестування. Інвестори можуть виступати в ролі вкладників, кредиторів, покупців, а також виконувати функції будь-якого учасника інвестиційної діяльності. Інвестор має право володіти, користуватися і розпоряджатися об'єктами та результатами інвестицій, включаючи реінвестиції та торговельні операції на території України, відповідно до законодавчих актів України (ч. 5 ст. 7 Закону України "Про інвестиційну діяльність").
Отже, приписами чинного законодавства України визначено, що інвестор як вкладник матеріальних цінностей в об'єкт інвестування має право володіти, користуватися і розпоряджатися об'єктами та результатами інвестицій.
Як встановлено судом, згідно положень п. 2.2 Інвестиційного договору інвестор може отримати у власність новозбудоване майно лише за умови інвестування суми коштів, що складає 100% інвестиційних внесків за умовами цього договору.
Відповідно до п. 3.1.2 Інвестиційного договору до запланованої дати вводу об'єкта будівництва в експлуатацію інвестор має право відступити право вимоги за цим договором на користь іншої особи. При цьому про таке відступлення права вимоги інвестор письмово повідомляє компанію.
Також судом встановлено, що 15.06.2007 р. між ОСОБА_1. (первісний кредитор) та ТОВ "Земля-50" (новий кредитор) був укладений договір про відступлення права вимоги № 248/F-B, за умовами якого первісний кредитор відступає, а новий кредитор набуває право вимоги, належне первісному кредиторові згідно Інвестиційного договору № 248/F від 16.11.2005р.
Відповідно до п. 1.2 вказаного договору про відступлення права вимоги новий кредитор одержує право замість первісного кредитора вимагати від боржника виконання ним всіх своїх зобов'язань, передбачених умовами основного договору, у тому числі, передачі у власність нового кредитора трьохкімнатної квартири АДРЕСА_1 поверх, загальною площею за проектно-кошторисною документацією 120,91 кв.м, побудованої за рахунок інвестиційних внесків, при умові сплати новим кредитором 100% інвестиційних внесків, в порядку та на умовах встановлених основним договором.
На виконання вказаного договору 15.06.2007 р. між сторонами був підписаний акт приймання-передачі Інвестиційного договору. Також 04.07.2007 р. ТОВ "Земля-50", як новий кредитор за Інвестиційним договором, сплатило на користь ЗАТ "МІК "Інтерінвестсервіс" грошові кошти, зокрема, в рахунок оплати майнових прав за Інвестиційним договором № 248/F від 16.11.2005р., що підтверджується банківською випискою з рахунку ТОВ "Земля-50", копія якої наявна в матеріалах справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); правонаступництва; виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); виконання обов'язку боржника третьою особою. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 Цивільного кодексу України).
Згідно з ч. 1 ст. 513 Цивільного кодексу України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
Згідно з приписами ст. 516 Цивільного кодексу України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Пояснення ПАТ "МІК "Інтерінвестсервіс" про відсутність його згоди на заміну сторони у зобов'язанні спростовуються матеріалами справи, зокрема, листом відповідача-1 № 18/06-4 від 18.06.2007, яким повідомлено ТОВ "Земля-50" як нового кредитора за Інвестиційним договором про необхідність сплати грошових коштів за таким договором. Отже, відповідач-1 вказаними діями підтвердив свою обізнаність щодо правовідносин відступлення права вимоги на користь ТОВ "Земля-50", у зв'язку з чим просив виконати нового інвестора (ТОВ "Земля-50") свої обов'язки за вказаним договором.
У подальшому між ПАТ "МІК "Інтерінвестсервіс" та ТОВ "Земля-50" була укладена додаткова угода від 22.03.2012 р. до Інвестиційного договору, якою терміном закінчення будівництва та здачі об'єкта будівництва в експлуатацію визначено 31.12.2012р.
Крім того, встановлено, що 28.03.2012р. між ТОВ "Земля-50" (первісний інвестор) та ТОВ "ТЛК "Арктика" (новий інвестор) був укладений договір про відступлення права вимоги № 248/F-B-2, за умовами якого первісним інвестором було відступлено позивачу право вимоги за Інвестиційним договором № 248/F від 16.11.2005р.
Відповідно до п. 1.2 договору про відступлення права вимоги № 248/F-B-2 від 28.03.2012р. новий кредитор одержує право замість первісного кредитора вимагати від боржника виконання ним всіх своїх зобов'язань, передбачених умовами основного договору, у тому числі передачі у власність нового інвестора трьохкімнатної квартири АДРЕСА_1 поверх, загальною площею за проектно-кошторисною документацією 120,91 кв.м, побудованої за рахунок інвестиційних внесків.
На виконання вказаного договору 28.03.2012 р. між третьою особою-2 та позивачем був підписаний акт приймання-передачі до договору про відступлення права вимоги № 248/F-B-2 від 28.03.2012р.
Також 30.03.2012 р. між ТОВ "Земля-50" та ТОВ "ТЛК "Арктика" укладена угода про зарахування зустрічних однорідних вимог, якою сторони погодили, зокрема, що непогашене грошове зобов'язання в сумі 423185,00 грн., яке виникло на підставі договору про відступлення права вимоги № 248/F-B-2 від 28.03.2012р., вважається припиненим шляхом зарахування зустрічної вимоги.
27.03.2013р. та 09.04.2013р. позивач надіслав відповідачу-1 повідомлення про відступлення права вимоги за Інвестиційним договором, а також вимогу про виконання умов цього договору в частині передачі у власність новозбудованого майна (трьохкімнатної квартири АДРЕСА_1 поверх).
Судом встановлено, що в подальшому трикімнатна квартира з будівельним АДРЕСА_1 проінвентаризована станом на 25.01.2012 під № 551 і має загальну площу 123,3 кв. м. (лист Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна № 24723 (И-2013) від 18.11.2013р.).
17.06.2013 між Приватним акціонерним товариством "Міжнародна інвестиційна компанія "Інтерінвестсервіс" (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Пост Преміум" (покупець) укладено договір купівлі-продажу майнових прав №2, відповідно до п.1.1 якого продавець продав, а покупець купив майнові права на об'єкти нерухомості, що знаходяться в адміністративно-житловому комплексі з підземним паркінгом в Дніпровському районі м. Києва по вул. О.Туманяна, 15-А.
При цьому з наявного в матеріалах справи витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 11929071 від 30.10.2013р. вбачається, що 06.07.2013 р. державним реєстратором Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві було проведено державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 123,3 кв.м за Товариством з обмеженою відповідальністю "Пост Преміум".
Позивач вважає, що на підставі Інвестиційного договору, договору про відступлення права вимоги № 248/F-B від 15.06.2007р. та договору про відступлення права вимоги № 248/F-B-2 від 28.03.2012р. він набув право власності на майнові права на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 123,3 кв.м, а тому просить визнати право власності на вказане майно за ТОВ "ТЛК "Арктика" та зобов'язати відповідачів передати його позивачу.
Вирішуючи спір по суті та перевіряючи доводи позивача, суд виходив з наступного.
За змістом ст. 331 Цивільного кодексу України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі.
Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна). У разі необхідності особа, зазначена в абзаці першому цієї частини, може укласти договір щодо об'єкта незавершеного будівництва, право власності на який реєструється органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно на підставі документів, що підтверджують право власності або користування земельною ділянкою для створення об'єкта нерухомого майна, дозволу на виконання будівельних робіт, а також документів, що містять опис об'єкта незавершеного будівництва.
При цьому відповідно до ст. 190 Цивільного кодексу України майном як особливим об'єктом вважаються річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.
Стаття 3 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" дає визначення поняття "майнові права", які можуть оцінюватися, як будь-які права, пов'язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги.
Майнові права на нерухомість, що є об'єктом будівництва (інвестування), не є речовими правами на чуже майно, тому що об'єктом цих прав не є "чуже майно", а також не є правом власності, оскільки об'єкт будівництва (інвестування) не існує на момент встановлення іпотеки, а тому не може існувати й право власності на нього.
Отже, майнове право, яке можна визначити як "право очікування", є складовою частиною майна як об'єкта цивільних прав. Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна, та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому.
Зважаючи на вказане правило та ч. 3 ст. 331 Цивільного кодексу України, згідно якої до завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна), у сукупності із легальним визначенням майнових прав за ч. 2 ст. 3 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" потенційне набуття особою, якій до завершення будівництва належать будівельні матеріали, набути право власності на новостворену річ, суд кваліфікує як майнове право на відповідний об'єкт.
Матеріалами справи підтверджується, що інвестором за Інвестиційним договором було повністю здійснено інвестування суми коштів у розмірі 423185,00 грн. в рахунок об'єкта будівництва - квартири АДРЕСА_1, секція "Ж", поверх 15, загальною площею за проектно-кошторисною документацією 120,91 кв. м. Тому на підставі договору про відступлення права вимоги № 248/F-B-2 від 28.03.2012 р. до позивача перейшли усі права та обов'язки інвестора за Інвестиційним договором, тобто він вчинив дії, спрямовані на виникнення правових передумов, необхідних і достатніх для набуття права вимоги щодо переходу права власності на об'єкт будівництва або для набуття майнових прав на цей об'єкт (постанова Верховного Суду України від 30.03.2016 р. у справі № 6-3129цс15).
Як вбачається з матеріалів справи, 05.04.2012р. був складений акт готовності об'єкта до експлуатації щодо адміністративно-житлового комплексу з підземним паркінгом на вул. Туманяна, 15-А у Дніпровському районі міста Києва, а 23.04.2012 р. Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у місті Києві видано сертифікат серії КВ №16412062060, яким засвідчено відповідність закінченого будівництвом об'єкту проектній документації та підтверджено його готовність до експлуатації. Наказом Головного управління містобудування та архітектури від 17.08.2012 р. об'єкту нерухомого майна присвоєно адресу: вулиця Туманяна Ованеса, 15-А у Дніпровському районі міста Києва.
Відповідно до ч. 2 ст. 331 Цивільного кодексу України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Таким чином, можливість оформлення права власності на нерухоме майно знаходиться у прямій залежності від завершення його будівництва та прийняття збудованої споруди до експлуатації відповідними органами з подальшою реєстрацією.
З урахуванням викладеного, з моменту введення об'єкту будівництва в експлуатацію та з огляду на виконання позивачем зобов'язань за Інвестиційним договором щодо здійснення фінансування будівництва суд вважає, що існують підстави для переходу права власності на спірний об'єкт нерухомості до позивача.
При цьому доводи відповідача-1 про нікчемність Інвестиційного договору № 248/F від 16.11.2005 р. та укладених на його підставі договорів про відступлення прав від 15.06.2007 р. та від 28.03.2012 р. з тих підстав, що майнові права на спірну квартиру перебували в іпотеці ТОВ "Фінансова компанія "Мітех", суд відхиляє, оскільки ПрАТ "МІК "Інтерінвестсервіс" не доведено належними та допустимими доказами той факт, що майнові права на спірну квартиру були предметом іпотеки.
Перевіряючи такі твердження відповідача-1, суд встановив, що 07.09.2006 р. в забезпечення зобов'язань за генеральним договором № 1 гд від 12.09.2005 р. між ЗАТ "Міжнародна інвестиційна компанія "Інтерінвестсервіс" та ТОВ "ФК "Мітех", які є сторонами генерального договору, був укладений договір іпотеки, відповідно до якого ЗАТ "Міжнародна інвестиційна компанія "Інтерінвестсервіс" передало в іпотеку ТОВ "ФК "Мітех" майнові права на нерухомість, яка є об'єктом будівництва, а саме: адміністративно-житловий комплекс в вбудовано-прибудованими приміщеннями та підземним паркінгом, який споруджується на вул. О.Туманяна, 15-А у м. Києві.
У той же час, рішенням господарського суду міста Києва від 30.09.2014 р. у справі № 910/4784/14, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.01.2015 р. та постановою Вищого господарського суду України від 19.03.2015 р., іпотечний договір від 07.09.2006 р., укладений між ТОВ "Фінансова компанія "Мітех" та ЗАТ "Міжнародна інвестиційна компанія "Інтерінвестсервіс", визнано недійсним з моменту укладання.
Крім того, за висновком Верховного Суду України, зробленим у постанові від 05.10.2016 р. по справі № 6-1429цс16, суди попередніх інстанцій дійшли до законного та обґрунтованого висновку, що іпотечний договір відповідно до положень статті 599 Цивільного кодексу України припинив свою дію у зв'язку з повним виконанням основного зобов'язання, передбаченого генеральним договором, оскільки строк дії іпотечного договору від 07.09.2006 р. був визначений повним виконанням зобов'язань іпотекодавця за генеральним договором (введення в експлуатацію спірного об'єкту будівництва, що підтверджено сертифікатом, актом прийняття та не оспорювалося сторонами).
За таких обставин, іпотечний договір від 07.09.2006 р., укладений між ТОВ "Фінансова компанія "Мітех" та ЗАТ "Міжнародна інвестиційна компанія "Інтерінвестсервіс", жодним чином не міг вплинути на набуття позивачем майнових прав за Інвестиційним договором.
Відповідно до статті 876 Цивільного кодексу України власником об'єкта будівництва або результату інших будівельних робіт є замовник, якщо інше не передбачено договором.
За змістом ч. 5 ст. 7 Закону України "Про інвестиційну діяльність" інвестор має право володіти, користуватися і розпоряджатися об'єктами та результатами інвестицій, включаючи реінвестиції та торговельні операції на території України, відповідно до законодавчих актів України.
Враховуючи те, що ТОВ "ТЛК "Арктика" проінвестувало будівництво спірної квартири, виключно така особа як інвестор має право володіти, користуватися і розпоряджатися об'єктами та результатами інвестицій відповідно до законодавчих актів України, оскільки об'єкти та результати інвестицій є його власністю.
Так, пунктом 8.1 Інвестиційного договору передбачено, що після внесення 100% інвестиційних внесків та після закінчення спорудження об'єкту будівництва і здачі його в експлуатацію, але до кінця першого кварталу 2008 року компанія зобов'язується передати інвестору новозбудоване майно і документи, які підтверджують здачу об'єкту будівництва в експлуатацію, а саме: копію акту державної комісії про прийняття закінченого будівництвом об'єкту будівництва в експлуатацію, копію відповідного рішення (розпорядження) місцевих органів влади (місцевого самоврядування) про затвердження акту Державної комісії з прийняття закінченого будівництвом об'єкту будівництва, а інвестор зобов'язується прийняти новозбудоване майно.
Згідно з п. 6.3 Інвестиційного договору компанія гарантує, що прав третіх осіб на новозбудоване майно не існує і що компанія в повному обсязі володіє всіма необхідними правами для укладення і виконання цього договору, зокрема, правам на залучення грошових коштів інвестора (або інвестицій у вигляді будівельних матеріалів чи інших матеріальних цінностей в будівництво) і передачу інвестору після закінчення будівництва у власність новозбудованого майна.
Отже, навіть за умови реєстрації права власності на новозбудоване майно за ПАТ "МІК "Інтерінвестсервіс" чи іншу особу після введення житлового будинку в експлуатацію, останні зобов'язані були передати спірне майно на користь ТОВ "ТЛК "Арктика" як належного власника разом з відповідними документами. При цьому право розпорядження особи, яка оформила право власності на новостворене майно, було обтяжене майновими правами інвестора - ТОВ "ТЛК "Арктика", а відтак вказане майно мало бути передане ТОВ "ТЛК "Арктика" або могло бути відчужене будь-якій іншій особі виключно за волевиявленням ТОВ "ТЛК "Арктика".
Таким чином, виключне право вільного розпорядження новоствореним нерухомим майном - квартирою № 551, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Туманяна, 15-А, загальною площею 123,3 кв.м., мало лише ТОВ "ТЛК "Арктика".
Разом з тим, суд прийшов до висновку, що позивачем при зверненні до суду із даним позовом було обрано невірний спосіб захисту свого порушеного права.
Згідно зі ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.
Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ст.16 Цивільного кодексу України).
Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається ч. 2 ст.16 Цивільного кодексу України, а також ст. 20 Господарського кодексу України.
Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором. Звертаючись до господарського суду, позивач повинен вказати у позовній заяві предмет та підстави позову, тобто, самостійно визначити, яке його право, на його суб'єктивну думку, є порушеним, та в який спосіб належить здійснити судовий захист порушеного права. Натомість, вирішуючи спір, судам належить з'ясувати наявність порушеного права позивача та відповідність обраного ним способу захисту порушеного права способам, визначеним у законодавстві.
Відповідно до ст. 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Для пред'явлення позову про визнання права власності у позивача на момент звернення до суду із відповідним позовом таке право має існувати, а інша особа - відповідач - повинна його оспорювати або не визнавати. Тобто за змістом цієї норми позов про визнання права власності на майно подається власником тоді, коли в інших осіб виникають сумніви щодо належності йому цього майна, коли створюється неможливість реалізації позивачем свого права власності через наявність таких сумнівів чи внаслідок втрати правовстановлюючих документів.
Звернення з позовом про визнання права власності можливе лише за умови, що особи, які не визнають, заперечують та/або оспорюють право власності, не перебувають із власником у зобов'язальних відносинах, оскільки передумовою для застосування ст. 392 Цивільного кодексу України є відсутність іншого, окрім зазначеного, шляху для відновлення порушеного права.
При цьому, статтею 387 Цивільного кодексу України унормовано, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстав заволоділа ним. Витребування власником свого майна із чужого незаконного володіння здійснюється шляхом подання до суду віндікаційного позову, який визначають як позов про повернення свого майна з чужого незаконного володіння. По суті, це вимога власника, який не володіє майном, повернути майно в натурі.
Предметом віндикаційного позову є вимога неволодіючого власника до незаконно володіючого невласника про витребування майна із чужого незаконного володіння, з метою відновити порушене володіння річчю.
Позивачем у віндикаційному позові може бути власник майна або особа, яка хоч і не є власником майна, але володіє ним на підставах, встановлених законом чи договором (так званий "титульний володілець"), який на момент пред'явлення позову не володіє цим майном. Відповідачем за віндикаційним позовом є особа, яка незаконно володіє майном, тобто, заволоділа ним без відповідної правової підстави.
Згідно із правовою позицією Верховного Суду України, що міститься в постанові від 18.12.2013 р. у справі №6-104цс13, вимога титульного володільця про визнання права власності є додатковою до вимоги про витребування майна із чужого незаконного володіння і є такою, що супроводжує віндикаційний позов.
Оскільки позивачем повністю проведено оплату за договором інвестування, то він є власником майнових прав на об'єкт інвестування, а після введення об'єкту в експлуатацію та за умови не передачі йому права власності на об'єкт нерухомості, позивач має виключне право на витребування такого майна у добросовісного власника, якщо відчуження відбулося поза його волею.
Відповідно до ст. 330 Цивільного кодексу України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.
Згідно з частиною 1 ст. 388 Цивільного кодексу України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
У розумінні ст. 388 Цивільного кодексу України добросовісне набуття є можливим лише тоді, коли майно придбано не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно. При цьому наслідком правочину, укладеного з таким порушенням, є не двостороння реституція, а повернення майна з незаконного володіння.
Отже, відповідно до вимог статей 330, 388 Цивільного кодексу України право власності на майно, яке було відчужено поза волею власника, не набувається добросовісним набувачем, оскільки це майно може бути у нього витребуване. Право власності дійсного власника в такому випадку презюмується і не припиняється із втратою ним цього майна. Такої правової позиції дотримується Верховний Суд України у постанові від 11.02.2015 р. у справі № 6-1цс15.
З урахуванням викладеного єдиним ефективним способом захисту порушених прав ТОВ "ТЛК "Арктика" як титульного володільця спірного нерухомого майна в даному випадку є його витребування (в тому числі, у добросовісного набувача), оскільки вказане майно було відчужене поза його волею внаслідок неправомірних дій відповідача-1.
Проте, після введення житлового будинку, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Туманяна Ованеса, 15-А, в експлуатацію та первинного оформлення права власності третіх осіб на спірну квартиру, захист порушених прав позивача шляхом повернення становища, яке існувало до такого порушення, є неможливим.
За таких обставин позовні вимоги в частині визнання права власності ТОВ "ТЛК "Арктика" на трьохкімнатну квартиру № 551 загальною площею 123,3 кв.м, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 103734480000, що розташована за адресою: м. Київ, вул. Туманяна Ованеса, 15-А, задоволенню не підлягають.
Вимоги про визнання недійсними свідоцтва про право власності на нерухоме майно, про зобов'язання відповідачів передати позивачу за актом прийому-передачі вищевказану трьохкімнатну квартиру № 551 загальною площею 123,3 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Туманяна Ованеса, будинок 15- А, а також передати позивачу копію акту Державної комісії про прийняття в експлуатацію спірного житлового будинку, які є похідними від вимоги про визнання права власності за позивачем, також не підлягають задоволенню, оскільки у визнанні права власності на спірну квартиру за ТОВ "ТЛК "Арктика" судом відмовлено, при цьому на час розгляду даної справи право власності на вказане майно зареєстровано за іншою особою, і позивачем не доведено належними та допустимими доказами факту перебування майна та документів на таке нерухоме майно у відповідачів-1, 2, 4.
Крім того, не підлягають задоволенню позовні вимоги до Державної реєстраційної служби України про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, внесення відповідних записів, зобов'язання провести державну реєстрацію майнових прав на нерухоме майно, видати свідоцтво про право власності, оскільки вони також є похідними від вимоги про визнання права власності, та у зв'язку недоведеністю позивачем наявності у відповідача-3 підстав для прийняття відповідних рішень та вчинення таких дій.
Також позивач просив суд стягнути з Приватного акціонерного товариства "Міжнародна інвестиційна компанія "Інтерінвестсервіс" штраф за прострочення терміну передачі новозбудованого майна в розмірі 3% від суми договору, а сааме - 12695,55 грн.
Відповідно до п. 5.5 Інвестиційного договору № 248/F від 16.11.2005р. за прострочення терміну закінчення будівництва і здачі об'єкту будівництва в експлуатацію та/або термінів передачі новозбудованого майна інвестору компанія сплачує інвестору штраф у розмірі 3% від суми договору.
Пунктом 6.1 Інвестиційного договору № 248/F від 16.11.2005 р. передбачено, що після внесення 100% інвестиційних внесків та після закінчення спорудження об'єкту будівництва і здачі його в експлуатацію, але до кінця першого кварталу 2008 року, компанія зобов'язується передати інвестору новозбудоване майно і відповідні документи.
Додатковою угодою б/н від 22.03.2012 до Інвестиційного договору № 248/F від 16.11.2005р., укладеною ПрАТ "Міжнародна інвестиційна компанія "Інтерінвестсервіс" та ТОВ "Земля-50", змінено термін закінчення будівництва та здачі об'єкта будівництва в експлуатацію - до 31.12.2012р.
При цьому, встановивши новий термін закінчення будівництва та здачі об'єкта будівництва в експлуатацію, інвестор та компанія не передбачили терміну, у який новозбудоване майно підлягає передачі інвестору, у зв'язку з чим боржник не може вважатися таким, що прострочив, а відповідні позовні вимоги задоволенню не підлягають.
З урахуванням викладеного та зважаючи на встановлені обставини у справі, суд дійшов висновку, що позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-логістичний комплекс "Арктика" задоволенню не підлягає у повному обсязі.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на позивача.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 32-35, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Відмовити у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-логістичний комплекс "Арктика" до Приватного акціонерного товариства "Міжнародна інвестиційна компанія "Інтерінвестсервіс", Української студії телевізійних фільмів "Укртелефільм", Державної реєстраційної служби України, Товариства з обмеженою відповідальністю "Пост Преміум" про визнання права власності, визнання свідоцтва недійсним, скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення 12 695, 55 грн.
Рішення ухвалено в нарадчій кімнаті та проголошено його вступну та резолютивну частини в судовому засіданні 9 березня 2017 року.
Повний текст рішення підписано 15 березня 2017 року.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду через господарський суд міста Києва шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня підписання повного тексту рішення.
Суддя Головіна К.І.