14 березня 2017 р.м.ОдесаСправа № 815/3572/16
Категорія: 8.3 Головуючий в 1 інстанції: Бжассо Н. В.
Судова колегія Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого - Танасогло Т.М.,
суддів - Бойка А.В.,
- Яковлєва О.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «ВІНТРЕСТ» на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2016 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ВІНТРЕСТ» до Іллічівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Одеській області про скасування податкового повідомлення-рішення -,
У вересні 2016 року товариство з обмеженою відповідальністю «ВІНТРЕСТ» (далі - ТОВ «ВІНТРЕСТ», позивач) звернулося до суду із вказаним позовом, в якому просить суд скасувати податкове повідомлення-рішення Іллічівської ОДПІ ГУ ДФС в Одеській області № 0000421402 від 14 червня 2016 року, згідно якого нараховано штрафні (фінансові) санкції та пеню за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності у розмірі 425 761,04 грн.; судові витрати покласти на відповідача по справі.
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2016 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погоджуючись з ухваленим у справі судовим рішенням, ТОВ «ВІНТРЕСТ» звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить постанову суду скасувати та ухвалити нову, якою адміністративний позов задовольнити в повному обсязі.
Відповідно до приписів ст. 197 КАС України встановлено, що суд апеляційної інстанції, може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі відсутності клопотань від усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд за їх участю, а також у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та доводи апеляційної скарги ТОВ «ВІНТРЕСТ», перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.
15 січня 2015 року між позивачем та ТОВ «Кахеті» укладено контракт, згідно якого продавець ( ТОВ «ВІНТРЕСТ») зобов'язується поставити покупцю (ТОВ «Кахеті») виноматеріали столові сухі, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар у кількості, яка орієнтовно складає 1 300 000 літрів за ціною 0,65 доларів США за літр.
Відповідно до п.4.1 Контракту оплата за товар здійснюється в доларах США, перерахунком на банківський рахунок Продавця. Оплата за кожну партію товару здійснюється на протязі 90 (дев'яносто) календарних днів з моменту відправки такої партії товару, якщо інше не передбачено діючим законодавством України. Незалежно від домовленостей сторін, строки розрахунку не можуть перевищувати граничні строки зачислення валютної виручки резидентів від експортних операцій, що встановлені законами та підзаконними нормативно-правовими актами України.
Згідно п. 3 специфікацій № від 19 січня 2015 року, №2 від 16 лютого 2015 року, №3 від 12 березня 2015 року, № 4 від 13 травня 2015 року, № 5 від 10 червня 2015 року, №6 від 02 липня 2015 року до контракту № 15/01 від 19 січня 2015 року визначено, що оплата товару здійснюється на протязі 90 днів з моменту відправки товару.
Відповідно до митної декларації № 500040001/2015/006952 від 19 червня 2015 року ТОВ «ВІНТРЕСТ» відправило ТОВ «Кахеті» за зазначеним контрактом виноматеріал сухий столовий на загальну суму 83 252,00 дол. США, валюта USD, курс валюти 21,329154 грн.
Відповідно до митної декларації № 500040001/2015/008176 від 25 липня 2015 року ТОВ «ВІНТРЕСТ» відправило ТОВ «Кахеті» за зазначеним контрактом виноматеріал сухий столовий на загальну суму 81 642,60 дол. США, валюта USD, курс валюти 22,015695 грн.
07 квітня 2015 року між ТОВ «ВІНТРЕСТ» ( продавець) та ТОВ «Таманская Винная Компания Кубань» (покупець) укладено контракт №02/04/2015, погоджений сторонами у відповідній додатковій угоді до даного контракту, укладеної на всю партію товару, яка являється невід'ємною частиною даного контракту, а покупець зобов'язується прийняти та своєчасно оплатити даного виноматеріалу на умовах контракту.
Відповідно до п.3.1 контракту, оплата товару здійснюється у порядку, передбаченому специфікацією, яка являється невід'ємною частиною даного контракту.
Згідно додатку № 1 від 07 квітня 2015 року до зазначеного контракту 100% передплата здійснюється у строк до 23 квітня 2015 року.
Згідно додаткової угоди № 2/1 від 29 липня 2015 року до контракту №02/04/2015 від 07 квітня 2015 року, встановлено, що поставка товару здійснюється на умовах: 20% передплати на протязі 3 календарних днів з моменту виставлення рахунку продавцем, але до відправки товару, 80% на протязі 90 календарних днів з моменту відвантаження товару зі складу продавця.
Відповідно до митної декларації № 50006006/2015/006247 від 11 серпня 2015 року ТОВ «ВІНТРЕСТ» відправило ТОВ «Таманская Винная Компания Кубань» за зазначеним контрактом виноматеріал сухий столовий на загальну суму 9 240,00 дол. США, валюта USD, курс валюти 21,262951 грн..
Відповідно до митної декларації № 50006006/2015/006382 від 14 серпня 2015 року ТОВ «ВІНТРЕСТ» відправило ТОВ «Таманская Винная Компания Кубань» за зазначеним контрактом виноматеріал сухий столовий на загальну суму 10 832,50 дол. США, валюта USD, курс валюти 21,396247 грн.
Відповідно до митної декларації № 50006006/2015/006333 від 14 серпня 2015 року ТОВ «ВІНТРЕСТ» відправило ТОВ «Таманская Винная Компания Кубань» за зазначеним контрактом виноматеріал сухий столовий на загальну суму 12 842,05 дол. США, валюта USD, курс валюти 21,396247 грн.
Відповідно до митної декларації № 50006006/2015/006489 від 18 серпня 2015 року ТОВ «ВІНТРЕСТ» відправило ТОВ «Таманская Винная Компания Кубань» за зазначеним контрактом виноматеріал сухий столовий на загальну суму 14 106,95 дол. США, валюта USD, курс валюти 22,018809 грн.
Відповідно до акту Іллічівської ОДПІ ГУ ДФС в Одеській області № 904/15-03-14-02/33140864 від 31 травня 2016 року про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «ВІНТРЕСТ» з питань дотримання вимог валютного законодавства за період з 19 червня 2015 року по 18 травня 2016 року, встановлено: порушення позивачем ст. 1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» №185/94-ВР від 23 вересня 1994 року, з урахуванням Постанови Правління НБУ № 581 від 03 вересня 2015 року «Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України» по зовнішньоекономічним контрактам контракту № 15/01 від 15 січня 2015 року та контракту № 02/04/2015 від 07 квітня 2015 року, у зв'язку з чим, на підставі ст. 4 Закону нарахована пеня.
Відповідачем 14 червня 2016 року прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000421402, яким нараховано суму грошового зобов'язання позивачу за встановлене порушення у розмірі 425 761,04 грн.
Не погоджуючись із вищевказаним, позивач звернулася до суду з даним адміністративним позовом.
Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову суд першої інстанції виходив з того, що податкові повідомлення-рішення прийняті відповідачем правомірно, без порушення норм діючого законодавства.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вважає його таким, що не відповідає вимогам Конституції України, Кодексу адміністративного судочинства України, Податковому кодексу України та Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» №185/94-ВР від 23 вересня 1994 року.
В апеляційної скарзі вказується на те, що вказана постанова ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, у зв'язку з чим апелянтом ставиться питання про скасування постанови Одеського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2016 року та ухвалення нової постанови, якою адміністративний позов задовольнити в повному обсязі.
Колегія суддів погоджується з такими доводами апелянта з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно вимог ч. 5 ст. 386 Господарського кодексу України порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності встановлюється законом.
Ст. 2 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16 квітня 1991 року визначені принципи зовнішньоекономічної діяльності, як керівні засади здійснення такої діяльності суб'єктами господарювання. Так, одним із основоположних принципів є принцип юридичної рівності і недискримінації, що полягає у рівності перед законом всіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, незалежно від форм власності при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності та неприпустимості обмежувальної діяльності з боку держави та будь-яких її суб'єктів. Не менш важливим є принцип верховенства закону, який полягає у тому, що регулювання зовнішньоекономічної діяльності здійснюється тільки законами України та забороняється застосування підзаконних актів та актів управління місцевих органів, що у будь-який спосіб створюють для суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності умови менш сприятливі, ніж ті, які встановлені законами України.
Згідно ч. 10 ст. 5 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» забороняється втручання державних органів у зовнішньоекономічну діяльність її суб'єктів у випадках, не передбачених цим Законом, в тому числі і шляхом видання підзаконних актів, які створюють для її здійснення умови гірші від встановлених в цьому Законі, що є прямим обмеженням права здійснення зовнішньоекономічної діяльності суб'єктами господарювання.
Частиною 3 ст. 8 вказаного Закону зазначено, що Держава та її органи не мають права безпосередньо втручатися в зовнішньоекономічну діяльність суб'єктів цієї діяльності, за винятком випадків, коли таке втручання здійснюється згідно з цим та іншими законами України. Україна як держава і всі суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності та іноземні суб'єкти господарської діяльності несуть відповідальність за порушення цього або пов'язаних з ним законів України та/або своїх зобов'язань, які випливають з договорів (контрактів), тільки на умовах і в порядку, визначених законами України (ч. 1 ст. 32 ЗУ «Про зовнішньоекономічну діяльність»).
Відповідно до положень ч.1 ст.1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» №185/94-ВР від 23 вересня 1994 року (порушення приписів якого нібито встановлено актом перевірки), виручка резидентів у іноземній валюті підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у строки виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 180 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної ВМД) продукції, що експортується, а в разі експорту робіт (послуг), прав інтелектуальної власності - з моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг, експорт прав інтелектуальної власності. Перевищення зазначеного строку потребує висновку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері економічного розвитку.
З аналізу частини 3 ст.1 вищевказаного Закону №185/94-ВР вбачається, що законодавець надав право НБУ встановлювати інші строки ніж ті, що передбачені ч.1 ст.1 даного Закону, але на строк до 6 (шести) місяців, що свідчить про використання цього повноваження, як виключної міри, на період фінансової стабілізації.
Проте, на думку колегії суддів, це повноваження не може використовуватись НБУ для встановлення інших строків розрахунків, що перевищують цей 6-місячний строк.
Так, судом апеляційної інстанції встановлено, що Національний Банк України, реалізуючи вищезазначене повноваження, передбачене Законом №185/94-ВР, у спірний (перевіряємий) період послідовно прийняв ряд постанов Правління, а саме: №160 від 03 березня 2015 року, №354 від 03 червня 2015року і №581 від 03 вересня 2015року, якими, в свою чергу, запровадив 90-денний строк здійснення розрахунків в іноземній валюті, але, при цьому фактично обмеживши термін таких розрахунків на загальний строк 9-ть місяців, відповідно, порушивши положення ч.3 ст.1 Закону України №185/94-ВР.
Крім того, протягом перевіряємого періоду (з 19 червня 2015 року по 18 травня 2016 року) Правлінням НБУ було прийнято ще дві постанови (Постанова № 863 від 04 грудня 2015 року та Постанова № 140 від 03 березня 2016 року), якими строк здійснення розрахунків в іноземній валюті визначено в 90 календарних днів. Отже, визначені постановами НБУ «інші строки розрахунків» значно перевищують 6-місячний строк, доводячи незаконні обмеження термінів в сфері зовнішньоекономічної діяльності до 15-місячного строку.
Відповідно до п. 2.2. Інструкції про порядок здійснення контролю за експортними, імпортними операціями, затвердженої постановою Правління НБУ від 24 березня 1999 року № 136 «Відлік законодавчо встановленого строку розрахунків банк починає з наступного календарною дня після дня оформлення ВМД або підписання акта (іншого документа)».
Враховуючи графік постачання за обома контрактами, що підтверджуються митними деклараціями (дати яких зазначені в Додатку № 1 до Акту, згідно якого здійснюється розрахунок пені), посилання на Постанову, що була прийнята 03 вересня 2015 року, на думку колегії суддів, є неправомірним та таким, що порушує ст. 58 Конституції України.
Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ «Вінтрест» було укладено контракти з двома нерезидентами, а саме: контракт № 15/01 від 15 січня 2015 року з ООО «Кахети» (Російська Федерація) і контракт № 02/04/2015 від 07 квітня 2015 року з ООО «Таманская винная компания - Кубань» (Російська Федерація).
Дослідивши матеріали справи, колегією суддів встановлено, що за вищезазначеними контрактами ТОВ «Вінтрест» здійснило поставки виноматеріалів та отримало 100 % оплати поставлених виноматеріалів, при цьому дані поставки виноматеріалів проводились різними партіями, з оформленням ВМД на кожну з них окремо, з додержанням граничних строків здійснення розрахунків за поставлений ТОВ «Вінтрест» товар, визначених вищезазначеним спеціалізованим законом у 180 календарних днів.
Даний факт підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами, які повністю спростовують висновки податкового органу зазначені в акті перевірки.
В свою чергу колегія суддів звертає увагу на те, що податковий орган, під час винесення рішення щодо порушень валютного законодавства позивачем, керувався виключно положеннями Постанови Правління НБУ № 581 від 03 вересня 2015 року, згідно яких розрахунки за операціями з експорту та імпорту товарів, передбачені в статтях 1 та 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», здійснюються у строк, що не перевищує 90 календарних днів.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що висновки податкового органу щодо порушення позивачем ст. 1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» є необґрунтованими, незаконними та такими, що суперечать структурі ієрархії нормативно-правових актів, оскільки постанови Правління НБУ є підзаконними нормативно-правовими актами, що мають бути прийняті у відповідності до законів та спрямовані на їх виконання.
Згідно положень ч.1 ст.8 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, згідно з яким, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Відповідно до змісту ч.2 вищевказаної статті, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Так, як свідчить практика Європейського суду з прав людини, найчастіше втручання у право власності фізичних та юридичних осіб відбувається з боку державних органів, зокрема, органів виконавчої влади, іноді органів судової влади, шляхом прийняття законодавчих актів чи при винесенні незаконного рішення суду, тоді як ст.1 Протоколу №1 забороняє будь-яке невиправдане втручання державних органів. Втручання має бути законним, тобто здійснено на підставі закону. При цьому під "законом" Конвенція розуміє нормативний акт, що має бути "доступним" (accessible) та "передбачуваним" (forseable). Також, закон має відповідати всім вимогам нормативного акта. "Доступність закону" означає наявність доступу та знань щодо цього закону в суспільстві та у осіб. "Передбачуваність" означає можливість передбачити певні дії або наслідки, що можуть виникнути в зв'язку із застосуванням закону.
Європейський суд у своїх рішеннях нагадує, що незважаючи на те, що держави мають широкі рамки розсуду при визначенні умов і порядку, за яких приватна особа може бути позбавлена своєї власності, позбавлення останньої, навіть, якщо воно переслідує законну мету в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення ст.1 Протоколу №1, якщо не була дотримана розумна пропорційність між втручанням у права фізичної чи юридичної особи й інтересами суспільства. Також буде мати місце порушення ст.1 Протоколу №1 й у випадку, коли наявний істотний дисбаланс між тягарем, що довелося понести приватній особі, і переслідуваними цілями інтересів суспільства.
Закріплюючи право кожного на мирне володіння своїм майном, стаття 1 за своєю суттю є гарантією права власності (рішення від 13.06.1979р. у справі "Маркс проти Бельгії", п.69).
Коли основою вимоги є майновий інтерес, то особа, яка її має, вважатиметься такою, що має "легітимне сподівання" ("Федоренко проти України", "Е.П.Мельник проти України") на отримання майна, за наявності однієї з умов: - якщо наявне остаточне судове рішення, що підтверджує це право ("Бурдов проти Росії", "Ю.М.Іванов проти України", "Агрокомплекс проти України"); - якщо є достатнє правове підґрунтування у національному законодавстві, що підтверджує вимогу ("Брезовец проти Хорватії", "Рисовський проти України", "Кечко проти України", "Стреч проти Великобританії", "Москаль проти Польщі", "Сук проти України", "Федоренко проти України", "Україна-Тюмень проти України").
Вказані рішення ЄСПЛ свідчать про те, що захист права особи на незаконне покладання на неї обов'язку щодо сплати податків та штрафів необхідно розглядати, як захист права особи на майно у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
Аналогічний висновок також випливає і з п.49 Рішення ЄСПЛ у справі "Щокін проти України" (CASE OF SHCHOKIN v.UKRAINE, заяви №№23759/03 і 37943/06).
Так, згідно зі змісту п.51 Рішення ЄСПЛ у справі "Щокін проти України", говорячи про "закон" стаття 1 Першого протоколу до Конвенції посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях Конвенції (рішення у справі "Шпачек s.r.о." проти Чеської Республіки", №26449/95, п.54, від 09 листопада 1999 року). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (рішення у справі "Бейелер проти Італії", №33202/96, п.109, ЄСПЛ 2000-І).
А зі змісту п.52 вказаного рішення ЄСПЛ у справі "Щокін проти України" видно, що тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак при цьому, суд зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду (рішення у справі "Скордіно проти Італії", №36813/97, п.п.190,191, ECHR 2006-V).
Таким чином, вказане рішення суду вимагає певну "якість" закону, за яким покладаються обов'язки на особу щодо обмеження у реалізації ним свого права власності.
Отже, враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає постанови Правління НБУ від 03 березня 2015 року №160, від 03 червня 2015 року №354, від 03 вересня 2015 року №581 за правовою силою у ієрархії правових актів є нижчими ніж закон, а тому, для покладання обов'язку щодо його виконання на особу, слід встановити, що вказані нормативні акти були доведені до особи у той саме спосіб та порядком, що оприлюднюються закони.
Так, як слідує з положень ст.56 Закону України "Про національний банк України", постанови Правління НБУ не потребують реєстрації у Міністерстві юстиції України а набирають чинності з моменту їх оприлюднення у центральних засобах масової інформації чи на перший сторінці офіційного Інтернет-представництва НБУ, тобто у спосіб, який значно обмеженіший ніж спосіб оприлюднення Законів України, який визначений Конституцією України.
В свою чергу, колегія суддів звертає увагу на те, що представником відповідача ні до суду першої, ні до суду апеляційної інстанції не надано будь-яких доказів того, що вказані постанови Правління НБУ від 03 березня 2015 року №160, від 03 червня 2015 року №354, від 03 вересня 2015 року №581 були оприлюднені та доведені до суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності у порядку та спосіб, що були не гіршими тих, що визначені для оприлюднення Законів України, а тому застосування та дотримання позивачем при здійсненні розрахунків у валюті саме норм ч.1 ст.1 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" є правомірною поведінкою, в зв'язку із чим, колегія суддів вважає, що підприємство не може бути притягнуто до адміністративно-господарської відповідальності за дотримання строків розрахунків, визначених Законом.
При цьому, одночасно слід зазначити, що аналогічну правову позиції з даного спірного питання вже неодноразово висловлював і ВАС України, зокрема, в своїй ухвалі від 31 березня 2015 року (справа №К/800/21333/14).
Аналізуючи вищевикладені обставини справи, колегія суддів дійшла до висновку про те, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення №0000421402 від 14 червня 2016 року прийнято відповідачем неправомірно в порушення норм законодавства, а тому підлягаю скасуванню.
На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при винесенні рішення допустив порушення норм законодавства та неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, тому відповідно до ст.202 КАС України постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
З матеріалів справи вбачається, що згідно квитанцій № 4177695 від 15 липня 2016 року позивачем було сплачено судовий збір в розмірі 6 386,44 грн., згідно квитанції №17 від 21 грудня 2016 року - в розмірі 1 515,80 грн., згідно квитанції №1456 від 24 січня 2017 року - в розмірі 5 509,26 грн.
Загальна сума сплаченого судового збору за подачу позову та апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції складає 13 411,50 грн.
З урахуванням наявності в матеріалах справи документально підтвердження понесених товариством судових витрат по сплаті судового збору, колегія суддів вважає за необхідним стягнути на користь ТОВ «ВІНТРЕСТ» судовий збір у розмірі 13 411,50 грн.
Керуючись, ст.ст. 197, 198, 202, 205, 206 КАС України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «ВІНТРЕСТ» задовольнити.
Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2016 року скасувати.
Прийняти у справі нову постанову, якою адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «ВІНТРЕСТ» задовольнити в повному обсязі.
Скасувати податкове повідомлення-рішення Іллічівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Одеській області № 0000421402 від 14 червня 2016 року.
Стягнути з Іллічівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Одеській області (код ЄДРПОУ 39551135) за рахунок її бюджетних асигнувань на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ВІНТРЕСТ» (код ЄДРПОУ 33140864) судовий збір у сумі 13 411 (тринадцять тисяч чотириста одинадцять) грн. 50 коп.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направленні її копій сторонам та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого Адміністративного Суду України протягом двадцяти днів з дня складання її в повному обсязі.
Головуючий: Т.М.Танасогло
Суддя: А.В.Бойко
Суддя: О.В.Яковлєв