73027, м. Херсон, вул. Робоча, 66, тел. 48-51-90
"11" листопада 2011 р. Справа № 2-а-3981/11/2170
Херсонський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Кравченко К.В.,
при секретарі: Сердюк О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Херсоні справу за адміністративним позовом приватного підприємця ОСОБА_1
до Державної податкової інспекції у м.Херсоні,
про визнання недійсними та скасування податкового повідомлення-рішення,
встановив:
У липні 2011 року приватний підприємець ОСОБА_1 (надалі-позивач) звернувся до Херсонського окружного адміністративного суду з позовом до державної податкової інспекції у м.Херсоні (надалі - ДПІ, відповідач), в якому просив скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ від 25.07.11р. №0001081702 про нарахування податкових зобов'язань по податку на додану вартість на загальну суму 18582,50 грн., у т.ч. 14866 грн. - за основним платежем та 3716,5 грн. - за штрафними санкціями.
Спірне рішення винесено на підставі акту ДПІ від 30.06.2011р. №2242/1702/НОМЕР_1 про результати документальної виїзної перевірки дотримання позивачем вимог податкового законодавства при проведені фінансово-господарських операцій з ФОП ОСОБА_2 за квітень 2008 року.
За висновками акту перевірки №2242/1702/НОМЕР_1 позивач в порушення п.7.2.1, 7.2.3, 7.2.4, 7.2.6 п.7.2, пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.97 р. №168/97 занизив податкові зобов'язання за квітень 2008 року на суму ПДВ 14866 грн.
Зміст пунктів 2.1 та 2.2 акту перевірки №2242/1702/НОМЕР_1 свідчить про те, що позивач у декларації з ПДВ за квітень 2008 року зависив податковий кредит на суму 14866 грн.. включивши до його складу ПДВ за податковими накладними, виписані приватним підприємцем ОСОБА_2, оформлених неналежним чином.
Неналежність оформлення ПП ОСОБА_2 ДПІ в акті перевірки обґрунтовує тим, що згідно відповіді Каховської ОДПІ від 12.11.10р. №5155/7/17-216 ФОП ОСОБА_2 за ІІ квартал 2008 року взагалі не подано декларацію з ПДВ» провести перевірку його неможливо т.я. останній за місцем своєї реєстрації не находиться, про що було складено акт від 14.11.2008р., і згідно довідки податкової міліції від 08.12.2008р. місцезнаходження ОСОБА_2 не встановлено.
Інших причин для донарахування позивачу спірних податкових зобов'язань з ПДВ в акті перевірки №2242/1702/НОМЕР_1 не наведено.
Відповідно до позовної заяви та пояснень позивача і його представника в судовому засіданні, позивач не погоджується із вищевказаним висновком ДПІ і зазначає, що його підприємницька діяльність пов'язана із сезонними поставками овочів та фруктів у різні заклади відпочинку АРК Крим, які він закуповує особисто на оптових сільгоспринках області, зокрема на оптовому ринку у с.В.Копані, у певного кола осіб, які займаються заготівлею овочів та фруктів. Робота побудована таким чином, що замовлення від закладів відпочинку надходять по телефону, і в такому ж режимі робляться замовлення постачальниками, а вже на ринку робиться перевантаження товару у належний йому вантажний автомобіль, і він здійснює доставку продукції до закладів відпочинку, з якими розрахунки проводяться у безготівкову порядку. Серед постачальників продукції у квітні 2008 року дійсно був приватний підприємець ОСОБА_2, який реалізовував сільгосппродукцію на ринку в с.В.Копіні. Цей підприємець був зареєстрований платником ПДВ, сплачував цей податок поквартально, і виписував податкові накладні. Розрахунки з цими постачальником були загалом у безготівковому порядку, за виключенням декількох платежів готівковими коштами. Позивач зазначає, що проведені з вказаним постачальником операції із придбання сільгосппродукції є цілком реальними та законними операціями, придбання товару за цими операціями та сплата ПДВ у складі ціни цього товару підтверджені належним чином оформленими первинними документами, які давали позивачу правові підставі включити вартість товару до складу валових витрат, а сплачений ПДВ до податкового кредиту декларацій з цього податку. На момент проведення цих операцій позивач не мав можливості передбачити можливі порушення цим постачальниками податкової дисципліни, і не повинен нести відповідальність за дії своїх контрагентів. Позивач також зазначив, що нарахування позивачу зобов'язань із ПДВ по операціям з ОСОБА_2 здійснено із порушенням строку давності, визначеного податковим законодавством, оскільки позивач задекларував податковий кредит з ПДВ по цим операціям у декларації за квітень 2008 року, яка була подана до 20 травня 2008 року, а акт перевірки складений 30.06.2011 року, тобто після спливу 1095 днів з моменту подачі декларацій з ПДВ за квітень 2008 року.
Згідно наданих ДПІ письмових заперечень та пояснень представника ДПІ в судовому засіданні, позиція податкового органу полягає у тому, що спірне повідомлення-рішення винесено правомірно і підстави для задоволення позовних вимог відсутні. Факт неподачі ПП ОСОБА_2 декларації з ПДВ за ІІ квартал 2008 року та відсутність його за місцем реєстрації на думку ДПІ є достатніми підставами для зменшення задекларованого позивачем податкового кредиту по цьому постачальнику.
Суд, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та дослідивши надані докази, прийшов до наступного:
На час проведення позивачем вищезазначених операцій порядок формування платником податку податкового кредиту був встановлений пунктом 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.97 р. №168/97.
Згідно пункту 1.7 ст. 1 Закону №168/97 податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.
Згідно абзацу першого підпункту 7.4.1 пунктом 7.4 ст. 7 Закону №168/97 податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт /послуг/ - актом прийняття робіт /послуг/ чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт /послуг/ /підпункт 7.4.5 цього ж пункту/.
Відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 ст.7 названого Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів /робіт, послуг/, дата виписки відповідного рахунку /товарного чека/ - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів /робіт, послуг/.
Підпунктом 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону №168/97 передбачено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку на додану вартість.
Згідно із пл. 7.4.5. п. 7.4 ст. 7 цього ж Закону не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.
За змістом статті 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Таким чином, виходячи із приписів вищевказаних норм закону, відсутність первинних документів, які підтверджують проведення господарських операцій (платіжні документи, видаткові та податкові накладні, акти виконаних робіт тощо) безспірно позбавляє платника податку права на включення сплачених (нарахованих) сум за такими операціями до валових витрат та до податкового кредиту.
Як встановлено судом і підтверджено позивачем копіями видаткових та податкових накладних (№55 від 01.04.08р. н суму 42033,37 грн., у т.ч. ПДВ - 7005,65 грн., №56 від 07.04.08р. на суму 17394,97 грн., у т.ч. ПДВ - 2899,16 грн., №59 від 15.04.08р. на суму 29768,9 грн. у т.ч. ПДВ - 4961,48 грн.), банківських виписок, квитанцій до прибуткових касових ордерів, на момент проведення перевірки у позивача були наявні всі необхідні документи, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського та податкового обліку, для включення до податкового кредиту сум ПДВ, сплачених позивачем в адрес ПП ОСОБА_2.
Аналіз наданих позивачем первинних документів свідчить про дотримання позивачем спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту з податку на додану вартість, сформованих позивачем по операціям із ПП ОСОБА_2.
Разом з тим, будь-які первинні документи (у тому числі договори, накладні, податкові накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.
Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.
З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.
Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.
Суд зазначає, що наявність у позивача належно оформлених первинних документів по операціям з ПП ОСОБА_2. які відповідно до Закону №168/97 необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, а також сплата позивачем вартості товару з урахуванням ПДВ, є обов'язковими але не вичерпними підставами для висновку про правомірне декларування позивачем податкового кредиту за цими операціями.
Для встановлення обґрунтованості декларування платником податку податкового кредиту та валових витрат суду необхідно встановити також наступні обставини:
- реальність здійснення господарських операцій, суми за якими віднесені до податкового кредиту;
- наявність у продавців товарів, робіт (послуг), які видавали податкові накладні, спеціальної податкової правосуб'єктності;
- віднесення до складу податкового кредиту лише сум, сплачених (нарахованих) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), що підлягають використанню у господарській діяльності платника податку;
Ні в акті перевірки, ні в ході судового розгляду ДПІ не посилалось на те, що операції позивача із ПП ОСОБА_2 не носили реального характеру, тобто були безтоварними. Навпаки, ДПІ в акті перевірки підтверджує факт придбання позивачем у квітні 2008 року товарів у ПП ОСОБА_2 за вищевказаними податковими накладними.
Також ДПІ не вказує на відсутність у даного постачальника на момент проведення операцій з позивачем права на виписку податкових накладних.
ДПІ також не вказує і на віднесення позивачем за квітень 2008 року сум ПДВ за придбаний товар, який не підлягав використанню у господарській діяльності позивача.
На виконання вимог суду з метою підтвердження реальності проведених операцій із придбання продукції у ПП ОСОБА_2 позивач надав наявні в нього документи, складання яких було обумовлено економічною сутністю проведених позивачем операцій з цим постачальником, а також надав документи, що підтверджують факт використання позивачем власного вантажного автотранспорту для її транспортування та факти реалізації придбаної у цього постачальника продукції кінцевим споживачам.
Так, окрім видаткових та податкових накладних, до матеріалів справи позивачем також долучені копії документів, які підтверджують факти реалізації позивачем у квітні 2008 року сільгосппродукції, отриманої від ПП ОСОБА_2, в адрес санаторіїв «Південнобережний», «Черноморьє», «Політехнік-1» (видаткові та податкові накладні, банківські виписки про надходження оплати).
Факт перебування у володінні позивача з березня 2008 року вантажного автомобіля, яким здійснювалось транспортування сільгосппродукції від постачальників до покупців підтверджений наданою суду копією свідоцтва про реєстрацією вантажного фургону марки «Рено», нотаріально посвідченою довіреністю від власника цього автомобіля від 21.03.2008р. та тимчасовим реєстраційним талоном, оформленим на ім'я ОСОБА_1.
Позивач надав наявні в нього копії документів, які підтверджують факт реєстрації ПП ОСОБА_2 у 2008 році платником єдиного податку та платником ПДВ, а також витяг з Реєстру платників ПДВ, згідно якого реєстрація ПП ОСОБА_2 як платника ПДВ була анульована 25.05.2009р. у зв'язку із неподанням протягом 12 послідовних податкових місяців декларацій з цього податку.
За повідомленням адресно-довідкового сектору ВГІРФО УМВС України в Херсонській області ОСОБА_3 продовжує бути зареєстрованим за адресою, яка містить у Державному реєстрі.
Аналіз наданих суду документів в їх сукупності не дає суду підстав стверджувати, що задекларовані позивачем операції із придбання сільгосппродукції у ПП ОСОБА_3, носили безтоварний характер і реального товару за ними не передавалось.
Належні докази, які б підтверджували факт фіктивної діяльності вказаного постачальника, відсутні.
При цьому суд виходить з того, що саме по собі невиконання контрагентом платника податків своїх зобов'язань по сплаті податку до бюджету ще не є підставою для відмови у праві на податковий кредит з податку на додану вартість.
У разі, якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податкова інспекція не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, постачальники були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.
Докази, які б підтвердили той факт, що позивач був обізнаний про обставини діяльності ПП ОСОБА_2 в матеріалах справи відсутні.
Також ДПІ не обґрунтовує наявність у позивача реальної можливість з'ясувати всі обставини діяльності цього постачальника на момент придбання у нього товару.
За таких обставин у суду відсутні підстави вважати, що позивач міг знати, або мав реальну можливість з'ясувати наведені в акті перевірки обставини діяльності ПП ОСОБА_2 на момент придбання у нього сільгосппродукції.
Суд вважає, що наведені в акті перевірки обставини діяльності ПП ОСОБА_2, не можуть бути причинами для зменшення заявлених позивачем показників податкового кредиту.
З урахуванням встановлених фактичних обставини справи суд приходить до висновку, що дії позивача по формуванню податкового кредиту квітня 2008 року з урахуванням сум, сплачених в адрес ПП ОСОБА_2, свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції з цим постачальником не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту.
З'ясовані обставини господарської діяльності позивача не дають підстав вважати, що головною метою позивача було одержання доходу саме за рахунок податкової вигоди за відсутності наміру здійснювати реальну підприємницьку діяльність.
Перевіривши наведені відповідачем в акті перевірки доводи для донарахування позивачу спірним повідомленням-рішенням податкових зобов'язань по податку на додану вартість, встановивши фактичні обставини проведених позивачем спірних господарських операцій, суд приходить до висновку, що позивачем не допущено порушень вимог Закону України «Про податок на додану вартість» при формуванні податкового кредиту по операціям з ПП ОСОБА_2.
Крім того, суд вважає обґрунтованими посилання позивача на пропуск відповідачем строку, протягом якого відповідач мав право нарахувати позивачу податкові зобов'язання з ПДВ по операціям з ПП ОСОБА_2.
Так, у пп.15.1.1 п.15.1 ст. 15 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» №2181-ІІІ, який діяв до 31.12.2010 року, зазначено, що податковий орган має право самостійно визначити суму податкових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Законом, не пізніше закінчення 1095 дня, наступного за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, а у разі, коли така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку податковий орган не визначає суму податкових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого податкового зобов'язання, а спір стосовно такої декларації не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.
Аналогічні положення містяться і в Податковому кодексі України (п.102.1 ст.102), що набув чинності з 01.01.2011р..
На сторінці 7 акту перевірки зазначено, що податкова декларація з ПДВ за квітень 2008 року подана позивачем до ДПІ 19.05.08р. за №741177.
Отже, податкові зобов'язання з ПДВ за квітень 2008 року могли бути визначені відповідачем не пізніше 19.05.2011р., проте акт перевірки №2242/1702/НОМЕР_1 складений відповідачем 30 червня 2011 року, а спірне повідомлення-рішення винесено 25 липня 2011 року.
На підставі вищевикладеного суд приходить до висновку, що нарахування позивачу спірним рішенням від 25.07.11р. №0001081702 зобов'язань з ПДВ за квітень 2008 року на суму 18582 грн. здійснено неправомірно, у зв'язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.
Керуючись ст. 8, 9, 12, 19, 158, 159, 160-163, 167 Кодексу Адміністративного судочинства України, суд
постановив:
Позовні вимоги приватного підприємця ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати недійсними та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м.Херсоні від 25.07.11р. №0001081702.
Стягнути з Державного бюджету України на користь приватного підприємця ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у розмірі 3,40 грн..
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 КАС України чи прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Повний текст постанови виготовлений та підписаний 18 листопада 2011 р.
Суддя Кравченко К.В.
кат. 8.2.1