[1]
02 березня 2017 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду міста Києва у складі:
головуючого судді - ОСОБА_1 ,
суддів - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
секретаря судового засідання - ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження № 12016100050006078 стосовно:
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Червонозаводське Полтавської області, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого:
- 03.04.2012 року Лохвицьким районним судом Полтавської області за ч.ч.1,2 ст. 185 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 1 000 грн., постановою Лохвицького районного суду Полтавської області від 03.12.2012 року покарання у виді штрафу замінено на громадські роботи;
- 25.09.2013 року Лохвицьким районним судом Полтавської області за ч.2 ст. 185, ч.2 ст. 190 КК України до покарання у вигляді позбавлення волі на строк 2 роки, на підставі ст. 75 КК України звільненого від відбування покарання з іспитовим строком на 3 роки,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 186 КК України,
за участю сторін кримінального провадження:
прокурора - ОСОБА_6 ,
захисника - ОСОБА_7 ,
обвинуваченого - ОСОБА_5
за апеляційною скаргою обвинуваченого на вирок Оболонського районного суду м. Києва від 22 серпня 2016 року,-
Цим вироком ОСОБА_5 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 186 КК України та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.
На підставі ч.1 ст. 71 КК України остаточне покарання ОСОБА_5 призначено шляхом часткового приєднання до покарання за цим вироком невідбутої частини покарання за вироком Лохвицького районного суду Полтавської області від 25.09.2013 року та визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 1 місяць.
За вироком суду, обвинувачений ОСОБА_5 17.06.2016 року близького 15.00 год., перебуваючи біля станції метро «Героїв Дніпра» у м. Києві, зустрів знайомого ОСОБА_8 , у зв'язку із чим у обвинуваченого, виник умисел направлений на повторне відкрите викрадення майна останнього. Реалізовуючи свій умисел, ОСОБА_5 близько 16.00 год. того ж дня, запропонував ОСОБА_8 пройти до озера, що розташоване за ТРЦ «Метрополіс» за адресою: м. Київ, вул. М. Малиновського, 12.
Перебуваючи біля озера, ОСОБА_9 вихопив у ОСОБА_8 мобільний телефон марки « Бравіс», вартістю 500 грн., та грошові кошти у розмірі 49 грн. Після чого, утримуючи при собі майно потерпілого ОСОБА_5 залишив місце вчинення кримінального правопорушення, завдавши ОСОБА_8 матеріальну шкоду у розмірі 549 грн..
В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_5 вказує, що оскаржуваний вирок суду є незаконним, так як в судові засідання потерпілий не викликався та не врахована його думку з приводу обставин справи.
Заслухавши доповідь судді, обвинуваченого ОСОБА_5 , який просив застосувати щодо нього положення ст.72 КК України, у його інтересах захисника ОСОБА_7 , думку прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, вивчивши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга обвинуваченого задоволенню не підлягає, з наступних підстав.
За змістом положень ч.1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Оскільки під час судового провадження в суді першої інстанції суд визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, в порядку, передбаченому ч.3 ст. 349 КПК України, та учасники судового провадження у такому випадку позбавленні права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку, перегляду в апеляційній інстанції підлягає лише рішення суду першої інстанції про призначене ОСОБА_5 покарання.
Дії ОСОБА_5 за ч. 2 ст. 186 КК України кваліфіковані відповідно до встановлених судом фактичних обставин по справі та пред'явленого обвинувачення, що ніким із учасників судового розгляду під сумнів не ставиться.
При призначенні обвинуваченому покарання, суд першої інстанції у відповідності до вимог ст.ст. 50, 65 КК України та в повній мірі врахував ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, який відноситься до категорії тяжких, особу ОСОБА_5 , який раніше судимий, на обліках у лікаря нарколога та лікаря психіатра не перебуває, не працює.
Також при призначенні ОСОБА_5 покарання судом враховано обставину, яка пом'якшує його покарання - щире каяття та відсутність обставин, що обтяжують покарання.
Враховуючи, ступінь тяжкості та характер вчиненого обвинуваченим ОСОБА_5 кримінального правопорушення, його особу, який будучи раніше судимий в тому числі за злочин проти власності, знов вчинив умисне, тяжке, кваліфіковане кримінальне правопорушення, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що обвинувачений ОСОБА_5 як особа представляє суспільну небезпеку, а його виправлення та перевиховання можливе лише в умовах ізоляції від суспільства, підстави для призначення обвинуваченому більш м'якого покарання, ніж передбачено законом, - відсутні.
Відповідно до положень ч.2 ст. 65 КК України та Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» № 7 від 24.10.2003 року, призначене особі покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.
В даному випадку, суд призначив ОСОБА_5 покарання, передбачене санкцією ч.2 ст.186 КК України із врахуванням положень ст. 71 КК України, яке є справедливим і відповідає цілям та загальним засадам призначення покарання, через які реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.
Доводи апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_5 про те, що при призначенні міри покарання не враховано думку потерпілого, констатуються обвинуваченим з формальних підстав, так як потерпілий належним чином повідомлявся про час та місце розгляду справи, що підтверджується зворотнім повідомленням, яке міститься в матеріалах справи.
Щодо заявлених вимог обвинуваченим, в суді апеляційної інстанції з приводу застосування положень ст. 72 КК України, то вони є безпідставними, так як дані положення Закону застосовані судом першої інстанції, під час ухвалення оскаржуваного вироку, про що зазначено в його резолютивній частині.
З урахуванням вищевикладеного, підстав для зміни/скасування законного та обґрунтованого вироку суду першої інстанції стосовно ОСОБА_5 за ч.2 ст. 186 КК України, колегія суддів не вбачає.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 376, 404, 405, 407, 419, 424 КПК України, колегія суддів, -
Вирок Оболонського районного суду м. Києва від 22 серпня 2016 року стосовно ОСОБА_5 за ч.2 ст. 186 КК України - залишити без змін,а апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_5 - без задоволення.
Ухвала апеляційного суду м. Києва набирає законної сили негайно після її проголошення, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня проголошення судом апеляційної інстанції, а засудженим, який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.
Судді:
___________ _____________ __________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
Справа № 11-кп/796/475/2017
Категорія: ч.2 ст. 186 КК України
Головуючий у першій інстанції - ОСОБА_10
Доповідач - ОСОБА_1