09 березня 2017 року суддя Апеляційного суду м. Києва Соколова В.В., вирішуючи питання про відкриття апеляційного провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 27.09.2016 у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», третя особа: ОСОБА_2 про захист прав споживача, -
Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 18.01.2017 апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 27.09.2016 - залишено без руху.
Зазначеною ухвалою роз'яснено ОСОБА_1, що вона не звільнена від сплати судового збору на підставі ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору» від 22.05.2015, що набрав чинності 01.09.2015, ст. 5 про пільги щодо сплати судового збору, зокрема п. 7 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» викладено в новій редакції відповідно до якої не передбачено звільнення споживачів від сплати судового збору за подання апеляційної скарги. Роз'яснено, що саме до таких висновків дійшли судді Верховного Суду України в ухвалах від 11.11.2015 № 6-2682ц15 та від 16.01.2016 в справі № 6-2682ц15.
Враховуючи викладене, апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху у зв'язку із не сплатою суми судового збору та надано строк для усунення виявлених недоліків.
На виконання вимог ухвали апеляційної інстанції від 18.01.2017 на адресу Апеляційного суду м. Києва 06.03.2017 від ОСОБА_1 надійшла заява про звільнення від сплати судового збору. В обґрунтування вказаної заяви ОСОБА_1 вказує на те, що вона перебуває у скрутному матеріальному становищі та не має фінансової можливості для сплати судового збору, а тому на підставі ст. 82 ЦПК України, ч. 3 ст. 82 Закону України «Про судовий збір» просить звільнити її від сплати судового збору. Крім того, ОСОБА_1 вказує на те, що її позовна заява має немайновий характер, а тому сума судового збору вказана в ухвалі апеляційного суду від 18.01.2017 в розмірі 4019, 40 грн. обрахована з порушенням вимог закону, оскільки судом застосовано максимальну ставку для фізичної особи за подання майнового позову.
Справа 756/10992/15-ц
№ апеляційного провадження:22-ц/796/1035/2017
Головуючий у суді першої інстанції: Жук М.В.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Соколова В.В.
Зі змісту ст. 82 ЦПК України вбачається, що суд враховуючи майновий стан сторони може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору або звільнити від їх оплати.
Відповідно до ч.1 ст. 8 Закону України «Про судовий збір», враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний час, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі.
Згідно з ч. 2 ст. 8 Закону України «Про судовий збір» суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.
Як роз'яснив Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у п. 29 Постанови «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17.10.2014 (із змінами, внесеними згідно з Постановою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 10 від 25.09.2015), відповідно до статті 8 Закону № 3674-VI та статті 82 ЦПК єдиною підставою для відстрочення або розстрочення сплати судового збору є врахування судом майнового стану сторони, тобто фізичної або юридичної особи (наприклад, довідка про доходи, про склад сім'ї, про наявність на утриманні непрацездатних членів сім'ї, банківські документи про відсутність на рахунку коштів, довідка податкового органу про перелік розрахункових та інших рахунків тощо). Клопотання про відстрочення або розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати може бути викладене в заяві чи скарзі, які подаються до суду, або окремим документом. Особа, яка заявляє відповідне клопотання, згідно зі статтею 10 ЦПК повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті нею судового збору у встановленому законодавством порядку і розмірі.
Проте, ОСОБА_1 не надано до суду жодних доказів на підтвердження того, що вона не має можливості сплатити судовий збір, у зв'язку із скрутним матеріальним становищем, а вказана нею підстава, а саме фінансові труднощі, без належних на те доказів, не дає можливості з'ясувати майновий стан апелянта, а тому її заява про звільнення від сплати судового збору не підлягає задоволенню.
Крім того, посилання позивача на те, що сума судового збору вказана в ухвалі апеляційного суду від 18.01.2017 в розмірі 4019, 40 грн. обрахована з порушенням вимог закону, оскільки судом застосовано максимальну ставку для фізичної особи за подання майнового позову, в той час як нею подано позов немайнового характеру, суддя вважає безпідставними виходячи з такого.
Пунктом 31 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочину недійсним» судам роз'яснено, що у справах про визнання правочину недійсним без застосування наслідків недійсності судовий збір сплачується як із немайнового спору. У справах про застосування наслідків недійсного (нікчемного) правочину судовий збір сплачується залежно від вартості відшкодованого майна, щодо якого заявляються вимоги. У справах про визнання правочину недійсним із застосуванням наслідків недійсності судовий збір сплачується за загальною сумою всіх вимог.
Зі змісту поданої позовної заяви вбачається, що позивач звернулась до суду з позовом про визнання недійсним кредитного договору з двох підстав, а саме: про визнання недійсним кредитного договору з підстав порушення відповідачем вимог передбачених Законом України «Про захист прав споживачів» та про визнання кредитного договору недійсним з підстав передбачених ст. 215 ЦК України із застосуванням наслідків недійсності правочину передбачених ст. 216 ЦК України, а тому судовий збір має бути вирахувано як за немайнові вимоги з підстав передбачених ст. 215 ЦК України так і за майнові вимоги з підстав передбачених ст. 216 ЦК України.
Посилання позивача на Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, відносно того, що сплата судових витрат не повинна перешкоджати доступу до суду, ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права, суддя до уваги не приймає, оскільки у низці рішень Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що право на суд, окремим аспектом якого є право на доступ до правосуддя, не є абсолютним (у рішеннях «Голдер проти Великої Британії» від 21.02.1975, «Де Жуффр де ля Прадель проти Франції» від 16.12.1992). Законом встановлений певний порядок участі осіб у судовому розгляді, який має бути додержаний.
Таким чином, ОСОБА_1 не усунуто недоліки, визначені в ухвалі суду від 18.01.2017, оскільки судовий сбір передбачений Законом України «Про судовий збір» за подання апеляційної скарги на рішення суду не сплачено.
Враховуючи викладене та те, що цивільним процесуальним законодавством не передбачений порядок повторного залишення апеляційної скарги буз руху, суддя приходить до висновку, що в порядку ст. 121 ч. 2 ЦПК України, апеляційну скаргу слід визнати не поданою та повернути апелянтові.
Роз'яснити позивачу, що вона не позбавлена можливості повторно звернутися до суду, з апеляційною скаргою, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для її повернення, одночасно подавши заяву про поновлення строку.
Керуючись ст. ст. 121, 297 ЦПК України, суд, -
Відмовити ОСОБА_1 в задоволенні заяви про звільнення від сплати судового збору.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 27.09.2016 - вважати неподаною та повернути особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її постановлення, але може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Суддя: