14 березня 2017 року Справа № 910/15065/16
Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П. - головуючий (доповідач), судді Палій В.В. і Студенець В.І.
розглянув касаційні скарги публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ (далі - Товариство), та дочірнього підприємства "КиївГазЕнерджи", м. Київ (далі - Підприємство),
на рішення господарського суду міста Києва від 12.10.2016 та
постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.12.2016
зі справи № 910/15065/16
за позовом Товариства
до Підприємства
про стягнення коштів.
Судове засідання проведено за участю представників сторін:
позивача - Остапенко В.М.,
відповідача - Шимко Л.М.
За результатами розгляду касаційних скарг Вищий господарський суд України
Позов було подано (з урахуванням клопотання Товариства про виправлення описки в позові) про стягнення: 135 629,64 грн. пені; 31 058, 51 грн. "інфляційних втрат" та 8 837,65 грн. - трьох відсотків річних.
Рішенням господарського суду міста Києва від 12.10.2016 (суддя Сташків Р.Б.): позов задоволено частково; стягнуто з Підприємства на користь Товариства: 67 814, 84 грн. пені; 8 837, 65 грн. - 3% річних; 31 058, 51 грн. "інфляційних втрат" та 2 632, 89 грн. судового збору; в решті позову відмовлено.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.12.2016 (колегія суддів у складі: Алданова С.О. - головуючий, Зубець Л.П. і Мартюк А.І.): частково скасовано рішення місцевого господарського суду; стягнуто з Підприємства на користь Товариства: 71 978, 35 грн. пені; 8 837,65 грн. - 3% річних; 1 212, 25 грн. судового збору за подання позову та 1 333,47 грн. за подання апеляційної скарги; стягнуто з Товариства на користь Підприємства 1 562,72 грн. судового збору за подання апеляційної скарги; в решті позову відмовлено.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Товариство просить: постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.12.2016 з даної справи в частині відмови у стягненні пені в розмірі 63 650,87 грн. скасувати; прийняти в цій частині нове рішення, яким стягнути з Підприємства на користь Товариства пеню у розмірі 63 650,87 грн., у стягненні якої було відмовлено; в іншій частині оскаржуване рішення залишити без змін; судові витрати покласти на Підприємство. Скаргу мотивовано прийняттям судових рішень з порушенням норм матеріального і процесуального права, а саме: частини першої статті 230, частин четвертої та шостої статті 231, частини шостої статті 232 Господарського кодексу України (далі - ГК України), частини третьої статті 549, частини першої статті 612 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", статей 4, 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
Підприємство у касаційній скарзі до Вищого господарського суду України просить: рішення та постанову попередніх судових інстанцій з даної справи скасувати; прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог; відшкодувати йому судові витрати. Скаргу мотивовано прийняттям судових рішень з порушенням норм матеріального і процесуального права, в тому числі статей 6, 11, 14, 627, 692 ЦК України, статті 233 ГК України, статей 43, 83 ГПК України.
Від товариства відзив на касаційну скаргу Підприємства не надходив.
Підприємством подано письмові пояснення, в яких воно просить відмовити в задоволенні позовних вимог про стягнення пені, 3% річних та "інфляційних втрат" за прострочення виконання грошового зобов'язання.
Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями фактичних обставин справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційних скарг з огляду на таке.
Судові інстанції у розгляді справи виходили з таких обставин та висновків.
25.06.2015 Товариством (продавець) та Підприємством (покупець) укладено Договір №15-738-Б купівлі-продажу природного газу (далі - Договір), відповідно до якого:
- право власності на газ переходить від продавця до покупця в пунктах приймання-передачі (пункт 3.1);
- приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу (пункт 3.3);
- не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, покупець зобов'язується надати продавцеві підписані та скріплені печаткою покупця два примірники акта приймання-передачі газу, в якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, зобов'язується повернути покупцеві один примірник оригіналу акта, підписаного уповноваженим представником та скріпленого печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Підписаний акт є підставою для остаточних розрахунків між сторонами (пункт 3.4);
- оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами у національній валюті шляхом 100 % поточної оплати протягом місяця поставки. У разі неповної оплати остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється покупцем до 20-го числа місяця, наступного за місяцем реалізації газу, на підставі підписаного сторонами акта приймання-передачі за розрахунковий місяць (пункт 6.1);
- у разі якщо до 20 числа місяця, наступного за місяцем закінчення строку дії Договору в частині реалізації газу (розділ ХІ Договору), покупець не здійснить повну оплату фактично отриманого за договором природного газу, покупець зобов'язується (крім суми заборгованості) сплатити продавцеві пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу (пункт 7.2).
На підставі Договору Товариством протягом липня - грудня 2015 року було поставлено Підприємству природний газ на суму 45 477 863,24 грн., що підтверджується копіями актів приймання-передачі природного газу за період липень - грудень 2015 року, які підписані та скріплені печатками сторін без будь-яких зауважень.
Підприємство порушило свої зобов'язання за Договором у частині строків оплати за поставлений газ.
Стосовно заперечень Підприємства щодо залежності настання строку оплати за газ від виконання Товариством обов'язків, встановлених пунктом 3.4 Договору, а, отже, відсутності з боку Підприємства порушення грошового зобов'язання судами попередніх інстанцій зазначено, що положення Договору не ставлять зобов'язання оплатити фактично поставлений газ у залежність від повернення підписаних актів приймання-передачі природного газу. Несвоєчасне повернення Товариством актів приймання-передачі природного газу не є відкладальною умовою в розумінні статті 212 ЦК України та не є простроченням кредитора в розумінні статті 613 ЦК України, а тому наявність або відсутність актів не звільняє Підприємство від обов'язку оплатити вартість фактично поставленого природного газу. Крім того, наявність оплат за спірний період, які були внесені Підприємством та зарахування яких визнається Товариством, також свідчить про визнання Підприємством факту настання строку для розрахунків, у тому числі без отримання підписаного з двох сторін акта приймання-передачі газу, та обізнаність Підприємства про розмір заборгованості.
Виходячи з умов Договору, оплата за отриманий у період липень - грудень 2015 року газ мала бути здійснена Підприємством шляхом 100 % поточної оплати протягом місяця поставки, а у разі неповної оплати Підприємство зобов'язане остаточно розрахуватися до 20-го числа місяця, наступного за місяцем реалізації газу, чого Підприємством здійснено не було; тому мало місце порушення Підприємством виконання грошового зобов'язання, що є підставою для застосування до нього правових наслідків, встановлених Договором або законом.
Перевіривши доданий до позовної заяви розрахунок пені, "втрат від інфляції" та 3% річних, суд першої інстанції визнав його обґрунтованими і арифметично правильним та дійшов висновку про стягнення з Підприємства на користь Товариства 31 058, 51 грн. "втрат від інфляції" та 8 837,65 грн. - 3% річних.
Зменшуючи розмір пені на 50%, суд першої інстанції зазначив, що майновий стан Підприємства є тяжким та нестабільним, оскільки останнє відноситься й до ліцензованих газопостачальників та на даному ринку у зв'язку із значним підвищенням цін на природний газ споживачі природного газу не мають можливості вчасно та в повному обсязі розрахуватися за послуги з газопостачання, через що Підприємство зіткнулося з проблемою значних неплатежів за спожитий природний газ та з виникненням власних дебіторських заборгованостей. Тому суд першої інстанції дійшов висновку про стягнення з Підприємства на користь Товариства пені у сумі 67 814, 82 грн.
Частково скасовуючи рішення місцевого господарського суду, апеляційний господарський суд зазначив таке.
Перевіривши розрахунок нарахованих "інфляційних втрат", суд апеляційної інстанції встановив, що Товариством неправомірно нараховано Підприємству суму інфляційних втрат, оскільки за період, визначений позивачем у розрахунку позовних вимог, індекс інфляції мав від'ємне значення. Тому апеляційний господарський суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача 31 058,51 грн. "інфляційних втрат" є безпідставною та не підлягає задоволенню.
Врахувавши умови пункту 7.2 Договору, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що позивачем було невірно визначено період нарахування пені.
Початком періоду нарахування пені має бути 20.01.2016 (20 число місяця, наступного за місяцем закінчення строку дії договору), сума заборгованості на яку нараховується, і пеня становить 1 460 314,68 грн. (на день закінчення строку дії Договору).
Тому апеляційний господарський суд не погодився з висновком суду першої інстанції та дійшов власного висновку про те, що позовні вимоги про стягнення з Підприємства пені підлягають частковому задоволенню в розмірі 71 978,35 грн. за період з 20.01.2016 по 29.02.2016.
Розглянувши клопотання Підприємства про зменшення на 50 % розміру пені, апеляційний господарський суд дійшов також висновку, що тяжкий фінансовий стан Підприємства не може вважатися безумовною підставою для застосування положень пункту 3 статті 83 ГПК України. Нарахована Товариством пеня грунтується на умовах Договору, які в силу закону є обов'язковими для виконання, у тому числі для Підприємства. Здійснюючи господарську діяльність, останнє повинно самостійно нести всі ризики - як щодо дотримання норм чинного законодавства України, так і стосовно належного виконання добровільно взятих на себе договірних зобов'язань, а також самостійно нести юридичну відповідальність за допущені у своїй діяльності правопорушення. Тому апеляційний господарський суд відмовив Підприємству в задоволенні зазначеного клопотання.
Причиною подання касаційної скарги Товариства стало питання щодо належної до стягнення суми пені. В іншій частині постанова апеляційної інстанції, прийнята по суті даної справи, Товариством не оскаржується.
Причиною подання касаційної скарги Підприємства стало питання про наявність або відсутність підстав для задоволення позовних вимог, оскільки останнє вважає, що Товариством не доведено суду своєчасного виконання ним своїх обов'язків з підписання актів приймання-передачі та передачі актів Підприємству, а відтак і порушення Відповідачем строків оплати, оскільки остаточний строк проведення розрахунків згідно з умовами пунктів 6.1 та 3.4 Договору не настав. Крім того, Підприємство не погоджується з присудженою до стягнення в даній справі сумою пені.
Відповідно до приписів ЦК України:
- сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627);
- зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (статті 525, 526);
- договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629).
Договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань відповідно до статті 175 ГК України.
Пунктом 7.2 Договору сторони погодили, що у разі якщо до 20 числа місяця, наступного за місяцем закінчення строку дії Договору в частині реалізації газу (розділ ХІ Договору), покупець не здійснить повну оплату фактично отриманого за договором природного газу, покупець зобов'язується (крім суми заборгованості) сплатити продавцеві пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.
Відповідно до розділу ХІ Договору останній набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін і діє в частині реалізації газу до 31.12.2015 року, а в частині проведення розрахунків за газ - до їх повного здійснення.
Зазначаючи, що початком періоду нарахування пені має бути 20.01.2016 (20 число місяця, наступного за місяцем закінчення строку дії Договору), суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що згідно з статтею 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Таким чином, з урахуванням умови пункту 7.2 Договору початком періоду нарахування пені має бути 21.01.2016 (наступний день після 20 числа місяця, наступного за місяцем закінчення строку дії Договору в частині реалізації газу).
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Як зазначено в підпункті 3.2 пункту 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", згідно із Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Зазначаючи, що за період, визначений позивачем у розрахунку позовних вимог (з 20.08.2015 по 29.02.2016), індекс інфляції мав від'ємне значення, суд апеляційної інстанції залишив поза увагою, що величини індексів інфляції за даними Державної служби статистики України складали: за вересень 2015 року - 102,3; жовтень 2015 року - 98,7; листопад 2015 року - 102, 0; грудень 2015 року - 100,7; січень 2016 року - 100,9; лютий 2016 року - 99,6.
У зв'язку з цим суд апеляційної інстанції у повторному розгляді даної справи належним чином не перевірив обґрунтованості і правильності здійснених позивачем нарахувань пені та "інфляційних витрат".
Не встановивши відповідних обставин, що входили до предмета доказування в даній справі, апеляційний господарський суд припустився неправильного застосування вимог частини першої статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини першої статті 43 названого Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду господарським судом в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.
Касаційна ж інстанція згідно з частиною другою статті 1117 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Тому відповідно до пункту 3 статті 1119 та частини першої статті 11110 ГПК України оскаржувана постанова підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції в частині стягнення пені та відмови у стягненні "інфляційних витрат". У такому розгляді суду необхідно врахувати викладене, встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм та доводам сторін належну правову оцінку і прийняти судове рішення відповідно до вимог закону. За результатами нового розгляду має бути вирішено також питання щодо розподілу відповідних судових витрат зі справи.
У частині розгляду позовних вимог про стягнення 3% річних постанову апеляційної інстанції слід залишити без змін.
Керуючись статтями 1117 - 11112 ГПК України, Вищий господарський суд України
1. Касаційні скарги публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" та дочірнього підприємства "КиївГазЕнерджи" задовольнити частково.
2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.12.2016 зі справи № 910/15065/16 скасувати в частині стягнення сум пені та інфляційних нарахувань.
Справу у відповідній частині передати на новий розгляд до Київського апеляційного господарського суду.
У решті зазначену постанову залишити без змін.
Суддя В. Селіваненко
Суддя В. Палій
Суддя В. Студенець