07 березня 2017 року Справа № 912/2255/16
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Рогач Л.І. - головуючого, доповідача Дроботової Т.Б., Кравчука Г.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу фізичної особи -підприємця ОСОБА_4
на постановуДніпропетровського апеляційного господарського суду від 01.11.2016
у справі№ 912/2255/16
Господарського судуКіровоградської області
за позовомОлександрійської міської ради Кіровоградської області
до фізичної особи -підприємця ОСОБА_4
простягнення збитків у вигляді упущеної вигоди в розмірі 82910,61 грн
за участю представників:
позивачаРишков В.О. - предст. дов. від 04.01.2017;
відповідачаОСОБА_6 - адвокат договір від 06.03.2017;
08.06.2016 Олександрійська міська рада Кіровоградської області звернулась до господарського суду з позовом до фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 про стягнення заподіяних збитків в розмірі 82910,61 грн. Позовні вимоги обґрунтовані статтями 22, 792 Цивільного кодексу України, статтями 120, 123, 206, 277, 278 Земельного кодексу України та нанесенням відповідачем збитків позивачу у вигляді упущеної вигоди використанням земельної ділянки, на якій розташований об'єкт нерухомого майна, належний відповідачу на праві власності, без будь-яких правових підстав, не уклавши договору оренди земельної ділянки, не сплачуючи орендної плати, що призвело до ненадходження до міського бюджету плати за землю.
Відповідач проти позову заперечив, вказав, що позивачем не доведено наявності одночасно чотирьох елементів правопорушення, необхідних для доведення нанесення збитків та підстав для відшкодування їх особою, що їх спричинила; позивач не вживав ніяких заходів, щодо укладення договору, натомість, відповідач був зацікавлений у оформленні землекористування та вживав заходів, спрямованих на укладення договору оренди земельної ділянки; нарахована позивачем сума збитків є необґрунтованою, а земельна ділянка, яка фактично використовується відповідачем під забудовами є значно меншою, ніж та, за користування якою нараховані збитки; також відповідач заявляв про застосування позовної давності.
Рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 09.08.2016 (суддя Шевчук О.Б.) у задоволенні позову відмовлено повністю.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 01.11.2016 (судді: Виноградник О.М. - головуючий, Джихур О.В., Дмитренко Г.К.) рішення господарського суду скасовано, позов задоволено, стягнуто з відповідача на користь позивача 82910,61 грн збитків та 1378, грн судового збору; а також суму 1515,80 грн судового збору за подання апеляційної скарги.
Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції відповідач подав до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просив скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення місцевого господарського суду. Касаційну скаргу вмотивовано доводами про порушення та неправильне застосування апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права, а саме: суд всупереч положень статей 22, 224, 377, 657 Цивільного кодексу України, статей 120, 124, 125, 156 Земельного кодексу України, статті 224 Господарського кодексу України не врахував, що позивач не довів наявність одночасно чотирьох елементів складу правопорушення для застосування такого виду відповідальності, як стягнення збитків, та що відповідач набув права на землю, на якій розміщене власне майно (будівля) на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що належали попередньому користувачу, на земельну ділянку значно меншої площі, аніж площа земельної ділянки, на яку нарахована сума збитків, судом не встановлений дійсний розмір землі, відтак сума збитків розрахована невірно, та не зважаючи на звернення скаржника до позивача щодо відведення земельної ділянки меншого розміру, питання не розглядалось. Крім того, суд не застосував порядок визначення розміру збитків, передбачений постановою Кабінету Міністрів України "Про порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам" від 19.04.1993 № 284; суд врахував в якості доказу складений позивачем в односторонньому порядку акт від 01.06.2016 та не навів мотивів відхилення акта від 28.07.2016; не врахувавши вимог частини четвертої статті 623 Цивільного кодексу України, суд апеляційної інстанції не дослідив, що відповідач на виконання рішення Олександрійської міської ради вчиняв дії з метою укладення договору, натомість позивач, не довів жодним доказом своїх дій для досягнення такої мети та отримання орендної плати; в порушення приписів статей 256, 257, 261 Цивільного кодексу України невірно визначено початок перебігу позовної давності.
В судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи касаційної скарги; позивач у відзиві та усно у судовому засіданні заперечив доводи касаційної скарги, просив суд залишити касаційну скаргу без задоволення, а прийняту у справі постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, присутніх у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі фактичних встановлених обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Як встановили суди та вбачається з матеріалів справи, реєстрація фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 здійснена 11.07.1996, що підтверджується Спеціальним витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Відповідно до рішення постійно діючого третейського суду при Асоціації "Українських виробників обладнання для станції технічного обслуговування автомобілів" від 18.08.2008 у справі № 94/18/08-2008 ОСОБА_4 є власником комплексу будівель та споруд, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1. Також право власності ОСОБА_4 на комплекс будівель та споруд, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1, підтверджується реєстраційним посвідченням Олександрійського міжміського бюро технічної інвентаризації та архівною довідкою № 414 від 10.06.2013, та не заперечується будь-якою із сторін у справі.
26.06.2009 Олександрійська міська рада прийняла рішення № 1084 "Про оренду земельних ділянок", відповідно до пункту 1 якого фізичній особі-підприємцю ОСОБА_4 надано в оренду строком на 3 роки земельну ділянку площею 7041,03 кв.м по вул. Островського, 131а для обслуговування будівель та споруд, які належать йому на підставі рішення постійно діючого третейського суду від 18.08.2008 № 94/18/08-2008, за рахунок земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення Олександрійської міської ради; визначено оренду плату в розмірі 3% нормативно-грошової оцінки земельної ділянки та пунктом 3 цього рішення відповідача зобов'язано оформити договір оренди земельної ділянки.
Згідно з доказами, наявними у справі (фотознімки), по периметру земельна ділянка площею 7041,03 кв.м., надана відповідачу в оренду згідно з рішенням міськради, на якій розташована власність відповідача (об'єкти нерухомості), огороджена бетонованим парканом, встановлені металеві ворота, отже, земельна ділянка має ознаки індивідуального окремо визначеного майна.
Апеляційний суд встановив, що в період 2009-2011 років відповідач здійснив оформлення технічної документації, наданої в оренду земельної ділянки, проте, договір з позивачем не уклав, а доказів причин поважності не оформлення договору оренди земельної ділянки відповідач не надав. Також відсутні докази про те, що відповідач протягом 2009-2015 років звертався до позивача з вимогою укласти договір оренди та йому було відмовлено.
01.02.2016 позивач листом № 96 звернувся до відповідача з претензією щодо безпідставного користування земельною ділянкою та сплатою в зв'язку з цим збитків в розмірі 82910,61 грн.; претензію надіслано відповідачу, що підтверджується описом вкладення в цінний лист, але повернуто адресату за закінченням терміну зберігання.
Суд також встановив, що технічна документація на земельну ділянку була повністю оформлена відповідачем, але не надана позивачеві, подальших дій щодо оформлення договору оренди не здійснено, відповідач користувався земельною ділянкою без належно оформлених документів, орендної плати не сплачував; при цьому для оформлення документів щодо належного користування земельною ділянкою (меншої площі) відповідач звернувся до позивача лише 18.03.2016, вже після пред'явлення останньому претензії щодо сплати збитків за безпідставне користування земельною ділянкою.
Позивач звернувся до суду за стягненням вартості користування відповідачем земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1, площею 7041,03 кв м, на якій розташований об'єкт нерухомого майна, належний відповідачу на праві власності, не уклавши договір оренди землі, як збитків за 2013-2015 роки.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог місцевий господарський суд виходив із недоведеності позовних вимог щодо стягнення збитків, вказавши, що позивач не довів ні протиправної поведінки відповідача ні розміру збитків, ні причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками; не довів факт використання земельної ділянки відповідачем загальною площею 7041,03 кв.м, а винесення Олександрійською міською радою рішення № 1084 від 26.06.2009 "Про оренду земельних ділянок" не може бути беззаперечним свідченням того, що відповідач використовував земельну ділянку протягом 2013-2015 років. Враховуючи, що підстав для задоволення позову судом не встановлено, клопотання відповідача про застосування позовної давності залишено без задоволення.
Переглядаючи справу в повному обсязі за приписами статті 101 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції не погодився з висновками місцевого господарського суду, скасовуючи рішення місцевого суду та задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відповідач має відшкодувати позивачу суму збитків за період безоплатного користування земельною ділянкою протягом 2013-2015 років; суд вказав, що не зважаючи на те, що землевпорядна документація була оформлена відповідачем, доказів оформлення договору оренди матеріали справи не містять; земельна ділянка відповідно до наданих доказів огороджена парканом та використовується відповідачем; натомість, доказів оплати за користування земельною ділянкою відповідач не надав. При цьому доводи відповідача щодо застосування позовної давності суд відхилив, вказавши, що позивач звернувся з позовом про стягнення збитків за встановлений законодавством період у три роки до звернення з позовом, а доводи щодо невірного розрахунку збитків не спростовано власним контррозрахунком відповідача.
Судова колегія зазначає, що відповідно до частини першої статті 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами. Статтею 12 Земельного кодексу України передбачено повноваження міської ради у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст шляхом розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.
У разі надання земельної ділянки в оренду укладається договір оренди земельної ділянки, яким за приписами статті 21 Закону України "Про оренду землі" (у відповідній редакції) визначається орендна плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою, розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).
Статтею 377 Цивільного кодексу України визначено зміст прав на земельну ділянку особи при придбанні житлового будинку, будівлі або споруди, що розміщені на ній, які відповідають видам прав на землю згідно з розділом ІІІ "Права на землю" Земельного кодексу України; відповідні права та наслідки переходу права власності на нерухоме майно визначено статтею 120 Земельного кодексу України.
Разом з тим, відповідно до статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
За статтею 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода), а за приписами статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Згідно з частиною другою статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки (пункт "д" частини першої статті 156 Земельного кодексу України). За змістом статті 157 Земельного кодексу України відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів або погіршує якість земель, розташованих у зоні їх впливу, в тому числі внаслідок хімічного і радіоактивного забруднення території, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами і стічними водами. Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 3 Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.1993 № 284, відшкодуванню підлягають збитки власників землі і землекористувачів, у тому числі орендарів, включаючи і неодержані доходи, якщо вони обґрунтовані. При цьому неодержаний доход - це доход, який міг би одержати власник землі, землекористувач, у тому числі орендар, із земельної ділянки і який він не одержав внаслідок її вилучення (викупу) або тимчасового зайняття, обмеження прав, погіршення якості землі або приведення її у непридатність для використання за цільовим призначенням у результаті негативного впливу, спричиненого діяльністю підприємств, установ, організацій та громадян.
З огляду на загальні положення наведених вище норм для застосування такої міри відповідальності, як стягнення майнової шкоди (збитків), потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача шкоди та збитками, вини. При цьому для стягнення збитків у вигляді неодержаних доходів (упущеної вигоди) також необхідним є встановлення заходів, вжитих стороною для одержання такої вигоди. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. На позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками. В свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.
Апеляційний суд з'ясував, що за рішенням органу місцевого самоврядування відповідачу було надано право на оформлення договору оренди земельної ділянки по вул. Островського, 131а в м. Олександрія площею 7041,03 кв.м для обслуговування належних йому будівель та споруд, що перешкоджало використанню цієї землі іншими суб'єктами та надходженню коштів від інших суб'єктів за цю землю, натомість відповідач не оформив право користування земельною ділянкою належним чином, не реалізував рішення органу місцевого самоврядування щодо надання земельної ділянки в оренду, не повідомив про те, що відпала необхідність у використанні земельної ділянки площею 7041,03 кв.м для обслуговування належних йому будівель та споруд; при цьому власник земельної ділянки протягом тривалого періоду не отримав доходу, який міг би одержати із земельної ділянки у випадку виконання відповідачем вимог викладеного вище законодавства та рішення позивача про належне оформлення користування земельною ділянкою.
Суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позову, враховуючи вищевикладені нормативні акти та визнав правомірним розрахунок позивача загальної суми неодержаної позивачем орендної плати за користування відповідачем земельною ділянкою по вул. Островського, 131а в м. Олександрія, площею 7041,03 кв.м за 2013-2015 роки - 82910,61 грн, підтверджених витягами із технічної документації про нормативну грошову оцінку земель міста Олександрії.
Доводи касаційної скарги щодо вчинення відповідачем дій, спрямованих на узаконення землекористування не спростовують обґрунтованих доводів апеляційного суду щодо безоплатного користування земельною ділянкою відповідачем та наявності підстав для стягнення збитків та відсутності будь-яких доказів, які б заперечували вказані висновки. Інші доводи касаційної скарги щодо невірного визначення позовної давності, невірного розрахунку суми збитків, фактичного користування відповідачем меншою за площею земельної ділянки, спростовані належно судом апеляційної інстанції.
Судове рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Перевіривши у відповідності до частини 2 статті 1115 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів дійшла висновків, що апеляційний господарський суд в порядку статей 43, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України розглянув всебічно, повно та об'єктивно в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази, зокрема, щодо площі фактично використовуваної відповідачем земельної ділянки, перевірив вихідні дані, відповідно до яких позивач обчислив розмір упущеної вигоди та обґрунтованість здійсненого розрахунку, виклавши відповідні висновки в постанові.
Доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду апеляційної інстанції та зводяться до переоцінки належно встановлених обставин справи та обставин, які не існували на час прийняття рішення місцевого господарського суду, щодо правомірності якого здійснювався апеляційний перегляд; підстав для скасування судових рішень з мотивів, викладених у касаційній скарзі, не вбачається.
На підставі викладеного, керуючись статтями 1115, 1117, пунктом 1 статті 1119, статтями 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу фізичної особи -підприємця ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 01.11.2016 у справі № 912/2255/16 Господарського суду Кіровоградської області залишити без змін.
Головуючий Л. Рогач
Судді: Т. Дроботова
Г. Кравчук