13.03.2017 Справа № 904/210/17
За позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Павлоград Дніпропетровської області
до фермерського господарства "Конкурент", с. Оженківка Павлоградського району Дніпропетровської області
про визнання договору оренди № 14/01-11 від 14.10.2011 року недійсним та зобов'язання повернути орендну плату у сумі 18 696,00 грн.
Суддя Бондарєв Е.М.
Представники:
Від позивача: ОСОБА_1, паспорт №АК694911, фізична особа-підприємець
Від відповідача: Попова Я.В., довіреність №бн від 17.02.2017 року, представник
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою про:
- визнання недійсним договір оренди № 14/10-11 від 14.10.2011 року укладений між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 та фермерським господарством "Конкурент" з 14 жовтня 2011 року;
- зобов'язання фермерське господарство "Конкурент" повернути фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 орендну плату у сумі 18 696,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що договір оренди не містить кадастровий номер та конкретне місце розташування земельної ділянки, а також державну реєстрацію земельної ділянки, яка вказана предметом оренди. Під час укладання угоди відповідач ввів в оману позивача тим, що відповідач, як юридична особа, не був власником земельної ділянки, трактора ЮМЗ-6, сараю, площею 100 кв.м., сіялки та культиватора, які в договорі були зазначені відповідачем, як предмет оренди. Крім того, спірний договір оренди не містить посилання на місцезнаходження сараю, що є однієї з істотних умов та не має обов'язково нотаріального посвідчення. Також сіялка СЗТ-3,6, культиватор КПС-4,2 та трактор ЮМЗ, які є предметами договору оренди не містять всі індивідуальні ознаки вищезазначеної техніки, а саме: повне найменування, реєстраційний номер, марку, рік випуску, державний номер (при необхідності), також не має доказів того, що відповідач є власником зазначеної у спірному договорі оренди техніки, яка пройшла необхідну реєстрацію.
Відповідач заперечує проти позовних вимог посилаючись на те, що господарський суд Дніпропетровської області у справі № 904/10561/16 встановив, що договір оренди № 14/10-11 від 14.10.2011 року є неукладеним на момент його вчинення. В п. 8 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" зазначено, що відповідно до частини першої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 Цивільного кодексу України, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено. Встановивши ці обставини, суд відмовляє в задоволенні позову про визнання правочину недійсним. Наслідки недійсності правочину не застосовуються до правочину, який не вчинено. Оскільки недійсний правочин не створює юридичних наслідків, вимогу позивача щодо повернення кошів у розмірі 18 696,00 грн. відповідач вважає безпідставною.
13.03.2017 року відповідач звернувся до суду із заявою про зупинення провадження у справі № 904/210/17 до вирішення кримінального провадження № 120160406500000569.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 16.01.2017 року порушено провадження у справі з призначенням до розгляду в засіданні на 26.01.2017 року.
Згідно із статтею 77 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні від 26.01.2017 року було оголошено перерву до 21.02.2017 року.
У зв'язку з перебуванням судді Бондарєва Е.М. на лікарняному, судове засідання призначене на 21.02.2017 року не відбулося, про що сторін було повідомлено листом суду від 21.02.2017 року про неможливість проведення судового засідання, відповідно до пункту 2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України № 25 від 02.04.2015 року.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 24.02.2017 року справу призначено до розгляду в засіданні на 13.03.2017 року.
В судовому засіданні 13.03.2017 року оголошені вступна та резолютивна частини рішення (ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.).
Дослідивши матеріали справи, заслухавши представників сторін, господарський суд, -
14 жовтня 2011 року між приватним підприємцем ОСОБА_1 (далі - позивач, орендар) та фермерським господарством "Конкурент" в особі засновника та голови господарства ОСОБА_3 (далі - відповідач, орендодавець) укладений договір оренди №14/10-11 (далі - договір), відповідно до пункту 1 якого орендодавець передає, а орендар приймає земельну ділянку площею 50 га, що знаходиться на території Межирічської сільської Ради та належить фермерському господарству; сіялку СЗТ-3, 6, культиватор КПС-4, 2, сарай площею 100 кв.м., трактор ЮМЗ.
Відповідно до п. 1.1 договору об'єкт передається орендодавцем орендарю для використання останнім у господарській діяльності.
Передача-приймання здійснюється на підставі відповідного Акта приймання - передачі. При переданні об'єкта складається акт прийому-передачі. В акті відображається стан об'єкта. Об'єкт вважається переданим в оренду з моменту підписання Акту (п.2.1 договору).
Згідно з п. 3.1 договору строк оренди становить 3 років з дати приймання об'єкта за Актом приймання-передачі. Якщо жодна зі сторін не пізніше ніж за 1 місяць до закінчення строку дії договору не заявить про намір його розірвати, цей договір автоматично пролангується (продовжується на тих самих умовах).
Загальний розмір орендної плати за об'єкт становить 30 тис. грн. на рік (п.4.1 договору).
В пункті 5.1. договору передбачено, що повернення об'єкта орендодавцеві здійснюється на підставі відповідного Акта прийому - передачі. Об'єкт вважається фактично переданим орендарем орендодавцю з дати підписання Акта приймання - передачі у власність орендодавця без відшкодування орендареві їх вартості.
Згідно з п. 7.2 договору договір набуває чинності в момент його підписання і діє протягом 3 років.
Пунктом 7.4 договору передбачено, що дія договору припиняється у разі:
- закінчення строку на який його було укладено (п. 7.4.1 договору);
- ліквідація орендодавця (п. 7.4.2 договору);
- загибелі об'єкта (п. 7.4.3 договору);
- розірвання договору за згодою сторін (п. 7.4.4 договору);
- розірванням договору за рішенням суду (п. 7.4.5 договору);
- в інших випадках, передбачених договором та чинним законодавством України (п.7.4.6 договору).
01.12.2011 року за Актом № 1 приймання-передачі транспортного засобу (акт приймання-передачі техніки) орендодавець в особі ОСОБА_3 передав, а орендар прийняв відповідно до договору № 14/10-11 від 14.10.2011 року наступну техніку:
- сівалку СЗТ - 3,6;
- культиватор КПС - 4,2;
- трактор ЮМЗ-6.
3 одиниці техніки здаються в оренду подобово та плата становить 100 грн./добу. Оплата нараховується за фактом роботи техніки. Оплата праці на техніці нараховується за фактом роботи, з розрахунку 100 грн./с.
01.12.2011 року за Актом прийому-передачі земельної ділянки громадянин ОСОБА_3 передав, а орендар прийняв земельну ділянку площею 50 га.
Як зазначає позивач, під час укладення угоди відповідач ввів в оману позивача тим, що відповідач, як юридична особа, не був власником земельної ділянки, трактора ЮМЗ-6, сараю, площею 100 кв.м., сіялки та культиватора, які в договорі були зазначені відповідачем, як предмет оренди. Також договір оренди не містить всі індивідуальні ознаки техніки, яка є предметом договору, а саме: повне найменування, реєстраційний номер, марку, рік випуску, державний номер (при необхідності), що є істотними умовами договору, оскільки їх відсутність не дозволяє визначити, яку саме техніку передано в оренду позивачу. Договір оренди не містить кадастровий номер та конкретне місце розташування земельної ділянки, державну реєстрацію земельної ділянки, яка вказана предметом оренди. Посилаючись на відсутність встановлених законодавством умов для укладення договору та вимоги ст. ст. 215, 638, 793 Цивільного кодексу України позивач просить визнати договір оренди № 14/10-11 від 14.10.2011 року недійсним.
Статтею 759 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).
Оренда земельної ділянки регулюється Земельним кодексом України та Законом України "Про оренду землі".
Відповідно до ст. 15 Закону України "Про оренду землі" (в редакції чинні на час укладення договору) істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.
Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4 - 6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.
Невід'ємною частиною договору оренди землі є: план або схема земельної ділянки, яка передається в оренду; кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) у її використанні та встановлених земельних сервітутів; акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); акт приймання-передачі об'єкта оренди; проект відведення земельної ділянки у разі його розроблення згідно із законом.
Договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації (ст. 15 Закону України "Про оренду землі").
Укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації. Право оренди земельної ділянки виникає з дня державної реєстрації цього права відповідно до закону, що регулює державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (ст. 20 Закону України "Про оренду землі").
Згідно зі ст. 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Відповідно до Цивільного кодексу України недодержання загальних вимог, дотримання яких є необхідним для чинності правочину, може бути підставою для звернення особи з вимогою про визнання правочину (угоди) недійсним.
Згідно з частиною 2 статті 203 Цивільного кодексу особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Стаття 207 Цивільного кодексу визначає вимоги до письмової форми правочину. Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.
Частина 3 статті 640 Цивільного кодексу України пов'язує настання моменту укладення договору з моментом нотаріального посвідчення або (та) моментом державної реєстрації. Так, відповідно до ч. 1 ст. 210 Цивільного кодексу України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.
У разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним (ч. 1 ст. 220 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 793 Цивільного кодексу України, договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у письмовій формі. При цьому, договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на один рік і більше підлягає нотаріальному посвідченню.
Частина 3 статті 640 Цивільного кодексу України пов'язує настання моменту укладення договору з моментом нотаріального посвідчення або (та) моментом державної реєстрації. Так, відповідно до ч. 1 ст. 210 Цивільного кодексу України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.
У разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним (ч. 1 ст. 220 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 793 Цивільного кодексу України, договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у письмовій формі. При цьому, договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на один рік і більше підлягає нотаріальному посвідченню.
Статтею 638 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін (ч. 1 ст. 209 Цивільного кодексу України).
Згідно з ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 1 - 4 ст. 180 Господарського кодексу України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Вимоги щодо якості предмета договору визначаються відповідно до обов'язкових для сторін нормативних документів, зазначених у статті 15 цього Кодексу, а у разі їх відсутності - в договірному порядку, з додержанням умов, що забезпечують захист інтересів кінцевих споживачів товарів і послуг.
Спірний договір оренди не містить кадастровий номер та конкретне місце розташування земельної ділянки, доказів державної реєстрації договору не надано. Також сторонами не надано суду доказів, що сарай площею 100 кв.м., який є предметом спірного договору оренди належить саме відповідачу на праві власності, і відповідач мав право передавати його в оренду. Крім того, спірний договір оренди не містить посилання на місцезнаходження сараю, що є однієї з істотних умов та не має обов'язкового нотаріального посвідчення. Щодо техніки, які є предметами договору оренди, то спірний договір оренди не містить всі індивідуальні ознаки техніки, а саме: повне найменування, реєстраційний номер, марку, рік випуску, державний номер (при необхідності), що не дозволяє визначити, яку саме техніку передано в оренду, та суду не надано доказів того, що відповідач є власником зазначеної у спірному договорі оренди техніки, яка пройшла необхідну реєстрацію.
Виходячи з положень ст. 215 Цивільного кодексу України правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом.
Такими підставами є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені ст. 203 Цивільного Кодексу України, а саме:
1. Зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Відповідно до вимог ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу закріплено статтею 16 вказаного Кодексу.
Згідно з п. 2.6 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, вважається таким з моменту його вчинення (частина перша статті 236 Цивільного кодексу України).
За змістом частини третьої статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, визнане судом недійсним, також вважається недійсним з моменту його виникнення.
У силу припису частини першої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, встановлених частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 названого Кодексу, саме на момент вчинення правочину.
Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено (договір, який не укладено).
У зв'язку з наведеним господарським судам необхідно встановлювати, чи є оспорюваний правочин вчиненим та з якого моменту (статті 205 - 210, 640 Цивільного кодексу України, частини друга - п'ята, сьома статті 180 Господарського кодексу України тощо).
Зокрема, не вважаються вчиненими правочини (укладеними господарські договори), в яких (за якими): відсутні передбачені законом умови, необхідні для їх укладення (не досягнуто згоди за всіма істотними для даного правочину умовами); не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства необхідна його передача; не здійснено державну реєстрацію або нотаріальне посвідчення, необхідні для його вчинення, тощо. Встановивши відповідні обставини, господарський суд відмовляє в задоволенні позовних вимог як про визнання правочину недійсним, так і про застосування наслідків недійсності правочину. Водночас господарським судам необхідно враховувати таке. Визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення договору, а не за наслідками виконання його сторонами. Отже, якщо дії сторін свідчать про те, що оспорюваний договір фактично було укладено, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності його вимогам закону; це правило не стосується випадків, коли для вчинення правочину необхідні його державна реєстрація або нотаріальне посвідчення, оскільки за відсутності відповідної реєстрації чи посвідчення договір в будь-якому разі не вважається укладеним.
Сама лише відсутність у договорі тієї чи іншої істотної умови (умов) може свідчити про його неукладення, а не про недійсність (якщо інше прямо не передбачено законом, як-от частиною другою статті 15 Закону України "Про оренду землі").
Не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо). Згідно із статтями 210 та 640 Цивільного кодексу України не є вчиненим також правочин у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо правочин підлягає такій реєстрації.
Встановивши ці обставини, суд відмовляє в задоволенні позову про визнання правочину недійсним. Наслідки недійсності правочину не застосовуються до правочину, який не вчинено (п. 8 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними").
З матеріалів справи вбачається та встановлені господарським судом у справі № 904/10561/16 преюдиційні факти щодо наявності фактичних обставин для визнання договору оренди № 14/10-11 від 14.10.2011 року неукладеним на момент його вчинення.
За таких обставин, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Не підлягає задоволенню клопотання відповідача про зупинення провадження у справі № 904/210/17 оскільки вказані підстави для зупинення не передбачені ст. 79 Господарського процесуального кодексу України та матеріали справи містять достатньо доказів, які мають значення для правильного вирішення спору.
Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на позивача.
Керуючись ст.ст. 1, 33, 34, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -
В задоволенні позовних вимог відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 15.03.2017.
Суддя Е.М. Бондарєв