"14" березня 2017 р. м. Київ К/9991/58351/12
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
головуючого Заїки М.М.,
суддів Головчук С.В.,
Загороднього А.Ф.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2012 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 29 серпня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Державної податкової служби в Івано-Франківській області про поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,
встановила:
У березні 2012 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Державної податкової служби в Івано-Франківській області (далі - ДПС в Івано-Франківській області) про скасування наказу ДПС в Івано-Франківській області від 24 лютого 2012 року № 62-о «Про звільнення з роботи ОСОБА_2.», поновлення з 25 лютого 2012 року на посаді начальника відділу правової експертизи нормативно-правових актів, договорів та розгляду звернень юридичного управління Державної податкової адміністрації в Івано-Франківській області, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди у розмірі 3078 грн.
Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 29 серпня 2012 року, у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеними рішеннями, ОСОБА_2 подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.
Суддя Вищого адміністративного суду України ОСОБА_3. 24 жовтня 2012 року відкрив касаційне провадження за скаргою ОСОБА_2
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судових справ між суддями Вищого адміністративного суду України від 07 листопада 2016 року касаційну скаргу № К/9991/58351/12 ОСОБА_2 на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2012 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 29 серпня 2012 року у вказаній справі було розподілено судді-доповідачу Заїці М.М., у зв'язку звільненням судді ОСОБА_3
Перевіривши доводи касаційної скарги, рішення судів першої та апеляційної інстанцій щодо правильності застосування ними норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, враховуючи наступне.
Судами встановлено, що ОСОБА_2 працював на посаді начальника відділу правової експертизи нормативно-правових актів, договорів та розгляду звернень юридичного управління Державної податкової адміністрації в Івано-Франківській області.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 21 вересня 2011 року № 981 «Про утворення територіальних органів Державної податкової служби в Івано-Франківській області», Наказу Державної податкової служби України від 10 жовтня 2011 року № 49 «Про реорганізацію окремих територіальних органів Державної податкової служби» проведено реорганізацію Державної податкової адміністрації в Івано-Франківській області шляхом її перетворення в Державну податкову службу в Івано-Франківській області.
Наказом Державної податкової служби України від 27 жовтня 2011 року № 93 (з наступними змінами та доповненнями) затверджено чисельність працівників ДПС в Івано-Франківській області у кількості 220 штатних одиниць замість 269 штатних одиниць, яка існувала в системі Державної податкової адміністрації в Івано-Франківській області.
Наказом Державної податкової служби України від 18 листопада 2011 року затверджено тимчасову структуру ДПС в Івано-Франківській області, а з 12 грудня 2011 року затверджено тимчасовий штатний розклад відповідача.
Відповідно до зазначеного штатного розкладу відділ правової експертизи нормативно-правових актів, договорів та розгляду звернень юридичного управління було ліквідовано та утворено сектор інформаційно-аналітичного забезпечення та звітності управління правової роботи.
23 грудня 2011 року позивача попереджено про наступне вивільнення із займаної посади та запропоновано переведення на посаду завідувача сектору інформаційно-аналітичного забезпечення та звітності управління правової роботи, від якої він відмовився. 24 лютого 2012 року позивачу було запропоновано посаду головного державного податкового ревізора-інспектора відділу боротьби з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом, тимчасово, на час декретної відпустки ОСОБА_4., від якої ОСОБА_2 також відмовився.
Наказом ДПС в Івано-Франківській області від 24 лютого 2012 року № 62-о ОСОБА_2 24 лютого 2012 року звільнено із займаної посади за пунктом 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України, у зв'язку із реорганізацією Державної податкової адміністрації в Івано-Франківській області.
Суди першої та апеляційної інстанцій, відмовляючи у задоволенні позову, виходили із того, що при звільненні позивача з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), відповідачем дотримано усі передбачені чинним законодавством України норми, які регулюють порядок проведення звільнення працівників, а отже підстави для поновлення ОСОБА_2 на посаді відсутні.
Колегія суддів касаційної інстанції не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій та вважає їх передчасними, враховуючи наступне.
Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Частиною другою статті 40 цього Кодексу встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 частини першої цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Згідно з частинами першою та третьою статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.
У пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» (далі - постанова № 9) містяться роз'яснення, згідно з якими при розгляді спорів про звільнення за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.
Таким чином, з нормативного тлумачення пункту 1 частини першої статті 40, частин першої та третьої статті 49-2 КЗпП України вбачається, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов'язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Тобто вживає заходи до переведення працівника за його згодою на іншу роботу.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України в ухвалі від 4 серпня 2010 року та постановах від 10 березня 2015 року № 21-52а15, від 19 травня 2015 року № 21-107а15.
Статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Суди попередніх інстанцій, встановивши, що ОСОБА_2 про наступне вивільнення було попереджено в установлені законом строки, одночасно з попередженням запропоновано вакантні посади завідувача сектору інформаційно-аналітичного забезпечення та звітності управління правової роботи та головного державного податкового ревізора-інспектора відділу боротьби з відмиванням доходів, одержаних злочинним шляхом на період відпустки по догляду за дитиною ОСОБА_4., від яких він відмовився, дійшли висновку, що позивач був звільнений відповідачем з посади з дотриманням вимог статей 40 та 49 КЗпП України.
При цьому судами під час розгляду справи не було перевірено та не надано належної оцінки доводам позивача, що крім запропонованих відповідачем вакансій у ДПС в Івано-Франківській області були й інші вакантні посади, які б могли бути запропоновані позивачу з урахуванням його кваліфікації та досвіду роботи.
Не досліджуючи питання щодо наявності інших вакантних посад, які відповідно до своєї кваліфікації міг обіймати ОСОБА_2, суди у рішенні послалися на те, що вакантних посад у ДПС в Івано-Франківській області не було.
Враховуючи, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, оскаржувані судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України.
Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати все вище викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.
Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,
ухвалила:
Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2012 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 29 серпня 2012 року скасувати, а справу за позовом ОСОБА_2 до Державної податкової служби в Івано-Франківській області про поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала може бути переглянута Верховним Судом України у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України.
Головуючий - суддя Заїка М.М.
судді: Головчук С.В.
Загородній А.Ф.