21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua
02 листопада 2009 р. Справа 11/201-09
за позовом фізичної особи -підприємця ОСОБА_1, м. Київ
до фізичної особи -підприємця ОСОБА_2,
м. Вінниця
про розірвання договору оренди та стягнення 67729,71 грн..
Суддя В. Матвійчук
при секретарі судового засідання Т. Кармаліта, за участю представників:
від позивача - ОСОБА_1 підприємець, ОСОБА_3 за довіреністю № 269
від 01.07.2009р.;
від відповідача - не з'явився.
Заявлено позов про розірвання договору оренди нежилого приміщення № 3/14 від 14.10.2008р. та стягнення заборгованості з орендної плати в сумі 44 800 грн., пеню в розмірі 20020 грн., інфляційних втрат в розмірі 2 535 грн., три відсотки річних в розмірі 374,71 грн. та витрати на юридичну допомогу в сумі 10400 грн..
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідно до укладеного між сторонами договору оренди позивач надав відповідачу нежиле приміщення, що знаходиться за адресою: м. Київ, роза вул. Сортувальна та Здолбунівська на умовах і строк визначених даним договором. Пунктом 4.2 договору визначено обов'язок відповідача своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату. В порушення взятих на себе зобов'язань, відповідач систематично порушує терміни здійснення платежів, що у відповідності до п. 9.7 договору є підставою для його розірвання.
Відповідач вимоги суду викладені в ухвалах від 03.09.2009р. та 08.10.2009р. щодо надання витребуваних документів не виконав, явки уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив. Про час, дату та місце розгляду справи відповідач повідомлений належним чином, оскільки ухвали суду направлені рекомендованою поштою (реєстри поштових відправлень від 08.09.2009р. та від 14.10.2009р.) за адресою вказаній в позовній заяві, на адресу суду не повертались .
Таким чином суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для реалізації відповідачем права судового захисту своїх прав та інтересів. За вказаних обставин суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній документами відповідно до ст. 75 ГПК України.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача та його представника, повно та всебічно з'ясувавши обставини справи та оцінивши наявні у справі докази судом встановлено наступне.
14 жовтня 2008 року між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (позивач) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 (відповідач) укладено договір оренди нежилого приміщення № 3/14.
Згідно акту прийому-передачі від 14.10.2008р. приміщення, що знаходиться за адресою: м. Київ, роза вул. Сортувальна та Здолбунівська загальною площею 120 кв.м., передано відповідачу у строкове платне користування.
Як вбачається з договору та акту приймання-передачі, зі сторони орендаря договір та акт підписано представником орендаря Ковалем Геннадієм Анатолійовичем.
Статтею 237 Цивільного кодексу України визначено, що представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.
Матеріали справи не містять належних повноважень Коваля Геннадія Анатолійовича на укладення договору від імені ОСОБА_2. Проте, на договорі та акті міститься відтиск печатки фізичної особи -підприємця ОСОБА_2.
У відповідності з ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Статтею 239 Цивільного кодексу України визначено, що правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.
В силу ст. 241 цього Кодексу правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.
Пунктом 4.2 договору оренди визначено обов'язок орендаря своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату. Як свідчать розрахунок орендної плати (додаток № 2 до договору) та виписки банку, відповідачем сплачувалась, а позивачем приймалась орендна плата, тобто здійснювались дії на виконання договору, що є схваленням сторонами правочину.
Пунктами 3.2. та 3.4. договору визначено, що орендна плата сплачується орендарем незалежно від наслідків господарської діяльності, щомісячно, не пізніше 14 числа місяця наступного за звітним з урахуванням щомісячного індексу інфляції. Дата сплати орендної плати та інших платежів за цим договором така - до 14 числа місяця, що передує місяцю за який вноситься орендна плата.
Наведене свідчить, що сторонами не досягнуто згоди щодо строку внесення орендної плати.
Відповідно до ч. 6 ст. 283 Господарського кодексу України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
В силу ч. 5 ст. 762 Цивільного кодексу України плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановленого договором. Зважаючи, що строки встановлені пунктами 3.2 та 3.4 договору не узгоджуються між собою , отже договором не встановлено строк сплати орендної плати, тому граничним терміном внесення орендної плати у відповідності до наведеної норми, є останній день місяця, в якому здійснювалось користування майном.
За період з 19.10.2008р. по 31.07.2009р. позивачем нараховано 110 000 грн. орендної плати.
Як свідчать матеріали справи зокрема виписки по особовому рахунку ФОМ ОСОБА_1 від 09.04.2009р., 14.04.2009р., 22.04.2009р., 30.04.2009р., 11.06.2009р., відповідач на виконання договору в частині сплати орендної плати перерахував на рахунок позивача 65200 грн..
З метою проведення розрахунків за договором позивач звернувся до відповідача з листом в якому запропонував в добровільному порядку сплатити суму заборгованості за договором та повернути орендоване приміщення на підставі п. 9.7 договору. Лист останнім отримано 20.01.2009р.. Проте відповіді та виконання даного листа від відповідача не надійшло.
27.02.2009р. позивач звернувся до відповідача з вимогою про погашення заборгованості за договором до якої додано угоди про припинення орендних правовідносин, яка також останнім залишена без відповіді на задоволення.
За таких обставин, станом на день розгляду справи заборгованість за договором по орендній платі становить 44 800 грн..
В силу ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
У відповідності до ст. 509 ЦК України, ст. 173 ГК України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником відносин, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Зважаючи на наведене, позивачем правомірно заявлено до стягнення 44 800 грн. заборгованості по орендній платі.
Судом також розглянуто вимогу позивача про стягнення пені в розмірі 20 020 грн., інфляційних втрат в розмірі 2 535 грн. та трьох відсотків річних в розмірі 374,71 грн.
Частиною 3 статті 549 ЦК України передбачено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ч.1 ст.624 Цивільного кодексу України, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.
Пунктом 3.11 договору сторонами погоджено, що за несвоєчасну оплату всіх платежів орендар сплачує пеню в розмірі 1% від вартості місячної оренди за кожний день прострочки.
Водночас, відповідно до ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової Ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Як вбачається з розрахунку позивача, останнім не визначено періоду нарахування пені. Тому, з урахуванням ч. 5 ст. 762 Цивільного кодексу України , пеня має нараховуватися починаючи з першого дня місяця наступного за місяцем, в якому здійснювалось користування майном.
За таких обставин, розмір пені за договором становить 4455,34 грн., а тому в позові в частині стягнення 15 564,66 грн. пені слід відмовити як безпідставно заявленій.
Приписами ст.629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до п.2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Отже, позивачем правомірно нараховано 2535 грн. інфляційних втрат та 374,71 грн. річних .
Статтею 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк .
Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
В силу ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Пунктом 1 частини 1 статті 611 цього Кодексу встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, розірвання договору.
Пунктом 9.7 договору сторони погодили, що договір може бути достроково розірвано на вимогу орендодавця якщо орендар систематично (більше двох раз) порушує термін здійснення будь-яких платежів за цим договором.
Оскільки матеріалами справи підтверджується невиконання відповідачем взятих на себе зобов'язань, суд вважає, що вимога позивача про розірвання є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Судом також розглянуто вимоги позивача про стягнення з відповідача 10400 грн. витрат на юридичну допомогу.
В обґрунтування вказаних вимог позивач посилався на укладення 25.02.2009 р. договору про надання юридичних послуг за № 1 з фізичною особою -підприємцем ОСОБА_6, актом виконаних робіт від 23.07.2009р. та фактичною сплатою за надані послуги 10400 грн. (меморіальний ордер № 9726995 від 28.07.2009р.).
Дослідивши вказані документи суд дійшов висновку про відмову в задоволенні вимоги позивача про стягнення витрат на правову допомогу виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 44 ГПК України судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.
В контексті цієї норми, судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.
Відповідно до частини 3 статті 48 Господарського процесуального кодексу України, витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку встановленому Законом України «Про адвокатуру». Дія вказаного закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.
Поняття особи, котра є адвокатом наводиться в статті 2 Закону України «Про адвокатуру»котра зазначає, що адвокатом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше двох років, склав кваліфікаційні іспити, одержав свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю та прийняв Присягу адвоката України.
Таким чином, стаття 44 Господарського процесуального кодексу України передбачає відшкодування сум в якості судових витрат, які були сплачені стороною за отримання послуг, лише адвокатам, а не будь-яким представникам.
До того ж статтею 1 Закону України «Про адвокатуру»визначено, що адвокатура України є добровільним професійним громадським об'єднанням, покликаним згідно з Конституцією України сприяти захисту прав, свобод та представляти законні інтереси громадян України, іноземних громадян, осіб без громадянства, юридичних осіб, подавати їм іншу юридичну допомогу.
З аналізу наведених норм свідчить, що адвокатська діяльність не є підприємницькою діяльністю.
За таких обставин, вказані витрати є не витратами за послуги адвоката. А відтак, вказане не дає підстав віднести понесені позивачем витрати до судових витрат на підставі ст. 44, 48 ГПК України.
Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили, а в силу статей 32, 33 вказаного Кодексу, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень шляхом подання доказів.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову з розподілом судових витрат за правилами ст. 49 ГПК України.
При розгляді справи судом з'ясовано, що при зверенні до суду позивачем меморіальними ордерами № 9933789 від 21.09.2009р. та № 97277954 від 28.07.2009р. сплачено 882,50 грн. державного мита. Зважаючи на те, що в позовній заяві ставляться вимоги про стягнення 67729,71 грн. та розірвання договору, розмір мита з яких відповідно становить 677,30 грн. та 85 грн., позивачем зайво сплачено 120,20 грн. державного мита, а тому мито у вказаному розмірі підлягає поверненню відповідно до ст. 8 Декрету України «Про державне мито».
Керуючись ст.ст. 43, 33, 43, 80, 82,83, 84, 85, 115 Господарського процесуального кодексу України, -
1. Позов задовольнити частково .
2. Розірвати договір № 3/14 оренди нежилого приміщення від 14.10.2008р. укладений між фізичною особою -підприємцем ОСОБА_1 та фізичною особою -підприємцем ОСОБА_2.
3. Стягнути з фізичної особи -підприємця ОСОБА_2 (21003, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь фізичної особи -підприємця ОСОБА_1 (02068, АДРЕСА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_2) 44 800 (сорок чотири тисячі вісімсот) грн. -боргу по орендній платі; 4 455 (чотири тисячі чотириста п'ятдесят п'ять) грн. 34 коп. -пені; 2 535 (дві тисячі п'ятсот тридцять п'ять) грн. -інфляційних втрат; 374 (триста сімдесят чотири) грн. 71 коп. -3% річних; 521 (п'ятсот двадцять одну) грн. 62 коп. - витрат зі сплати державного мита та 181 (сто вісімдесят одну) грн. 77 коп. - витрат на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу.
4. В позові в частині стягнення 15 564,667 грн. пені відмовити.
5. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
6. Повернути фізичній особі -підприємцю ОСОБА_1 (02068, АДРЕСА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_2) з Державного бюджету України суму зайво сплаченого державного мита в розмірі 120 грн. 20 коп. (меморіальний ордер № 9933789 від 21.08.2009р. знаходиться в матеріалах справи № 11/201-09).
7. Копію рішення направити сторонам рекомендованим листом.
рішення оформлено та підписано 03.11.2009р.
Суддя В. Матвійчук
Дане рішення скріплена печаткою суду є підставою для повернення державного мита з бюджету .
віддрук. прим.:
1 - до справи
2- позивачу (АДРЕСА_3)
3 - представнику позивача ОСОБА_3 (03118, АДРЕСА_4)
4- відповідачу (21003, АДРЕСА_5)