21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua
06 листопада 2009 р. Справа 7/140-09
за позовом: Акціонерного комерційного промислово-інвестиційного банку в особі філії "Відділення Промінвестбанку в м. Вінниця", м. Вінниця.
до: Приватного виробничо-комерційного підприємства "Пера", смт. Теплик, Вінницька область.
про стягнення 348617,00 грн.
та за зустрічним позовом: Приватного виробничо-комерційного підприємства "Пера", смт. Теплик, Вінницька область
до: Акціонерного комерційного промислово-інвестиційного банку в особі філії "Відділення Промінвестбанку в м. Вінниця", м. Вінниця
про визнання недійсними договорів про внесення змін до кредитного договору № 06-2.1/289 від 11.04.2006 року
Головуючий суддя
Cекретар судового засідання
Представники:
Акціонерного комерційного промислово-інвестиційного банку в особі філії "Відділення Промінвестбанку в м. Вінниця": Оверковський К.В. - довіреність № 744 від 10.04.2009 року.
Приватного виробничо-комерційного підприємства "Пера": Лісунь М.В. - довіреність № 230 від 06.07.2009 року.
Подано позов про стягнення з Приватного виробничо-комерційного підприємства "Пера" 348617,00 грн. заборгованості за кредитним договором № 06-2.1/289 від 11.04.2006 року.
За даним позовом ухвалою від 12.06.2009 року порушено провадження у справі № 7/140-09 та призначено до розгляду на 08.07.2009 року.
Відповідач в судове засідання не з'явився, документів витребуваних ухвалою суду від 12.06.2009 року не надав.
Разом з тим, 08.07.2009 року до суду надійшло клопотання відповідача про відкладення мотивоване невиконанням позивачем вимог суду щодо складання акту звірки взаєморозрахунків. Крім того відповідач у поданому клопотанні просив суд витребувати від позивача ряд доказів (а.с.64, т.1).
В зв'язку з неявкою відповідача в судове засідання 08.07.2009 року, а також необхідністю у витребуванні нових доказів (в тому рахунку і тих про які клопотав відповідач), з метою забезпечення принципів змагальності та рівності учасників судового процесу, суд відклав розгляд справи до 30.07.2009 року.
30.07.2009 року Приватне виробничо-комерційне підприємство "Пера" подало зустрічний позов про визнання недійсними договорів про внесення змін до кредитного договору № 06-2.1/289 від 11.04.2006 року (договір від 23.04.2007 року № 06-2.1/364, від 03.07.2007 року № 06-2.1/571, від 27.12.2007 року № 06-2.1/1192, від 18.11.2008 року № 06-2.1/797, від 16.01.2009 року № 06-2.1/289), застосування правових наслідків недійсності цих правочинів та зобов'язання Акціонерного комерційного промислово-інвестиційного банку в особі філії "Відділення Промінвестбанку в м. Вінниця" здійснити перерахунок сплачених за минулий період Приватним виробничо-комерційним підприємством "Пера" грошових коштів у зв'язку з виконанням недійсних договорів (а.с.91-93, т.1).
Вивчивши подані матеріали зустрічної позовної заяви, суд прийшов до висновку, що зустрічна позовна заява Приватного виробничо-комерційного підприємства "Пера" є пов'язаною із первісним позовом, а тому підлягає об'єднанню для розгляду разом з первісним позовом в одне провадження в справу за № 7/140-09.
У зв'язку з необхідністю витребування додаткових документів та підготовкою позивачем за первісним позовом заперечень на зустрічний позов розгляд справи було відкладено до 29.09.2009 року.
Відкладаючи розгляд справи до 29.09.2009 року суд врахував подану сторонами заяву в якій вони погодились на розгляд справи за межами строку встановленого ч.1 ст.69 ГПК України.
29.09.2009 року позивач за первісним позовом подав відзив на зустрічну позовну заяву в якому зустрічний позов не визнає та просить відмовити в його задоволенні з тих підстав, що вимога позивача за зустрічним позовом не ґрунтується на нормах матеріального права та не відповідає фактичним обставинам справи. При цьому у відзиві сторона посилається зокрема на наступне: на належне виконання ним умов кредитного договору № 06-2.1/289 від 11.04.2006 року; наявність згоди сторін при укладенні договорів про внесення змін до кредитного договору щодо їх умов і як наслідок відповідність таких дій нормам ст.55 Закону України "Про банки і банківську діяльність", ч.1 ст.651, ст.654 ЦК України; виконання позичальником умов договорів щодо сплати відсотків; безпідставність посилання відповідача за первісним позовом на постанову правління НБУ № 319 від 11.10.2008 року, яка втратила чинність та носить рекомендаційний характер; пропозиції по внесенню змін до кредитного договору ініціювались позичальником тощо (а.с.20-21, т.2).
В зв'язку з необхідністю витребування нових доказів розгляд справи було відкладено до 13.10.2009 року.
13.10.2009 року відповідач за первісним позовом подав письмове пояснення в якому, крім іншого, посилаючись на те, що з 07.10.2008 року по 17.03.2009 року в АКБ "Промінвестбанк" було призначено тимчасову адміністрацію вказував на відсутність повноважень в зв'язку з цим у в.о. керівника філії "Відділення Промінвестбанку в м. Вінниця" на підписання договорів.
З метою надання позивачем за первісним позовом додаткових доказів в спростування наданих ПВКП "Пера" пояснень з приводу відсутності повноважень у керівника філії на укладання договорів в судовому засіданні 13.10.2009 року оголошувалась перерва до 14.10.2009 року.
З метою підготовки повного тексту рішення в судовому засіданні оголошено перерва до 06.11.2009 року.
За письмовим клопотанням представників сторін справа розглядається без фіксації судового процесу технічними засобами.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позовні вимоги сторін, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.
11.04.2006 року між акціонерним промислово-інвестиційним банком (Банк) та приватним виробничо-комерційним підприємством "Пера" (Позичальник) було укладено кредитний договір № 06-2.1/289 (а.с.6-8, 83-86, 105-110, т.1).
Відповідно до п.1.1 Договору Банк надає Позичальнику кредит в сумі 1283024,00 грн. на умовах передбачених Договором.
В п.1.2 Договору його сторонами погоджено графік погашення кредиту із визначенням сум та дат платежів. В цьому ж пункті було визначено дату остаточного повернення всіх сум кредиту - 03.04.2010 року.
Цільове призначення кредиту, який Банк надавав Позичальнику - придбання сільськогосподарської техніки (п.1.3 Договору).
В розділі 2 Договору сторонами погоджено умови кредитування.
Зокрема, згідно п.2.1 Договору кредит надається Банком Позичальнику шляхом перерахування коштів згідно Договору купівлі-продажу № 315/221926 від 26.12.2005 року безпосередньо з позичкового рахунку № 206303506990 відкритого Банком в філії "Вінницьке центральне відділення Промінвестбанку", код Банку 09302576 на рахунок № 260033018199 відкритого в ГОУ "Промінвестбанку", м.Київ МФО 300012, ЄДРПОУ 21665011, отримувач: ТОВ "АМАКО Україна".
В п.2.2 Договору передбачено, що проценти за користування кредитом нараховуються Банком на суму фактичного щоденного залишку заборгованості за отриманими коштами та сплачуються Позичальником, виходячи із встановленої Банком процентної ставки у розмірі 17 % річних.
При цьому у випадку порушення Позичальником строків повернення кредиту, у відповідності до графіка встановленого в п.1.2 Договору, Позичальник надалі сплачує проценти за неправомірне користування кредитом, виходячи із процентної ставки 37 % річних, порядок нарахування та сплати яких встановлюється з п.2.2 Договору.
Згідно п.2.6 Договору при наявності заборгованості по кредиту та/або платі за кредит (у тому числі і процентах за неправомірне користування кредитом), сторони встановили наступну черговість погашення Позичальником заборгованості:
- в першу чергу сплаті підлягає нарахована, але не сплачена в строк плата за кредит;
- в другу чергу сплаті підлягає нарахована плата за кредит, строк сплати якої ще не сплинув;
- в третю чергу сплаті підлягає прострочена заборгованість за кредитом;
- в четверту чергу сплаті підлягає неустойка, передбачена цим Договором.
Одночасно сторонами також погоджено те, що Банк має право самостійно зараховувати кошти, які направлені Позичальником на погашення заборгованості, згідно встановленої черговості.
Пунктом 2.7 Договору передбачено порядок внесення змін до Договору при збільшенні розміру процентів користування кредитом, який передбачає направлення Банком повідомлення Позичальнику про необхідність таких змін і в разі незгоди останнього розірвання Договору у порядку визначеному чинним законодавством.
Згідно положень Договору Банк брав на себе зобов'язання видавати кредит у безготівковому порядку шляхом оплати розрахункових документів Позичальника (п.3.1.1 Договору).
В свою чергу Позичальник зобов'язувався: використати кредит за цільовим призначенням і у встановлені згідно п.1.2 цього Договору графіком строки остаточно повернути кредит шляхом їх перерахування з поточних рахунків; у випадку прострочення повернення кредиту Позичальник зобов'язувався перераховувати кошти, що призначені ним на погашення кредиту, на рахунок простроченої заборгованості за кредитом, номер якого повідомляється Банком Позичальнику негайно після його відкриття; проводити через рахунки в банку власні кошти в розмірі 80 % від всього обсягу надходжень; своєчасно сплачувати плату за кредит, комісійну винагороду, проценти за неправомірне користування кредитом на умовах і в порядку, передбачених цим Договором, а також суми передбаченої цим Договором неустойки (п.п.3.2.1, 3.2.2, 3.2.3 Договору).
Пунктом 5.7 Договору сторони передбачили, що всі зміни та доповнення до цього Договору вносяться за згодою сторін у письмовій формі та є невід'ємними частинами цього Договору.
Як встановлено судом, в подальшому між сторонами було підписано ряд Договорів про внесення змін до кредитного Договору від 11.04.2006 року № 06-2.1/289 (а.с.111-115, 152-156, т.1).
Зокрема, 23.04.2007 року було підписано Договір № 06-2.1/364 згідно якого було змінено редакцію п.1.2 кредитного Договору від 11.04.2006 року № 06-2.1/289 (фактично перенесено строки оплати платежів за січень-серпень 2007 року на вересень 2007 року).
03.07.2007 року між сторонами було підписано Договір № 06-2.1/571, яким було змінено дату остаточного повернення всіх сум кредиту (03.04.2009 року) та зроблено перехід на поквартальний графік погашення кредиту починаючи з 4 кварталу 2007 року).
27.12.2007 року підписано Договір № 06-2.1/1192 яким змінено графік погашення кредиту шляхом перенесення сплати чергового платежу на 2 квартал 2008 року, тобто відбулось відтермінування сплати платежів за 4 квартал 2007 року та 1 квартал 2008 року.
18.11.2008 року підписано Договір № 06-2.1/797 згідно якого було змінено процентні ставки за користування кредитом та за порушення строків повернення кредиту із 17 % річних до 24 % та із 37 % річних до 44 % річних відповідно.
16.01.2009 року підписано Договір № 06-2.1/9 відповідно до якого було змінено дату остаточного повернення всіх сум кредиту (01.06.2009 року), змінено графік погашення кредиту та підвищено процентну ставку за користування кредитом до 26 % річних.
Із наданих сторонами документів, досліджених судом, встановлено, що позивачем за первісним позовом виконано свої зобов'язання по кредитному Договору - 14.04.2006 року ним здійснено перерахування 1283024,00 грн. в якості оплати за техніку згідно договору купівлі-продажу 315-221926 від 26.12.2005 року, що підтверджується виписками Банку з рахунку № 206303506990 (а.с.12, 49, 74, т.1).
Слід зауважити, що відповідач за первісним позовом не заперечував факт перерахування Банком грошових коштів у вказаному розмірі.
За посиланням позивача за первісним позовом, позичальником з моменту укладення кредитного договору було погашено отриманий кредит на загальну суму 934407,00 грн. в підтвердження чого суду надано виписки з рахунку № 206303506990, розрахунки заборгованості по кредиту (а.с.10-15, 48-52, 56, 72-82, т.1).
Слід зазначити, що відповідачем за первісним позовом надано суду платіжні доручення в якості доказів погашення кредиту додавання сум за якими призвело до отримання 587797,00 грн., що є меншим ніж вказує Банк (а.с.128-134, т.1).
Таким чином розмір заборгованості Позичальника перед Банком складає 348617,00 грн. (1283024,00-934407,00).
В письмовому поясненні наданому представником позивача за первісним позовом 13.10.2009 року вказується, що станом на 13.10.2009 року заборгованість ПВКП "Пера" за кредитом не змінювалась.
Розмір заборгованості в сумі 348617,00 грн. та відсутність розрахунків станом на 06.11.2009 року підтверджується наданим позивачем розрахунком заборгованості по кредиту.
Непроведення відповідачем за первісним позовом розрахунків після настання дати повернення кредиту (01.06.2009 року) спонукало Банк звернутись з позовом про стягнення заборгованості за кредитом до суду.
Беручи до уваги встановлені обставини суд приходить до висновку про необхідність задоволення позовних вимог за первісним позовом виходячи з наступного.
Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.
Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Виходячи із встановлених обставин спору, змісту Договору вбачається, що між сторонами укладено кредитний договір правовідносини по якому врегульовано в главі 71 ЦК України "Позика. Кредит. Банківський вклад".
Зокрема в ст. 1054 ЦК України вказано, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Відповідно до ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
В ч.1 ст.1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
Частиною 1 ст.1050 ЦК України встановлено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549 - 552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України).
Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.
Таким чином, беручи до уваги викладене, суд прийшов до висновку про правомірність та обґрунтованість вимоги по первісному позову про стягнення з відповідача 348617,00 грн. заборгованості за кредитом в зв'язку з чим задовольняє її в повному обсязі.
Розглянувши зустрічний позов про визнання недійсними договорів про внесення змін до кредитного договору № 06-2.1/289 від 11.04.2006 року (договір від 23.04.2007 року № 06-2.1/364, від 03.07.2007 року № 06-2.1/571, від 27.12.2007 року № 06-2.1/1192, від 18.11.2008 року № 06-2.1/797, від 16.01.2009 року № 06-2.1/289), застосування правових наслідків недійсності цих правочинів та зобов'язання Акціонерного комерційного промислово-інвестиційного банку в особі філії "Відділення Промінвестбанку в м. Вінниця" здійснити перерахунок сплачених за минулий період Приватним виробничо-комерційним підприємством "Пера" грошових коштів у зв'язку з виконанням недійсних договорів суд дійшов наступних висновків.
Як вбачається із зустрічного позову ПВКП "Пера" вимоги за останнім обґрунтовуються наступним.
Так, за посиланням позивача за зустрічним позовом після укладення кредитного договору 11.04.2006 року № 06-2.1/289 Банк неодноразово ініціював внесення змін до вказаного Договору яким збільшував процентну ставку за користування кредитом та зменшував строк кредитування. Як вказано у зустрічному позові ПВКП "Пера" змушене було підписувати запропоновані Банком додаткові договори на вкрай невигідних для себе умовах перебуваючи під впливом тяжких обставин пов'язаних з відсутністю коштів для повернення кредиту внаслідок дії обставин непереборної сили (форс-мажорні обставини). В якості підтвердження існування таких обставин суду надано висновок про форс-мажорні обставини Торгово-промислової палати України від 18.08.2007 року № 2873/05-4 від 15.08.2007 року в якому зазначено про те, що внаслідок засушливих погодних умов та заморозків на поверхні грунту у 2007 році на площах ПВКП "Пера" загинули посіви льону на площі 70 га, ярого ячменю на площі 290 га, кукурудзи на зерно на площі 180 га, сої на площі 150 га, соняшника на площі 200 га (а.с.116, т.1).
Наведені обставини, на думку позивача за зустрічним позовом, є підставою для визнання недійсними договорів від 23.04.2007 року № 06-2.1/364, від 03.07.2007 року № 06-2.1/571, від 27.12.2007 року № 06-2.1/1192 на підставі ст.233 ЦК України.
Також, ПВКП "Пера" вказує на те, що при укладенні договорів від 18.11.2008 року № 06-2.1/797 та від 16.01.2009 року № 06-2.1/289 Банком не було надано підстав та економічно-правового обґрунтування підвищення процентної ставки за користування кредитом. Вважаючи дії Банку стосовно підвищення процентної ставки введенням в оману щодо обставин, які мають істотне значення та посилаючись на ст.55 Закону України "Про банки і банківську діяльність", постанову Правління НБУ № 319 від 11.10.2008 року "Про додаткові заходи щодо діяльності банків", ст.1056-1 ЦК України, ст.230 ЦК України позивач за зустрічним позовом просить визнати недійсними договори від 18.11.2008 року № 06-2.1/797 та від 16.01.2009 року № 06-2.1/289.
Крім того, позивач за зустрічним позовом в якості нормативно-правової підстави своїх вимог посилається також на ч.1 ст.215 та ч.1 ст.203 ЦК України, вважаючи оспорювані договори такими, що не відповідають чинному законодавству.
В поясненнях ПВКП "Пера", що надійшли до суду 28.09.2009 року та 13.10.2009 року останнім, крім іншого вказано на відсутність повноважень на підписання договорів у в.о. керівника філії "Відділення Промінвестбанку в м.Вінниця".
Наведені ПВКП "Пера" обставини на думку суду не можуть слугувати підставою для визнання недійсними договорів виходячи з наступних міркувань.
Як вказувалось вище, позивач за зустрічним позовом обґрунтовуючи вимоги про визнання недійсними договорів від 23.04.2007 року № 06-2.1/364, від 03.07.2007 року № 06-2.1/571, від 27.12.2007 року № 06-2.1/1192 посилався на ст.233 ЦК України.
Відповідно до ч.1 ст.233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.
Із аналізу даної норми випливає, що для кваліфікації правочину за ст. 233 необхідна обов'язкова наявність зазначених двох умов - наявність тяжкої обставини та очевидна невигідність укладених угод, при цьому укладення угоди на невигідних умовах спричинюється впливом тяжкої обставини.
В п.12 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 28.04.1978 року № 3 "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" з цього приводу вказано, що при вирішенні позовів про визнання угоди недійсною на підставі ст. 57 ЦК суди повинні мати на увазі, що такі вимоги можуть бути задоволені при збігу тяжких для сторони обставин і наявності їх безпосереднього зв'язку з волевиявленням сторони укласти угоду на вкрай невигідних для неї умовах. Збігом тяжких обставин слід вважати такий майновий або особистий стан громадянина чи його близьких (крайня нужденність, хвороба і т.ін.), які примусили укласти угоду на вкрай невигідних для нього умовах.
Разом з тим, посилання ПВКП "Пера" на висновок Торгово промислової палати України про форс-мажорні обставини, як на наявність тяжкої обставини, що спричинила укладення оспорюваних договорів не є переконливим оскільки спростовується наступними обставинами, які було встановлено судом під час розгляду справи.
Так, з метою надання об'єктивної оцінки наявності у Позичальника тяжкої обставини судом було витребувано від сторін та Головного управління статистики у Вінницькій області інформацію щодо фінансового стану ПВКП "Пера".
13.10.2009 року Головним управлінням статистики у Вінницькій області згідно листа від 12.10.2009 року № 05/2-16/552/3773 надано запитувану інформацію з якої вбачається, що протягом 2006-2009 року ПВКП "Пера" здійснювало виробничу діяльність в 2006 році та 2007 році (час укладення оспорюваних договорів) з отриманням прибутку (2006 рік - 308500,00 грн., 2007 рік - 428600,00 грн.).
Слід зазначити, що прибуток від діяльності підприємства відображено в звіті про фінансові результати і за 2008 рік в розмірі 646000,00 грн..
Посилання ПВКП "Пера" на те, що саме Банк виступав ініціатором внесення змін до кредитного Договору є необґрунтованим виходячи з наступного.
Проаналізувавши зміст наданих сторонами листів пов'язаних із правовідносинами по кредитному договору від 11.04.2006 року та хронологію листування суд дійшов висновку, що укладенню договорів від 23.04.2007 року № 06-2.1/364, від 03.07.2007 року № 06-2.1/571, від 27.12.2007 року № 06-2.1/1192 передувало звернення ПВКП "Пера" із пропозиціями відтермінування сплати чергових платежів та зменшенню строку кредитування (листи від 20.04.2007 року № 125, від 25.06.2007 року № 209, від 05.12.2007 року № 326 - а.с.22-24, т.2).
Слід зауважити, що у двох останніх листах ПВКП "Пера" пропонувало визначити датою остаточного повернення всіх сум кредиту 03.04.2009 року посилаючись на приписи ПКМУ від 18.02.2004 року № 184 "Про затвердження Порядку використання коштів, передбачених у Державному бюджеті України на 2006 рік на здійснення фінансової підтримки підприємств агропромислового комплексу через механізм здешевлення коротко- і довгострокових кредитів".
Відповідно до п.1 вказаної Постанови КМ України Порядок визначає механізм використання коштів, передбачених у Державному бюджеті України на 2006 рік на здійснення фінансової підтримки підприємств агропромислового комплексу шляхом часткової компенсації відсоткової ставки за залученими цими підприємствами у банках коротко- і довгостроковими кредитами, а також короткостроковими кредитами, залученими у кредитних спілках (далі - компенсація). Короткостроковим вважається кредит, залучений на строк до одного року, а довгостроковим - до трьох років.
Як вказувалось раніше, при укладенні договору 11.04.2006 року сторони погодили строк повернення кредиту - 03.04.2010 року. Суд вважає, що пропозиція Позичальника про зменшення строку кредитування свідчить про його намагання скористатися можливістю часткової компенсації відсоткової ставки відповідно до Постанови КМ України від 18.02.2004 року № 184 і є безперечним свідченням саме його ініціативи по зменшенню строку кредитування.
Виходячи із встановлених обставин суд дійшов висновку, що в силу положень ст.233 ЦК України, посилання ПВКП "Пера" на висновок Торгово промислової палати про форс-мажорні обставини при наявності прибутку від господарської діяльності не може розцінюватись як тяжка обставина під впливом якої Позичальник вимушений був укласти оспорювані правочини. До того ж судом встановлено, що ініціатором внесення змін до Договору виступало ПВКП "Пера", а мотивом зменшення строку кредитування було бажання Позичальника скористатись пільгами передбаченими постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.2004 року № 184.
Стосовно вимог позивача за зустрічним позовом про визнання недійсними договорів від 18.11.2008 року № 06-2.1/797 та від 16.01.2009 року № 06-2.1/289 із підстав, які вказувались вище суд зазначає наступне.
Згідно ч.1 ст.230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
В п.12 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 28.04.1978 року № 3 "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" зазначається, що при вирішенні позовів про визнання угоди недійсною на підставі ст. 57 ЦК суди повинні мати на увазі, що такі вимоги можуть бути задоволені при доведеності фактів обману, насильства, погрози, зловмисної угоди представника однієї сторони з другою стороною. Під обманом у таких випадках слід розуміти умисне введення в оману учасника угоди шляхом повідомлення відомостей, що не відповідають дійсності, або замовчування обставин, що мають істотне значення для угоди, що укладається.
Аналогічне визначення обману наводиться в п.13 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 12.03.1999 року № 02-5/111 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними".
Як зазначається в листі Верховного Суду України від 24.11.2008 року "Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними" правочин може бути визнаний вчиненим під впливом обману у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману, на відміну від помилки, є умисел: особа знає про наявність чи відсутність певних обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї. Обман також має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Правочин, здійснений під впливом обману, на підставі ст. 230 ЦК може бути визнаний судом недійсним. Вбачається, що саме позивач як сторона, яка діяла під впливом обману, повинен довести наявність умислу з боку відповідача, істотність значення обставин, щодо яких її введено в оману, і сам факт обману. Якщо все інше, крім умислу, доведено, вважається, що мала місце помилка.
В якості обставин, які свідчать про те, що Банк ввів ПВКП "Пера" в оману при укладенні оспорюваних договорів позивач за зустрічним позовом вказував на відсутність надання Банком економічно-правового обґрунтування підвищення розміру процентної ставки.
Разом з тим, в п.2.7 кредитного договору від 11.04.2006 року № 06-2.1/289 сторони погодили, що випадку настання будь-якої з наступних змін щодо умов, які існували під час дії цього Договору:
- збільшення розміру облікової та/або ломбардної ставки та/або ставки рефінансування НБУ;
- зниження вартості української гривні по відношенню до долара США більш ніж на 5%;
- підвищення розрахункової вартості придбання Банком кредитних ресурсів;
- збільшення рівня інфляції Банк та Позичальник вносять зміни до цього Договору щодо відповідного збільшення розміру процентів користування кредитом. Зміни повинні бути внесені шляхом укладення договору протягом 5 банківських днів з моменту направлення Банком повідомлення Позичальнику про необхідність таких змін. За відсутності відповіді Позичальника або при його незгоді із запропонованим розміром відсотків за користування кредитом цей договір може бути розірваний за ініціативи однієї із сторін у порядку, передбаченому чинним законодавством України.
Як вбачається із повідомлення Банку від 26.09.2008 року № 06-13/764 мотивуючи необхідність підвищення розміру процентної ставки Банк вказував на подорожчання вартості кредитних ресурсів на грошово-кредитному ринку України та збільшення рівня інфляції (а.с.7, т.2).
Слід вказати, що вказані підстави обумовлені сторонами в п.2.7 Договору в якості умови для внесення змін до нього.
Також суд звертає увагу, що підвищення процентної ставки до 26 % та укладення договору від 16.01.2009 року № 06-2.1/289 відбулось за клопотанням ПВКП "Пера" (лист від 25.11.2008 року № 164, клопотання від 12.12.2008 року, а.с.25-26, т.2).
Беручи до уваги зміст листів наведених вище та умови п.2.7 Договору суд дійшов висновку, що ПВКП "Пера" не доведено того, що Банк при укладенні оспорюваних договорів посилаючись на збільшення рівня інфляції та подорожчання вартості кредитних ресурсів при цьому навмисно ввів в оману Позичальника вказуючи на ці обставини.
При цьому суд зауважує, що згідно ч.1 ст.35 ГПК України обставини, визнані господарським судом загальновідомими, не потребують доказування.
Як встановлено судом, за період з моменту укладення Договору (11.04.2006 року) до внесення змін до нього - 18.11.2008 року - облікова ставка НБУ зросла з 9,5 % річних (Лист НБУ від 09.08.2005 року № 14-011/2644-7872) до 12 % річних (Постанова НБУ від 21.04.2008 року № 107), а показник рівня інфляції за рік в 2006 році становив 11,6 % (грудень до грудня попереднього року), в 2007 році - 16,6 %, в 2008 році - 22,3 %.
Суд вважає, що наведені факти спростовують посилання відповідача за первісним позовом про введення Банком його в оману при укладенні оспорюваних договорів.
Відносно посилання ПВКП "Пера" на те, що Банк підвищував розмір процентної ставки всупереч постанові правління НБУ від 11.10.2008 року № 319 "Про додаткові заходи щодо діяльності банків" суд вказує на наступне.
Відповідно до ч.1 ст.55 Закону України "Про банки і банківську діяльність" відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.
Як вбачається із п.2.2 постанови правління НБУ від 13.10.2008 року № 319 "Про додаткові заходи щодо діяльності банків" в останній зазначено, що банки у сфері проведення активно-пасивних операцій повинні враховувати, що рефінансування простроченої заборгованості шляхом видачі нових кредитів, необґрунтована пролонгація кредитів, ненадання позичальникам інформації про сукупну вартість кредиту, внесення до кредитного договору змін щодо вартості кредиту, що не відповідає змінам облікової ставки Національного банку України, кваліфікуватиметься як порушення вимог статті 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" із неухильним застосуванням адекватних заходів впливу.
В листі НБУ від 28.10.2008 року № 18-311/3496-14715 "Щодо постанови Правління Національного банку України від 11.10.2008 року № 319 "Про додаткові заходи щодо діяльності банків"" вказано, що дія підпункту 2.2 Постанови № 319 (зі змінами) стосується кредитних договорів як в національній, так і в іноземній валюті і поширюється на правовідносини, що виникають після набуття чинності цією постановою, тобто з 13.10.2008 року. З огляду на це, при розгляді питання стосовно можливості внесення змін до діючого кредитного договору в частині вартості кредиту, банки повинні брати до уваги лише ті зміни облікової ставки, які можуть відбутися після 13.10.2008 року. Зміни облікової ставки, які відбулися до ухвалення Постанови № 319, з моменту набуття нею чинності не можуть розглядатися як підстава для зміни вартості кредиту за діючими кредитними договорами. Зазначене стосується також тих випадків, коли ініціювання банками внесення змін до діючих кредитних договорів відбулося до набуття Постановою № 319 чинності, але відповідні зміни за станом на 13.10.2008 року з будь-яких причин не були оформлені в установленому законодавством порядку (шляхом укладання додаткової угоди або в інший передбачений законодавством спосіб). Одночасно звертаємо увагу, що відповідно до вимог статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів", а також пункту 3.5 Правил надання банками інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10.05.2007 року № 168, банки мають право змінювати процентну ставку за кредитом лише у разі настання події, не залежної від волі сторін договору, яка має безпосередній вплив на вартість кредитних ресурсів банку. Таким чином, зміна процентної ставки за кредитом має бути адекватною тим подіям (у тому числі і зміні облікової ставки Національного банку України), які мали безпосередній вплив на вартість кредитних ресурсів банку.
Виходячи з наведеного, можна дійти висновку, що підставою для внесення змін до договору може бути подія, яка не залежить від волі сторін договору і яка має безпосередній вплив на вартість кредитних ресурсів банку.
Як вже вказувалось вище, в якості підстави для підвищення розміру процентної ставки Банк зазначив не зміну облікової ставки НБУ, а подорожчання вартості кредитних ресурсів на грошово-кредитному ринку України та збільшення рівня інфляції.
Позивачем за зустрічним позовом не надано доказів та не доведено того, що підвищення процентної ставки при укладенні додаткових угод відбулось не на підставі події яка не залежить від волі сторін договору і яка має безпосередній вплив на вартість кредитних ресурсів банку.
Суд вважає, що інфляційні процеси та подорожчання вартості кредитних ресурсів на грошово-кредитному ринку України об'єктивно перебувають поза волею контрагентів кредитного договору і таким чином може слугувати підставою для збільшення розміру процентної ставки виходячи з чого не може розцінюватись як порушення Банком вказаних вище приписів НБУ.
Крім того, слід вказати на те, що згідно ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 1 ст.1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Частиною 1 ст.10561 ЦК України встановлено, що розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Згідно ч.8 ст.47 Закону України "Про банки і банківську діяльність" комерційні банки самостійно встановлюють процентні ставки по своїх операціях.
Відповідно до ч.7 ст.179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Згідно ч.1 ст.181 ГК України встановлено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Разом з тим, із аналізу ч.ч. 2-7 названої статті Господарського кодексу України можна дійти висновку про те, що в разі якщо проект договору викладено як єдиний документ укладення він буде вважатись укладеним за наявності згоди іншої сторони з його умовами при оформленні його відповідно до вимог частини першої цієї статті (підписання та скріплення печатками) і поверненні одного примірнику договору другій стороні або надсиланні відповіді на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору. При наявності заперечень сторін щодо умов договору розбіжності між ними вирішуються в порядку передбаченому названою статтею шляхом складання протоколів розбіжностей, а в подальшому -в судовому порядку.
Правовідносини щодо укладення, зміни і розірвання договорів регулюються главою 53 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Згідно ч.1 ст.640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
Пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття (ч.1 ст.641 ЦК України).
Згідно ч.1 ст.188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.
Аналогічне положення міститься в ч.1 ст.651 ЦК України.
Відповідно до ст.654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.
Беручи до уваги факт підписання додаткових договорів двома сторонами, відсутність заперечень зі сторони відповідача стосовно умов додаткових договорів у вигляді подання протоколів розбіжностей чи судових спорів з цього приводу суд приходить до висновку про їх укладеність та підтверджує факт погодження сторонами їх умов.
Прийшовши до такого висновку суд, крім іншого, враховує, що після укладення додаткових договорів ПВКП "Пера" виконувало зобов'язання по сплаті відсотків за користування кредитом за підвищеними ставками, що свідчить про наступне схвалення останнім положень оспорюваних договорів.
Крім того, слід вказати, що оспорювання ПВКП "Пера" договорів і подача відповідного позову відбулось після звернення Банку з позовом до суду про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Частинами 1-3, 5, 6 ст.203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Статтею 204 ЦК України встановлено принцип презумпції правомірності правочину відповідно до якого, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
В пункті 3 ч.1 ст.3, ст.6 ЦК України закріплено принцип свободи договору який передбачає, право суб'єкта цивільного права на укладення й інших договорів, прямо не передбачених актами цивільного законодавства, але відповідають загальним засадам цивільного законодавства. Сторони договору мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на свій розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
Слід звернути увагу, що відповідно до статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Беручи до уваги викладене вище, суд дійшов висновку, що внесення змін до кредитного договору в даному випадку, яке відбулось за взаємною згодою сторін і в подальшому виконувалась останніми, не суперечить діючому законодавству.
Посилання ПВКП "Пера" на відсутність повноважень у в.о. керівника філії "Відділення Промінвестбанку в м. Вінниця" на підписання оспорюваних договорів є безпідставним та спростовується наданими суду довіреностями від 10.10.2008 року та від 09.01.2007 року.
Враховуючи наведене в сукупності суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсними договорів про внесення змін до кредитного договору № 06-2.1/289 від 11.04.2006 року (договір від 23.04.2007 року № 06-2.1/364, від 03.07.2007 року № 06-2.1/571, від 27.12.2007 року № 06-2.1/1192, від 18.11.2008 року № 06-2.1/797, від 16.01.2009 року № 06-2.1/289). Оскільки суд дійшов висновку про правомірність та відповідність оспорюваних правочинів вимогам законодавства не підлягає задоволенню також і вимога про застосування правових наслідків недійсності цих правочинів та зобов'язання Акціонерного комерційного промислово-інвестиційного банку в особі філії "Відділення Промінвестбанку в м. Вінниця" здійснити перерахунок сплачених за минулий період Приватним виробничо-комерційним підприємством "Пера" грошових коштів у зв'язку з виконанням недійсних договорів.
Таким чином в задоволенні зустрічного позову слід відмовити повністю.
Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.
Відповідно до ст.ст.34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.
За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.
Проте, всупереч наведеним нормам, ПВКП "Пера" взагалі не надало заперечень стосовно вимоги за первісним позовом стосовно заборгованості за кредитним договором.
Витрати на держмито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають віднесенню на відповідача за первісним позовом відповідно до ст. 49 ГПК України.
В зв'язку з тим, що в задоволенні зустрічного позову суд відмовив, витрати понесені ПВКП "Пера" на сплату державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення за подання цього позову покладаються на нього відповідно до ч.5 ст.49 ГПК України.
На підставі викладеного та керуючись ч.8 ст.47, ч.1 ст.55 Закону України "Про банки і банківську діяльність", п.3 ч.1ст.3, ст.ст.6, 11, ч.ч.1-3, 5, 6 ст. 203, ст.204, ч.1 ст.215, ч.1 ст.230, ч.1 ст.233, ст.ст.509, 525, 526, 527, ч.1 ст.530, ст.ст.625, 627, 638, ч.1 ст.640, ч.1 ст.641, ч.1 ст.651, ст.654, ст.ст.1046, 1048, ч.1 ст.1049, ч.1 ст1050, ст.1054, ч.1 ст.10561 ЦК України, ст.ст.173, 174, ч.7 ст.179, ст.181, ч.1 ст.188 ГК України, ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, ч.1 ст.35, ст.ст.36, 43, 44, 45, 46, ч.ч.1, 2, 5 ст. 49, ст.ст. 82, 83, 84, 85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд-
1. Первісний позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Приватного виробничо-комерційного підприємства "Пера", вул.І.Франка, 8А, смт.Теплик, Вінницька область (ідентифікаційний код -31857816) на користь Акціонерного комерційного промислово-інвестиційного банку в особі філії "Відділення Промінвестбанку в м.Вінниця", вул.Хмельницьке шосе, 23а, м.Вінниця, 21100 (ідентифікаційний код -09302576) -348617 грн. 00 грн. заборгованості за кредитним договором, 3486 грн. 17 коп. - відшкодування витрат пов'язаних зі сплатою державного мита та 312 грн. 50 коп. - відшкодування витрат на інформаційно- технічне забезпечення.
3. Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.
4. В задоволенні зустрічного позову відмовити.
5. Копію даного рішення надіслати сторонам рекомендованим листом.
Суддя
Повний текст рішення суду оформлено і підписано відповідно до вимог ст.84 ГПК України 06 листопада 2009 р.
віддрук. 3 прим.:
1 - до справи.
2 - Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк в особі філії "Відділення Промінвестбанку в м. Вінниця", вул.Хмельницьке шосе 23а, м. Вінниця, 21100.
3 - ПАВКП "Пера" - вул. І.Франка, 84, смт. Теплик, Вінницька область.