Справа № 344/13908/16-ц
Провадження № 22-ц/779/518/2017
Категорія 52
Головуючий у 1 інстанції Домбровська Г. В.
Суддя-доповідач Беркій О.Ю.
14 березня 2017 року м. Івано-Франківськ
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:
головуючої Беркій О.Ю.,
суддів: Максюти І.О., Василишин Л.В.,
секретаря Турів О.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа - Орган опіки і піклування виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради про позбавлення батьківських прав, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Івано-Франківського міського суду від 13 лютого 2017 року, -
У жовтні 2016 року ОСОБА_2 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_3, третя особа - Орган опіки і піклування виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради про позбавлення батьківських прав.
Свої вимоги обґрунтувала тим, що з 06 березня 2007 року по 08 лютого 2011 року вона перебувала із відповідачем у зареєстрованому шлюбі, в період якого у них народилася дочка ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка проживає разом з нею.
Зазначала, що відповідач не виконує своїх обов'язків щодо виховання дитини, проживає за межами України, створив нову сім'ю і з дитиною не спілкується.
Посилаючись на те, що відповідач не піклується про фізичний та духовний стан дочки, не займається її підготовкою до самостійного життя, бажання побачитися з дитиною не виявляє, чим ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків з виховання та утримання дитини, просила позбавити ОСОБА_3 батьківських прав щодо його неповнолітньої дитини - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1.
Рішенням Івано-Франківського міського суду від 13 лютого 2017 року в задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі на дане рішення ОСОБА_2 посилається на неповне з'ясування судом обставин, що мають істотне значення для справи, на порушення норм матеріального та процесуального права.
Зазначає, що висновок суду щодо відсутності вини відповідача у невиконанні батьківських обов'язків є невірним, оскільки він тривалий час не спілкується з дочкою, хоча має можливість скористатися сучасними засобами зв'язку, останній раз він розмовляв з дочкою у вересні 2016 року, тобто півроку тому.
Також судом було встановлено, що відповідач сплачує аліменти в більшому розмірі, ніж встановлено судовим рішення, ця сума коливається від 800,00 грн. до 1 000,00 грн., разом з тим, судом не було взято до уваги, що аліменти у більшому розмірі сплачує мати відповідача, яка також відкрила депозитний рахунок на ім'я дитини.
Крім того, дана сума для утримання дочки та її забезпечення усіма необхідними речами є мізерною, оскільки працюючи за кордоном, відповідач має можливість сплачувати кошти у більшому розмірі.
Судом не було враховано, що відповідач, ідучи в розріз з інтересами дитини та зневажаючи бажанням дитини відпочивати за межами України, знайомитися з культурами інших держав, добровільно не надає згоди на виїзд доньки за кордон.
При цьому не спілкується з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не виявляє інтересу до її внутрішнього світу, хоча має можливість це роботи через засоби зв'язку.
Посилаючись на те, що відповідач свідомо нехтує своїми батьківськими обов'язками, просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити.
В судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_2, її представник ОСОБА_6 та представник органу опіки і піклування виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради ОСОБА_7 апеляційну скаргу підтримали з наведених вище мотивів.
Представник відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_8 та її представник ОСОБА_9 апеляційну скаргу заперечили, посилаючись на її безпідставність.
Вислухавши доповідача, пояснення сторін, перевіривши письмові матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку про відхилення апеляційної скарги з наступних підстав.
Судом установлено, що 06 березня 2007 року між сторонами у справі було зареєстровано шлюб, який було розірвано на підставі рішення Тисменицького районного суду від 08 лютого 2011 року.
У шлюбі у них народилася донька ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка після розірвання шлюбу залишилася проживати із матір'ю - позивачкою по справі.
Рішенням Тисменицького районного суду від 15 червня 2010 року із ОСОБА_3 стягнуто на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання малолітньої доньки у твердій грошовій сумі у розмірі 350 грн. щомісячно, починаючи стягнення з 05 травня 2010 року до досягнення дитиною повноліття.
Заборгованість по сплаті аліментів відсутня, при цьому аліменти сплачуються у більшому розмірі, ніж визначено рішенням суду.
Також установлено, що позивач разом з донькою проживає у будинку своїх батьків, донька ОСОБА_4 навчається в третьому класі ЗОШ № 3 м. Івано-Франківська.
З наданої школою інформації про участь батьків у навчанні та вихованні дитини вбачається, що всі питання, які стосуються навчально-виховного процесу, класний керівник вирішує з мамою, батько протягом навчання не відвідував дитину в школі. Зі слів матері батько надає матеріальну підтримку, проте вихованням та навчанням дитини не займається, зрідка спілкується з дитиною в телефонному режимі.
Згідно результатів психологічного дослідження, проведеного практичним психологом школи, в якій навчається неповнолітня ОСОБА_4, було встановлено, що біологічний батько не є для неї авторитетною особою і згадка про нього не несе позитивного забарвлення. У дівчинки наявний емоційний зв'язок та позитивне ставлення до мами, до котрої вона звертається за порадою та допомогою.
Крім того, судом встановлено, що батько дитини - відповідач по справі ОСОБА_3 з 2009 році перебуває за межами України, проживає у Французькій Республіці, в 2013 році створив нову сім'ю, в якій народилося двоє дітей.
Відповідно до висновку служби у справах дітей виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 12 січня 2017 року № 6 доцільно позбавити батьківських прав ОСОБА_3 стосовно дитини ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1.
Декларацією прав дитини, проголошеною Генеральною Асамблеєю ООН згідно резолюції 1386 (XIV) від 20 листопада 1959 року встановлено, що дитина потребує любові і розуміння та повинна зростати в умовах турботи, знаходитись під піклуванням і відповідальністю своїх батьків.
Відповідно до ст. 18 Конвенції про права дитини батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 164 Сімейного кодексу України батько може бути позбавлений судом батьківських прав, якщо він ухиляється від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей (п.15 постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 30 березня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення батьківських прав»).
Відповідно до п. 16 вищезазначеної постанови Пленуму, ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, задоволення відповідного позову можливе при доведеності обставин, з наявністю яких закон пов'язує можливість вжиття такого заходу, та встановлення небажання батька піклуватись про дитину і виконувати свої обов'язки, змінити свою поведінку у разі, коли дії спрямовані на виконання батьківських обов'язків.
Судом встановлено, що відповідач надає матеріальну допомогу на утримання дочки, проживаючи за межами України спілкується із дочкою в телефонному режимі, має бажання спілкуватися з нею, а тому за відсутності встановленої винної поведінки батька, яку можна розцінити як свідоме ухилення від виховання дитини і нехтування своїми батьківськими обов'язками, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову та вжиття до відповідача, з урахуванням зазначених обставин, такого крайнього заходу впливу як позбавлення батьківських прав.
При цьому, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що висновок органу опіки та піклування виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради про доцільність позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав є однобічним, поверховим та недостатньо обґрунтованим, не відповідає обставинам справи та інтересам дитини, а тому не може бути покладений в основу рішення.
Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач не спілкується з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не виявляє інтересу до її внутрішнього світу, хоча має можливість це роботи через засоби зв'язку не спростовують висновків суду про відсутність підстав для крайнього заходу впливу на батька та позбавлення його батьківських прав.
Що стосується доводів апелянта про те, що кошти, які надає відповідач є недостатніми для фізичного та духовного розвитку дитини і відповідач не надає дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей, оскільки відмовляється надати дозвіл на її виїзд за кордон, то колегія суддів вважає, що такі доводи не є достатньою підставою для задоволення позову.
Крім того, позивачка вправі у встановленому законом порядку звернутися до суду з позовом про збільшення розміру аліментів та про надання дозволу на тимчасовий виїзд за кордон неповнолітньої дочки без згоди батька у разі відмови відповідача надати такий дозвіл в добровільному порядку.
Розглянувши справу в межах заявленого позову та в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Виходячи із змісту ч. 2 ст. 303 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не вправі переоцінювати докази, які судом першої інстанції досліджені у встановленому законом порядку, а апеляційна скарга не містять посилання на нові докази, що давало б підставу для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення.
Керуючись ст. ст. 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Івано-Франківського міського суду від 13 лютого 2017 року залишити без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Головуюча О.Ю. Беркій
Судді: І.О. Максюта
Л.В. Василишин