Справа № 212/5429/2016-ц Головуючий в І інстанції
Провадження 22-ц/774/487/К/17 Чайкін І.Б.
Категорія № 26 (І) Доповідач Бондар Я.М.
14 березня 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді: Бондар Я.М.,
суддів: Барильської А.П., Митрофанової Л.В.,
секретар : Гладиш К.І.
за участю: представника відповідача Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» - Літовченко Тетяни Миколаївни,
представника позивача ОСОБА_4 - ОСОБА_5,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Криворізький залізорудний комбінат" на рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 29 листопада 2016 року по справі за позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства "Криворізький залізорудний комбінат" про відшкодування моральної шкоди,
У вересні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "Криворізький залізорудний комбінат" (надалі - ПАТ «Кривбасзалізрудком») про відшкодування моральної шкоди.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що в період роботи у ПАТ «Кривбасзалізрудком» підпадав під дію впливу шкідливих факторів на виробництві у зв'язку із чим, отримав професійне захворювання та втратив професійну працездатність у розмірі 20 %, яка відповідно до акту розслідування професійного захворювання виникла з вини роботодавця. Через професійні захворювання позивач постійно зазнає моральні та фізичні страждання, тому просить суд стягнути з відповідача у відшкодування заподіяної моральної шкоди 426 720 грн. без утримання податку з доходів фізичних осіб.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 29 листопада 2016 року позов ОСОБА_4 задоволено частково. Стягнуто з ПАТ «Кривбасзалізрудком» на користь позивача моральну шкоду, завдану в зв'язку з ушкодженням здоров'я, у розмірі 10 000 гривень, без утримання податку з доходів фізичних осіб, а також - на користь держави 551,20 грн. судового збору.
В апеляційній скарзі відповідач ПАТ «Кривбасзалізрудком», посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про відмову ОСОБА_4 в задоволенні його позовних вимог.
Зокрема, на думку апелянта, визначений судом розмір моральної шкоди не відповідає розміру втрати позивачем працездатності встановленим висновком МСЕК. Також, судом не враховано, що позивач з власної волі виконував роботу в шкідливих умовах праці, а відповідач не приховав важкість та шкідливість технологічного процесу, технологію виробництва не порушував, тобто протиправних дій відносно позивача не вчиняв. Крім того, представник відповідача посилається на те, що робота у шкідливих умовах праці з перевищенням гігієнічних нормативів законодавчо дозволяється та наявність шкідливих умов праці є об'єктивним явищем. Також, обов'язок з відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження здоров'я, зокрема на медикаментозне лікування, покладено на Фонд соціального страхування, а не на підприємство. Представник ПАТ «Кривбасзалізрудком» вказує, що позивачем не доведено факту спричинення йому моральної шкоди висновками відповідних медичних установ. Крім того, апелянт зазначає, що позивачем пропущено строк позовної давності у три місяці.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог, доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_4 працював з 10.06.1993 року по 04.05.1994 року підземним гірничим майстром, з 04.05.1994 року по 26.08.1994 року, начальником підземної дільниці в тресті "Кривбасшахтобуд", з 21.03.2001 року по 15.11 2004 року та з 08.08.2007 року по 30.11.2007 року підземним гірничим майстром, з 15.11.2004 року по 08.08.2007 року начальником підземної дільниці в ШБУ ВАТ "Кривбасзалізрудком" (а.с. 6-7).
Як убачається з довідки МСЕК від 14.04.2008 року позивачу первинно встановлена втрата працездатності в розмірі 15 % ХОЗЛ, безстроково. Відповідно до довідки МСЕК від 28 жовтня 2013 року йому встановлено 20 % втрати професійної працездатності по професійному захворюванню ХОЗЛ (а.с. 5-4).
За виявленим професійним захворюванням складено акт від 11.03.2008 року про розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання позивача. Причиною професійного захворювання позивача є робота впродовж 23 років 5 місяців в умовах запиленості повітря робочої зони, рівень якої перевищував ГДК. Відповідно до акту позивач виконував роботи в умовах впливу шкідливих факторів, які відносяться до 64 класу професійного ризику виробництва Відповідно до п.19 акту встановлено, що адміністрацією підприємства відповідача, порушено законодавство про охорону праці, гігієнічні регламенти та нормативи відповідно до вимог нормативних актів, проте конкретних посадових осіб, які відповідальні за виникнення професійних захворювань, встановити неможливо (а.с. 6-7).
На підставі встановлених обставин суд першої інстанції дійшов висновку про відшкодування позивачу, у зв'язку з отриманим професійним захворюванням, моральної шкоди відповідачем, з вини якого її заподіяно.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_4, суд першої інстанції керувався вимогами ст. 153, 173 КЗпП України, ст. 4, 13 ЗУ «Про охорону праці» й виходив з того що при виконанні трудових обов'язків позивачу була заподіяна моральна шкода професійним захворюванням, винним у отриманні якої є відповідач.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Статтею ст. 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.
Відповідно до вимог ст. 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.
Відповідно до роз'яснень, які містяться в п. п. 1-1.4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» (зі змінами), відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням його здоров'я від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, провадиться згідно із законодавством про страхування від нещасного випадку.
Це законодавство складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (далі Закон № 1105-XIV), Закону від 14 жовтня 1992 року №2694-XII «Про охорону праці» (у редакції Закону від 21 листопада 2002 року №229-IV), КЗпП України, а також законодавчих та інших нормативно-правових актів.
Спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.
Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України від 18 квітня 2012 року у справі № 6-26цс12, і в силу ст.214, 360-7 ЦПК Україну, яка має враховуватись іншими судами загальної юрисдикції при виборі та застосуванні правової норми до спірних правовідносин.
Відповідно до п. 27 ст. 77 Закону України «Про державний бюджет України на 2006 рік» та п. 22 ст. 71 Закону України «Про державний бюджет на 2007 рік» зупинено дію абз. 4 ст. 1, підп. «Є» п. 1 ч. 1 ст. 21, ч. 3 ст. 28 та ч. 3 ст. 34 Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV «Про загальнообов'язкове державне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», а з 01.01.2008 року відшкодування Відділенням Фонду моральної (немайнової) шкоди застрахованим особам і членам їх сімей незалежно від часу настання страхового випадку припинено.
Рішенням Конституційного Суду України від 08.10.2008 року 20-рп/2008 (справа про страхові виплати), визначено, що саме право громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки ст. 237-1 КЗпП України (для потерпілих) та ст. 1167 ЦК України(для членів сімей потерпілих) їм надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця).
Враховуючи те, що на час виникнення у ОСОБА_4 права на відшкодування моральної шкоди вищезазначені положення ст.ст. 21, 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», котрі передбачали відшкодування моральної шкоди, не діяли, відповідно до ст. 237-1 КЗпП України обов'язок по відшкодуванню моральної шкоди судом першої інстанції обґрунтовано покладено на підприємство, під час роботи на якому позивач отримав професійне захворювання.
Тому посилання представника ПАТ «Кривбасзалізрудком» в апеляційній скарзі на те, що обов'язок з відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження здоров'я, зокрема на медикаментозне лікування, покладено на Фонд соціального страхування, а не на підприємство, не ґрунтуються на законі та відхиляються колегією суддів.
Відповідно до ч. 2 ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Частиною першої ст. 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Доводи апеляційної скарги представника відповідача про те, що позивач з власної волі виконував роботу в шкідливих умовах праці, а відповідач не приховав важкість та шкідливість технологічного процесу, технологію виробництва не порушував, тобто протиправних дій відносно позивача не вчиняв, колегія суддів не може взяти до уваги, оскільки висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для відшкодування позивачу моральної шкоди, підтверджується матеріалами справи, а саме: актом форми П-4 від 11.03.2008 року (а.с.6-7), яким встановлено, що професійне захворювання виникло за обставин роботи в умовах запиленості повітря робочої зони, рівень якої перевищував ГДК.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з правильним висновком суду першої інстанції про порушення керівництвом підприємства, де працював позивач, ст. 153 КЗпП України, ст. 13 Закону України «Про охорону праці», якими передбачений обов'язок власника або уповноваженого ним органу створити на робочому місці умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці, та наявності підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_4 про відшкодування моральної шкоди у зв'язку з професійним захворюванням.
Враховуючи викладене, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги представника відповідача про те, що робота у шкідливих умовах праці з перевищенням гігієнічних нормативів законодавчо дозволяється та наявність шкідливих умов праці є об'єктивним явищем.
Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги щодо відсутності підстав відшкодування моральної шкоди ОСОБА_4, оскільки факт заподіяння моральної шкоди у зв'язку з отриманим професійним захворюванням встановлений в судовому засіданні. Так, позивач зазнав зменшення обсягу трудової діяльності, був змушений пройти курс лікування та потребує його продовження, переносить щоденний фізичний біль та моральні переживання, позбавлений нормальних життєвих зв'язків, у зв'язку з тим, що наслідки отриманої на виробництві професійного захворювання впливають його життєву активність і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Доводи апеляційної скарги представника відповідача про те, що позивачем не доведено факту спричинення йому моральної шкоди висновками відповідних медичних установ, колегія суддів відхиляє, так як матеріали справи містять докази щодо спричинення позивачеві ОСОБА_4 в результаті ушкодження здоров'я, моральної шкоди.
Колегія суддів погоджується із визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування моральної шкоди, стягнутої з відповідача на користь позивача, який визначено ним, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, відповідно до п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 року з подальшими змінами, яким передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.
Зокрема, судом враховано характер отриманої ОСОБА_4 професійного захворювання, відсоток втрати ним професійної працездатності, стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, неможливість відновлення попереднього стану. Тому доводи апеляційної скарги про те, що визначений судом розмір моральної шкоди не відповідає засадам розумності, виваженості та справедливості, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки вони спростовуються вказаними висновками суду.
Також, колегія суддів не може погодитись з доводами апеляційної скарги про те, що судом також не враховано, що відповідно до ст.233 КЗпП України та роз'яснень, викладених у п.16 Постанови Пленуму ВСУ від 31.03.1995 року №4, термін позовної давності у разі заподіяння працівникові моральної шкоди внаслідок небезпечних чи шкідливих умов праці, становить три місяці, оскільки вони суперечать положенням п.3 ч.1 ст.268 ЦК України, які встановлюють, що позовна давність не поширюється на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.
Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв'язку із чим апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду, на підставі ст.308 ЦПК України, має бути залишено без змін.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Криворізький залізорудний комбінат» відхилити.
Рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 29 листопада 2016 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий: Я.М. Бондар
Судді : А.П. Барильська
Л.В. Митрофанова