Постанова від 06.03.2017 по справі 911/4610/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" березня 2017 р. Справа№ 911/4610/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Остапенка О.М.

суддів: Сітайло Л.Г.

Верховця А.А.

при секретарі судового засідання: Сотніковій І.О.,

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явились.

від відповідача: Лавренюк І.Л. - довіреність № 19 від 24.03.2016.

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу господарського суду Київської області від 20.12.2016 року

у справі № 911/4610/15 (суддя Наріжний С.Ю.)

за позовом ОСОБА_3

до Державного підприємства „Регіональні електричні мережі"

про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні

в межах справи № 911/4610/15

за заявою Державного підприємства „Регіональні електричні мережі"

про банкрутство

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою господарського суду Київської області від 20.12.2016 року відмовлено у задоволенні позовної заяви ОСОБА_3 про стягнення заборгованості по заробітній платі у сумі 6 257,65 грн. та середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні у сумі 31 688,31 грн. в межах справи № 911/4610/15 про банкрутство ДП „Регіональні електричні мережі".

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою місцевого господарського суду, ОСОБА_3 звернулася до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу господарського суду Київської області від 20.12.2016 року та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити, посилаючись на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, а також порушення норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями вказану апеляційну скаргу у справі № 911/4610/15 передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді Остапенка О.М., суддів: Верховця А.А., Тищенко А.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.01.2017 року вказану апеляційну скаргу повернуто скаржнику без розгляду на підставі п. 4 ч. 1 ст. 97 ГПК України.

02.02.2017 року апеляційна скарга ОСОБА_3 надійшла до Київського апеляційного господарського суду повторно.

Відповідно до протоколу автоматичного визначення складу колегії суддів апеляційну скаргу ОСОБА_3 у справі № 911/4610/15 передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді Остапенка О.М., суддів: Верховця А.А., Сотнікова С.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 06.02.2017 року вищевказаною колегією суддів апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 21.02.2017 року.

20.02.2017 року через відділ документального забезпечення від представника відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу.

У зв'язку з перебуванням суддів Верховця А.А. та Сотнікова С.В. у відпустці, протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів від 21.02.2017 року для розгляду справи № 911/4610/15 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя - Остапенко О.М., судді: Скрипка І.М., Зубець Л.П.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.02.2017 року вищевказаною колегією суддів апеляційну скаргу ОСОБА_3 прийнято до провадження.

Іншою ухвалою суду від 21.02.2017 року відкладено розгляд справи на 06.03.2017 року на підставі ст. 77 ГПК України

У зв'язку з перебуванням судді Зубець Л.П. у відпустці та судді Скрипки І.М. на лікарняному протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів від 06.03.2017 року для розгляду справи № 911/4610/15 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя - Остапенко О.М., судді: Верховець А.А., Сітайло Л.Г.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 06.03.2017 року вищевказаною колегією суддів апеляційну скаргу прийнято до провадження.

Представники скаржника в судове засідання 06.03.2017 року не з'явились, причини неявки суду не повідомили. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином. Клопотань про відкладення розгляду справи не направляли.

Відповідно до п. 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Представник боржника в судовому засіданні 06.03.2017 року проти вимог скаржника, викладених в апеляційній скарзі, заперечував, просив залишити її без задоволення, а ухвалу господарського суду Київської області від 20.12.2016 року - без змін.

06.03.2017 року було оголошено вступну та резолютивну частини постанови Київського апеляційного господарського суду у даній справі.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, та заслухавши пояснення представника боржника, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_3 підлягає частковому задоволенню, а ухвала господарського суду Київської області від 20.12.2016 року - скасуванню з прийняттям нового рішення про часткове задоволення заявлених вимог, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Згідно із частиною 2 статті 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до частини 2 статті 4-1 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон про банкрутство).

Згідно з п. 7 ч. 1 ст. 12 ГПК України господарським судам підвідомчі справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України.

Відповідно до ч. 4 ст. 10 Закону про банкрутство суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України.

Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, в провадженні господарського суду Київської області перебуває справа № 911/4610/15 за заявою ДП „Регіональні електричні мережі" про визнання його банкрутом за загальною процедурою банкрутства, передбаченою Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

20.09.2016 року до суду надійшла позовна заява ОСОБА_3 в межах даної справи про банкрутство боржника про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, згідно якої позивач просить суд стягнути 6 257,65 грн. заборгованості по заробітній платі та 31 688,31 грн. середнього заробітку за період з 01.01.2016 року по 16.09.2016 року.

В обґрунтування заявлених вимог позивач вказує на те, що з 08.09.2009 року по 31.12.2015 року вона працювала в Луганській філії ДП «Регіональні електричні мережі» на посаді електромонтера з обслуговування підстанцій 3-го розряду.

31.12.2015 року її було звільнено на підставі ч. 1 ст. 36 КЗпП України відповідно до наказу № 562у від 30.12.2015 за угодою сторін, що підтверджено відповідними записами в трудовій книжці.

Однак, в порушення приписів ст. 116 КЗпП України, при її звільненні не було здійснено повний розрахунок заборгованості по заробітній платі.

При цьому, заборгованість відповідача по заробітній платі в сумі 6 257,65 грн. позивач визначає на підставі копій розрахункових листків за листопад та грудень 2015 року в сумах 3 015,67 грн. і 3 241,98 грн. відповідно.

Заперечуючи проти позову відповідач зазначає, що свої посадові обов'язки позивач виконувала у м. Перевальську Луганської області, де розташоване Луганське енергоуправління - виробничий підрозділ Луганської філії ДП «Регіональні електричні мережі», тобто на території, яка тимчасово не контролюється органами державної влади України, відповідно до Постанови КМУ від 07.05.2015 року № 263.

У грудні 2015 року незаконно створеними формуваннями ЛНР було захоплено майно Луганської філії відповідача, яке знаходилось на території, яка тимчасово не контролюється органами державної влади України, внаслідок чого філія втратила можливість у повному обсязі володіти, користуватись та розпоряджатись власними активами.

Майже всі працівники філії, що залишилися на непідконтрольній території - більш ніж 800 осіб, у т.ч. позивач ОСОБА_3, написали заяви про звільнення з роботи наприкінці грудня 2015 року зі вказівкою підстави звільнення - за згодою сторін або за власним бажанням, і наказами по Луганській філії ДП «Регіональні електричні мережі» у грудні 2015 були звільнені з підприємства за вказаними підставами.

На момент звільнення позивача Луганська філія ДП «Регіональні електричні мережі» не мала доступу до серверів та програмного забезпечення, технічної, бухгалтерської, кадрової та іншої документації, що залишилась на непідконтрольній території, трудові книжки та особові справи працівників, які виконували свої обов'язки на території, що тимчасово не контролюється органами державної влади України за місцем реєстрації Луганської філії у м. Лисичанськ, відсутні.

Крім цього, як зазначає відповідач та підтверджується матеріалами справи, а саме витягом з трудової книжки позивача, запис № 38 про її звільнення було зроблено на підставі наказу № 562у від 31.12.2015 року начальником кадрової служби ОСОБА_5

В той же час, наказом директора Луганської філії № 108к від 28.12.2015 року «Про відсторонення від виконання обов'язків» начальник кадрової служби Луганської філії ОСОБА_5 за самовільні неправомірні дії була відсторонена від виконання посадових обов'язків з 28.12.2015 у зв'язку з тим, що 25 та 28 грудня 2015 року були виявлені зміни даних у менеджері наказів та розпоряджень модуля «Кадри» комплексу програм «Управління персоналом» у частині наказів з припинення трудових договорів з 01.01.2016 з працівниками філії, які виконували свої обов'язки на території, що тимчасово не контролюється органами державної влади України.

За наслідками розгляду заявлених вимог, ухвалою господарського суду Київської області від 20.12.2016 року відмовлено ОСОБА_3 у задоволенні позовної заяви про стягнення заборгованості по заробітній платі у сумі 6 257,65 грн. та середнього заробітку за затримки розрахунку при звільненні у сумі 31 688,31 грн. в межах справи № 911/4610/15 про банкрутство ДП «Регіональні електричні мережі».

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо стягнення заборгованості по заробітній платі у сумі 6 257,65 грн., місцевий суд виходив з того, що на станом на дату розгляду справи в суді першої інстанції надати достовірну інформацію про розмір нарахованої та виплаченої заробітної плати ОСОБА_3 відповідач не має можливості у зв'язку з тим, що сервери та програмне забезпечення залишилося на тимчасово неконтрольованій території в м. Луганську, тобто у суду відсутня можливість встановити фактичний розмір нарахованої позивачу заробітної плати, як і встановити обставини щодо повної чи часткової несплати позивачу заробітної плати, а також посилається на те, що надані позивачем ксерокопії розрахункових листків за листопад та грудень 2015 року не є належними і допустимими доказами на підтвердження наявності заборгованості відповідача перед позивачем по виплаті заробітної плати, оскільки є звичайними роздруківками формату А5, та не містять жодних підписів чи печаток.

Проте, колегія суддів не погоджується з даним висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Згідно п. 44.1., 44.3. Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

У випадках, передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України, платники податків мають право вносити відповідні зміни до податкової звітності у порядку, визначеному статтею 50 цього Кодексу.

Платники податків зобов'язані забезпечити зберігання документів, визначених у пункті 44.1 цієї статті, а також документів, пов'язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.

У разі ліквідації платника податків документи, визначені у пункті 44.1 цієї статті, за період діяльності платника податків не менш як 1095 днів, що передували даті ліквідації платника податків, в установленому законодавством порядку передаються до архіву.

Згідно п. 44.5. Податкового кодексу України, у разі втрати, пошкодження або дострокового знищення документів, зазначених в пунктах 44.1 і 44.3 цієї статті, платник податків зобов'язаний у п'ятиденний строк з дня такої події письмово повідомити контролюючий орган за місцем обліку в порядку, встановленому цим Кодексом для подання податкової звітності, та контролюючий орган, яким було здійснено митне оформлення відповідної митної декларації.

Платник податків зобов'язаний відновити втрачені документи протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження повідомлення до контролюючого органу.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем протягом встановленого п. 44.5. ПК України строку не було відновлено втрачену документацію бухгалтерського обліку, отже доводи відповідача про неможливість встановлення розміру заборгованості і відсутності при цьому вини відповідача, є необґрунтованими, а відсутність відновленої документації жодним чином не можуть бути підставою для відмови у виплаті заробітної плати позивачу.

Так, звертаючись до суду з позовною заявою, позивач просить стягнути з відповідача заборгованість по виплаті заробітної плати за листопад 2015 року у сумі 3 015,67 грн. і за грудень 2015 у сумі 3 241,98 грн. На підтвердження заборгованості по виплаті заробітної плати позивач посилається на відповідні розрахункові листки за листопад та грудень 2015 року.

Відповідачем надано суду довідку № 979 від 03.11.2016 року, з якої вбачається, що згідно зі штатним розписом Луганської філії ДП „Регіональні електричні мережі" розмір посадового окладу (тарифної сітки) електромонтера складав у жовтні-грудні 2015 року - 2 377,00 грн.

Колегія суддів зазначає, що розмір посадового окладу, наданий відповідачем, співпадає з розміром окладу, який зазначено у наданих позивачем розрахункових листках та на підставі якого здійснювались відповідні нарахування та відрахування.

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про оплату праці», при кожній виплаті заробітної плати роботодавець повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці:

а) загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат;

б) розміри і підстави відрахувань із заробітної плати;

в) сума заробітної плати, що належить до виплати.

Роботодавець зобов'язаний забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку.

Тобто, відповідну форму повідомлення працівника про нарахування заробітної плати законодавчо не встановлено, а лише вказано перелік відповідної інформації, яка повинна міститися у вказаному повідомленні.

Надані позивачем розрахункові листки за листопад та грудень 2015 року у відповідності до ст. 30 Закону України «Про оплату праці» мають всю необхідну інформацію, а відтак висновок суду про те, що останні не містять жодних підписів чи печаток, є помилковим, оскільки не ґрунтується на нормах законодавства.

Таким чином, у суду відсутні підстави вважати вказані розрахункові листки неналежними доказами на підтвердження наявності заборгованості відповідача перед позивачем по виплаті заробітної плати.

Враховуючи вищевикладені обставини, перевіривши наявний в матеріалах справи розрахунок заборгованості по заробітній платі у сумі 6 257,65 грн., колегія суддів приходить до висновку, що наданий позивачем розрахунок є обґрунтованим та арифметично вірним, а оскільки в матеріалах справи відсутні докази сплати відповідачем вказаної заборгованості позивачу, то вимоги про її стягнення підлягають задоволенню.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні у сумі 31 688,31 грн., то колегія суддів не вбачає підстав для її задоволення з огляду на наступне.

Згідно із частиною першою статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Відповідно до часини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Таким чином, за положеннями статті 117 КЗпП України обов'язковою умовою для покладення на підприємство відповідальності за невиплату належних працівникові сум при звільненні є наявність вини підприємства.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку проте, що відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його вини у невиплаті належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.

Згідно ст. 4 КЗпП України законодавство про працю складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Відповідно частина перша статті 9 ЦК України кореспондується з вищевказаною статтею КЗпП України щодо застосування ЦК України до врегулювання відносин, зокрема, до трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами.

З огляду на неврегульованість трудовим законодавством відносин з приводу відшкодування майнової та моральної шкоди, положення цивільного законодавства можуть поширюватися на ці відносини.

Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

У пункті 1 частини першої статті 263 ЦК України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов'язання, за умови що остання не могла її передбачити або передбачила але не могла її відвернути, та ця подія завдала збитків.

Відповідно до статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади тощо.

Відповідно до приписів ст. 10 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», протягом терміну дії цього Закону єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов'язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України.

Так, в матеріалах справи міститься Сертифікат № 6760 про форс-мажорні обставини, виданий Торгово-промисловою палатою України 05.09.2016 року вих. номер 957/05.0-4 Державному підприємству „Регіональні електричні мережі", відповідно до якого Торгово-промислова палата України засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), зокрема: акти тероризму на території Донецької та Луганської областей, захоплення активів підприємства, які знаходяться на території, яка не контролюється владою України. Період дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) з 01.05.2015 року та станом на 05.09.2016 року тривають.

За вказаних обставин, у суду апеляційної інстанції відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача на корить позивача середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 10.01.2016 року по 16.09.2016 року у сумі 31 688,31 грн. у зв'язку з відсутністю вини відповідача у невиплаті належних позивачу сум у визначені законодавством строки.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що ухвала господарського суду Київської області від 20.12.2016 року у даній справі такою, що прийнята з порушенням норм трудового законодавства, а тому наявні підстав для її скасування та задоволення позовних вимог в частині стягнення заборгованості по заробітній платі у сумі 6 257,65 грн.

Керуючись статтями 99, 101-105, 106 ГПК України, Кодексом законів про працю України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу господарського суду Київської області від 20.12.2016 року у справі № 911/4610/15 задовольнити частково.

2. Ухвалу господарського суду Київської області від 20.12.2016 року у справі № 911/4610/15 скасувати.

3. Прийняти нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_3 задовольнити частково.

4. Стягнути з Державного підприємства «Регіональні електричні мережі» (07300, Київська обл., м. Вишгород, ПАТ «Укргідроенерго»; код ЄДРПОУ 32402870) на користь ОСОБА_3 (94344, АДРЕСА_1; ідентифікаційний номер НОМЕР_1) 6 257 (шість тисяч двісті п'ятдесят сім) грн. 65 коп. заборгованості по заробітній платі.

5. В іншій частині позовних вимог відмовити.

6. Стягнути з Державного підприємства «Регіональні електричні мережі» (07300, Київська обл., м. Вишгород, ПАТ «Укргідроенерго»; код ЄДРПОУ 32402870) в доход Державного бюджету України 1 378 (одну тисячу триста сімдесят вісім) грн. 00 коп. судового збору.

7. Доручити господарському суду Київської області видати накази.

8. Копію постанови суду надіслати учасникам провадження у справі.

9. Справу № 911/4610/15 повернути до господарського суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку.

Головуючий суддя О.М. Остапенко

Судді Л.Г. Сітайло

А.А. Верховець