про відмову у прийнятті касаційної скарги
10 березня 2017 року Справа № 908/6156/14
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого суддіКондратової І.Д. (доповідач),
суддіВовка І.В.,
суддіСтратієнко Л.В.,
розглянувши касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Єнакієвський металургійний завод"
на ухвалу Донецького апеляційного господарського суду від 27.12.2016 року
провідмову у прийнятті апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства "Єнакієвський металургійний завод" на ухвалу Господарського суду Запорізької області від 09.12.2015 року
у справі№ 908/6156/14 Господарського суду Запорізької області
за позовомПублічного акціонерного товариства "Криворізький залізорудний комбінат"
доПриватного акціонерного товариства "Єнакієвський металургійний завод"
простягнення 10799795,02 доларів США, що в еквіваленті по курсу НБУ станом на 22 грудня 2014 року складає 171 224 226, 97 грн,
Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 28.12.2015 року прийнято відмову Публічного акціонерного товариства "Єнакієвський металургійний завод" від апеляційної скарги на ухвалу Господарського суду Запорізької області від 09.12.2015 року та припинено апеляційне провадження.
26.12.2016 року Приватне акціонерне товариство "Єнакієвський металургійний завод" повторно звернулось з апеляційною скаргою на ухвалу Господарського суду Запорізької області від 09.12.2015 року.
Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 27.12.2016 року відмовлено у прийнятті цієї скарги, оскільки повторне звернення з аналогічною апеляційною скаргою у такому випадку не допускається.
Вищий господарський суд України дійшов висновку, що ухвала Донецького апеляційного господарського суду від 27.12.2016 року не може бути оскаржена до касаційного суду, тому у прийнятті скарги слід відмовити з таких підстав.
Відповідно до частини другої статті 8 Основного Закону України Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і мають відповідати їй.
У Конституції України (пункт 8 частини третьої статті 129) до 30.09.2016 року було визначено, що основною засадою судочинства є "забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом". Зміст цього положення передбачав, що "у судах загальної юрисдикції законом визначається такий порядок розгляду судових справ, за яким забезпечується апеляційне та касаційне оскарження рішення суду, крім випадків, що встановлюються законодавцем шляхом визначення окремих категорій справ, у яких таке оскарження рішення суду не передбачено"(абз. 4 підпункту 5.2 пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 29 серпня 2012 року N 16-рп/2012 у справі N 1-1/2012 (справа про підсудність окремих категорій адміністративних справ)).
Натомість, з 30.09.2016 року цей пункт Конституції України викладено у новій редакції і передбачено, що основними засадами судочинства, зокрема, є: "забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення".
Стаття 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", яка визначає право на перегляд справи та оскарження судового рішення, встановлює, що учасники судового процесу та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Отже, у новій редакції Конституція України та Закон України "Про судоустрій і статус суддів" закріплюють та гарантують лише забезпечення права на апеляційний перегляд справ, а право на касаційне оскарження судового рішення передбачається як виняток лише у випадках, окремо передбачених законом. Вирішення таких питань (перелік рішень, які можуть бути оскаржені в порядку касації) Конституція України відносить до повноважень Верховної Ради України (пункт 14 частини першої статті 92), яка визначає це у процесуальному законодавстві.
Стаття 107 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України), яка визначає право касаційного оскарження, передбачає, що сторони, прокурор, треті особи, особи, які не брали участі у справі, але щодо яких суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати касаційну скаргу на:
1) рішення місцевого господарського суду після їх перегляду в апеляційному порядку та постанови апеляційного господарського суду, ухвалені за результатами апеляційного розгляду;
2) ухвали місцевого господарського суду, зазначені в частині першій статті 106 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку та постанови апеляційного господарського суду, ухвалені за результатами апеляційного розгляду.
Отже, у ст. 107 ГПК України не врегульовано питання касаційного перегляду ухвал апеляційного господарського суду.
Порядок касаційного перегляду ухвал обумовлено у ст. 111 13 ГПК України, яка встановлює, що в касаційному порядку можуть бути оскаржені ухвали місцевого та апеляційного господарського суду у випадках, передбачених частиною першою статті 106 Кодексу. Тобто, до касаційного суду можуть бути оскаржені ухвали апеляційного господарського суду, які віднесені до переліку, викладеному у ч. 1 ст. 106 ГПК України, і які виносить суд апеляційної інстанції, використовуючи права суду першої інстанції (наприклад, про вжиття заходів до забезпечення позову, зупинення провадження у справі тощо). Крім того, ухвалу апеляційного господарського суду може бути оскаржено до касаційного суду тоді, коли це прямо передбачено у відповідних статтях ГПК України, що регулюють винесення ухвал. Зокрема, касаційному оскарженню підлягають ухвали апеляційного господарського суду про відмову у відновленні пропущеного строку на подання апеляційної скарги (ст. ст.53, 93 ГПК України), про повернення апеляційної скарги (ст. 97 ГПК України).
Вищий господарський суд України наголошує, що у ГПК України не передбачено можливість оскарження ухвал апеляційного господарського суду про відмову у прийнятті апеляційної скарги на ухвалу місцевого господарського суду.
Разом з тим, оскільки за правовою позицією Конституційного Суду України обмеження прав і свобод людини і громадянина є допустимим виключно за умови, що таке обмеження є домірним (пропорційним) та суспільно необхідним (абзац шостий підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 19 жовтня 2009 року N 26-рп/2009) та за практикою Європейського суду з прав людини право доступу до суду не може бути обмежено таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність, і ці обмеження не будуть сумісними з п. 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), якщо вони не мають легітимну мету та не є пропорційними між використаними засобами та досягнутими цілями (рішення у справі Brulla Gomez de la Torre v. Spain від 19 грудня 1997 року, п. 33), Вищий господарський суд України вважає за доцільне визначити, чи становить застосування законодавчих положень щодо неможливості касаційного оскарження ухвали апеляційного господарського суду, якщо це прямо не передбачено законом, перешкоду для ефективного доступу заявника до суду касаційної інстанції у цій справі.
Вищий господарський суд України зауважує, що Конвенція та протоколи до неї також не містять жодної гарантії права на касаційне оскарження судового рішення, а тим більше ухвали апеляційного господарського суду. Згідно зі статтею 2 Протоколу N 7 Конвенції право на апеляцію гарантується лише у кримінальних питаннях.
Водночас, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Гарсія Манібардо проти Іспанії" від 15 лютого 2000 року зазначалося, що стаття 6 Конвенції "не примушує Держав-учасниць створювати апеляційні або касаційні суди. Однак, якщо такі суди існують‚ то гарантії, які передбачені статтею 6, повинні бути забезпечені, зокрема‚ щодо права осіб на ефективний доступ до суду з рішень, що стосуються "спорів про права та обов'язки цивільного характеру" (пункт 39). При цьому, спосіб, у який стаття 6 застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (див., наприклад, Monnel and Morris v. the United Kingdom, рішення від 2 березня 1987 року, серія A, N 115, с. 22, п. 56, а також Helmers v. Sweden, рішення від 29 жовтня 1996 року, серія A, N 212-A, с. 15, п. 31).
Конвенція покликана гарантувати не теоретичні або примарні права, а права, які є практичними і ефективними. Це особливо стосується права на доступ до суду, зважаючи на помітне місце, відведене у демократичному суспільстві праву на справедливий суд (див. рішення у справах "Ейрі проти Ірландії", від 9 жовтня 1979 року, п. 24, Series A N 32, та "Гарсія Манібардо проти Іспанії", заява N 38695/97, п. 43, ECHR 2000-II).
Отже, стаття 6 Конвенції застосовуватиметься до касаційного провадження за загальним правилом лише у випадках, якщо існують такі суди і національним законодавством передбачено право на касаційне оскарження або якщо таке право не передбачено, проте ці обмеження не мають легітимну мету та не є пропорційними між використаними засобами та досягнутими цілями.
Суд наголошує, що право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги, оскільки за своєю природою це право вимагає регулювання з боку держави, яка щодо цього користується певними межами самостійного оцінювання (див. ухвалу від 18 жовтня 2005 року щодо прийнятності у справі "МПП "Голуб" проти України", заява N 6778/05).
Звертаючись до фактів цієї справи, Вищий господарський суд України відмічає, що заявник подав касаційну скаргу на ухвалу апеляційного господарського суду про відмову у прийнятті апеляційної скарги на ухвалу місцевого господарського суду від 09.12.2015 року. Раніше ця ухвалу місцевого господарського суду заявником вже оскаржувалась і апеляційне оскарження було припинено, оскільки заявник відмовився від своєї скарги. Відмова від скарги, так само як і відмова від позову, має такі процесуальні наслідки, як неможливість повторного звернення до господарського суду із цією скаргою. Заявник був ознайомлений з цими процесуальними обмеженнями, але навмисно їх не дотримався.
За обставин цієї справи, очевидно, що заявник явно зловживає своїми процесуальними правами, і метою подання ним та пов'язаною з нею особою численних, завідомо необґрунтованих та безпідставних касаційних скарг є не захист та відновлення порушених прав, а затягування строків виконання остаточного та обов'язкового судового рішення у справі на шкоду іншій стороні у спорі, що спотворює сутність гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції права виконання остаточних судових рішень.
Отже, конкретно у цьому випадку неможливість касаційного оскарження ухвал апеляційного господарського суду про відмову у прийнятті апеляційної скарги на ухвалу місцевого господарського суду, без сумніву служать меті належного здійснення правосуддя, і жодних порушень прав заявника касаційної скарги у зв'язку із застосуванням таких законодавчих обмежень не має.
Якщо касаційну скаргу подано на ухвалу суду першої чи апеляційної інстанції, яка не підлягає оскарженню (в тому числі якщо суд нижчої інстанції помилково не повернув скаржникові таку касаційну скаргу), то відповідні обставини виключають перегляд судових рішень у касаційному порядку. В таких випадках Вищий господарський суд України відмовляє у прийнятті касаційної скарги і виносить з цього приводу відповідну ухвалу з посиланням на ст.ст. 107, 11113 ГПК України (п. 5 постанови Пленуму ВГСУ від 24.10.2011 р. N 11 "Про деякі питання практики застосування розділу XII1 Господарського процесуального кодексу України").
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 86, 106, 107, 11113 ГПК України, суд
Відмовити у прийнятті касаційної скарги Приватного акціонерного товариства "Єнакієвський металургійний завод" на ухвалу Донецького апеляційного господарського суду від 27.12.2016 року у справі № 908/6156/14.
Головуючий суддя Кондратова І.Д.
Суддя Вовк І.В.
СуддяСтратієнко Л.В.