09.03.2017 Справа № 904/12136/16
За позовом ОСОБА_1, смт. Покровське
до В-1: Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний банк "НОВИЙ", м.Дніпро
В-2: Товариства з обмеженою відповідальністю "Родіна", м. Дніпро
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача-1 - Товариство з обмеженою відповідальністю "Євроком", смт. Покровське
про визнання договору застави недійсним
Суддя Петренко Н.Е.
секретар судового засідання Бойчук Ю.С.
Представники:
від позивача: ОСОБА_2, представник за договором № б/н від -6.03.2017
від відповідача-1: Перехрест В.Е., представник за довіреністю № 78-Д від 10.11.2016
від відповідача-2: Кузякова О.В., представник за довіреністю № б/н від 23.08.2016
від третьої особи: Стрежак С.В., представник за довіреністю № 04/2017 від 25.01.2017
Ухвалою господарського суду від 26.12.2016 року порушено провадження у справі №904/12136/16 за позовом ОСОБА_1 (далі - позивач) до Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний банк "НОВИЙ" (далі - відповідач-1), Товариства з обмеженою відповідальністю "Родіна" (далі - відповідач-2) про визнання договору застави № 662915/З - (1287112) від 29.12.2015 року недійсним з моменту укладання; залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача-1 - Товариство з обмеженою відповідальністю "Євроком" (далі - третя особа); справу призначено до розгляду в засіданні на 31.01.2017.
Ухвалою господарського суду від 31.01.2017 року відкладено розгляд справи на 14.02.2017.
Ухвалою господарського суду від 14.02.2017 року продовжено строк розгляду спору до 09.03.2017 року включно; відкладено судове засідання на 06.03.2017.
06.03.2017 у судовому засіданні оголошено перерву до 09.03.2017.
09.03.2017 повноважний представник позивача у судовому засіданні заявлені позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити їх у повному обсязі. Крім того, повноважний представник позивача надав для долучення до матеріалів справи додаткові письмові пояснення та наполягав на призначенні судової почеркознавчої експертизи.
В свою чергу, повноважний представник відповідача-1 заявлені позовні вимоги не визнав та просив суд відмовити позивачу в їх задоволенні у повному обсязі. Крім того, повноважний представник відповідача-1 надав для огляду суду та іншим представникам сторін оригінал протоколу № 02/12/2015 загальних зборів учасників ТОВ "Родіна" від 28.12.2015 року, який був наданий відповідачем-2 відповідачу-1. Також повноважний представник відповідача-1 надав для долучення до матеріалів справи: заперечення на клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи; копію протоколу №02/12/2015 загальних зборів учасників ТОВ "Родіна" від 28.12.2015 року; копію договору добровільного страхування майна від 29.12.2015 року; докази оплати відповідачем-2 страхового платежу.
Повноважний представник відповідача-2 вважає, що заявлені позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволення, оскільки відповідач-2 не займався організацією та проведенням позачергових загальних зборів учасників товариства щодо укладання оскаржуваного договору застави, про що також зазначено у письмових поясненнях по справі.
Повноважний представник третьої особи вважає, що заявлені позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають, оскільки при укладанні спірного договору перевірялися повноваження осіб, які підписували спірний Договір застави.
У судовому засіданні 09.03.2017 року оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення, згідно зі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши матеріали справи, подані документи, заслухавши пояснення повноважних представників сторін, господарський суд, -
Позивач є учасником Товариства з обмеженою відповідальністю "Родіна" код ЄДРПОУ 30888356. Частка позивача в статутному капіталі товариства складає 10%.
29.12.2015 року між відповідачем-1 та відповідачем-2 було укладено Договір застави №662915/З - (1287112) (далі - Договір застави), за умовами п. 1.2. якого, заставою за цим Договором забезпечується виконання зобов'язання третьої особи, що випливає з кредитного договору № 1287112/К1 від 30.10.2012 року укладеного між відповідачем-1 та третьою особою.
За рахунок предмету застави відповідач-1 має право задовольнити свої вимоги за договором з якого випливає основне зобов'язання у повному обсязі, що визначаються на момент фактичного задоволення (п. 1.3 Договору застави).
Предметом застави за цим Договором є належне відповідачу-2 на праві власності наступне майно, сільськогосподарська продукція: насіння соняшнику врожаю 2015 року у кількості 2 917 тон, балансовою вартістю 17 502 000,00 грн. (п. 2.1. Договору застави).
Позивач вважає, що вищевказаний Договір застави не відповідає меті діяльності ТОВ "Родіна", був укладений в порушення основних засад сільськогосподарського товариства та не відповідає нормам матеріального права та Статутним документам товариства, що свідчить про недійсність такого договору з моменту його укладення.
Так, спірний Договір застави був укладений директором ТОВ "Родіна" ОСОБА_6, який діяв на підставі Статуту. Відповідно до п. 9.6 Статуту ТОВ "Родіна" виконавчим органом товариства є директор, що призначається загальними зборами. Пунктами 9.7 та 9.8 Статуту ТОВ "Родіна" передбачено повноваження, якими директор наділений при здійсненні управління товариством. Вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори учасників (п. 9.1 Статуту). Враховуюче зазначене, позивач вказує про те, що основне управління товариством покладене на його учасників, які реалізують своє право на загальних зборах учасників, ухвалюючи всі рішення про діяльність товариства та щоденне управління товариством покладеного на директора товариства, який діє відповідно до своїх повноважень, що надані йому учасниками та закріплені в Статуті товариства.
Відповідно до спірного Договору застави, його вартість складає 17 502 000,00 грн. Пункт 9.5 Статуту ТОВ "Родіна" передбачає питання, що відносяться до виключної компетенції Загальних зборів товариства. Одним з таких питань, є укладення правочинів на суму більш ніж 25 000, 00 грн. Тобто, учасники товариства розробляючи Статут товариства, виділяючи певні питання які будуть в подальшому прийматись виключно учасниками товариства, наділяючи повноваженнями директора товариства для ведення господарської діяльності товариства вирішили, що укладення правочинів на суму що перевищує 25 000 грн. є виключною компетенцією Загальних зборів учасників, які обговорюють всі необхідні питання та в разі необхідності укладають такі договори. Враховуючи умови Статуту, директор не мав повноважень на укладення спірного Договору застави.
За приписами п. 9.8 Статут ТОВ "Родіна", директор товариства має право укладати будь-які угоди та інші юридичні акти, делегувати повноваження, видавати довіреності, відкривати в банках поточний та інший рахунки, погоджуючи свої дії з Учасниками товариства. Тобто, директор товариства при виконанні ним своїх повноважень, повинен погоджувати свої дії з учасниками товариства в тому числі як передбачено Статутом при укладенні договорів та видачі довіреностей. Учасники товариства висловлюють свою думку та приймають свої рішення на Загальних зборах учасників, що оформлюється відповідними рішеннями у формі протоколу загальних зборів.
Позивач звертає увагу суду на те, що товариство в особі його головного органу управління - не укладало оскаржуваного Договору запстави, жодної згоди на укладення договорів такого роду не надавало. Таким чином, спірний Договір застави було укладено особою з перевищенням своїх повноважень наданих йому учасниками товариства та передбаченими його Статутом.
Як зазначає позивач, договори укладені в порушення Статуту ТОВ "Родіна" не створюють юридичних наслідків для товариства, та свідчать про його недійсність.
Позивач зауважує, що з тексту спірного Договору застави вбачається, що його укладено ТОВ "Родіна" в особі директор, що діє на підставі Статуту ТОВ "Родіна". Тобто, з викладеного є очевидним, що відповідач-1 при укладенні Договору застави був повністю обізнаний з повноваженнями директора ТОВ "Родіна" ОСОБА_6 та його обмеженнями щодо укладення подібних договорів; виключної компетенції Загальних зборів щодо прийняття рішення про укладання договорів на суму, що перевищує 25 000 грн.; всі дії директора щодо укладення договорів повинні відбуватись за чітким погодженням учасників.
Враховуючи вищевикладене, посилаючись на норми ст.ст. 202, 203, 215, 216 ЦК України, позивач просить суд визнати недійсним з моменту укладення Договір застави №662915/3 - (1287112) від 29.12.2015 року укладений між відповідачем-1 та відповідачем-2 про забезпечення виконання зобов'язання за Кредитним договором № 1287112/К1 від 30.10.2012 року з усіма змінами та доповненнями до нього.
Відповідач-1 заявлені позовні вимоги не визнав та просив суд відмовити позивачу в їх задоволенні у повному обсязі, виходячи з наступного.
Як зауважує відповідач-1, в обґрунтування своїх позовних вимог позивач стверджує, що укладений спірний Договір застави не відповідає меті діяльності ТОВ "Родіна", не відповідає нормам матеріального права, та укладений в порушення основних засад сільськогосподарського товариства.
Посилаючись на ст.ст. 32, 33 ГПК України, ст. 215 ЦК України та п. 3.10. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 р. "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", відповідач-1 вказує про те, що доводи, викладені в позовній заяві, не підкріплені жодним належним доказом, який й би підтверджував дійсність зазначених позивачем обставин.
Перед укладанням змін до Кредитного договору № 1287112/К1 від 30.10.2012 року третя особа надала протокол № 03/12/2015 від 28.12.2015 року загальних зборів учасників ТОВ "Євроком" про звернення до АКБ "НОВИЙ" з клопотанням про зміну умов кредитного договору, про звернення до ТОВ "Родіна" з клопотанням надати забезпечення (заставу) по кредитному договору № 1287112/К1 від 30.10.2012 року, а саме: передати в заставу АКБ "НОВИЙ" насіння соняшнику врожаю 2015 року, про надання додаткового забезпечення за кредитним договором № 1287112/К1 від 30.10.2012 року.
На момент укладання спірного Договору застави власниками ТОВ "Родіна" були: ОСОБА_6, якому належить 60% статутного капіталу; ОСОБА_7, якому належить 15% статутного капіталу; ОСОБА_8, якому належить 15% статутного капіталу; ОСОБА_1, якій належить 10% статутного капіталу.
Протоколом № 02/12/2015 від 28.12.2015 року загальних зборів учасників ТОВ "Родіна" учасники ТОВ задовольнили клопотання ТОВ "Євроком" про надання забезпечення за кредитним договором № 1287112/К1 від 30.10.2012 року та вирішили передати у заставу соняшник врожаю 2015 року в кількості 2 917 тон. Також учасники ТОВ "Родіна" делегували право підпису спірного Договору застави та документів із ним пов'язаних, директору ТОВ "Родіна" ОСОБА_6
За таких підстав, з дій відповідача-2 вбачається особисте волевиявлення по укладенню договорів забезпечення.
Як вказує відповідач-1, враховуючи приписи ст.ст. 626, 627 ЦК України, вбачається, що ТОВ "Родіна" здійснені дії спрямовані на настання певних юридичних наслідків, а саме: надана згода виступити заставодавцем перед відповідачем-1 в якості забезпечення виконання зобов'язань по кредитному договору, укладеному між відповідачем-1 та третьою особою.
Відповідач-1 звертає увагу суду на те, що згідно п. 9.3 Статуту ТОВ "Родіна", зареєстрованого 28.04.2015, збори учасників товариства вважаються правомочними, якщо на них присутні учасники, що володіють у сукупності більш як 60% голосів. Відповідно до протоколу № 02/12/2015 від 28.12.2015 року на засіданні загальних зборів учасників ТОВ "Родіна" були присутні ОСОБА_6 та ОСОБА_1 в сукупності кількість голосів учасників складала 70%, тобто загальні збори ТОВ "Родіна" були повноважними та підписання договорів забезпечення, внесення змін та доповнень до вказаних договорів забезпечення були покладені на директора підприємства ОСОБА_6 Тобто в діях позивача, що підтверджується протоколами загальних зборів учасників, спостерігається згода на укладання, зміну та виконання правочинів з делегуванням права підпису відповідних документів директору товариства, який діяв на підставі статуту товариства та в рамках повноважень, наданих загальними зборами учасників товариства.
Посилаючись на ч. 2 ст. 180 ГК України, відповідач-1 вказує про те, що спірний Договір застави укладено у відповідності до норм чинного законодавства України без порушення умов останнього. Тобто, в даному випадку, в повній мірі спростовуються всі твердження позивача викладені в позовній заяві. Крім того, сторони підписали спірний договір та засвідчили його відбитками печаток товариств, таким чином на момент його укладення сторони досягли згоди щодо всіх істотних умов договору та бажали настання цивільних прав та обов'язків.
Враховуючи положення ч. 1 ст. 193 ГК України, ст. 572 ЦК України, п.п. 4.1.2, 4.1.3., 4.1.4., 4.1.5., 4.1.6. спірного Договору застави, відповідач-1 вказує про те, що протоколом загальних зборів учасників ТОВ "Родіна" № 02/12/2015 від 28.12.2015 року ТОВ "Родіна" погодилося виступити майновим поручителем ТОВ "Євроком" перед АКБ "НОВИЙ" по Кредитному договору та передати в заставу, належне ТОВ "Родіна", майно.
За таких підстав вбачається, що доводи, викладені позивачем не знаходять свого належного підтвердження, а тому позовна заява не підлягає задоволенню в повному обсязі.
Відповідач-2 вважає, що заявлені позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволення, оскільки відповідач-2 не займався організацією та проведенням позачергових загальних зборів учасників товариства щодо укладання оскаржуваного Договору застави. Таким чином, відповідач-2 не проводив загальні збори учасників товариства, рішення оформлене протоколом № 02/12/2015 від 28.12.2015 року не приймав.
Дослідивши наявні матеріали справи, заслухавши пояснення повноважних представників сторін, оцінивши надані докази в їх сукупності, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом.
Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень (ч. 3 ст. 92 Цивільного кодексу України).
За приписами ст. 97 Цивільного кодексу України управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.
Вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори його учасників (ч. 1 ст. 145 Цивільного кодексу України).
Загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що передані загальними зборами до компетенції виконавчого органу (ч. 1 ст. 98 Цивільного кодексу України).
За системним аналізом вищевказаних норм Цивільного кодексу, статей 62,63 Закону України "Про господарські товариства" виконавчий орган товариства вирішує всі питання, пов'язані з управлінням поточною діяльністю товариства, крім питань, що є компетенцією загальних зборів учасників товариства або іншого його органу. Здійснюючи управлінську діяльність, виконавчий орган реалізує колективну волю учасників товариства, які є носіями корпоративних прав. Керівник та інші члени виконавчого органу, здійснюючи управління товариством у межах правил, встановлених статутними документами, зобов'язані діяти виключно в інтересах товариства та його учасників (ч. 3 ст. 92 Цивільного кодексу).
Згідно зі ст. 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується. Отже, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача (п.2.10 Постанови Пленуму ВГСУ від 29.05.2013 № 11).
Як зазначено в Постанові Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" при розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.
Судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України). Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (п. 2.1. Постанови Пленуму ВГСУ від 29.05.2013 № 11).
Як зазначено у ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
За приписами частин 1-5 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину.
Важливим елементом правочину є воля сторін та її зовнішній вияв - волевиявлення. Наявність договору та фактів його виконання обома сторонами свідчить про те, що обидва учасника бажали укласти угоду і що їхній зовнішній вияв волі (волевиявлення) відповідає внутрішній волі. Єдність внутрішньої волі і волевиявлення характерно для угоди, оскільки невідповідність волевиявлення внутрішній волі означає, що справжньої волі, справжнього бажання укласти угоду немає.
Господарським судом було оглянуто оригінал протоколу загальних зборів учасників ТОВ "Родіна" № 02/12/2015 від 28.12.2015 року, за яким учасники ТОВ "Родіна" задовольнили клопотання ТОВ "Євроком" про надання забезпечення за кредитним договором №1287112/К1 від 30.10.2012 року та вирішили передати у заставу соняшник врожаю 2015 року в кількості 2 917 тон. Також учасники ТОВ "Родіна" делегували право підпису спірного Договору застави та документів із ним пов'язаних, директору ТОВ "Родіна" ОСОБА_6
Суд звертає увагу, що рішення про надання забезпечення за кредитним договором №1287112/К1 від 30.10.2012 року, передачу в заставу соняшник врожаю 2015 року в кількості 2 917 тон, делегування права підпису договору застави та документів із ним пов'язаних, директору ТОВ "Родіна" ОСОБА_6 - прийнято в результаті сукупності кількості голосів учасників товариства у розмір 70% статутного капіталу товариства, що відповідає вимогам п.п. 9.1, 9.3, 9.5 Статуту ТОВ "Родіна". Таким чином, директор ТОВ "Родіна" ОСОБА_6 мав повноваження на укладання спірного Договору застави
Крім того, протокол загальних зборів учасників ТОВ "Родіна" № 02/12/2015 від 28.12.2015 року засвідчений печаткою товариства. Доказів звернення до правоохоронних органів щодо викрадення печатки ТОВ "Родіна" суду не надано, як і не надано до суду доказів звернення з позовом щодо визнання вищевказаного протоколу недійсним.
За таких обставин, враховуючи приписи п. 9.1, 9.2., 9.3., 9.5., 9.8. Статуту ТОВ "Родіна", в діях ТОВ "Родіна" вбачається особисте волевиявлення по укладенню спірного Договору застави.
Відповідач-2 здійснив два страхових платежу (30.12.2015 року та 14.07.2016 року). Позивач та відповідач-2 не надали суду докази того, що з рахунку ТОВ "Родіна" були неправомірно списані грошові кошти, відповідно до платіжних доручень № 961 від 30.12.2015 року на суму 7 000,00 грн. та № 260 від 14.07.2016 року на суму 7 000,00 грн. (а.с.124). Крім того, позивач та відповідач-2 не заявили жодного заперечення щодо укладання договору добровільного страхування майна від 29.12.2015 року, його підписання директором ОСОБА_6 та засвідчення печаткою ТОВ "Родіна" (а.с.120-123). Враховуючи вищевикладене, господарський суд вважає, що ТОВ "Родіна" своїми діями у повному обсязі прийняло умови спірного Договору застави.
Позивачем та відповідачем-2 не надано до суду достатніх доказів того, що волевиявлення учасників ТОВ "Родіна" не було вільним від факторів, що могли б викривити уяву особи про зміст правочину (омана, обман) або створити бачення наявності внутрішньої волі за її відсутності (погроза, насилля).
Свобода договору означає можливість сторін вільно визначати зміст договору, який вони укладають і формувати його конкретні умови. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України). Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (ч. 1 п. 6 ст. 3 ЦК України). Вимога справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражається у встановленні його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах; закріпленні можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; поєднання створення норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільного права, з шануванням прав та інтересів інших осіб, моралі суспільства тощо. При цьому справедливість можна трактувати як визначення нормою права обсягу, межі здійснення і захисту цивільних прав та інтересів особи адекватно її ставленню до вимог правових норм. Добросовісність означає прагнення сумлінно захистити цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків. Розумність - це вирішення питань регулювання цивільних відносин з урахуванням інтересів усіх учасників, а також інтересів громади (публічного інтересу).
Надавши правову оцінку спірному Договору застави, суд прийшов до висновку про відсутність підстав для задоволення вимог позивача, оскільки спірний договір підписаний сторонами, які мали необхідний обсяг цивільної дієздатності в силу вільного волевиявлення учасників договору, із досягненням згоди щодо всіх істотних умов договору, що підтверджується виконанням сторонами зобов'язань.
З огляду на наведене, беручи до уваги ті обставини, що спірний Договір застави не суперечить положенням ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України, іншим вимогам чинного законодавства, містить всі істотні умови встановленні законодавством для даного виду правочину, та в подальшому були схвалені сторонами вчиненням цілого ряду дій направленого на його виконання, підстави для визнання недійсним спірного Договору застави відсутні.
Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.
Відповідно до статті 33 та 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Враховуючи вищевикладене, господарський суд вважає, що позивачем не доведено належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами наявності у позові підстав для визнання недійсним спірного Договору застави, а тому позов задоволенню не підлягає.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по справі покладаються на позивача.
Клопотання позивача про призначення судової почеркознавчої експертизи задоволенню не підлягає, оскільки:
- при огляді оригіналу протоколу загальних зборів учасників ТОВ "Родіна" №02/12/2015 від 28.12.2015 у суду не виникло жодної підозри щодо його підробки;
- повноважний представник відповідача-2 не заявляв жодного заперечення стосовного того, що вищевказаний протокол був підписаний не головою зборів ОСОБА_6 та засвідчений не відомою печаткою товариства;
- підпис ОСОБА_1 на вищевказаному протоколі є ідентичним підпису на договорі від 06.03.2017 року (а.с. 79);
- встановлені обставини під час розгляду справи підтверджують те, що дії ТОВ "Родіна" були спрямовані на виконання умов спірного Договору застави.
Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються апеляційним судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.
Пленум Вищого господарського суду України у п. 9 постанови від 17.05.2011 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України", роз'яснив, що у вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. При цьому обґрунтування неможливості подання доказів суду першої інстанції згідно із зазначеною нормою ГПК покладається саме на заявника (скаржника), а апеляційний господарський суд лише перевіряє та оцінює їх поважність і не зобов'язаний самостійно з'ясовувати відповідні причини. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.
Аналогічна правова позиція підтримана постановою Вищого господарського суду України від 24.12.2014р. по справі № 904/9428/13, недотримання якої стало підставою скасування постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду.
Керуючись ст. 129 Конституції України, ст.ст. 92, 97, 98, 145, 203, 204, 215, 572, 626, 627, 628 Цивільного кодексу України, ст.ст. 62, 63 Закону України "Про господарські товариства", ст.ст. 180, 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 4, 32-34, 43-44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
В задоволені позову відмовити.
Витрати по справі покласти на позивача.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання і може бути оскарженим протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.
Повне рішення складено 14.03.2017
Суддя Н.Е. Петренко