14 лютого 2017 року 810/86/17
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Василенко Г.Ю., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Києві адміністративну справу за позовом Первинної профспілкової організації Чорнобильської АЕС до Славутицького міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області про визнання протиправними дій,
Первинна профспілкова організація Чорнобильської АЕС звернулася до Київського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Славутицького міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області про визнання протиправною та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження № 52963820 від 24.11.2016 року та про зобов'язання винести рішення про закриття виконавчого провадження.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що реквізити сторін та зміст постанови не відповідають вимогам закону. Зокрема, у виконавчому документі та постанові державного виконавця відсутня інформація про місцезнаходження ППО ЧАЕС згідно з вимогами Закону, відсутнє повне найменування сторін у постанові та оскаржувана постанова відповідача не містить необхідного змісту попередження про відповідальність позивача. Позивач стверджує, що відповідач застосував зворотну дію Закону №1404-VІІІ у часі. Крім того, позивач зазначає, що 23.12.2016 сплатив борг в повному обсязі у добровільному порядку.
Представник позивача надав суду клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними документами.
Відповідач в судове засідання не з'явився, про час, дату і місце розгляду справи повідомлений належним чином.
Згідно із приписами частини четвертої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин, розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
Відповідно до частини 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні в разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Виходячи з вищевикладеного суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, Первинна профспілкова організація Чорнобильської АЕС зареєстрована юридичною особою 31.03.2000, взята на облік 17.11.2006 за №1227 ДПІ у м. Славутичі ГУ Міндоходів у Київській області.
12 жовтня 2016р. Київським окружним адміністративним судом видано виконавчий лист за №810/2963/15 про стягнення з Первинної профспілкової організації Чорнобильської АЕС (код за ЄДРПОУ 25302972) на користь Управління Пенсійного фонду України у м. Славутичі Київської області заборгованості з відшкодування фактичних витрат на виплату та доставку пенсій призначених на пільгових умовах по списку №1 за період квітень - червень 2015 року в сумі 84 816,15 грн.
У подальшому, на підставі заяви стягувача про примусове виконання від 23 листопада 2016р., виконуючим обов'язки начальника Славутицького відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області Приліпко В.О. було прийнято постанову від 24 листопада 2016 року про відкриття виконавчого провадження ВП №52963820 про стягнення з боржника вищевказаної суми заборгованості.
Крім того, у зазначеній постанові державний виконавець зобов'язав боржника подати декларацію про доходи та майно, попередив про відповідальність у разі не подання декларації чи внесення до неї завідомо неправдивих відомостей, а також стягнув виконавчий збір у розмірі 8481,62 грн. та витрати на проведення виконавчих дій у розмірі 80 грн.
Зазначена постанова, згідно супровідного листа від 14 грудня 2016р. була направлена боржнику до виконання, та стягувачу до відома.
Однак, боржник вважає вказану постанову державного виконавця, незаконною та такою, що підлягає скасуванню, у зв'язку з чим звернувся до суду з вказаним позовом.
Суд зазначає, що умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначав Закон України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999р. за №606-XIV.
02 червня 2016 року Верховною Радою України прийнятий Закон України «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404).
Згідно з п. 1 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404 цей Закон набирає чинності одночасно з набранням чинності Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і інших органів», крім статей 8, 9 та положень, що стосуються діяльності приватних виконавців, які вводяться в дію через три місяці з дня набрання чинності цим Законом.
Відповідно до положень п. 1 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404 цей Закон набрав чинності з 05 жовтня 2016 року.
Абзацом 2 пункту 2 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404 передбачено, що Закон України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999р. за №606-XIV визнаний таким, що втратив чинність з дня набрання чинності Законом № 1404, крім статті 4, яка втрачає чинність через три місяці з дня набрання чинності цим Законом.
Суд відзначає, що законодавець врегулював питання переходу від однієї форми регулювання правовідносин до іншої, навівши відповідні правила у розділі ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404.
Так, згідно з п. 7 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404 виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.
Як встановлено судом, оскаржувана постанова про відкриття виконавчого провадження була прийнята державним виконавцем 24 листопада 2016р., тобто у той час, коли вже діяв Закон України «Про виконавче провадження» №1404, у зв'язку з чим суд вважає, що державний виконавець правомірно керувався нормами даного закону вирішуючи питання про відкриття виконавчого провадження, у зв'язку з чим доводи позивача щодо помилкового застосування до виниклих правовідносин Закону України «Про виконавче провадження» у новій редакції є безпідставними.
Частиною 1 статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» №1404 визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України №1404 примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 15 Закону України №1404 сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник.
Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ.
Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов'язок щодо виконання рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону №1404 виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у ст. 3 цього Закону: за заявою стягувача про примусове виконання рішення; за заявою прокурора у разі представництва інтересів громадянина або держави в суді; якщо виконавчий документ надійшов від суду у випадках, передбачених законом; якщо виконавчий документ надійшов від суду на підставі ухвали про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду (суду іноземної держави, інших компетентних органів іноземної держави, до повноважень яких належить розгляд цивільних чи господарських справ, іноземних чи міжнародних арбітражів) у порядку, встановленому законом; у разі якщо виконавчий документ надійшов від Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів.
Стаття 4 Закону України №1404 передбачає ряд вимог, які пред'являються до виконавчого документа, а саме: У виконавчому документі зазначаються: 1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім'я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала; 2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ; 3) повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім'я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи; 4) ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності); реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб - платників податків); 5) резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень; 6) дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню); 7) строк пред'явлення рішення до виконання.
У виконавчому документі можуть зазначатися інші дані (якщо вони відомі суду чи іншому органу (посадовій особі), що видав виконавчий документ), які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення, зокрема місце роботи боржника - фізичної особи, місцезнаходження майна боржника, реквізити рахунків стягувача і боржника, номери їх засобів зв'язку та адреси електронної пошти.
Частина 3 згаданої статті передбачає також, що виконавчий документ підписується уповноваженою посадовою особою із зазначенням її прізвища та ініціалів і скріплюється печаткою. Скріплення виконавчого документа печаткою із зображенням Державного Герба України є обов'язковим, якщо орган (посадова особа), який видав виконавчий документ, згідно із законом зобов'язаний мати таку печатку.
Судом було досліджено зміст виконавчого листа №810/2963/15, від 14 січня 2016р., та встановлено, що він у повній мірі відповідає вимогам ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження» №1404, у зв'язку з чим суд приходить до висновку, що доводи позивача про не відповідність виконавчого листа Закону є голослівними, та такими, що не ґрунтуються на нормі Закону.
Також суд не приймає до уваги посилання позивача на відсутність у п. 2 постанові про відкриття виконавчого провадження необхідного змісту попередження, оскільки ч.5 ст. 26 Закону України №1404 передбачає лише обов'язок попередити про відповідальність в разі не подання декларації чи внесення до неї завідомо неправдивих відомостей, при цьому зазначати, який конкретно вид відповідальності буде застосований у такому разі Закон не вимагає.
Частиною 1 статті 11 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, коли судом здійснюється розгляд справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, у яких обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що державний виконавець під час прийняття постанови про відкриття виконавчого провадження від 24 листопада 2016р. діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Законом України «Про виконавче провадження» №1404, а тому позовні вимоги в частині визнання незаконною та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження задоволенню не підлягають.
Що стосується вимоги позивача про прийняття рішення про закриття виконавчого провадження, у зв'язку з добровільним виконанням рішення суду, то суд вважає їх також безпідставною, оскільки згідно приписів ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» №1404, заходи щодо примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) здійснюються виключно державним виконавцем.
Отже, винесення постанови про закінчення виконавчого провадження відноситься до виключної компетенції державного виконавця, а відтак судові органи не вправі перебирати на себе його повноваження. Така позиція суду повністю узгоджується із позицією Верховного Суду України, викладеною в постанові Пленуму №13 від 24.10.2008 року, згідно з якою суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймаючи замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, та з позицією Європейського суду з прав людини, який неодноразово зазначав, що завдання суду при здійсненні його контрольної функції полягає не в тому, щоб підміняти органи влади держави, і суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою.
Таким чином, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні суд дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову.
Керуючись статтями 11, 14, 70-72, 128, 159-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Відмовити Первинній профспілковій організації Чорнобильської АЕС у задоволенні адміністративного позову.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя Василенко Г.Ю.