09 березня 2017 року Житомир справа № 806/2566/16
категорія 3.5
Житомирський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Черняхович І.Е.,
розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом
Військової частини НОМЕР_1 до управління Держпраці у Житомирській області про визнання недійсною та скасування постанови №ЖИ 53/06-25-005/0473 від 05.08.2016,-
встановив:
Військова частина НОМЕР_1 звернулась до суду з позовом, в якому просить визнати недійсним та скасувати Постанову управління Держпраці у Житомирській області про накладення штрафу №ЖИ 53/06-25-005/0473 від 05.08.2016. В обґрунтування позову зазначає, що при звільненні ОСОБА_1 з посади діловода відділу матеріально-технічного забезпечення, позивач діяв в межах правового поля, а тому оскаржувана постанова підлягає скасуванню.
Представник позивача надав до суду клопотання про розгляд справи в письмовому провадженні. Позовні вимоги підтримує у повному обсязі.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, надав до суду клопотання за вх. №3819/17 від 09.03.2017 про відкладення розгляду справи. Однак, суд не вбачає підстав для задоволення вказаного клопотання, оскільки відповідач не підтвердив наведені у клопотанні обставини доказами, які б свідчили про поважність причин неприбуття у судове засідання. Крім того, додаткові докази для розгляду справи по суті судом у відповідача не витребовувалися, участь обов'язковою не визнавалася, а судова повістка була надіслана відповідачу в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України. Окрім вказаного, суд бере до уваги, що відповідачем є суб'єкт владних повноважень - управління Держпраці у Житомирській області, а тому відповідач не був позбавлений можливості направити іншого представника (який був присутнім в судовому засіданні при розгляді даної адміністративної справи 12.01.2017), у зв'язку із перебуванням представника Лугіна С.А. у судовому засіданні при розгляді справи №806/155/17.
У відповідності до ч.6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Суд, дослідивши матеріали справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог з таких підстав.
Встановлено, що управління Держпраці у Житомирській області є територіальним органом Державної служби України з питань праці та діє на підставі Положення про управління Держпраці у Житомирській області, затвердженого наказом Державної служби України з питань праці від 13.05.2015 №22 .
Процедуру проведення Державною інспекцією України з питань праці та її територіальними органами перевірок додержання законодавства з питань праці на час виникнення спірних правовідносин врегульовано Порядком проведення перевірок посадовими особами Державної інспекції України з питань праці та її територіальних органів, затвердженим наказом Міністерства соціальної політики України від 02.07.2012 №390, який зареєстровано у Міністерстві юстиції України 30.07.2012 за № 1291/21603 (далі - Порядок №390).
Пунктами 3, 4 Порядку №390 передбачено, що інспектор може проводити планові та позапланові перевірки, які можуть здійснюватися за місцем провадження господарської діяльності суб'єкта господарювання або його відокремлених підрозділів або у приміщенні органу державного нагляду (контролю) у випадках, передбачених Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності».
Позапланові перевірки за зверненнями фізичних та юридичних осіб про порушення суб'єктами господарювання вимог законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування здійснюються за наявності згоди Держпраці України на їх проведення. Інспекторам забороняється виступати посередниками, арбітрами чи експертами під час розгляду трудових спорів.
Інспектор має право на проведення перевірки за наявності у нього службового посвідчення та направлення на перевірку.
Відповідно до ст. 7 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності", за результатами здійснення планового або позапланового заходу посадова особа органу державного нагляду (контролю) складає акт.
У разі необхідності вжиття інших заходів реагування орган державного нагляду (контролю) протягом п'яти робочих днів з дня завершення здійснення заходу державного нагляду (контролю) складає припис, розпорядження, інший розпорядчий документ щодо усунення порушень, виявлених під час здійснення заходу.
Припис - це обов'язкова для виконання у визначені строки письмова вимога посадової особи органу державного нагляду (контролю) суб'єкту господарювання щодо усунення порушень вимог законодавства. Припис не передбачає застосування санкцій щодо суб'єкта господарювання. Припис видається та підписується посадовою особою органу державного нагляду (контролю), яка здійснювала перевірку.
Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що управлінню Держпраці надано можливість здійснювати контроль за дотриманням суб'єктами господарювання вимог законодавства про працю та у разі виявлення порушень цього законодавства пред'являти обов'язкові до виконання вимоги, щодо усунення таких порушень.
Як вбачається з матеріалів справи, підставою для проведення перевірки додержання законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування є наказ Міністерства соціальної політики від 02.07.2012 №390, звернення громадянина (вх №Р-333 від 17.05.2016, лист-погодження Державної служби України з питань праці від 20.05.2016 №5617/4/4.2-ДП-16), наказ Управління Держпраці у Житомирській області від 08.07.2016 №1187 «Про проведення позапланової перевірки військової частини НОМЕР_1 » та направлення на проведення перевірки від 08.07.2016 № 1083/04 (а.с. 9, 10).
У період з 14.07.2016 по 15.07.2016, головним державним інспектором Управління Держпраці в Житомирській області Гусаківським Ю.М., проведено позапланову перевірку військової частини НОМЕР_1 за зверненням ОСОБА_1 . За результатами перевірки складено Акт перевірки додержання суб'єктами господарювання законодавства про працю та загальнообов'язкового державного соціального страхування № 06-25-005/0473. На підставі акта перевірки Управлінням Держпраці в Житомирській області було винесено припис від 15.07.2016 №06-25-005/0473-0168, яким приписано, зокрема, усунути порушення ч. 3 ст. 119 КЗпПУ та відповідь на припис надати з підтверджуючими документами.
Отже, позапланова перевірка військової частини А-1796 проведена управлінням Держпраці у Житомирській області у відповідності до вимог чинного законодавства, у межах її компетенції та у спосіб передбачений його повноваженнями.
Однак, не погодившись з вимогами припису, позивач 21.07.2016 за вих. №1663 звернувся до відповідача зі скаргою, в якій просив скасувати припис №06-25-005/0473-0168 від 15.07.2016, а 05.08.2016 за вих. 1764 на адресу начальника відповідача позивачем було направлено відповідь на припис в якому, зокрема, зазначено, що в приписі не вказано конкретно, які саме порушення повинні бути усунені чи які дії повинна вчинити військова частина (а.с. 19, 21-23). Однак, 05.08.2016 начальником управління Держпраці у Житомирській області винесено Постанову №ЖИ53-06-25-005/0473 про накладення на військову частину НОМЕР_1 штрафу в розмірі 14500,00 грн.
Позивач вважає, що постанова №ЖИ53-06-25-005/0473 від 05.08.2016 винесена на підставі висновків акту, які не відповідають дійсним обставинам справи.
Так, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 із 27.05.2013 працювала у військовій частині НОМЕР_1 на посаді діловода відділу матеріально технічного забезпечення. 14.03.2016 до військової частини А-1796 надійшло повідомлення від Коростенського МВК за вих. №2/11 від 14.03.2016 про те, що ОСОБА_1 з 15.03.2016 буде призвано на військову службу за контрактом (а.с. 24).
14.03.2016 ОСОБА_1 було подано доповідну на ім'я командира військової частини НОМЕР_1 про те, що вона здала справи та посаду діловода відділу матеріально - технічного забезпечення (а.с. 25).
В матеріалах справи знаходиться копія контракту про проходження громадянами України військової служби у Збройних силах України на посадах осіб рядового складу, укладеного з ОСОБА_1 . Як вбачається з п. 11 Контракту, він набирає чинності з 16.03.2016 (а.с. 31-32).
14.03.2016 р. було видано наказ №58 про увільнення від виконання службових обов'язків працівника Збройних Сил України ОСОБА_1 , діловода відділу матеріально технічного забезпечення та вважати, що призвана на військову службу за контрактом в добровільному порядку (а.с. 33).
15.03.2016 р. офіцером з постачання відділу матеріально - технічного забезпечення ОСОБА_2 на ім'я командира частини було подано рапорт про відсутність працівниці ОСОБА_1 на робочому місці (а.с. 26).
28.03.2016 за вх. №1030 військова частина-польова пошта НОМЕР_2 повідомило військову частину НОМЕР_1 , що із 16 березня 2016 року ОСОБА_1 зарахована в списки особового складу військової частини-польова пошта НОМЕР_2 (а.с. 30)
29.03.2016 Наказом №71 внесено зміни до наказу №58, зокрема "п. 5.1 ОСОБА_1 , діловода відділу матеріально - технічного забезпечення, відповідно до пункту 3 статті 36 КЗпПУ у зв'язку з призовом на військову службу" (а.с. 34).
Позивач вважає, що звільнення ОСОБА_1 з військової частини НОМЕР_1 відбулось в межах чинного законодавства України.
Правовідносини, що склалися між сторонами у цій справі врегульовано Конституцією України, Законами України «Про військовий обов'язок і військову службу», «Про оборону України», «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію», Указами Президента України «Про часткову мобілізацію» та Законами України «Про затвердження Указу Президента України «Про часткову мобілізацію».
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ч.3 ст119 Кодекс законів про працю України визначено гарантії для працівників на час виконання державних або громадських обов'язків, а саме за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, в яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Разом з тим, пунктом 12. ст. 1 Закону України, від 25.03.1992 №2232-XII "Про військовий обов'язок і військову службу" (далі Закон №2232-XII в редакції, чинній на день звільнення ОСОБА_1 ) жінки, які перебувають на військовому обліку, можуть бути призвані на військову службу чи залучені для виконання робіт із забезпечення оборони держави у воєнний час. У мирний час жінки можуть бути прийняті на військову службу та службу у військовому резерві тільки в добровільному порядку (за контрактом).
Частиною 1, 2, 4 статті 2 Закону №2232-XII передбачено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності; проходження військової служби здійснюється громадянами України у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідач у письмових запереченнях зазначає, що Державною службою України з питань праці на адресу в/ч НОМЕР_1 було повідомлено, що діючим законодавством передбачені гарантії для працівників, які прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної мобілізації (а.с. 45 на звороті).
Визначення особливого періоду надано в статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та Законі України «Про оборону України».
Так, відповідно до статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Стаття 1 Закону України «Про оборону України» передбачає, що особливий період - це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Крім цього, в статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» надано визначення мобілізації та демобілізації.
Мобілізація - це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу.
Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
Таким чином, відповідно до вищезазначених норм права, особливий період настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію та охоплює час мобілізації, а у випадку оголошення війни - воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Виконуючим обов'язки Президента України 17.03.2014 року було видано Указ «Про часткову мобілізацію» №303/2014, яким оголошено та проведено частково мобілізацію протягом 45 діб, цей указ набрав чинності після затвердження його Верховною Радою України Законом України «Про затвердження Указу «Про часткову мобілізацію» №1126-VII від 17.03.2014 року, який набрав чинності 18.03.2014 року.
Указом Виконуючого обов'язки Президента України №454/2014 від 06.05.2014 року «Про часткову мобілізацію» оголошено та проведено часткову мобілізацію протягом 45 діб із дня набрання чинності цим Указом, який набрав чинності після затвердження його Верховною Радою України Законом України «Про затвердження Указу «Про часткову мобілізацію» №1240-VII від 06.05.2014 року, який набрав чинності 07.05.2014 року.
Указом Президента України №607/2014 від 21.07.2014 року «Про часткову мобілізацію» оголошено та проведено часткову мобілізацію протягом 45 діб із дня набрання чинності цим Указом, який набрав чинності після затвердження його Верховною Радою України Законом України «Про затвердження Указу «Про часткову мобілізацію» №1595-VII від 22.07.2014 року, який набрав чинності 24.07.2014 року.
Указом Президента України №15/2015 від 14.01.2015 року «Про часткову мобілізацію» оголошено та проведено протягом 2015 року часткову мобілізацію у три черги протягом 210 діб із дня набрання чинності цим Указом, який набрав чинності після затвердження його Верховною Радою України Законом України «Про затвердження Указу «Про часткову мобілізацію» №113-VIII від 15.01.2015 року, який набрав чинності 20.01.2015 року.
Враховуючи вищезазначені Укази Президента України, особливий період, визначення якого наведено в статтях 1 Законів України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та «Про оборону України» в Україні діяв з 18.03.2014 року по 02.05.2014 року, з 07.05.2014 року по 21.06.2014 року, з 24.07.2014 року по 07.09.2014 року, з 20.01.2015 року по 22.08.2015 року.
Календарний строк контракту ОСОБА_1 розпочався 16.03.2016 (а. с. 31-32). В цей час продовжувалась кризова ситуація, що загрожує національній безпеці України, проте, закінчився строк, на який оголошено останню хвилю часткової мобілізації (до 22.08.2015), нове рішення про проведення мобілізації не приймалось, як і рішення про введення воєнного стану, отже, суд приходить висновку, що станом на 16.03.2016 закінчився особливий період, у зв'язку із чим у позивача були наявні підстави для звільнення ОСОБА_1 із займаної посади.
Отже, суд приходить висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Керуючись статтями 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
постановив:
Позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати постанову управління Держпраці у Житомирській області про накладення штрафу №ЖИ53/06-25-005/0473 від 05.08.2016.
Постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено Кодексом адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.
Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя І.Е.Черняхович