16 грудня 2016 р. Справа № 804/2005/16
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого суддіСтепаненко В.В.
при секретаріЗоідзе Т.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпро адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Державна судова адміністрація України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_3 звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Державна судова адміністрація України, у якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду щодо ненарахування та невиплати позивачу заробітної плати за період з 05 травня 2015 року по 08 вересня 2016 (включно) у розмірі, визначеному ст.147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», з урахуванням усіх надбавок, щомісячних премій та інших виплат, які нараховуються залежно від розміру посадового окладу;
- зобов'язати Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд здійснити позивачу перерахунок та нарахування заробітної плати за період з 05 травня 2015 року по 08 вересня 2015 року відповідно до ст.147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» з урахуванням усіх надбавок, щомісячних премій та інших виплат, які нараховуються залежно від розміру посадового окладу та матеріальної допомоги на оздоровлення та виплатити з бюджетних асигнувань Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду на оплату праці недоплачену суму заробітної плати за період з 05 травня 2015 року по 31 грудня 2015 року, з розрахунком посадового окладу за період з 05 травня 2015 року по 08 вересня 2015 року відповідно до ст.147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» з урахуванням усіх надбавок, щомісячних премій та інших виплат, які нараховуються залежно від розміру посадового окладу та матеріальної допомоги на оздоровлення в повному обсязі на особисту картку позивача.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивачці у період з 06 травня 2015 року по 08 вересня 2015 року включно заробітна плата нараховувалась виходячи з посадового окладу у розмірі меншому, ніж передбачено законодавством про оплату праці працівників апарату судів, а саме: статтею 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року №245З-VІ в редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 року №192- VIII.
Позивач у судове засідання не прибула, просила здійснювати розгляд справи за її відсутності.
Відповідач та третя особа у судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, подали до суду клопотання про розгляд справи за їх відсутності. Відповідач та третя особа надали до суду письмові заперечення, зазначивши, що нарахування та виплата позивачу заробітної плати здійснено правомірно, в межах повноважень та на підставі законодавства України, через що просили відмовити у задоволенні позовних вимог.
Враховуючи викладене, суд, керуючись частиною 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, ухвалив проводити розгляд справи без участі відповідача.
Згідно статті 41 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Розглянувши наявні документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
ОСОБА_3 є державним службовцем та працює в апараті Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду з 06 травня 2015 року та перебуває на посаді помічника судді.
Посада позивача на час спірних відносин відноситься до категорії посад державних службовців.
Відповідно до довідки по нарахованій заробітній платі за період з 06.05.2015 року по 31.12.2015 року, виданої Дніпропетровським апеляційним адміністративним судом 21.03.2016 року №87, посадовий оклад позивача за займаною посадою складав 1218,00 грн.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
З 28 березня 2015 року Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12.02.2015 № 192-VIII (надалі Закон України від 12.02.2015 № 192-VIII) затверджено нову редакцію Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 року №2453-VI, статтею 147 якого встановлено, що розмір заробітної плати працівників апаратів судів, ДСА, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Національної школи суддів України, їхнє побутове забезпечення і рівень соціального захисту визначаються законом і не можуть бути меншими, ніж у відповідних категорій державних службовців органів законодавчої та виконавчої влади. При цьому розмір посадового окладу працівника апарату суду, посада якого віднесена до шостої категорії посад державних службовців, установлюється в розмірі 30 відсотків посадового окладу судді місцевого суду. Посадові оклади працівників апарату суду, посади яких віднесені до кожної наступної категорії посад державних службовців, установлюються з коефіцієнтом 1,3 пропорційно посадовим окладам працівників апарату суду, посади яких віднесені до попередньої категорії посад державних службовців.
Підпунктом 2 пункту 13 Перехідних положень Закону України від 12.02.2015 року №192-VIII Кабінет Міністрів України зобов'язано у тримісячний строк з дня набрання чинності цим Законом привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом.
Викладене узгоджується із положеннями частин 7 та 8 статті 33 Закону України від 16 грудня 1993 року №3723-XII «Про державну службу» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), згідно з якими умови оплати праці державних службовців, розміри їх посадових окладів, надбавок, доплат і матеріальної допомоги визначаються Кабінетом Міністрів України. Джерелом формування фонду оплати праці державних службовців є Державний бюджет України та інші джерела, визначені для цієї мети положеннями про органи державної виконавчої влади, затвердженими указами Президента України та постановами Кабінету Міністрів України.
Аналогічні положення закріплено також частиною другою статті 8 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; надалі Закон України від 24.03.1995 року №108/95-ВР), яка передбачає, що умови та розміри оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України.
Оплата праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законодавчих та інших нормативних актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів у межах бюджетних асигнувань та інших позабюджетних доходів. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом (стаття 13 Закону України від 24.03.1995 року №108/95-ВР).
Згідно статті 142 Закону України від 07.07.2010 року №2453-VI (у редакції до 28 березня 2015 року) фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснює, зокрема, ДСА. Суди загальної юрисдикції фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України (стаття 143 Закону України від 07.07.2010 року №2453-VI). Аналогічні норми закріплені і у статтях 145, 146 Закону України від 07.07.2010 року №2453-VI у редакції з 28 березня 2015 року.
З 1 січня 2015 року пунктом 9 Прикінцевих положень Закону України від 28 грудня 2014 року №80-VІІІ «Про Державний бюджет України на 2015 рік» визначено, що норми і положення, зокрема, частини першої статті 144 Закону України від 07.07.2010 року №2453-VI застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного та місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, а з 13 березня 2015 року установлено, що норми і положення Закону України від 07.07.2010 року №2453-VI застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
На час спірних правовідносин схема посадових окладів працівників апарату суду була закріплена постановою Кабінету Міністрів України від 9 березня 2006 року №268 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів» (надалі Постанова Кабінету Міністрів України від 09.03.2006 року №268), зокрема, Додатком 47 до неї, який залишався незмінним до 9 вересня 2015 року.
Отже, Кабінет Міністрів України покладені на нього абзацом другим підпункту 1 пункту 13 розділу XIII Закону України від 14.10.2014 року №1697-VII та підпунктом 2 пункту 13 Перехідних положень Закону України від 12.02.2015 №192-VIII обов'язки щодо приведення його нормативно-правових актів у відповідність із цими законами у тримісячний строк не виконав.
Відповідно до частини 1 та 2 статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.
В силу частини першої статті 51 Бюджетного кодексу України керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.
За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Враховуючи викладене, оскільки з 26 жовтня 2014 року по 9 вересня 2015 року Кабінетом Міністрів України зміни до постанови від 09.03.2006 року №268 щодо умов оплати праці, зокрема, розмірів окладів працівників апарату суду, не внесено, а Законами України від 16 січня 2014 року №719-VІІ «Про Державний бюджет України на 2014 рік» та від 28 грудня 2014 року № 80-VIII «Про Державний бюджет України на 2015 рік» видатки на реалізацію положень абзацу другого частини першої статті 144 Закону України від 07.07.2010 року №2453-VI, частини першої статті 147 Закону України від 07.07.2010 року №2453-VI (у редакції з 28 березня 2015 року) не передбачено, управління Державної судової адміністрації України як головний розпорядник бюджетних коштів не мало правових підстав для перерахунку та виплати заробітної плати працівників апарату суду поза межами видатків державного бюджету на оплату праці таких працівників у розмірах інших, ніж встановлено Кабінетом Міністрів України.
Такий висновок щодо застосування зазначених норм матеріального права відповідає правовій позиції, висловленій Верховним Судом України у постановах від 12 липня 2016 року (справа №21-1726а16), від 13 липня 2016 року (справи №818/3372/15 та №820/4653/15), від 08 листопада 2016 року (справа №21-3106а16), який згідно зі статтею 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права та має враховуватись іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.
Частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З урахуванням встановлених обставин, норм матеріального права та висновків Верховного Суду України, суд вважає, що доводи, викладені в адміністративному позові, задоволенню не підлягають.
Керуючись статтями 11, 70-72, 86, 94, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_3 до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Державна судова адміністрація України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Постанова суду набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя В.В. Степаненко