Справа № 761/35534/16-ц
Провадження № 2/761/1845/2017
01 березня 2017 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді: Осаулова А.А.
при секретарі: Вольда М.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Надра» про захист прав споживачів та визнання кредитного договору недійсним, -
В жовтні 2016 року ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернулась до суду із позовною заявою до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Надра» (далі по тексту - відповідач), відповідно до якого просила визнати недійсним кредитний договір № ОД-20/01/2007/840-К/28 від 17.01.2007, укладений між сторонами.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між сторонами було укладено вище зазначений кредитний договір, однак відповідачем при його укладенні було порушено положення Закону України «Про захист прав споживачів», зокрема договір не містить порядку припинення та порядку його зміни, неналежним чином визначено ціну продукції, не вказано орієнтовну вартість кредиту, вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту, містить несправедливі умови щодо порядку дострокового повернення кредиту, позивач при укладанні кредитного договору не отримав можливості правильно сприйняти умови кредитування. Позивач, не маючи відповідних знань в галузі кредитування, не міг оцінити законність умов кредитного договору, вважає, що Банк ввів останнього в оману щодо вказаної обставини. Крім того, такі дії Банку кваліфікуються як нечесна підприємницька практика. На підставі всього вище викладеного, у зв'язку з тим, що умови Кредитного договору суперечать Закону України «Про захист прав споживачів», позивач просить визнати його недійсним.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі, позов просив задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти позову, просив відмовити в його задоволенні, оскільки позовні вимоги є необґрунтованими. Договір не суперечить чинному законодавству.
Суд, вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні у справі докази, приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню виходячи з наступного.
Згідно з ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Частиною 2 вказаної статті визначено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.
Згідно положень ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом.
Згідно положень ч. 1, 2, 5 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.
Відповідно до ч. 1, 2, 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.
Відповідно до п. 6 ч. 3 ст. 18 вказаного Закону, несправедливими є, зокрема, умови договору про надання продавцю (виконавцю, виробнику) права розірвати договір із споживачем на власний розсуд, якщо споживачеві таке право не надається;
Згідно ч. 5 ст. 18 Закону, якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.
У разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача договір може бути визнаним недійсним у цілому (п. 2 ч. 6 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).
Відповідно до п. 14 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів», нечесна підприємницька практика - будь-яка підприємницька діяльність або бездіяльність, що суперечить правилам, торговим та іншим чесним звичаям та впливає або може вплинути на економічну поведінку споживача щодо продукції.
Згідно положень ч. 1, 2 ст.19 Закону України «Про захист прав споживачів», нечесна підприємницька практика включає: вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції; будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною.
Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.
Відповідно до ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України, від 06.11.2009, № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.
Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України).
Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
Крім того, відповідно до п. 28 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, від 30.03.2012, № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», при вирішенні спорів щодо правомірності підвищення процентної ставки згідно зі статтею 1056-1 ЦК у зв'язку з прийняттям Закону України від 12 грудня 2008 року N 661-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку», яким передбачено, що встановлений кредитним договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшений банком в односторонньому порядку, а також, що умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною, суди мають виходити з того, що цей закон набрав чинності з 10 січня 2009 року.
Виходячи із закріпленого Конституцією України принципу незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів (частина перша статті 58), всі рішення банку в будь-якій формі (постанова, рішення, інформаційний лист) щодо підвищення процентної ставки в односторонньому порядку є неправомірними лише з 10 січня 2009 року (Рішення Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року N 1-рп/99 у справі про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів).
При вирішенні питання щодо правомірності підвищення банком чи іншою фінансовою установою процентної ставки суди також повинні розрізняти умови кредитного договору, які встановлюють односторонню зміну умов договору, від умов договору, що встановлюють погоджену сторонами процедуру зміни договору шляхом прийняття позичальником пропозиції кредитора про зміну умов договору відповідно до вимог статей 641 - 642 ЦК або в порядку, визначеному частиною шостою статті 1056-1 ЦК. Наприклад, не є односторонньою зміною умов договору та не суперечить статті 1056-1 ЦК зміна розміру фіксованої процентної ставки залежно від зміни обставин кредитного ризику (неукладення договору страхування, припинення договору застави/іпотеки тощо), якщо в кредитному договорі визначено обставини, за якими застосовується інша фіксована процентна ставка, та її розмір.
При підвищенні процентної ставки з'ясуванню підлягають визначена договором процедура підвищення процентної ставки (лише повідомлення позичальника чи підписання додаткової угоди тощо); дії позичальника щодо прийняття пропозиції кредитора тощо.
В судовому засіданні встановлено, що 17.01.2007 між позивачем та Відкритим акціонерним товариством комерційний банк «Надра» (правонаступником якого є відповідач) укладено Кредитний договір № ОД-20/01/2007/840-К/28 (далі по тексту - Договір) (а.с. 6-7).
Відповідно до умов вказаного Договору, позивач отримав кредит у розмірі 37 000 доларів США, на споживчі цілі, зі сплатою за користування та управлінням кредитом: відсоткова ставка в розмірі 14,49 % річних (п. 1.1., 1.2., 1.3. Договору).
Розмір відсоткової ставки може переглядатися сторонами, про що складається відповідна Додаткова угода між банком та позичальником.
В разі якщо сторони не можуть дійти згоди щодо розміру відсоткової стаки, банк має право достроково вимагати повернення кредиту та всіх необхідних платежів (п. 8.1., 8.2. Договору).
Підпунктом 1.3.2. Договору визначено, що плата за управління кредитом сплачується позичальником щомісячно протягом всього терміну користування кредитом із розрахунком 0, 10 % від розміру фактичного залишку заборгованості за кредитом без урахування розміру відсотків, які позивальник повинен сплатити банку. Плата сплачується в повному обсязі за кожний календарний місяць, протягом якого позичальник користується кредитом, незалежно від фактичної кількості днів, протягом яких позичальник користується кредитом.
Банк надає позичальнику кредит строком до 16.01.2017 (п. 1.4. Договору).
Згідно пп. 3.3.1. позичальник повертає кредит та сплачує банку передбачені відсотки та плату за управління кредитом шляхом здійснення перерахування на рахунок НОМЕР_1 мінімально необхідного платежу у валюті кредиту.
Щомісячна сума мінімально необхідного платежу складає 614 доларів США - до сьомого числа поточного місяця (пп.3.3.2., 3.3.3. Договору).
В якості забезпечення виконання позичальником зобов'язань своїх зобов'язань щодо погашення кредиту, сплати відсотків та інших платежів, передбачених цим Договором, можливих штрафних санкцій, позичальник (майновий поручитель) укладає з банком договір іпотеки нерухомого майна, а саме:двокімнатної квартири №58 загальною площею 56, 0 кв.м, жила площа 27, 3 кв.м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (п. 2.1. Договору).
Крім того, як вбачається з Розділу 4 Договору, Банку надано право достроково розірвати договір та вимагати повернення суми кредиту з усіма необхідним платежами та штрафними санкціями в разі порушення позичальником умов Договору, зокрема, в разі несплати чергового щомісячного платежу, не надання позичальником додаткового забезпечення виконання зобов'язань в разі істотного погіршення майнового стану позичальника.
Позичальник же наділений правом достроково погасити кредит та сплатити всі необхідні платежі (пп. 4.4.1. Договору).
Всі зміни, додатки та доповнення до цього Договору мають бути вчинені в письмовій формі та підписані сторонами з обов'язковим посиланням на цей Договір (п. 8.3. Договору).
Цей Договір набирає чинності з дати його укладення та діє до остаточного виконання позичальником своїх зобов'язань (п. 8.5. Договору).
Позивач, обґрунтовуючи зміст позовних вимог, вказує, що всупереч вимогам Постанови Правління НБУ від 10.05.2007р. № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» та ст. 18-19 Закону України «Про захист прав споживачів», відповідачем позивачу не було надано в письмовій формі інформації щодо умов кредитування та орієнтовну вартість кредиту, не вірно визначено суму кредиту, не зазначено порядку припинення та порядку його зміни, чим порушено вимоги чинного законодавства, через що позивач був позбавлений можливості оцінити властивості такої послуги та можливі негативні наслідки, що можуть настати внаслідок її отримання. Крім того оспорюваний договір містить незаконні умови, які прямо порушують законодавство про захист прав споживачів та створюють дуже несприятливі умови для позичальника, переконавши при цьому споживача, що Договір складено правильно, а тому дана обставина є доказом того, до відповідач ввів в оману позивача та свідомо спонукав останнього на укладення вказаного Договору.
Разом з тим, суд не приймає до уваги вказані доводи позивача з огляду на наступне.
Однією з засад судочинства, регламентованих п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до положень ч. 3 ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з вимогами ст.ст. 57-60 ЦПК України, засобами доказування в цивільній справі є пояснення сторін і третіх осіб, показання свідків, письмові докази, речові докази і висновки експертів. Суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування. Кожна сторона має довести ті обставини, на які посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до положень ст. 627 ЦК України сторони є вільні в укладенні договору та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Частиною 1 ст. 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором Банк або інша фінансова установа зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Положеннями ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про: 1) особу та місцезнаходження кредитодавця; 2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту (в процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов'язаних з одержанням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту; е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.
Відповідно до ч.ч.1,2 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Підтвердженням досягнення згоди з усіх істотних умов договору, зокрема з тією умовою договору, що Банк має право у визначених випадках вимагати дострокового виконання зобов'язань за Договором, змінювати за згодою сторін розмір відсоткової ставки, є підпис позивача на ньому.
Статтею 629 ЦК України передбачено обов'язковість договору до виконання сторонами. Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог закону.
Як вбачається з матеріалів справи, в кредитному договорі визначено суму кредиту, розмір відсотків та розмір плати за управління кредитом. Не вбачається з кредитного договору, що в ньому є приховані, додаткові платежі (що не є штрафними санкціями або мірою відповідальності за порушення виконання зобов'язання), а його положення є двозначними чи незрозумілими. Доказів протилежного позивачем суду не надано.
Крім того, право відповідача на зміну відсоткової ставки не може розцінюватись як таке, що використовується ним на власний розсуд, оскільки в Договорі передбачений спеціальний порядок перегляду відсоткової ставки та її зміни, зокрема, розмір відсоткової ставки може бути змінено лише за згодою сторін, яка має бути викладена в письмовій формі.
Суд не вважає право Банку вимагати дострокового виконання зобов'язань за кредитним договором навіть за дрібне порушення Договору дискримінаційним та несправедливим, оскільки зобов'язання має виконуватись належним чином, а таким правом Банк може скористатись тільки у визначених та погоджених сторонами випадках. Крім того, позивачем не доведено, в чому саме полягає дискримінаційність, несправедливість та незаконність вказаної умови Договору.
Крім того, не надано позивачем доказів і того, відповідач ввів останнього в оману щодо умов Договору, порядку його виконання, ціни вартості послуг, оскільки не довів, що відповідачем було включено в Договір умови, які прямо порушують чинне законодавство чи створюють дуже несприятливі умови для позичальника. Не надано доказів і того, що відповідач якимось чином переконував позивача на укладення спірного Договору чи що в діях відповідача є ознаки нечесної підприємницької практики чи недобросовісної конкуренції.
Також суд вважає за необхідне зазначити, що кредитний договір був укладений 17.01.2007 року, тобто до моменту прийняття Постанови Правління НБУ від 10.05.2007р. № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», а тому положення вказаної постанови в даному випадку судом до уваги не беруться.
При вирішенні спору про визнання кредитного договору недійсним, судом враховувалися вимоги, додержання яких є необхідними для чинності правочину, зокрема вимоги статей 203, 215, 1054 ЦК України, статей 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів». Судом також враховувалися вимоги статей 536, 638 ЦК України з приводу того, чи було досягнуто між сторонами кредитного договору згоди щодо усіх істотних умов договору.
Таким чином, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач як на підставу для задоволення позову, зокрема, щодо невідповідності кредитного договору нормам чинного законодавства України, порушення відповідачем вимог ч.2, ч.4 ст.11, ст. 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів», не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, а позовні вимоги щодо визнання недійсним Кредитного договору не ґрунтуються на жодній з підстав недійсності правочину, передбачених як ЦК України, так і Законом України «Про захист прав споживачів», суд прийшов до висновку, що у задоволенні позову про визнання кредитного договіру № ОД-20/01/2007/840-К/28 від 17.01.2007 недійсним, слід відмовити.
На підставі викладено та керуючись ст. ст. 11, 16, 203, 230, 526, 533, 629, 638, 1054 ЦК України, ст. 3, 8, 10, 11, 57, 60, 169, 179, 208, 209, 211-215, 218, 223, 294 ЦПК України, -
Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Надра» про захист прав споживачів та визнання кредитного договору №ОД-20/01/2007/840-К/28 від 17.01.2007 року недійсним.
Рішення суду може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва через Шевченківський районний суд м. Києва шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя: