ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
09 березня 2017 року письмове провадження № 826/25618/15
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Арсірія Р.О., суддів: Аблова Є.В., Огурцова О.П. розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Міністерства юстиції України,
Заступника Міністра - керівника апарату Міністерства юстиції України Іванченко Оксани Павлівни
про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді,
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся з позовом до Міністерства юстиції України (далі по тексту - відповідач-1) та Заступника Міністра - керівника апарату Міністерства юстиції України Іванченко Оксани Павлівни (далі по тексту - відповідач-2) з урахуванням зменшених позовних вимог про:
- визнання протиправним та скасування наказу №3465/к від 22.10.2015р. про звільнення позивача з посади старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Міністерства юстиції України з 22.10.2015р.;
- поновлення позивача на посаді старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Міністерства юстиції України;
- стягнення з відповідача - 1 на користь позивача суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу з часу звільнення по дату поновлення на посаді;
- допустити негайне виконання постанови суду в частині поновлення позивача на посаді та в частині стягнення з відповідача - 1 середньомісячної заробітної плати в межах одного місяця;
- встановити судовий контроль за виконанням відповідачами постанови суду.
Позовні вимоги обґрунтовані протиправністю прийняття оскаржуваного наказу.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав.
Представник відповідачів проти задоволення позовних вимог заперечив з підстав правомірності прийняття оскаржуваного наказу.
На підставі ч. 6 ст. 128 КАС України, суд прийшов до переконання про можливість розгляду справи в письмовому провадженні.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, зазначає наступне.
Наказом Міністерства юстиції України №997/к від 06.04.2015р. «Про призначення ОСОБА_1.» ОСОБА_1 призначено з 07 квітня 2015 року на посаду старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби, із збереженням 11 рангу державного службовця, як такого, що успішно пройшов стажування, в порядку переведення з Державної виконавчої служби України.
Наказом Міністерства юстиції України №3465/к від 22.10.2015р. ОСОБА_1 звільнено з посади старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби 22 жовтня 2015 року за угодою сторін, (п. 1 ст. 36 КЗпП України).
Підставою прийняття оскаржуваного наказу була заява ОСОБА_1
Не погоджуючись з оскаржуваним наказом про звільнення, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Вирішуючи даний адміністративний спір суд виходить з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини регулює Кодекс законів про працю України.
Статтею 21 Кодексу законів про працю України визначено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Відповідно до ст. 36 Кодексу законів про працю України підставами припинення трудового договору є, зокрема, угода сторін.
Відповідно до ст. 38 Кодексу законів про працю України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або інвалідом I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.
Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.
Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору (ст. 38 КЗпП України).
При цьому, суд зазначає, що відповідно до п. 8 постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.1992 р. № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» судам необхідно мати на увазі, що при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за п. 1 ст. 36 Кодексу законів про працю України (за згодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника.
Сама по собі згода власника або уповноваженого ним органу задовольнити прохання працівника про звільнення до закінчення строку попередження не означає, що трудовий договір припинено за п. 1 ст. 36 Кодексу законів про працю України, якщо не було домовленості сторін про цю підставу припинення трудового договору. В останньому випадку звільнення вважається проведеним з ініціативи працівника (ст. 38 Кодексу законів про працю України).
З дослідженої у судовому засіданні копії заяви позивача встановлено, що вона не містить дати її написання, строку з якого має бути припинений трудовий договір, так само як і дати її реєстрації у відповідному кадровому підрозділі відповідача - 1.
Також вказана заява містить в собі запис «Не заперечую», засвідчений підписом Директора Департаменту ДВС МЮ України Терлецькою О.О. 22.10.2015р.
Таким чином, з урахуванням встановлених обставин у даній адміністративній справі суд вважає, що зазначена вище заява не може вважатися такою, що відображає бажання позивача розірвати трудовий договір на підставі п. 1 ст. 36 Кодексу законів про працю України, та погоджується з доводами позивача щодо відсутності його волевиявлення з цього приводу, а відтак, спірні правовідносини слід розглядати в контексті дотримання відповідачами вимог ст. 40, 41 Кодексу законів про працю України, тобто розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженої ним особи.
При цьому, суд звертає увагу, що позивачем 26.10.2015 року було надіслано на адресу відповідача-1 заяву про відкликання заяви про його звільнення у зв'язку з тим, що заява про звільнення була написана позивачем під тиском з боку працівників відділу кадрів Міністерства юстиції України ОСОБА_2
Крім того, позивач електронним повідомленням №12 від 23.10.2015р. повідомив Департамент, що з 22.10.2015р. перебуває на лікарняному.
Вказані обставини не заперечувалися та не були спростовані належними та допустимими доказами представниками відповідачів під час розгляду даної адміністративної справи.
Суд зазначає, що відповідно до ч. 3 ст. 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого органу в період його тимчасової непрацездатності.
Відповідно до п. 17 постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.1992 р. № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» правила про недопустимість звільнення працівника в період тимчасової непрацездатності, а також у період перебування у відпустці (ч. 3 ст. 40 КЗпП) стосуються як передбачених статтями 40, 41 КЗпП, так й інших випадків, коли розірвання трудового договору відповідно до чинного законодавства провадиться з ініціативи власника або уповноваженого ним органу. При цьому маються на увазі щорічні, а також інші відпустки, що надаються працівникам як із збереженням, так і без збереження заробітку.
Розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не може бути визнано обґрунтованим, якщо в день звільнення працівнику видано лікарняний листок (довідку в установлених законом випадках) про його тимчасову непрацездатність.
Відповідно до п. 1.1 Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України від 13 листопада 2001 року № 455, тимчасова непрацездатність працівника засвідчується листком непрацездатності.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач в період з 22.10.2015 року по 13.11.2015 року перебував на лікарняному, що підтверджується листком непрацездатності Серії АГЩ № 267103.
Окрім цього, при вирішення даної справи суд враховує, що позивач був державним службовцем, загальні засади діяльності якого а також його статус регулюється Законом України «Про державну службу» від 16.12.1993 року № 3723-XII.
Розділом VI вказаного Закону передбачено підстави припинення державної служби.
Зокрема ст. 30 Закону України «Про державну службу» передбачено, що крім загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю України, державна служба припиняється у разі:
1) порушення умов реалізації права на державну службу (стаття 4 цього Закону);
2) недотримання пов'язаних із проходженням державної служби вимог, передбачених статтями 16 і 16 1 цього Закону;
3) досягнення державним службовцем граничного віку проходження державної служби (стаття 23 цього Закону);
4) відставки державних службовців, які займають посади першої або другої категорії (стаття 31 цього Закону);
5) виявлення або виникнення обставин, що перешкоджають перебуванню державного службовця на державній службі (стаття 12 цього Закону);
6) відмови державного службовця від прийняття або порушення Присяги, передбаченої статтею 17 цього Закону.
У той же час, існування будь-яких із зазначених вище підстав, судом під час розгляду справи відповідачами не доведено, а судом не встановлено.
Таким чином, наказ Міністерства юстиції України про звільнення ОСОБА_1 №3465/к від 22.10.2015р. є таким, що не ґрунтується на вимогах чинного законодавства, у зв'язку із чим підлягає скасуванню.
Окрім цього, суд зазначає, що відповідно до п. 2.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 р. № 58 до трудової книжки вносяться:
- відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження;
- відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення;
- відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіхи в роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України;
- відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.
Згідно п. 2.10. вказаної Інструкції у розділі «Відомості про роботу», «Відомості про нагородження», «Відомості про заохочення» трудової книжки (вкладиша) закреслення раніше внесених неточних або неправильних записів не допускається.
У разі необхідності, наприклад, зміни запису відомостей про роботу після зазначення відповідного порядкового номеру, дати внесення запису в графі 3 пишеться: "Запис за N таким-то недійсний. Прийнятий за такою-то професією (посадою)" і у графі 4 повторюються дата і номер наказу (розпорядження) власника або уповноваженого ним органу, запис з якого неправильно внесений до трудової книжки.
У такому ж порядку визнається недійсним запис про звільнення і переведення на іншу постійну роботу у разі незаконного звільнення або переведення, установленого органом, який розглядає трудові спори, і поновлення на попередній роботі або зміни формулювання причини звільнення. Наприклад, пишеться: "Запис за N таким-то є недійсним, поновлений на попередній роботі". При зміні формулювання причини звільнення пишеться: "Запис за N таким-то є недійсним, звільнений ..." і зазначається нове формулювання.
Відповідно до ч. 1 ст. 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
З огляду на те, що судом встановлено протиправність звільнення позивача з посади, вимоги щодо поновлення його на посаді старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Міністерства юстиції України підлягають задоволенню.
Згідно з ч. 2 ст. 235 Кодексу законів про працю України встановлено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Відповідно до позиції зазначеній у постанові Верховного Суду України від 14 січня 2014 року справа №21-395а13 суд, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у Порядку.
Щодо розміру середньоденного заробітку, що підлягає стягненню на користь позивача, суд керується приписами постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 "Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати", відповідно до якої середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Так, згідно довідки Міністерства юстиції України від 25.01.2016р. №16-42/21 за останні 2 календарні місяці роботи (серпень - вересень 2015), заробітна плата позивача становить 9219,12грн. У той же час середньоденний розмір заробітної плати позивача складав 219,50грн.
Кількість робочих днів у період вимушеного прогулу позивача складає 341. Відповідно середній заробіток ОСОБА_1 за час вимушеного прогулу з 23 жовтня 2015 року по 09 березня 2017 року складає 76 166,50грн.
Відповідно до п. 2 та п. 3 ч. 1 ст. 256 КАС України негайно виконуються постанови суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби у межах суми стягнення за один місяць та поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
Відтак, постанова суду в частині поновлення позивача на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі стягнення за один місяць підлягає негайному виконанню.
Згідно з ч. 1 ст. 11, ч. 1 ст. 69, ч.ч. 1, 2, 6 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.
Відповідачі у справі не надали суду жодних доказів, які б спростували доводи викладені позивачем у позовній заяві.
Таким чином, із системного аналізу вище викладених норм та з'ясованих обставин суд дійшов висновку, що позовні є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Керуючись статтями 7, 8, 9, 10, 11, 71, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.
2. Визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України від 22 жовтня 2015 року №3465/к про звільнення ОСОБА_1 з посади старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби 22 жовтня 2015 року за угодою сторін (п. 1 ст. 36 КЗпП України).
3. Поновити ОСОБА_1 на посаді старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби з 22 жовтня 2015 року.
4. Стягнути з Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 76 166,50грн. (сімдесят шість тисяч сто шістдесят шість гривень, 50 копійок).
5. Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби з 22 жовтня 2015 року.
6. Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення з Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за один місяць в сумі 4829,00грн. (чотири тисячі вісімсот двадцять дев'ять гривень).
7. Зобов'язати Міністерство юстиції України протягом місяця з дня набрання постановою у даній справі законної сили подати до суду звіт про виконання постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 березня 2017 року у справі №826/25618/15.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.
Головуючий Суддя Р.О. Арсірій
Судді О.П. Огурцов
Є.В. Аблов