06 березня 2017 року м. Чернігів Справа № 825/292/17
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Лобана Д.В.,
за участю секретаря Новик Н.С.,
представника позивача ОСОБА_1,
представника відповідача Смуригіної К.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Чернігівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення та податкової вимоги,
ОСОБА_3 (далі - ОСОБА_3, позивач) звернулась до суду з адміністративним позовом про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у м. Чернігові ГУ ДФС у Чернігівській області від 25.06.2016 № 3546 та податкової вимоги Чернігівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області (далі - ЧО ДПІ ГУ ДФС у Чернігівській області, відповідач) від 07.11.2016 № 4613-17.
В обґрунтування своїх позовних вимог зазначила, що вона є власником житлового будинку № 17 по провулку Дьошина у м. Чернігові, який належить їй на праві приватної власності на підставі договору дарування 1/2 частини житлового будинку від 11.11.2013 та договору дарування 1/2 частини житлового будинку від 14.11.2013, посвідчених приватним нотаріусом Лимаренко Н.В. Чернігівського міського нотаріального округу та зареєстрованих у реєстрі за № 1177 та за № 1206, а також, квартири АДРЕСА_1, яка належить їй на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 12.04.2011, посвідченого приватним нотаріусом Борисовою Т.А. Чернігівського міського нотаріального округу та зареєстрованого в реєстрі за № 1120. Так, у відповідності до підпункту 266.2.1. пункту 266.2. статті 266 Податкового кодексу України, об'єкти житлової та нежитлової нерухомості - є об'єктами оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Однак, податковим органом не було враховано, що податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, належить до місцевих податків, особливості введення яких передбачені статтею 12 Податкового кодексу України.
Також позивач зазначає, що згідно відкритих відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань - таких контролюючих органів, юридичних осіб, як ДПІ у м. Чернігові ГУ ДФС у Чернігівській області, яка виносила оскаржуване рішення, та Чернігівська ОДПІ ГУ ДФС (м. Чернігів), яка виносив оскаржувану податкову вимогу, не існує.
В результаті процесів реорганізації та змін назви контролюючого органу Державної податкової інспекції у м. Чернігові, відповідно до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, зареєстрованою значиться юридична особа - Чернігівська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області, код юридичної особи (код ЄДРПОУ) - 39558413. Таким чином, оскільки оскаржувані податкове - повідомлення рішення від 25.06.2016 № 3546 та податкова вимога від 07.11.2016 № 4613-17, були складені контролюючими органами, юридичними особами, яких станом на день їх складання, не існувало - лише вище зазначені обставини, є вже окремою підставою для визнання рішень відповідача протиправними та такими, які підлягають скасуванню.
Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю з підстав, викладених у позовній заяві.
Представник відповідача у судовому засіданні позов не визнав повністю, просив у його задоволенні відмовити, оскільки з 01.01.2015 набрав чинності Закон України від 28.12.2014 № 71-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи", яким, шляхом викладення в новій редакції статті 266 Податкового кодексу України, було введено новий податок з громадян України: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Оскільки, ОСОБА_3 є власником житлових приміщень, вона зобов'язана сплачувати відповідний податок. Також, зазначив, що незважаючи на те, що податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, відноситься до місцевого податку, однак його встановлено не місцевим органом самоврядування, а Верховною Радою України, яка має на це відповідні повноваження. У свою чергу, питання застосування пункту 12.3. та пункту 12.5. статті 12 Податкового кодексу України щодо прийняття рішення про встановлення місцевого податку, його офіційного оприлюднення відповідним органом місцевого самоврядування, набрання чинності такого рішення, який є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками, не має правового впливу на даний податок, з огляду на різне правове навантаження та регулювання суспільних інтересів в сфері податкового законодавства, в тому числі за органом, який встановлює податок, часу введення в дію такого податку та його застосування. У зв'язку із наведеним вважає, що при винесенні оскаржуваного повідомлення-рішення податковий орган діяв у межах своїх повноважень та у спосіб, передбачений чинним законодавством України.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає задоволенню повністю з наступних підстав.
Так, судом встановлено, що ОСОБА_3 є власником житлових приміщень, а саме: будинку № 17 по провулку Дьошина у м. Чернігові, якій належить їй на праві приватної власності на підставі договору дарування 1/2 частини житлового будинку від 11.11.2013 та договору дарування 1/2 частини житлового будинку від 14.11.2013, посвідчених приватним нотаріусом Лимаренко Н.В. Чернігівського міського нотаріального округу та зареєстрованих в реєстрі за № 1177 та за № 1206, а також, квартири АДРЕСА_1, яка належить їй на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 12.04.2011, посвідченого приватним нотаріусом Борисовою Т.А. Чернігівського міського нотаріального округу та зареєстрованого в реєстрі за № 1120, що не заперечується сторонами та у відповідності до ст. 72 КАС України можуть не доказуватися.
25.06.2016 Державною податковою інспекцією у м. Чернігові Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області, на підставі підпункту 54.3.3. пункту 54.3. статті 54, підпункту 265.7.2. пункту 265.7. статті 265 Податкового кодексу України, прийнято податкове повідомлення-рішення форми "Ф" № 3546, яким ОСОБА_3 визначено суму податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, у розмірі 1492,05 грн (а.с. 12).
07.11.2016 у відповідності до Порядку направлення органами доходів і зборів податкових вимог платникам податків, на виконання вимог пунктів 59.1, 59.3, 59.5 ст. 59 Податкового кодексу України Чернігівською ОДПІ ГУ ДФС у Чернігівській області сформована та направлено позивачу податкова вимога № 4613-17 про те, що станом на 06.11.2016 за ОСОБА_3 рахується податковий борг по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичною особою, яка є власником житлової нерухомості, за узгодженим грошовим зобов'язанням та становить 1492,05 грн (а.с. 13).
Вважаючи вищевказані податкове повідомлення-рішення та податкову вимогу протиправним та такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся до суду з позовом за захистом охоронюваних законом прав та інтересів.
Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, суд зважає на наступне.
З 01.01.2015 набрав чинності Закон України від 28.12.2014 № 71-VIІI "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи", яким шляхом викладення в новій редакції статті 266 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI (далі - ПК України), було введено новий вид податку - податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Так, у відповідності до підпункту 266.1.1. пункту 266.1. статті 266 ПК України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Підпунктом 266.2.1. пункту 266.2. статті 266 ПК України встановлено, що об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
Базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності (підпункти 266.3.1., 266.3.2. пункту 266.3. статті 266 ПК України).
Аналізуючи вищенаведене, суд зазначає, що житлові приміщення - будинок та квартира, які належить позивачу на праві приватної власності, є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, а ОСОБА_3 (як власник приміщень) зобов'язана сплачувати вказаний податок відповідно до вимог статті 266 ПК України.
Так, підпунктом 266.5.1. пункту 266.5. статті 266 ПК України передбачено, що ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує три відсотки розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.
Разом з тим, суд звертає увагу на те, що у відповідності до статті 4 ПК України податкове законодавство України ґрунтується на таких принципах, зокрема, рівність усіх платників перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації - забезпечення однакового підходу до всіх платників податків незалежно від соціальної, расової, національної, релігійної приналежності, форми власності юридичної особи, громадянства фізичної особи, місця походження капіталу; презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу; стабільність - зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.
Пунктом 4.3. статті 4 ПК України передбачено, що податкові періоди та строки сплати податків та зборів установлюються, виходячи з необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджетів, з урахуванням зручності виконання платником податкового обов'язку та зменшення витрат на адміністрування податків та зборів.
При цьому, згідно із пунктом 4.4. статті 4 ПК України установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.
У свою чергу, відповідні повноваження, їх розмежування між Верховною Радою та місцевими радами, зокрема, щодо установлення місцевих податків, визначені статтею 12 ПК України.
Згідно зі статтею 8 ПК України, в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори. До загальнодержавних належать податки та збори, що встановлені цим Кодексом і є обов'язковими до сплати на усій території України, крім випадків, передбачених цим Кодексом. До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.
Відповідно до пунктів 10.1. та 10.3. статті 10 ПК України до місцевих податків належить податок на майно. Місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.
Тобто, податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, належить до місцевих податків, особливості введення яких передбачені статтею 12 ПК України.
Згідно із пунктом 12.3. статті 12 ПК України сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.
Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом (підпункт 12.3.1. пункту 12.3. статті 12 ПК України).
Відповідно до підпункту 12.3.2. пункту 12.3. статті 12 ПК України, при прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом ХІІ цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору.
Копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів надсилається у десятиденний строк з дня оприлюднення до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів (підпункт 12.3.3. пункту 12.3. статті 12 ПК України).
При цьому, суд звертає увагу на те, що згідно із пунктом 12.5. статті 12 ПК України офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, яке набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4. цієї статті.
У свою чергу, у відповідності до підпункту 12.3.4. пункту 12.3. статті 12 ПК України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.
У разі якщо сільська, селищна, міська рада або рада об'єднаних територіальних громад, що створена згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів, що є обов'язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю (підпункту 12.3.5. пункту 12.3. статті 12 ПК України).
З наведеного вище вбачається, що безпосереднє встановлення місцевих податків, а отже і податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, віднесено ПК України до компетенції відповідних сільських, селищних, міських рад у межах їх повноважень.
Встановлення місцевих податків виключно відповідними рішеннями місцевих рад закріплено також і пунктом 24 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та статтею 143 Конституції України.
Отже, Верховна Рада України може встановлювати тільки перелік дозволених до встановлення місцевими радами місцевих податків і дозволених граничних параметрів таких податків. А, власне, встановлення місцевих податків, із дотриманням встановлених Верховною Радою критеріїв - це компетенція відповідних місцевих рад.
Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити, що зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року; при цьому опублікування рішення органу місцевого самоврядування про встановлення податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки, як місцевого податку, пізніше 15 липня року, є підставою для застосування відповідних норм оподаткування не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.
У свою чергу, судом встановлено, що Закон України від 28.12.2014 № 71-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" ухвалений 28.12.2014, тобто після 15.07.2014, а податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, установлений в місті Чернігові рішенням Чернігівської міської ради від 30.01.2015 (сорок сьома сесія шостого скликання) "Про місцеві податки (набрало чинності з 1 лютого 2015 року) (а.с. 14).
При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що Державною податковою інспекцією у м. Чернігові Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області протиправно у оскаржуваному рішенні визначено позивачу суму податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки, у розмірі 1492,05 грн, оскільки Чернігівською міською радою рішення про встановлення податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки у м. Чернігові не було оприлюднено до 15.07.2014, а тому мінімальна ставка податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки у 2015 році становить 0 відстоків.
Отже, позивач у оскаржуваному податковому повідомленні-рішенні повинен був визначити відповідачу суму податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки, у розмірі 0,00 грн, а не 1492,05 грн.
Аналогічна правова позиція була висловлена і у листі Центрального офісу з обслуговування великих платників Міжрегіонального Головного управління Державної фіскальної служби від 23.12.2015 № 27547/10/25-10-06-11 "Щодо оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки".
За таких обставин та з урахуванням того, що визначення ОСОБА_3 суми податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки, у розмірі 1492,05 грн не відповідає положенням ПК України та практиці Європейського суду з прав людини, суд дійшов висновку про наявність правих підстав для визнання податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області від 25.06.2016 № 3546 протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
Що стосується позовної вимоги про визнання протиправною та скасування податкової вимоги від 07.11.2016 № 4613-17, суд зазначає, що вона також підлягає задоволенню, оскільки є похідною від першої вимоги, яку судом було задоволено.
Дослідивши доводи позивача про те, що оскаржувані рішення були винесені не уповноваженими органами, суд зазначає наступне.
Відповідно до постанови КМ України від 04.11.2015 № 892 було реорганізовано деякі територіальні органи Державної фіскальної служби шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної фіскальної служби, згідно якого реорганізовано ДПІ у м. Чернігові Головного управління ДФС у Чернігівській області та приєднано її до Чернігівської ОДПІ Головного управління ДФС у Чернігівській області. Відповідно до положення, затвердженого наказом ДФС України від 18.04.2016 № 328 Чернігівська ОДПІ Головного управління ДФС у Чернігівській області є правонаступником усіх прав та обов'язків, в т.ч. і ДПІ у м. Чернігові. Докази правонаступництва надані відповідачем до суду (а.с. 48, 49, 50-51).
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_3 є такими, що підлягають задоволенню повністю.
Також, суд звертає увагу на правову позицію, висловлену Європейським судом з прав людини у рішеннях від 14.01.2011 у справі "Щокін проти України" та від 07.07.2011 у справі "Серков проти України", а саме: "коли національне законодавство припускає неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов'язків платників податків, національні органи зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для платника податків".
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Такий підхід узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та Вуліч проти Швеції" суд визначив, що "... адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі і поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.".
При вирішенні даної справи судом були враховані положення частини 3 статті 2, частини 1 статті 11 та частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України.
Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову у повному обсязі.
Частиною 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
Відповідно до частини пункту 1 частини 3 статті 87 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи належать, зокрема, витрати на правову допомогу.
Судом встановлено, що між позивачем та адвокатом ОСОБА_1 було укладено договір про надання правової допомоги від 10.02.2017 щодо надання правової допомоги, консультації, складання з оформленням адміністративного позову до Чернігівської ОДПІ щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 25.06.2016 № 3546 та податкової вимоги від 07.11.2016 № 4613-17, представлення інтересів ОСОБА_3 в судах всіх інстанцій, з правами, передбаченими стороні в процесі.
Згідно розрахунку компенсації витрат, пов'язаних з наданням правової допомоги, від 06.03.2017 адвокатом ОСОБА_1 при вивченні наявних документів, необхідних по справі з наданням юридичної консультації, складання позовної заяви з виготовленням копій документів до неї витрачено 4 години та на участь в суді першої інстанції витрачено до 1 години, загальна вартість робіт адвоката складає 3000 грн (а.с. 39). Вказані послуги були сплачені позивачем адвокату, про що свідчить квитанція до прибуткового касового ордера від 13.02.2017 (а.с. 37).
Разом з цим суд зазначає, що Законом України від 20.12.2011 № 4191-VI "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах" (далі - Закон № 4191-VI) було встановлено граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу під час розгляду судами цивільних та адміністративних справ.
Так, відповідно до статті 1 Закону № 4191-VI розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.
Відповідно до статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" з 01 січня 2017 року установлено прожитковий мінімуму для працездатних осіб у розмірі 1600,00 грн (40 % прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1600) = 640 грн).
Таким чином, як вбачається з розрахунку від 06.03.2017 та журналів судових засідань адвокат ОСОБА_1 надавав правову допомогу ОСОБА_3 при підтоговці справи до судового розгляду та в судових засіданнях по справі протягом близько 04 год. 41 хв. (640 грн*4 год. 41 хв. = 3000 грн), які підлягають стягненню з Державного бюджету України на користь позивача.
Керуючись статтями 122, 158 - 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_3 задовольнити повністю.
Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у м. Чернігові ГУ ДФС у Чернігівській області від 25.06.2016 № 3546 та податкову вимогу Чернігівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області від 07.11.2016 № 4613-17.
Присудити понесені судові витрати ОСОБА_3 (АДРЕСА_2, ІН НОМЕР_1) в сумі 3640 (три тисячі шістсот сорок) грн згідно квитанції банку від 10.01.2017 № 51 та розрахунку компенсації витрат, пов'язаних з наданням правової допомоги, від 06.03.2017 за рахунок бюджетних асигнувань Чернігівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області (вул. Кирпоноса, 28, м. Чернігів, 14000, код ЄДРПОУ 39558413).
Відповідно до статей 186, 254 КАС України апеляційна скарга подається через Чернігівський окружний адміністративний суд, а її копія надсилається апелянтом до суду апеляційної інстанції, протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано, або її подано з пропуском строку, у поновленні якого було відмовлено, а у разі вчасного подання апеляційної скарги, з набранням законної сили рішенням апеляційної інстанції, якщо оскаржувану постанову не скасовано.
Суддя Д.В. Лобан