Справа № 815/6198/16
13 березня 2017 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд в складі колегії суддів:
Головуючого судді - Гусева О.Г.,
суддів: Бойко О.Я., Левчук О.А.
розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення від 14.07.2016 року №357-16, зобов'язання вчинити певні дії, -
До суду звернувся ОСОБА_2 до Державної міграційної служби України за результатом якого позивач просить: визнати протиправним та скасувати рішення ДМС України від 14.07.2016 року №357-16; зобов'язати ДМС України повернути ОСОБА_1 посвідчення біженця.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що його було повідомлено про втрату статусу біженця на підставі рішення ДМС України 14.07.2016 року № 357-16.
Причиною такого рішення зазначено те, що позивач добровільно знову повернувся до країни, яку він залишив чи за межами якої перебував внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань.
Позивач зазначив що, його візит до країни походження Афганістану необхідно оцінювати з урахуванням індивідуальних обставин. Оскільки, візит позивача був короткочасний та здійснений у зв'язку із серйозним захворюванням його батька. Під час візиту позивач використовував проїзний документ біженця, а не національний паспорт, тобто не користувався захистом країни свої громадянської належності.
Позивач вважає, що рішення прийнято з рядом суттєвих порушень, а отже є незаконним та таким, що належить до скасування.
Представник позивача через канцелярію суду надав клопотання про розгляд справи в письмовому провадженні, без його участі.
Представник відповідача у судовому засіданні у задоволенні позову просив відмовити у повному обсязі з підстав викладених у письмових запереченнях на адміністративний позов, не заперечував проти розгляду справи в порядку письмового провадження (т1. а.с.16-20).
Частиною 6 ст. 128 КАС України передбачено, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Вивчивши та проаналізувавши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд приходить до наступних висновків.
Як встановлено судом громадянин Афганістану ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 набув статус біженця в Україні відповідно до рішення Державної Міграційної служби України.
25.03.2016 року позивач звернувся з заявою до ГУ ДМС України в Одеській області, зі змісту якої випливає, що у період з 01.08.2013 року по 20.08.2013 року батько позивача перебував у лікарні „Бібі Фатіма Альзахра" у м. Кабул, а позивач особисто відвідав його в Афганістані.
Факт перебування позивача в Афганістані підтверджується його заявою та доданою копією виписки з лікарні та її переклад (т.1 а.с. 48-51).
14.07.2016 року ДМС України прийняла рішення № 357-16 про втрату позивачем статусу біженця у зв'язку з тим, що він добровільно повернувся до країни, яку він залишив внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань (т.1 а.с.38-40).
04.08.2016 року ГУ ДМС України в Одеській області прийняло повідомлення № 366 про втрату статусу біженця ОСОБА_2 (т.1 а.с.35).
Суд встановив, що за результатами проведеної перевірки ДМС було встановлено, що біженець надавав різну інформацію стосовно власного виїзду за межі України у період з 09.08.2013 року по 20.09.2013 року, що вказує на елементи приховання важливої інформації, а саме факту виїзду до Афганістану, перебуваючи у статусі визнаного біженця в Україні. Вказане пдтверджується заявою позивача та доданою копією виписки з лікарні та її переклад (т.1 а.с. 48-51).
Відповідно до Керівництва УВКБ ООН із процедур та критеріїв визначення статусу біженців згідно з Конвенції 1951 року і протоколу 1967 року, що стосується статусу біженця (п.134): "Временный визит беженца в свою прежнюю страну без национального паспорта, а например, с проездным документом, выданным страной проживания, не означает "поселения" и не влечет за собой утрату статуса беженца по этому положению".
Суд встановив, що відповідач здійснював тимчасовий візит в країну громадського походження по проїзному документу, без національного паспорту.
Керівництво УВКБ ООН із процедур та критеріїв визначення статусу біженців згідно з Конвенції 1951 року і протоколу 1967 року, що стосується статусу біженця (п.125) визначає наступне:
"… случаи такого рода следует рассматривать с у четом личных качеств беженца. Посещение пожилых или больных родителей будет иметь другие последствия для отношений беженца со страной своего прежнего обычного местожительства, чем регулярные визиты в эту страну, совершаемые для проведения отпусков или в целях установления деловых отношений".
Відповідно до п.п. "б" п.7.4 "Про затвердження Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (надалі Правила) визначено: 7.4. У разі отримання органом міграційної служби документів, що містять хоча б одну з підстав, що передбачені пунктом 7.2 або 7.3 цього розділу, уповноважена особа органу міграційної служби: у письмовій формі інформує особу , якій надано статус біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, про наявність підстав для втрати чи позбавлення її статусу біженця або додаткового захисту (крім випадків, коли відповідна особа подала заяву про наявність підстав для втрати нею статусу біженця або додаткового захисту).
Одночасно особі повідомляється, що під час розгляду відповідних матеріалів біженець або особа, якій надано додатковий захист, має право брати участь у розгляді шляхом надання відповідних пояснень (усних чи письмових) та надання матеріалів, які можуть мати суттєве значення при прийнятті відповідного рішення за результатами розгляду подання.
Суд встановив, що в порушення норм позивач не був проінформований письмово про наявність підстав про скасування рішення про визнання біженцем.
Відповідач не надав суду доказів, що позивач був належним чином повідомлений про розгляд втрати статусу біженця.
Суд зауважує, що позивач не міг знати про початок процедури втрати статусу біженця та був позбавлений можливості приймати участь у розгляді матеріалів справи, а отже захистити свої права.
Згідно з абз.2,3 п.п. В п. 7.4 Правил "У поданні також викладається обґрунтована пропозиція територіального органу ДМС щодо прийняття відповідного рішення". Подання уповноваженої посадової особи територіального органу ДМС (особа, яка здійснювала розгляд отриманих матеріалів) затверджується керівником структурного підрозділу територіального органу ДМС до повноважень якого належить реалізація законодавства у сфері біженців, осіб які потребують додаткового або тимчасового захисту.
У цьому поданні обов'язково робиться посилання на використану інформацію про країну походження заявника, включаючи сторінки, назви інформаційних звітів, роки та назви установ чи організацій, що його підготували, посилання на електронну адресу, якщо звіти було опубліковано в Інтернеті, та її співвідношення зі змістом заяви та відомостями, отриманими під час співбесіди із заявником або його законним представником. Подання повинно включати посилання на точку, актуальну інформацію з декількох джерел.
Інформація по країні походження підтверджує, що на даний час Афганістан знаходиться під контролем озброєних угрупувань.
Відповідно до ст. 11 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" Втрата і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту
1. Статус біженця та додатковий захист втрачаються у разі, якщо особа:
1) добровільно знову скористалася захистом країни громадянської належності (підданства);
2) набула громадянства України або добровільно набула громадянства, яке мала раніше, або набула громадянства іншої держави і користується її захистом;
3) добровільно повернулася до країни, яку вона залишила чи за межами якої перебувала внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань;
4) будучи особою без громадянства, може повернутися в країну свого попереднього постійного проживання, оскільки обставин, за яких її було визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, більше не існує;
5) отримала притулок чи дозвіл на постійне проживання в іншій країні;
6) не може відмовлятися від користування захистом країни своєї громадянської належності, оскільки обставин, на підставі яких особу було визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, більше не існує.
Отже відповідач не довів наявність жодної із зазначених підстав для позбавлення позивача статусу біженця.
Крім того, на підставі встановлених обставин суд дійшов висновку про недотримання відповідачем порядку прийняття рішення.
Таким чином, суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення № 357-16 від 14.07.2016 року є незаконним та необґрунтованим, а тому пділягає скасуванню.
Відповідно до ч. 1 ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Згідно ст.86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
З урахуванням вищезазначеного, суд дійшов висновку, що адміністративний позов ОСОБА_2 підлягає задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", ст.ст. 69-71, 86, 128, 159-163 КАС України, суд -
Задовольнити адміністративний позов ОСОБА_2 до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення від 14.07.2016 року №357-16, зобов'язання вчинити певні дії.
Визнати протиправним та скасувати рішення ДМС України від 14.07.2016 року №357-16.
Зобов'язати ДМС України повернути ОСОБА_2 посвідчення біженця.
Постанова суду може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги до Одеського окружного адміністративного суду протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Головуючий суддя: О.Г. Гусев
Суддя: О.А. Левчук
Суддя: О.Я.Бойко