ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"27" лютого 2017 р. Справа № 809/269/17
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:
судді Микитин Н.М.,
при секретарі судового засідання Хомі О.В.,
за участю:представника позивача Федьків В.Б.
представника відповідача Федик Н.Я.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом Державного підприємства "Івано-Франківський котельно-зварювальний завод" до Управління Держпраці в Івано-Франківській області про скасування постанови №09-01-021/32 від 12.01.2017 року,-
Державне підприємство "Івано-Франківський котельно-зварювальний завод" (далі-позивач) звернулося до суду з адміністративним позовом до Управління Держпраці в Івано-Франківській області (далі-відповідач) про скасування постанови №09-01-021/32 від 12.01.2017 року.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач необґрунтовано та безпідставно зробив висновок про порушення позивачем вимог трудового законодавства, що полягав в допущенні до роботи працівників без укладення трудового договору, а тому, протиправно на підставі акта перевірки за № 09-01-0100/702 від 26.12.2016 року, наклав штраф у розмірі 288000,00 грн. згідно постанови від 12.01.2017 року за № 09-01-021/32.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі з підстав зазначених в позовній заяві. Суду пояснив, що позивачем не було допущено порушення вимог ст. 24 Кодексу законів про працю України, оскільки державний інспектор помилково дійшов висновку про те, що цивільно-правові угоди, укладені між позивачем та фізичними особами мають ознаки трудового договору. Вказує, що були укладені саме цивільно-правові правочини, а не трудові договори, оскільки особи зазначені в акті перевірки, щодо яких не оформлені трудові договори виконують не постійний характер роботи, а в залежності від потреб підприємства. На осіб, які виконували зобов'язання за вказаними цивільно-правовими угодами, не поширювалися правила внутрішнього трудового розпорядку, винагорода нараховувалась на підставі актів виконаних робіт. Відтак позивач зазначає, що доводи відповідача про те, що ДП "Івано-Франківський котельно-зварювальний завод" здійснено фактичний допуск працівників до роботи без оформлення трудового договору є безпідставними. Просив позов задовольнити.
Представник відповідача проти заявленого позову заперечила у зв'язку з тим, що висновки, зафіксовані в акті перевірки № 09-01-0100/702 від 26.12.2016 року про порушення підприємством позивача вимог трудового законодавства, що слугували підставою для прийняття оскаржуваних постанов про накладення штрафу, як стверджує представник відповідача, є цілком обґрунтованими та відповідають дійсним обставинам справи. Відносини щодо укладання та виконання вищевказаних договорів цивільно-правового характеру, на думку представника відповідача, мають регулюватися правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили, тобто нормами трудового законодавства. За судженням представника відповідача, призначення та проведення перевірки ДП Івано-Франківський котельно-зварювальний завод" було здійснено згідно з нормами встановленими чинним законодавством, а тому позовні вимоги є безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Просила суд в задоволенні позову відмовити.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги, судом встановлено наступне.
На підставі наказу про перевірку від 20.12.2016 р. № 1309-Д та направлення на перевірку від 20.12.2016 р. № 04-13/15-10/6931, управлінням Держпраці в Івано-Франківській області проведена позапланова перевірка ДП "Івано-Франківський котельно-зварювальний завод" на предмет додержання законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Перевіркою серед іншого встановлено порушення позивачем, зокрема, вимог частини 1 та 3 статті 24 Кодексу законів про працю України та Постанови КМУ № 413 від 17.06.2015 року, в результаті чого встановлено, що в ДП «Івано-Франківський котельно-зварювальний завод» у 2016 році трудові відносини з 6 працівниками належним чином не оформлені. За результатами позапланової перевірки складено Акт за № 09-01-0100/702 від 26.12.2016 року (а.с. 14-42).
На підставі Акта № 09-01-0100/702 відповідач прийняв оскаржувану постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 12.01.2017 року за № 09-01-021/32, якою на Державне підприємство накладено штраф у розмірі 288000,00 грн. згідно абзацу 2 частини 2 статті 265 Кодексу законів про працю України (а.с. 12-13).
Як встановлено судом, позивачем укладено ряд договорів, зокрема, цивільно-правовий договір № ЦП-25 від 01.08.2016 р., та переукладений № УП-25/2 від 03.11.2016 року, з ОСОБА_3 на виконання робіт з бухгалтерського обліку, а саме: рознесення рахунків 10, 11, 13, 15, 20, 37, 685, 631 у головну книгу та оборотні відомості; ведення розрахунків по рахунках 651 (ЄВС), 641 (ПДФО), 642 (військовий збір); звіти по заробітній платі - ЄСВ, 1ДФ, звіт з праці (щомісячний та щоквартальний), звіти по заробітній платі в ДК "Укроборомпром". Договори укладені з 01.08.2016 р. по 31.10.2016 року та переукладений договір на період з 03.11.2016 р. по 31.01.2017 р. Вартість робіт у договорі не визначена. Оплата виконаних робіт здійснюється згідно актів здачі приймання робіт.
Згідно вищевказаних договорів цивільно-правового характеру, найманий працівник ОСОБА_3 в ДП "Івано-Франківський котельно-зварювальний завод" виконувала певні функції за конкретною посадою, а не індивідуально визначену роботу, результати якої можуть оформлятися актами здавання-приймання виконаних робіт (надання послуг), на підставі яких проводиться їх оплата.
Судом досліджено, цивільно-правові договори:
- №ЦП-15/2 від 05.09.2016р. з ОСОБА_4 на виконання робіт, а саме: пошуки споживачів продукції яку виготовляє підприємство; заключення договорів на співпрацю, поставку продукції, виконання ремонтних робіт; участь у виставках та організації рекламної діяльності продукції підприємства; залучення коштів на підприємство від реалізації продукції,
- №ЦП-31 від 14.11.2016 р. з ОСОБА_5, який укладений на виконання слюсарних та механо-складальних робіт,
- № ЦП-33 від 03.11.2016 р. з ОСОБА_6 на виконання роботи в строк з 03.11.2016 по 03.05.2017 року по водінню вантажних та легкових автомобілів,
- №ЦП-17/2 від 03.10.2016р. з ОСОБА_7 про виконання роботи з водіння та технічного обслуговування вантажних та легкових автомобілів,
- №ЦП-24/2 від 03.10.2016р. з ОСОБА_8 на виконання робіт з розширення дилерської мережі, пошук нових замовлень, робота з проектними, монтажними та експлуатаційними організаціями, контроль дебіторської заборгованості, проведення переговорів, щодо розширення реалізації продукції заводу.
Відповідно до предмету вищевказаних договорів, Замовник забезпечує Виконавця усім необхідним для виконання роботи, передбаченої договорами.
Праця за цими договорами не є юридично самостійною, а здійснюється у межах діяльності всього підприємства з систематичним виконанням трудових функцій, що підтверджується оплатою, за виконання робіт згідно вищевказаних цивільно-правових договорів, яка здійснювалась одночасно з виплатою заробітної плати працівникам підприємства на підставі відомостей на виплату грошей, що не заперечили в судовому засіданні сторони.
Таким чином, вищевказані працівники згідно заключених цивільно-правових договорів зобов'язані виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації та виконують визначену трудову функцію в діяльності підприємства.
Між вказаними працівниками та позивачем, регулярно, підписувалися акти виконаних робіт (надання послуг) за цивільно-правовими угодами.
Таким чином, у відповідності до актів виконаних робіт (надання послуг) за цивільно-правовими угодами, предметом вказаних договорів є процес праці, а не її кінцевий результат. Працівники позивача систематично виконували певні трудові функції на підприємстві відповідно до визначеного виду виконуваної роботи, у встановлений строк.
У вищезгаданих цивільно-правових угодах не зазначено, який саме результат роботи повинен передати виконавець замовнику, процес праці не передбачає будь-якого кінцевого результату.
Таким чином, суд робить висновок, що в даному випадку правовідносини між позивачем та ОСОБА_3, ОСОБА_4 , ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 (сторонами цивільно-правових договорів) носять ознаки характерні саме трудовим відносинам між роботодавцем та найманими працівниками.
Суд зазначає, що Кодекс законів про працю України визначає правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці.
Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини. Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників (стаття 1 Кодексу законів про працю України).
За визначенням, наведеним у частині 1 статті 21 Кодексу законів про працю України трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Згідно частини 1 статті 23 Кодексу законів про працю України трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи.
Відповідно до частини 1 статті 24 Кодексу законів про працю України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов'язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.
Статтею 628 Цивільного Кодексу України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Відтак, цивільно-правовий договір - це угода між сторонами: громадянином і організацією (підприємством, тощо) на виконання першим певної роботи (а саме: договір підряду, договір про надання послуг тощо), предметом якого є надання певного результату праці, але за цього виду договору не виникають трудові відносини, на які поширюється трудове законодавство.
Суд зазначає, що основною ознакою, що відрізняє підрядні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату. Тому цивільно-правові договори застосовуються, як правило, для виконання разової конкретної роботи, що спрямована на одержання результатів і у разі досягнення цієї мети, договір вважається виконаним і дія його припиняється.
Підрядник, який працює згідно з цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик.
З аналізу наведених норм вбачається, що трудовий договір це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов'язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.
Предметом трудових договорів є результат праці, який підлягає вимірюванню у конкретних фізичних величинах, а не процес роботи.
Як слідує зі змісту вищевказаних цивільно-правових договорів, метою укладання таких угод є організація процесу праці. Відповідно предметом угод є сам процес праці, тобто виконання певної роботи (певних трудових функцій) за конкретною кваліфікацією, професією, посадою, в даному випадку - роботи бухгалтера, слюсара, шофера..
Суд зазначає, що у цивільно-правових договорах не зазначено, який саме результат роботи повинні передати виконавці замовнику, процес праці не передбачає будь-якого кінцевого результату.
В даному випадку предметом цивільно-правових угод про виконання робіт (надання послуг), які укладені суб'єктом господарювання з фізичними особами, є виконання саме трудових функціональних обов'язків у відповідності до обраного позивачем виду господарської діяльності. Праця за цими угодами не є юридично самостійною, а здійснюється у межах діяльності всього підприємства з систематичним виконанням трудових функцій.
Враховуючи наведені обставини, суд прийшов до висновку, що відносини за цивільно-правовими угодами фактично є трудовими, а сторони таких угод прирівняні до працівника та роботодавця. Виходячи із цього, застосування до трудових правовідносин цивільно-правових норм являється недопустимим.
Також, суд зазначає, що дії позивача щодо надання трудовому договору форми цивільно-правового договору перешкоджає реалізації працівниками права на працю гарантованого фізичним особам та статтею 2 Кодексу законів про працю України шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації а також права на соціальний захист у випадку безробіття, при тимчасовій втраті працездатності у разі нещасного випадку на виробництві або внаслідок професійного захворювання, права на відпочинок, щорічну оплачувану відпустку, право на здорові і безпечні умови праці, на об'єднання в професійні спілки.
За таких обставин, суд приходить до висновку про порушення позивачем вимоги частин 1, 3 статті 24 Кодексу законів про працю України.
Згідно частини 3 статті 24 Кодексу законів про працю України працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Як наслідок цивільно-правові угоди між позивачем та ОСОБА_3, ОСОБА_4 , ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 на переконання суду є такими, що містять вказані вище ознаки трудових договорів, які позивачем не оформлені у спосіб, встановлений Законом.
Статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2016 рік" установлено у 2016 році мінімальну заробітну плату: у місячному розмірі: з 1 січня - 1378 гривень, з 1 травня - 1450 гривень, з 1 грудня - 1600 гривень; погодинному розмірі: з 1 січня - 8,29 гривні, з 1 травня - 8,69 гривні, з 1 грудня - 9,59 гривні.
Згідно частини 2 статті 265 Кодексу законів про працю України юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.
Як встановлено судом, відповідач постановою про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами за №09-01-021/32 від 12.01.2017, за порушення позивачем вимог частин 1, 3 статті 24 Кодексу законів про працю України, у відповідності до частини 2 статті 265 Кодексу законів про працю України застосував до ДП "Івано-Франківський котельно-зварювальний завод" штраф в розмірі 288 000 гривень (1600х30х6 кількість працівників =288000).
У відповідності до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Згідно вимог ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
На підставі вищенаведеного суд дійшов висновку про те, що при винесенні оскаржуваної постанови № 09-01-021/32 від 12.01.2017 року відповідач діяв на підставах, у спосіб та в межах повноважень, встановлених чинним законодавством, а тому позовні вимоги є необґрунтованими, а відтак в їх задоволенні слід відмовити.
На підставі статті 124 Конституції України, керуючись статтями 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В задоволенні позову Державного підприємства "Івано-Франківський котельно-зварювальний завод" до Управління Держпраці в Івано-Франківській області про скасування постанови №09-01-021/32 від 12.01.2017 - відмовити.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.
Постанова набирає законної сили в порядку та строки встановлені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Микитин Н.М.
Постанова складена в повному обсязі 09.03.2017 у зв'язку з перебуванням судді на листку непрацездатності з 02.03.2017 по 09.03.2017.