01 березня 2017 року м. Київ К/800/13327/15
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України
в складі: Стародуб О.П. (суддя-доповідач), Пасічник С.С., Швець В.В.,
секретар судового засідання - Іванова Н.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Апарату Верховної Ради України на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 08.04.2014р. та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 02.03.2015р. у справі за позовом ОСОБА_4 до Апарату Верховної Ради України про стягнення коштів, -
У грудні 2010 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом (з урахуванням уточнень позовних вимог) про зобов'язання нарахувати та виплатити компенсацію за невикористану відпустку за 82,5 календарних днів, компенсацію середнього заробітку за весь час затримки розрахунку з 06.09.2010р. по день ухвалення судового рішення, а також провести індексацію несвоєчасно виплачених коштів.
Справа розглядалась судами неодноразово.
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 08.04.2014р., яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 02.03.2015р., позов задоволено частково.
Зобов'язано Апарат Верховної Ради України нарахувати та виплатити компенсацію за невикористану відпустку 82,5 календарних дні з проведенням індексації несвоєчасно виплачених коштів.
Зобов'язано Апарат Верховної Ради України нарахувати та виплатити компенсацію середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні з 07.09.2010р. по 08.04.2014р. з проведенням індексації несвоєчасно виплачених коштів.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
З такими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій не погодився відповідач, подав касаційну скаргу, в якій посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.
Заслухавши суддю-доповідача по справі, перевіривши матеріали справи колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних мотивів та передбачених законом підстав.
Так, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що розпорядженням керівника Апарату Верховної Ради України від 22.12.2007р. № 9882 позивач був зарахований на посаду помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_5 на час здійснення його депутатських повноважень з поширенням дії Закону України «Про державну службу» із залишенням раніше присвоєного 7 рангу державного службовця.
За поданням народного депутата розпорядженням керівника Апарату Верховної Ради України від 06.09.2010р. № 5167 позивача звільнено з посади помічника-консультанта народного депутата ОСОБА_5 за п. 1 ст. 36 Кодексу законів про працю України (за угодою сторін) з виплатою компенсації за 82,5 календарних дні невикористаної основної відпустки. (т.1 а.с.106)
Компенсація при звільненні не виплачувалась на підставі подання народного депутата України від 02.09.2010р. №599 з проханням її не виплачувати. (т.1 а.с. 102)
Заробітна плата за період роботи з 01.09.2010р. по 06.09.2010р. перерахована позивачу 27.09.2010р., що підтверджується платіжним дорученням № 5573 від 27.09.2010р. (т.1 а.с. 103)
Відповідно до витягу з табелю обліку робочого часу народного депутата України ОСОБА_5 позивач у день звільнення - 06.09.2010р. працював. (т.2 а.с.36)
Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що на день звільнення позивач не використав основну відпустку тривалістю 82,5 календарних дні та відповідно до статті 24 Закону України «Про відпустки» та статті 83 КЗпП України має право на відповідну грошову компенсацію незважаючи на відсутність коштів у фонді оплати праці. Оскільки у день звільнення з позивачем не було проведено повний розрахунок, а тому на його користь підлягає стягненню середній заробіток за весь час затримки розрахунку (по 08.04.2014р.). Крім того, суди виходили з того, що виплата належних позивачу сум компенсацій повинна бути здійснена з проведенням індексації.
Крім того, суди виходили з того, що подання народного депутата не могло бути підставою для відмови у виплаті позивачу компенсації за невикористані дні основної відпустки.
З висновками судів в частині задоволення позовних вимог про зобов'язання нарахувати і виплатити позивачу компенсацію за невикористану відпустку і середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні колегія суддів погоджується і вважає, що вони відповідають нормам матеріального та процесуального права і фактичним обставинам справи.
Мотиви та доводи касаційної скарги висновки судів в цій частині не спростовують і є безпідставними, оскільки в ході розгляду справи судами встановлено, що при звільненні позивача компенсація за невикористані дні відпустки йому виплачена не була, в день звільнення з позивачем повний розрахунок проведено не було, а тому суди обґрунтовано прийняли рішення про задоволення позовних вимог в частині виплати позивачу компенсації за невикористану відпустку та середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку.
В обґрунтування касаційної скарги представник відповідача, серед іншого, посилається на те, що підстави для задоволення позовних вимог до Апарату Верховної Ради України відсутні, оскільки правовідносини проходження державної служби позивача склались саме з народним депутатом, а посади помічників-консультантів не входять до структури Апарату Верховної Ради України.
Такі доводи касаційної скарги колегія суддів також вважає безпідставними, оскільки за правилами статті 34 Закону України «Про статус народного депутата» та пункту 5 Положення про помічника-консультанта на чотирьох помічників-консультантів народного депутата України поширюється дія Закону України «Про державну службу», їм присвоюється не вище ніж сьомий ранг державного службовця четвертої категорії, вони прикріплюються для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату Верховної Ради України.
Оскільки в ході розгляду справи судами встановлено, що позивач був зарахований на посаду помічника-консультанта народного депутата розпорядженням керівника Апарату Верховної Ради України з поширенням на нього дії Закону України «Про державну службу» та з присвоєнням рангу державного службовця, а тому суди обґрунтовано прийняли рішення про задоволення позову саме до Апарату Верховної Ради України.
Поряд з тим, задовольняючи позовні вимоги в частині індексації належних позивачу сум судами не враховано, що порядок проведення індексації грошових доходів населення врегульовано постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003р. № 1078, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин.
За правилами пункту 2 Порядку індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру.
Зокрема, індексації підлягає оплата праці найманих працівників підприємств, установ, організацій у грошовому виразі, яка включає оплату праці за виконану роботу згідно з тарифними ставками (окладами) і відрядними розцінками, доплати, надбавки, премії, гарантійні та компенсаційні виплати, передбачені законодавством, а також інші компенсаційні виплати, що мають постійний характер.
Оскільки, спірні суми компенсацій носять разовий характер, за правилами пункту 2 Порядку індексації такі суми індексації не підлягають, а тому в цій частині висновки судів не можна визнати обґрунтованими.
Відповідно до статті 225 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд касаційної інстанції має право змінити судове рішення, якщо у справі немає необхідності досліджувати нові докази або встановлювати обставини, а судове рішення, яке змінюється, є помилковим тільки в частині.
За правилами пункту 4 частини 1 статті 223 Кодексу адміністративного судочинства України при зміні судового рішення суду першої інстанції судове рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню.
Керуючись статтями 210, 220, 221, 223, 225, 230, 232, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Касаційну скаргу Апарату Верховної Ради України задовольнити частково.
Ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 02.03.2015р. скасувати.
Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 08.04.2014р. змінити, скасувавши в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_4 про проведення індексації несвоєчасно виплачених коштів і в цій частині в задоволенні позовних вимог відмовити.
В решті постанову Львівського окружного адміністративного суду від 08.04.2014р. залишити без змін.
Постанова набирає законної сили в порядку статті 254 КАС України і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку передбаченому главою 3 розділу IV КАС України.
Судді: О.П. Стародуб
С.С. Пасічник
В.В. Швець