Справа № 569/13604/16-а
07 березня 2017 року м.Рівне
Рівненський міський суд Рівненської області
в особі головуючого судді Кучиної Н.Г.
з участю секретаря судового засідання Довбенко Г.В.
позивача ОСОБА_1
представника суб»єкта владних повноважень Яковця О.А.
розглянувши справу у відкритому судовому засіданні за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Рівненського об»єднаного управління пенсійного фонду України Рівненської області про визнання дій незаконними, скасування рішень та зобов»язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до суду із адміністративним позовом до Рівненського об»єднаного управління пенсійного фонду України Рівненської області про визнання дій незаконними, скасування рішень та зобов»язання вчинити певні дії.
Позивач посилається на те, що 02.10.2006 відповідно до статті 50-1 Закону України „Про прокуратуру" №1789-ХІІ від 5 листопада 1991 року (у редакції, чинній на час призначення пенсії) йому було призначено пенсію за вислугу років довічно, виходячи з розрахунку 90 відсотків від розміру середньомісячної заробітної плати посади першого заступника прокурора Рівненської області.
В подальшому йому стало відомо, що Рівненським об'єднаним управлінням пенсійного фонду України Рівненської області йому було припинено виплату пенсії.
На його письмове звернення від 15.08.2016 про причини припинення виплати пенсії Рівненське об'єднане управління ПФУ Рівненської області надало відповідь за №818/10 від 23.09.2016, з якої вбачається, що йому припинено виплату пенсії на підставі ст.50-1 Закону України „Про прокуратуру" №1789-ХІІ, мотивуючи це тим, що його згідно із записами трудової книжки з 23.12.2011 звільнено з посади прокурора Ківерцівського району Волинської області в порядку дисциплінарного стягнення з позбавленням класного чину. У зв"язку з цим, відповідач вважає, що із зазначеної дати він втратив право на пенсійне забезпечення за вислугою років, а тому виплату пенсії за вислугою років йому припинено з 01.07.2016. Крім того, відповідач повідомив, що з 24.12.2011 по 30.06.2016 йому виведено переплату пенсії в сумі 578782, 22 грн., що підлягає відшкодуванню на рахунок Пенсійного фонду України.
Уточнивши позовні вимоги, просить суд визнати незаконними дії Рівненського об»єднаного управління пенсійного фонду України в Рівненській області щодо припинення з 01.07.2016 року виплати пенсії, призначеної з 02.10.2006 року за вислугою років довічно та виведення переплати пенсії в сумі 578782,22 грн за період з 24.12.2011 року по 30.06.2016 року
Скасувати розпорядження, без номера, про припинення йому виплати пенсії від 01 липня 2016 року.Скасувати розпорядження, без номера, про припинення виплати йому пенсії від 01 серпня 2016 року.Скасувати розпорядження № 802851 від 13 вересня 2016 року про припинення виплати йому пенсії.Скасувати розпорядження, без номера та вказаної дати про виведення переплати пенсії. Відновити виплату пенсії за вислугою років з 01 липня 2016 року та стягнути 100 000 моральної шкоди.
В судовому засіданні позивач підтримав повністю позовні вимоги. Додатково суду пояснив, що Рівненське об»єднане управління пенсійного фонду України Рівненської області не вірно трактує вимоги Закону України « Про прокуратуру».
Зокрема, частина ст.50-1 Закону №1789/ХІІ, на яку посилається Відповідач, містить два різні випадки позбавлення пенсійного забезпечення працівників прокуратури, а саме:
- право на пенсійне забезпечення за вислугою років втрачають особи, звільнені з роботи в порядку дисциплінарного стягнення з позбавленням класного чину або позбавлені класного чину за вироком суду;
- право на одержання пенсії, передбаченої цією статтею, позбавляються особи, звільнені з роботи у зв"язку із засудженням за умисний злочин, вчинений з використанням свого посадового становища, або вчиненням корупційного діяння.
Зазначає, що право на пенсійне забезпечення за вислугою років ним використано ще 02.10.2006 року, оскільки саме з цього часу йому призначено даний вид пенсії довічно, а тому перший випадок на нього не поширюється.
Що стосується другого випадку, то він на нього також не поширюється, оскільки він не був звільнений з роботи у зв"язку із засудженням за умисний злочин, вчинений з використанням свого посадового становища, або вчиненням корупційного діяння.
Таким чином, обгрунтування відповідачем припинення виплати йому пенсії з 01.07.2016 на підставі 50-1 Закону України „Про прокуратуру" є незаконним.
Крім того, пояснив, що такими діями відповідача йому завдано моральну шкоду, оскільки Рівненське об»єднане управління пенсійного Фонду України Рівненської області позбавило його інваліда 2 групи серцевого захворювання та його сім"ю, яка складається з дружини - інваліда 3 групи, на даний час непрацюючої по стану здоров"я, неповнолітнього сина віком 13 років, та сина студента стаціонарної форми навчання, будь - яких засобів до існування.
Його пенсія була єдиним доходом для сім"ї. У зв"язку з цим, він став дуже збудженим, весь цей час він знаходиться на заспокійливих засобах. Через безпідставне позбавлення його права на отримання пенсії, він змушений прикладати додаткові зусилля для організації життя себе та своєї сім'ї. Постійні хвилювання про те, як матеріально забезпечити свою сім'ю, тримає його в нервовій та психологічній напрузі.
Завдану йому моральну шкоду він оцінює в сумі 100 000 гривень.
Просить позов задоволити повністю
В запереченні проти позову відповідач зазначає, що, починаючи із 02.10.2006 року ОСОБА_1.отримував пенсію за вислугою років, призначену йому у відповідності із Законом України «Про прокуратуру».
Із аналізу матеріалів пенсійної справи ОСОБА_1 в липні 2016 року було виявлено про наявність копії його трудової книжки НОМЕР_1 у якій відображено:
1. Запис №21 від 09.09.2010 року (наказ №1215к від ГПУ від 09.09.2010) - призначений прокурором Ківерцівського району Волинської області;
2.Запис №23 від 23.12.2011 року (наказ №2086к ГПУ від 23.12.2011) - звільнений із займаної посади за вчинення проступку, який порочить працівника прокуратури, ст. 46-2 Закону України «Про прокуратуру», п. 6 ст. 9 Закону України «Про прокуратуру», п. 6 ст. 9 Дисциплінарного статуту прокуратури України з позбавленням класного чину.
Ч. 11 ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» (втратив чинність 15.07.2015) №1789-ХІІ від 05.11.1991 передбачала, що особи, звільнені з роботи в порядку дисциплінарного стягнення з позбавленням класного чину або позбавлені класного чину за вироком суду, втрачають право на пенсійне забезпечення за вислугою років. Права на одержання пенсії, передбаченої цією статтею, позбавляються також особи, звільнені з роботи у зв'язку з засудженням за умисне кримінальне правопорушення, вчинене з використанням свого посадового становища, або притягненням до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, пов'язаного з корупцією. У таких випадках пенсія прокурорам і слідчим призначається на загальних підставах.
Наведеними вище нормам кореспондуються положення ч. 12 ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» (набрав чинності 15.07.2015) №1697-УІІ від 14.10.2014 року щодо втрати права на одержання пенсії прокурорсько-слідчими працівниками, в разі звільнення їх з позбавленням класного чину.
Для визначення права на отримання пенсії за вислугою років прокурорсько-слідчого працівника 06.07.2016 року був надісланий запит до прокуратури Волинської області з метою отримати копію наказу Генерального прокурора України від 23.12.2011 року №2086к.
На виконання запиту управління від 06.07.2016, прокуратурою Волинської області було надіслано копію наказу Генеральної прокуратури Укарїни від 23.12.2011 року №1086к, згідно якого прокурора Ківерцівського району Волинської області, старшого радника юстиції ОСОБА_1, за вчинення проступку, який порочить працівника прокуратури звільнено із займаної посади з позбавленням його класного чину старшого радника юстиції.
Таким чином, виходячи із вищевикладеного, з урахуванням норм ч. 11 ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» (втратив чинність 15.07.2015) №1789-ХІІ від 05.11.1991 та ч. 12 ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» (набрав чинності 15.07.2015) №1697-УІІ від 14.10.2014 року, Позивач втратив право на одержання пенсії за вислугою років, як прокурорський працівник починаючи із 23.11.2011 року, а як наслідок і на її перерахунок.
Зміст ч. 11 ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» №1789-ХІІ від 05.11.1991 та ч. 12 ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» (набрав чинності 15.07.2015) №1697-УІІ від 14.10.2014 свідчить про той факт, що право на пенсійне забезпечення втрачають як особи, звільнені з органів прокуратури з позбавленням класного чину або позбавлені класного чину за вироком суду, також і особи, звільнені з роботи у зв'язку з засудженням за умисне кримінальне правопорушення, вчинене з використанням свого посадового становища, або притягненням до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, пов'язаного з корупцією.
Оскільки, звільнення ОСОБА_1.з органів прокуратури із позбавленням класного чину було здійснене ще в грудні 2011 року, неповідомлення ОСОБА_1 про причини звільнення органу Пенсійного фонду тягне за собою виникнення переплати пенсії, яка повинна була бути призупинена 23.12.2011.,
Відповідно до ч. 1 ст. 50 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», суми пенсій, виплачені надміру внаслідок зловживань з боку пенсіонера або подання страхувальником недостовірних даних, можуть бути повернуті пенсіонером добровільно або стягуються на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду чи в судовому порядку.
На даний час відповідачем добровільно не повернуто надміру отримані кошти.
Зазначає, що Рівненське об'єднане управління Пенсійного фонду України Рівненської області на виконання своїх повноважень діяло в межах та у спосіб, що передбачений чинним законодавством, не порушуючи ст. 19 Конституції України, а тому й підстав для продовження виплати пенсії позивача немає.
В судовому засіданні представник відповідача Рівненського об»єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області заперечував щодо задоволення позову, просив відмовити у його задоволенні з підстав, викладених у запереченні.
Суд, заслухавши учасників судового розгляду, дослідивши докази по справі та оцінивши їх в сукупності,вважає, що позов підлягає до задоволення частково з таких підстав.
Згідност. 19 Конституції України,органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Судом встановлено, що 02.10.2006 відповідно до статті 50-1 Закону України „Про прокуратуру" №1789-ХІІ від 5 листопада 1991 року (у редакції, чинній на час призначення пенсії) ОСОБА_1 було призначено пенсію за вислугу років довічно, виходячи з розрахунку 90 відсотків від розміру середньомісячної заробітної плати посади першого заступника прокурора Рівненської області.
З часу призначення пенсії ОСОБА_1 продовжував працювати в органах прокуратури. 14.12.2011 року відносно нього заступником Генерального прокурора України було порушено кримінальну справу за ч.З ст.368 КК України. На даний час вказана кримінальна справа розглядається в Рівненському міському суді.
У зв"язку з підвищенням заробітної плати працівникам органів прокуратури 16.06.2016 року ОСОБА_1 звернувся до Рівненського міського суду з адміністративним позовом про визнання незаконними дій Рівненського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області щодо відмови у проведенні йому з грудня 2015 року перерахунку пенсії відповідно до ст. 50-1 Закону України „Про прокуратуру" (в редакції чинній на час призначення пенсії), виходячи з розрахунку 90% від середньої заробітної плати без обмеження її максимального розміру, відповідно до Постанови КМУ №1013 від 09.12.2015 року.
Під час судового розгляду даної справи ОСОБА_1 стало відомо, що Рівненським об'єднаним управлінням пенсійного фонду України Рівненської області йому було припинено виплату пенсії.
Дані обставини представником відповідача визнані, а тому доведенню не підлягають.
ОСОБА_1.15.08.2016 звернувся з письмовим зверненням про причини припинення виплати пенсії, на що Рівненське об'єднане управління ПФУ Рівненської області надало відповідь за №818/10 від 23.09.2016, з якої вбачається, що ОСОБА_1 припинено виплату пенсії на підставі ст.50-1 Закону України „Про прокуратуру" №1789-ХІІ, мотивуючи це тим, що його згідно із записами трудової книжки з 23.12.2011 звільнено з посади прокурора Ківерцівського району Волинської області в порядку дисциплінарного стягнення з позбавленням класного чину. У зв"язку з цим, Відповідач вважає, що із зазначеної дати ОСОБА_1 втратив право на пенсійне забезпечення за вислугою років, а тому виплату пенсії за вислугою років йому припинено з 01.07.2016.( а.с. 6)
З наказу № 2086к від 23 травня 2011 року про притягнення до дисциплінарної відповідальності вбачається, що ОСОБА_1 за вчинення проступку, який порочить працівника прокуратури прокурора Ківерцівського району Волинської області звільнений з займаної посади з позбавленням його класного чину.( а.с. 11)
З розпорядження без номера та дати вбачається , що ОСОБА_1 з 24.12.2011 по 30.06.2016 виведено переплату пенсії в сумі 578782, 22 грн., що підлягає відшкодуванню на рахунок Пенсійного фонду України.( а.с. 7,53)
З розпорядження без номера від 01 липня 2016 року вбачається, що ОСОБА_1 припинено пенсію до з»ясування ( а.с. 9)
З розпорядження без номера від 01 серпня 2016 року вбачається, що ОСОБА_1 припинено пенсію до з»ясування ( а.с. 10)
З розпорядження 802851 від 13.09.2016 року вбачається, що ОСОБА_1 припинена виплата пенсії за вислугою років (а.с. 52)
Суд вважає такі дії та рішення Рівненського об»єднаного управління пенсійного фонду України Рівненської області протиправними з таких підстав.
В Україні правове регулювання відносин пенсійного забезпечення здійснюється на підставі Конституції України, відповідно до якої виключно законами України визначаються форми і види пенсійного забезпечення (пункт 6 частини першої статті 92 Конституції України). Умови та порядок призначення, перерахунок і виплата пенсій встановлюються Законом України „Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами (далі - Закон № 1788), Законом № 1058, Законом № 796 та іншими законами України.
Право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист.
Згідно зі ст. 46 Конституції України це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.
Зміст права громадян на пенсійне забезпечення полягає в їх матеріальному забезпеченні шляхом надання різноманітних пенсій, тобто щомісячних пенсійних виплат відповідного розміру, у разі досягнення особою передбаченого законом віку чи визнання її інвалідом або отримання членами її сім'ї цих виплат у визначених законом випадках.
Законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, Законів України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", "Про недержавне пенсійне забезпечення" і тих законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування й недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою, а також інших законів і нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до основних законів про пенсійне забезпечення.
Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що йому не суперечить. Виключно Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначаються: принципи та структура системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; коло осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню; види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; пенсійний вік чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на призначення пенсії за віком; мінімальний розмір пенсії за віком; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування; організація та порядок здійснення управління в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
Спеціальні умови пенсійного забезпечення за особливостями професійного статусу особи передбачені законами України "Про державну службу", "Про статус народного депутата України", "Про Кабінет Міністрів України", "Про судоустрій і статус суддів", "Про прокуратуру", "Про Національний банк України", "Про дипломатичну службу", та ін.
При введенні в дію Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" збережено пільгове пенсійне забезпечення, передбачене Законом України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 р., у частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і пенсію за вислугу років. Наявність таких пенсій пояснюється особливістю окремих професій і складними умовами праці. Пенсія за вислугу років - це пенсійна виплата, що є регулярним (щомісячним) грошовим забезпеченням окремих категорій громадян зі спеціальною правоздатністю, у зв'язку з тривалою професійною діяльністю.
Пенсії за вислугу років встановлюються категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком. Цей вид пенсії слугує формою матеріального забезпечення осіб, які через специфічний характер своєї професії потребують, на думку законодавця, додаткового або підвищеного соціального захисту з поміж ін- ших категорій громадян. На відміну від пенсії за віком пенсії за вислугу років призначаються чітко визначеному в законодавстві колу осіб, в тому числі і прокурорам.
Суд зауважує, що чинним законодавством не визначено чіткого поняття « пенсійне забезпечення».
З аналізу норм чинного законодавства та теоретичного матеріалу під пенсійним забезпеченням слід розуміти вид соціального забезпечення населення, який пов'язаний з виплатою щомісячних і, як правило, довічних грошових виплат - пенсій - непрацездатним громадянам в зв'язку з настанням певних найбільш несприятливих соціальних обставин - старості, інвалідності, втрати годувальника та інших, передбачених чинним законодавством
Пенсійне забезпечення - це державна система правових, організаційно-адміністративних та економічних заходів щодо захисту громадян унаслідок настання старості, інвалідності або втрати годувальника. За допомогою цієї системи саме забезпечуються (а не встановлюються чи припиняються ) умови обчислення й виплати пенсій залежно від зроблених у період трудової діяльності обов'язкових чи добровільних пенсійних внесків.
За таких підстав, покликання представника відповідача на той факт, що право на пенсійне забезпечення включає в себе призначення, виплату та припинення виплати пенсії нівелюється самою правовою природою поняття « пенсійного забезпечення».
Стаття 50-1 Закону №1789/ХІІ, на яку посилається відповідач, містить два різні випадки позбавлення пенсійного забезпечення працівників прокуратури, а саме:
- право на пенсійне забезпечення за вислугою років втрачають особи, звільнені з роботи в порядку дисциплінарного стягнення з позбавленням класного чину або позбавлені класного чину за вироком суду;
- право на одержання пенсії, передбаченої цією статтею, позбавляються особи, звільнені з роботи у зв"язку із засудженням за умисний злочин, вчинений з використанням свого посадового становища, або вчиненням корупційного діяння.
Тобто, у першому випадку законодавець передбачає втрату права на пенсійне забезпечення за вислугою років для осіб, які ще його не набули, а в другому випадку - втрачається право на одержання вже призначеної пенсії за вислугою років.
Судом встановлено, що право на пенсійне забезпечення за вислугою років ОСОБА_1 використано ще 02.10.2006 року, оскільки саме з цього часу йому призначено даний вид пенсії довічно, а тому перший випадок на нього не поширюється.
Що стосується другого випадку, то він на ОСОБА_1 також не поширюється, оскільки він не був звільнений з роботи у зв"язку із засудженням за умисний злочин, вчинений з використанням свого посадового становища, або вчиненням корупційного діяння.
Доводи представника відповідача, що і в першому випадку втрачається право на отримання пенсії, не заслуговують на увагу, оскільки законодавець визначивши два різні випадки, а саме право на пенсійне забезпечення та право на отримання пенсії, виокремив осіб, які ще не отримали право на пенсійне забезпечення та осіб, які отримують пенсію.
Таким чином, обгрунтування відповідачем припинення виплати ОСОБА_1 пенсії з 01.07.2016 та в подальшому припинення виплати пенсії згідно розпорядження 802851 від 13.09.2016 року на підставі 50-1 Закону України „Про прокуратуру" є протиправним.
У пунктах 4 і 7 рішення № 8-рп від 11 жовтня 2005 року Конституційний Суд України зазначив, що конституційні принципи, на яких базується здійснення прав і свобод людини і громадянина в Україні, включаючи і право на пенсійне забезпечення, передбачають за змістом статей 1, 3, 6 (частина друга), 8, 19 (частина друга), 22, 23, 24 (частина перша) Основного Закону України правові гарантії, правову визначеність і пов'язану з ними передбачуваність законодавчої політики у сфері пенсійного забезпечення, які необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано, тобто набуте право не може бути скасоване, звужене. Згідно зі статтею 22 Конституції України закріплені нею права і свободи не є вичерпними, гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Зміст прав і свобод людини - це умови і засоби, які визначають матеріальні та духовні можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування і розвитку. Обсяг прав людини - це кількісні показники відповідних можливостей, які характеризують його множинність, величину, інтенсивність і ступінь прояву та виражені у певних одиницях виміру. На неприпустимості і неконституційності скасування та зміни або встановлення нових підстав і умов надання пільг, компенсацій, гарантій та нарахування пенсій або щомісячного грошового утримання окремим категоріям громадян Конституційний Суд України неодноразово наголошував й у інших своїх рішеннях: від 20 березня 2002 року №5-рп/2002, від 17 березня 2004 року №7-рп/2004, від 1 грудня 2004 року №20-рп/2004, від 18 червня 2007 року №4-рп/2007, від 9 липня 2007 року №6-рп/2007, від 03 червня 2013 року № 3-рп/2013, від 8 червня 2016 року № 4-рп/2016.
Частиною 2 ст. 8 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Європейський суд з прав людини ще у 1974 році у справі "Міллер проти Австрії" сформулював свою позицію щодо права власності громадянина на пенсію. Зокрема суд зазначив, що у зв'язку зі сплатою обов'язкових внесків до пенсійного фонду виникає право власності на пенсію щодо внесеної частини до цього фонду, а як наслідок - і на відповідний розмір пенсійної виплати (у даному випадку - отримання пенсії за вислугою років).
Згідно зі змістом ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Верховною Радою України Законом № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, під яким (майном) ЄСПЛ розуміє як існуюче майно, так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого права власності. ЄСПЛ вважає, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту. Правомірні очікування виникають в особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому вона мала всі підстави вважати таке рішення дійсним і розраховувати на певний стан речей.
Аналіз прецедентної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) дає підстави для формування позиції, що при вирішенні питань щодо порушення державами - учасницями Ради Європи положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї велика увага акцентується на дотриманні державою принципу «правомірних або законних очікувань» та захисту прав людини через призму цього принципу.
Зокрема, у справах «Пайн Велі Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії» та «Федоренко проти України» ЄСПЛ констатував, що відповідно до прецедентного права органів, які діють на підставі Конвенції, право власності може бути «існуючим майном» або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності ( пункт 21 Рішення ЄСПЛ у справі «Федоренко проти України»).
Ст.22 Конституції України встановлено, що права і свободи людини та громадянина, закріплені цією Конституцією не є вичерпними.
Конституційні права та свободи гарантуються і не можуть бути скасовані при прийняті нових законів, або внесення змін до чинних законів, недопускається звуження змісту та обсягу існуючих прав та свобод.( знайти рішення КСУ або ВСУ).
Згідно ст.ст. 22, 64 Конституції України - право на пенсійне забезпечення відповідних категорій громадян, встановлене законами України, є таким, що не підлягає звуженню та обмеженню. Тому звуження та обмеження змісту і обсягу цього права, шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів, відповідно до ст. 22 Конституції України не допускається.
Відповідно до ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно - правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Конституційний суд України у рішенні № 8-рп/2005 від 11.10.2005 чітко визначив критерії, за якими можливо встановити, чи відбулося таке звуження, а саме: звуження обсягу прав та свобод - це зменшення кола суб'єктів, розміру території, часу, розміру або кількості благ чи будь-яких інших кількісно вимірюваних показників використання прав та свобод, тобто їх кількісні характеристики.
Відповідно до пункту 2 Постанови Пленуму Верховною Суду України № 9 від 01.11.1996 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», оскільки Конституція України, як зазначено в статті 8 має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати законність того чи іншого нормативно-правового акту, з точки зору його відповідності Конституції та у всіх необхідних випадках застосовувати Конституцію, як акт прямої дії.
Згідно зі ст. 244-2 КАС України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
Судові рішення повинні ґрунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй. Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 8 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Відповідно до ч. З ст. 8 КАС України, звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України - гарантується.
В рішеннях Конституційного Суду України № 8-рп/99 від 06.07.1999 (у справі щодо права на пільги) та № 5-рп/2002 від 20.03.2002 (у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій) вказано, що Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до ст. 17 Конституції України, перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, поліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції. Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо. Необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення. Виходячи із висловленого, у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій працівників правоохоронних органів, зокрема працівників прокуратури, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства. Зазначені висновки також узгоджуються з правовими позиціями Верховного Суду України, викладеними в постановах від 10.12.2013(справа №21-348а1), від 17.12.2013 (справа №21-445а13), від 06.10.2015 (провадження №127/11720/14-а).
У рішенні Конституційного Суду України №1-9/2015 від 13.05.2015 р. зазначено, що Україну проголошено соціальною, правовою державою, в якій визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (стаття 1, частини перша, друга статті 8, частина друга статті 19 Конституції України. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної часткової або тимчасової втрати працездатності, у старості та в інших випадках, передбачених законом (частина перша статті 46 Конституції України). В Україні на конституційному рівні гарантовано право громадян на соціальний захист, для забезпечення якого необхідне здійснення комплексу державно-правових заходів, одним із яких є законодавче визначення основ соціального захисту форм і видів пенсійного забезпечення (пункт 6 частини першої статті 92 Конституції України).
Таким чином, суд прийшов до висновку, що ОСОБА_1 з часу призначення на посаду прокурора і до призначення йому пенсії 02.10.2006 року за вислугою років на своїй посаді виконав усі необхідні нормативно-правові умови та приписи (вимоги), які висувалися державою перед прокурорами в опублікованих нею нормативних актах для здобуття прокурором права на призначення, отримання та виплату пенсії за вислугою років.
У зв'язку з викладеним припинення виплати пенсії ОСОБА_1 за вислугою років не ґрунтується на конституційному принципі верховенства права, вимогах закону, дії закону у часі та встановлених обставинах справи й є протиправною. Оскільки судом визнано протиправними дії щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1, то суд визнає протиправними і дії відповідача по виведенню переплати пенсії в сумі 578782,22 грн за період з 24.12.2011 по 30.06.2016 року та приходить до висновку про скасування розпорядження без номера та дати про виведення переплати пенсії ОСОБА_1 з огляду на таке.
У своєму рішенні про повернення надміру виплачених мені сум пенсій Відповідач посилається на ч.1 ст.50 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Однак, відповідно до ч. 1 ст. 50 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", суми пенсій, виплачені надміру внаслідок зловживань з боку пенсіонера або подання страхувальником недостовірних даних, можуть бути повернуті пенсіонером добровільно або стягуються на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду чи в судовому порядку.
Зі змісту вищевикладеної статті випливає, що відрахування виплаченої надміру суми пенсії можливе тільки за двох умов: зловживання з боку пенсіонера та подання страхувальником недостовірних даних. Даний перелік є вичерпаний і розширеному тлумаченню не підлягає.
Ураховуючи, що будь-яких зловживань чи подання недостовірних даних ОСОБА_1 допущено не було, тому дії відповідача щодо повернення надміру виплачених сум пенсій до Пенсійного фонду України є протиправними.
Крім того, посилання Рівненського об»єднаного управління пенсійного фонду України Рівненської області на ст.1212 ЦК України, яка передбачає загальні положення про повернення майна, набутого без достатньої правової підстави, є необгрунтованим, оскільки пенсію ОСОБА_1 було призначено правомірно, на законним підставах і ніким його право на її отримання не оскаржувалось.
Суд приходить до переконання, що позивач набув майно за існування достатніх правових підстав, у спосіб, що не суперечить чинному законодавству.
Учасниками спірних правовідносин по суті є фізична особа та суб»єкт владних повноважень.
Важливим є той факт, що участь у таких правовідносинах - а саме отримання пенсії, виключає помилковість передачі грошових коштів, оскільки така помилка є можливою за умови безготівкового перерахування грошових коштів (помилка у рахунку, чи його цифрі, на який здійснюється безготівкове перерахування грошових коштів, або у контрагентів, на рахунок якого таке перерахування здійснено, тощо)
Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.
За змістом ч. 1 ст. 1212 ЦК України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.
Разом з тим, отримані позивачем кошти не можна вважати такими, що отримані без достатньої правової підстави, оскільки вони були отримані як пенсія за вислугою років.
Позивач набув майно за існування достатніх правових підстав, у спосіб, що не суперечить цивільному законодавству.
За таких обставин, посилання відповідача на те, що оспорювана сума вважається отриманою позивачем безпідставно в розумінні ст. 1212 ЦК України, необгрунтовані.
Що стосується позовних вимог про відшкодування з Рівненського об»єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області моральної шкоди, то суд приходить до висновку про відмову в задоволенні цих вимог, виходячи з такого.
Стаття 56 Конституції України проголошує право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Статтею 23 ЦК України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до ст. 1167 ЦК України, моральна шкода завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовуються особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Відповідно до статті 1173 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Обов'язковими підставами відшкодування моральної шкоди є наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього у її заподіянні. А у випадку відшкодування моральної шкоди на підставі статті 1173 ЦК України, незаконність рішення дії чи бездіяльності завдавана шкоди повинна бути доведена.
Відповідно до постанови пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 р. «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають наявність такої шкоди, протиправні діяння її заподіювана, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні.
В матеріалах даної справи відсутні докази, які б підтверджували спричинення моральної шкоди та наявності причинного зв'язку між моральними стражданнями позивача та діями (бездіяльністю) управління пенсійного фонду України.
Як вбачається із адміністративного позову, позивач у справі обґрунтованих доказів суду не подав, а також не повідомив суд про підстави звільнення від доказування у порядку ст.72 КАС України.
На підставі викладеного, керуючись ст. 19 Конституції України, ст.ст. 2,6, 7, 8, 9, 10-11, 70-72,160-163,254 КАС України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Рівненського об»єднаного управління пенсійного фонду України Рівненської області про визнання дій незаконними, скасування рішень та зобов»язання вчинити певні дії - задоволити частково.
Визнати протиправними дії Рівненського об»єднаного управління пенсійного фонду України в Рівненській області щодо припинення з 01.07.2016 року виплати пенсії, призначеної з 02.10.2006 року за вислугою років довічно та виведення переплати пенсії в сумі 578782,22 грн за період з 24.12.2011 року по 30.06.2016 року
Скасувати розпорядження, без номера, про припинення виплати пенсії ОСОБА_1. від 01 липня 2016 року.
Скасувати розпорядження, без номера, про припинення виплати пенсії ОСОБА_1 від 01 серпня 2016 року.
Скасувати розпорядження № 802851 від 13 вересня 2016 року про припинення виплати пенсії ОСОБА_1.
Скасувати розпорядження, без номера та вказаної дати про виведення переплати пенсії ОСОБА_1.
Зобов»язати Рівненське об»єднане управління пенсійного фонду України Рівненської області відновити виплату пенсії ОСОБА_1 за вислугою років з 01 липня 2016 року.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку сторонами, а також іншими особами у зв'язку з тим, що суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов'язки.
Апеляційна скарга на постанову подається протягом десяти днів з моменту отримання копії постанови до Житомирського апеляцiйного адміністративного суду через Рiвненський мiський суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Суддя Н.Г.Кучина