Справа № 562/2087/15-ц
"10" березня 2017 р. Здолбунівський районний суд
Рівненської області
в складі:
головуючого судді Мичка І.М.
при секретарі Аврамчук Н.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Здолбунові справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі у власність суд-,
Публічне акціонерне товариства «Дельта Банк» (надалі - позивач), діючи через свого представника ОСОБА_2, звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 (надалі - відповідач), в якій просить в рахунок погашення заборгованості в сумі 556 230,62 грн. з яких: тіло кредиту - 516 357,25 грн., 39 873,38 - відсотки, за кредитним договором № 1701/1007/71-037 від 04.10.2007 року, звернути стягнення на предмет іпотеки, згідно іпотечного договору № 1701/1007/71-037-Z-1, належного ОСОБА_1, шляхом передачі у власність АТ «Дельта-Банк» квартири трьохкімнатної, загальною площею 87,4 м.кв., житловою площею - 50,9 м. кв. розміщеного за адресою: АДРЕСА_1.
Представник позивача ОСОБА_2 надала суду заяву в якій повністю підтримала заявлений позов та просила його задовольнити з підстав наведених в позовній заяві.
Представник відповідача ОСОБА_3 надав суду заяву в якій просив відмовити в задоволенні позову, оскільки позивач обрав невірний спосіб захисту свої прав, зазначає, що згідно висновку експерта № 160622/1_30ринкова вартість нерухомого майна - квартири, розміщеної за адресою: Рівненська обл., Здолбунівський р-н. АДРЕСА_2, складає 820 523 гривні, а ціна позову зазначена позивачем ПАТ «Дельта Банк» у позовній заяві складає 556 230,62 грн. Послався на ч. 3 ст. 37 ЗУ «Про іпотеку» де зазначено, що іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов'язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя. Оскільки позивач перебував в стадії ліквідації, то з позивача не може бути стягнуто різниці між вартістю предмета іпотеки і заборгованістю за кредитним договором.
Суд, перевіривши та дослідивши наявні в матеріалах справи докази вважає, що в задоволенні позову слід відмовити з наступних підстав.
04 жовтня 2007 року між АКБ «ТАС-Комерцбанк» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 1701/1007/71-037, відповідно до умов якого банк зобов'язався надати кредит у розмірі 25 000 доларів США зі сплатою 11,9% річних строком з 04.10.2007 року по 03.10.2032 року.
З метою забезпечення виконання грошових зобов'язань за кредитним договором № 1701/1007/71-037 від 04.10.2007 року іпотекодавець ОСОБА_1 за договором іпотеки № 1701/1007/71-037-Z-1 від 04.10.2007 року передав в іпотеку належне йому нерухоме майно, а саме квартиру трьохкімнатну, загальною площею 87,4 м.кв., житловою площею - 50,9 м. кв. розміщену за адресою: АДРЕСА_1.
25 травня 2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, згідно якого право вимоги переходять від Продавця до ОСОБА_4 та обов'язки Продавця передати Права вимоги вважаються виконаними з моментами підписання Продавцем та ОСОБА_4 приймання-передачі Прав вимоги.
Відповідно до частини 6 ст. 38 Закону України "Про іпотеку", ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна.
Відповідно до ст. 39 Закону України «Про іпотеку» суд у разі задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у своєму рішенні зазначає початкову ціну продажу предмету іпотеки.
Відповідно до ч. 2 ст. 43 Закону України "Про іпотеку", початкова ціна продажу предмета іпотеки встановлюється рішенням суду або за згодою між іпотекодавцем та іпотекодержателем, а якщо вони не досягли згоди, - на підставі оцінки, проведеної відповідно до законодавства про оцінку майна і майнових прав та професійну оціночну діяльність, при цьому початкова ціна продажу майна не може бути нижчою за 90 відсотків його вартості, визначеної шляхом його оцінки.
Таким чином, при винесенні судового рішення про задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки необхідно враховувати норми статей 38, 39 Закону України "Про іпотеку", зокрема, вказати початкову ціну продажу предмету іпотеки не нижче якої заставлене майно може бути реалізоване в рахунок задоволення вимог банку по кредитній угоді.
Згідно висновку експерта № 160622/1_30ринкова вартість нерухомого майна - квартири, розміщеної за адресою: Рівненська обл., Здолбунівський р-н. АДРЕСА_2, складає 820 523 гривні.
Ціна позову зазначена позивачем ПАТ «Дельта Банк» у позовній заяві складає 556 230, 62 грн.
У відповідності до ч. 3 ст. 37 ЗУ «Про іпотеку» іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов'язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.
Оскільки позивач перебував в стадії ліквідації, то з позивача не може бути стягнуто різниці між вартістю предмета іпотеки і заборгованістю за кредитним договором.
Згідно з пунктом 16 статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» тимчасова адміністрація - це процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспромож ного банку в порядку, встановленому цим Законом.
Відповідно до пункту 6 статті 2 цього Закону ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства. Отже, у спорах, пов'язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, своїх зобов'язань перед його кредиторами, норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальними, і цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у таких правовідносинах. Статтею 36 вказаного Закону врегульовано наслідки запровадження тимчасової адміністрації.Зокрема, згідно з підпунктами 1, 2 частини пятої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку. Відповідно до частини другої статті 46 цього Закону з дня призначення уповноваженої особи Фонду банківська діяльність завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню чи збільшений ліквідаційної маси.
Усуваючи розбіжності в застосуванні норм статей 526 та 1050 ЦК України, Верховний Суд України у постанові від 02 листопада 2016 року по справі № 6-2457цс16 вказав, що частиною другою статті 16 ЦК України передбачено, що одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів судом може бути визнання права, в тому числі права власності на майно. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України "Про іпотеку" звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
У частинах першій, третій статті 36 Закону України "Про іпотеку" зазначено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.
При цьому згідно із частиною першою статті 37 Закону України "Про іпотеку" правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності.
Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульовано статтею 39 Закону України "Про іпотеку", якою передбачено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону.
Можливість виникнення права власності за рішенням суду передбачена лише у статтях 335 та 376 ЦК України. В інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема з правочинів (частина перша статті 328 цього Кодексу).
Стаття 392 ЦК України, у якій ідеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.
Отже, аналіз положень статей 33, 36, 37, 39 Закону України "Про іпотеку", статей 328, 335, 376, 392 ЦК України дає підстави для висновку про те, що законодавцем визначено три способи захисту задоволення забезпечених іпотекою вимог кредитора шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий (на підставі рішення суду) та два позасудові (на підставі виконавчого напису нотаріуса та згідно з договором про задоволення вимог іпотеко держателя). У свою чергу позасудовий спосіб захисту за договором про задоволення вимог іпотекодержателя або за відповідним застереженням в іпотечному договорі реалізується шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки або надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу.
При цьому договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно (частина перша статті 37 Закону України "Про іпотеку").
Аналогічна правова позиція висловлено Верховним судом України у постанові № 6-1851цс15 від 30 березня 2016 року
Відповідно до положень ст. 360-7 ЦПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх судів України.
З матеріалах справи відсутні дані, які б свідчили про те, що позивач намагався у позасудовому порядку звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за ним права власності на цей предмет іпотеки, у звязку із неналежним виконанням відповідачем своїх зобовязань по кредитному договору.
З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити.
Згідно ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати, а тому, на користь відповідача слід стягнути з позивача 1 950 грн. гривень судових витрат за оплату проведення судової експертизи.
Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 88, 174, 196, 212-215, 218 ЦПК України, суд,
В задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» (ЄДРПОУ 34047020) до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі у власність АТ «Дельта-Банк» - відмовити.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» (ЄДРПОУ 34047020) на користь ОСОБА_1 1 950 грн. гривень судових витрат.
Апеляційна скарга на рішення може бути подана через Рівненський міський суд в Апеляційний суд Рівненської області протягом 10 днів з дня його проголошення.
Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя: І.М.Мичка