Справа № 454/2180/16 Головуючий у 1 інстанції: Адамович М.Я.
Провадження № 22-ц/783/1436/17 Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_1 О. Я.
Категорія: 30
02 березня 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Львівської області у складі:
головуючого - судді Мельничук О.Я.,
суддів Крайник Н.П. і ОСОБА_2
при секретарі Куцик І.Б.
з участю прокурора Панькевича Р.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Фермерського господарства "ОСОБА_3В." - ОСОБА_3 на рішення Сокальського районного суду Львівської області від 14 листопада 2016 року по справі за позовом Фермерського господарства "ОСОБА_3В." до Прокуратури Львівської області та Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди,-
Заочним рішенням Сокальського районного суду Львівської області від 14 листопада 2016 року в задоволенні позову Фермерського господарства "ОСОБА_3В." до Прокуратури Львівської області та Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди відмовлено.
Вищезгадане рішення в апеляційному порядку через свого представника ОСОБА_3, оскаржив позивач ОСОБА_4 господарство "ОСОБА_3В.". Апелянт вважає рішення суду незаконним та необгрунтованим, таким, що ухвалене з неправильним встановленням обставин, які мають значення для справи внаслідок невиконання норм Конституції. В апеляційній скарзі просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення на підставі якого стягнути з Держави Україна в особі Державного казначейства служби України в його користь кошти в сумі 1 000 000 грн. на відшкодування моральної шкоди завданої в результаті незаконних дій посадових осіб прокуратури Львівської області при розгляді заяви про кримінальне правопорушення за вих. №233 від 02.06.2014 року, звернення за вих. №486 від 18.06.2016 року.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника прокуратури, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга представника Фермерського господарства "ОСОБА_3В." - ОСОБА_3 до задоволення не підлягає із наступних підстав.
Відповідно до вимог ч.1. ст.303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Статтями 10, 60 ЦПК України, встановлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін і, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Із заяви, представника ФГ "ОСОБА_3В." вбачається, що останній звернувся до Генеральної прокуратури України та просив вирішити питання про порушення кримінальної справи по ст.375 КК України щодо судді Господарського суду Львівської області Ділай У.І. , який постановив, на його думку, завідомо неправосудну ухвалу.
Згідно листа від 13.06.2014 року вищевказана заява скерована для розгляду в Прокуратуру Львівської області.
Прокуратурою Львівської області його заява направлена в Прокуратуру м.Львова, а звідти - в Прокуратуру Личаківського району м.Львова, що вбачається з листів від 18.06.2014 року та від 20.06.2014 року.
Надалі позивачем повторно направлено в Генеральну Прокуратуру України звернення, яке скероване в Прокуратуру Львівської області, та Львівську місцеву прокуратуру, що вбачається із звернення та листів від 01.07.2016 року і від 05.07.2016 року.
Листом від 12.07.2016 року ОСОБА_3 повідомлено, що зі звернення не вбачається жодних об"єктивних даних, які б свідчили про вчинення протиправних діянь суддею Господарського суду Львівської області, а відтак викладені відомості не підлягають внесенню в ЄРДР в порядку передбаченому ст.214 КПК України.
Одночасно ОСОБА_3 роз'яснено, що згідно вимог ст.ст.303-307 КПК України він має право звернутись до суду зі скаргою на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, виходив з того, що позивачем не наведено, в чому полягає моральна шкода, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди та якими доказами це підтверджується.
З таким висновком колегія суддів погоджується з наступних обставин.
Як вбачається з матеріалів справи, підставою звернення до суду із даним позовом позивачем зазначено на його думку незаконні дії посадових осіб прокуратури Личаківського району міста Львова при розгляді його заяви від 02.06.2014 року та від 18.06.2016 року, в той час із змісту позову встановлено, що дані дії стосуються не внесення до ЄРДР заяви позивача про вчинення злочину, що безпосередньо регулюється КПК України, стаття 303 якого передбачає право оскарження до слідчого судді дій чи бездіяльності слідчого або прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР.
Посилання позивача на те, що дії посадових осіб прокуратури Львівської області при розгляді його заяви від 02.06.2014 року та від 18.06.2016 року являються протиправними - не доведено, оскільки відсутні будь-які судові рішенняслідчого судді щодо невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі згаданої заяви Фермерського господарства "ОСОБА_3В."
Статтею 1 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду" передбачено, що шкода завдана громадянинові підлягає відшкодування в наслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.
Пунктом 5 ст. 3 Закону передбачено, що у наведених ст.1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовується моральна шкода.
Статтею 4 Закону передбачено, що відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Згідно положення даної статті, моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
Статтею 56 Конституції України закріплено право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування; їх посадових і службових осіб.
Статтею 1173 ЦК України встановлено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Відповідно до вимог ст.1176 Цивільного кодексу України, відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, вказано, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у виді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду.
Для настання відповідальності за ч.1 ст.1176 ЦК України необхідно, щоб вищеперераховані дії правоохоронних органів та суду були незаконними.
З врахуванням вищезгаданого, не може бути достатнім доказом - визнання незаконною бездіяльність прокуратури Львівської області, під час розгляду та перевірки заяв Фермерського господарства "ОСОБА_3В." для відшкодування позивачу моральної шкоди в розмірі 1000000 грн. без її доведення. Також слід зазначити, що обставини позовної заяви щодо визнання незаконною бездіяльність прокуратури Львівської області під час розгляду та перевірки заяви і звернення Фермерського господарства "ОСОБА_3В." не є фактом, який не підлягає доказуванню, завданих моральних втрат останньому, що призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Окрім цього, ОСОБА_3 не притягувався до кримінальної або адміністративної відповідальності і вищевказані заходи до нього прокуратурою не застосовувались.
Обов'язковими підставами відшкодування моральної шкоди є наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. А у випадку відшкодування моральної шкоди на підставі ст. 1173 ЦК України, незаконність рішення, дії чи бездіяльності заподіювача шкоди повинна бути доведена.
В п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.95 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (із наступними змінами та доповненнями) роз»яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Відповідно до ч. 1 ст. 91 ЦК України юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині. Право на повагу до гідності та честі відноситься до особистих немайнових прав фізичної особи, які не мають економічного змісту (статті 269, 270 ЦК).
Згідно із ст. 94 ЦК України юридична особа має особисте немайнове право на недоторканість її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та на інші особисті немайнові права, які можуть їй належати.
Цією ж статтею передбачено, що особисті немайнові права юридичної особи захищаються відповідно до Глави 3 цього Кодексу.
Таким чином, під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням її ділової репутації, а визначення змісту ділової репутації залежить від природи її суб'єкта.
Частиною першою ст. 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Оскільки позивач не надав ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції доказів відповідно до приписів статей 58-59 ЦПК України на підтвердження того, що відповідачами заподіяно шкоду та не доведено наявність такої шкоди, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправними діяннями відповідачів та вину останніх в її заподіянні, тобто факт порушення прав позивача діями відповідачів, суд першої інстанції підставно відмовив в задоволенні позову.
Отже, твердження апелянта про незаконнісь та необгрунтованість рішення суду, що таке ухвалене з неправильним встановленням обставин, які мають значення для справи внаслідок невиконання норм Конституції, на думку суду є необґрунтованими, а обставини, на які він посилається - недоведеними та не підтверджені належними та допустимими доказами по справі, оскільки доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Справу було розглянуто судом на підставі встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та належних письмових доказів.
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам матеріального та процесуального закону.
Підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, колегія суддів не знаходить.
Керуючись ст.ст. 303, 304, п.1 ч.1 ст.307, ч.1 ст.308, ст.313, п.1 ч.1 ст.314, ст. ст. 315, 317, 319, 325 ЦПК України, колегія суддів -
Апеляційну скаргу Фермерського господарства "ОСОБА_3В." - ОСОБА_3 - відхилити.
Рішення Сокальського районного суду Львівської області від 14 листопада 2016 року - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили.
Головуючий: О.Я. Мельничук
Судді: Н.П. Крайник
ОСОБА_2