Головуючий у 1 інстанції - Переверзєва Л.І.
Суддя-доповідач - Міронова Г. М.
07 березня 2017 року справа №234/9473/16-а
Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді Міронової Г.М., суддів: Арабей Т.Г.. Геращенка І.В., секретаря судового засідання Челахової О.О., за участі представника позивача ОСОБА_3, представника відповідача Янюк К.Л., розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_5 на постанову Краматорського міського суду Донецької області від 16 січня 2017 року у справі № 234/9473/16-а за позовом ОСОБА_5 до Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області про визнання дій суб'єкта владних повноважень неправомірними та скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення,
Позивач звернувся 16.06.2016 року до суду з адміністративним позовом (який було уточнено) до Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області, в якому просила суд визнати постанову ПН МДО 047703 від 08 червня 2016 року про накладення на неї адміністративного стягнення передбаченого ч. 1 ст. 203 КУпАП прийнятою у протиправний спосіб; скасувати цю постанову як незаконну та закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення.
Постановою Краматорського міського суду Донецької області від 16 січня 2017 року у справі № 234/9473/16-а у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
В апеляційній скарзі зазначає, що судом було порушено норми процесуального права, що виразилося у відмові в наданні представником позивача як усних так і письмових пояснень на відповідній стадії судового процесу, та відмови у прийнятті значної кількості письмових доказів, на які позивач посилалась в своїх письмових поясненнях. Наведене потягло за собою неправильне застосування норм матеріального права, так зокрема, суд дійшов висновку, що позивач нібито мала статус особи іноземця, яка тимчасово перебувала в Україні, та не зверталась до відповідних органів з питання продовження терміну тимчасового перебування в Україні.
На думку апелянта, встановлені обставини наявності у ОСОБА_5 дозволу на імміграцію та звернення за захистом своїх прав до суду виключають наявність умислу позивача про перебування на території України без відповідних документів. Таким чином, в діях ОСОБА_5 відсутня суб'єктивна сторона адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 203 КУпАП.
Представник відповідача на адресу суду надіслав письмові заперечення на апеляційну скаргу, в яких просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін.
Представник апелянта в судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги.
Представник позивача в судовому засіданні заперечував проти доводів апеляційної скарги та підтримав свої письмові заперечення.
Позивач у судове засідання не з'явився, про розгляд справи був повідомлений належним чином. З огляду на приписи ч. 4 ст. 196 КАС України його неявка не є перешкодою для розгляду справи.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, наданих заперечень, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі, задовольнити, а постанову суду першої інстанції скасувати з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що 26.08.2014 року ОСОБА_5 звернулась до Краматорського міського відділу Державної міграційної служби ГУДМС України в Донецькій області з заявою про надання дозволу на імміграцію в Україну та надала відповідний пакет документів.
26.08.2015 року Головним управління ДМС України в Донецькій області видано ОСОБА_5 дозвіл на імміграцію в Україні. Дозвіл дійсний по 26.08.2016 року (а.с. 120).
05.04.2016 року позивач звернулась до Головного управління ДМС України в Донецькій області із заявою для оформлення посвідки на постійне проживання (а.с. 121).
12.04.2016 року відповідачем відмовлено в оформленні посвідки на постійне проживання на підставі пп. 6 п. 17 Порядку оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 березня 2012 року № 251 (а.с. 122).
Краматорським міським відділом ГУДМС України в Донецькій області 03.06.2016 року складено протокол про адміністративне правопорушення та винесено постанову про накладення адміністративного стягнення ПН МДО 047703 від 08.06.2016 року. Відповідно до вказаної постанови ОСОБА_5 притягнута до адміністративної відповідальності за порушення передбачене ч. 1 ст. 203 КУпАП, а саме: «ОСОБА_5, яка останній раз прибула в Україну 05.02.2016 року через КПП Гоптівка, перевищила дозволений строк перебування в Україні 90 днів протягом 180 денного періоду з дати первинного в'їзду, тобто з 05.02.2016 року до теперішнього часу мешкала в Україні без документів на право перебування в Україні» (а.с. 3, 4).
Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 203 Кодексу України про адміністративні правопорушення порушення іноземцями та особами без громадянства правил перебування в Україні, тобто проживання без документів на право проживання в Україні, за недійсними документами або документами, термін дії яких закінчився, або працевлаштування без відповідного дозволу на це, якщо необхідність такого дозволу передбачено законодавством України, або недодержання встановленого порядку пересування і зміни місця проживання, або ухилення від виїзду з України після закінчення відповідного терміну перебування, неприбуття без поважних причин до визначеного місця навчання або працевлаштування після в'їзду в Україну у визначений строк, а так само порушення правил транзитного проїзду через територію України, крім порушень, передбачених частиною другою цієї статті, - тягнуть за собою накладення штрафу від тридцяти до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Як вбачається зі змісту постанови про накладення адміністративного стягнення ПН МДО 047703 від 08.06.2016 року, ОСОБА_5 притягнуто до адміністративної відповідальності за порушення передбачене ч. 1 ст. 203 КУпАП, а саме за перевищення дозволеного строку перебування в Україні 90 днів протягом 180 денного періоду з дати первинного в'їзду, тобто з 05.02.2016 року і мешкання в Україні без документів на право перебування в Україні».
Колегія суддів вказує на наявність підстав для скасування постанови про накладення адміністративного стягнення ПН МДО 047703 від 08.06.2016 року з огляду на наступне.
Диспозиція ч. 1 ст. 203 КУпАП змістує: «Порушення іноземцями та особами без громадянства правил перебування в Україні, тобто проживання без документів на право проживання в Україні, за недійсними документами або документами, термін дії яких закінчився, або працевлаштування без відповідного дозволу на це, якщо необхідність такого дозволу передбачено законодавством України, або недодержання встановленого порядку пересування і зміни місця проживання, або ухилення від виїзду з України після закінчення відповідного терміну перебування, неприбуття без поважних причин до визначеного місця навчання або працевлаштування після в'їзду в Україну у визначений строк, а так само порушення правил транзитного проїзду через територію України, крім порушень, передбачених частиною другою цієї статті».
Тобто, частина 1 ст. 203 КУпАП не передбачає відповідальності за порушення перевищення дозволеного строку перебування в Україні.
Однієї цієї підстави достатньо для вирішення питання про скасування постанови як такої, що прийнята в порушення діючого законодавства.
Колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на таке.
Як зазначалося вище, 26.08.2015 року Головним управління ДМС України в Донецькій області видано ОСОБА_5 дозвіл на імміграцію в Україні. Дозвіл дійсний до 26.08.2016 року (а.с. 120).
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про імміграцію» імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання.
Іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання.
Дозвіл на імміграцію - рішення, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.
За правилами ст. 11 Закону України «Про імміграцію» особі, яка перебуває на законних підставах в Україні і отримала дозвіл на імміграцію, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції, видає посвідку на постійне проживання протягом тижня з дня подання нею відповідної заяви.
Колегія суддів відзначає, що жоден нормативно-правовий акт не передбачає наявності додаткових дозволів на перебування на території країни після отримання дозволу на імміграцію і тим більше не передбачає будь-якого виду відповідальності в період між отриманням дозволу на імміграцію і посвідкою на постійне проживання.
Пунктом 17 Порядку оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 березня 2012 року № 251 визначено, що рішення про відмову у видачі посвідки іноземцеві та особі без громадянства приймається в разі:
1) необхідності забезпечення національної безпеки або охорони громадського порядку;
2) необхідності охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні;
3) коли паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства, підроблений, зіпсований або не відповідає встановленому зразку чи належить іншій особі;
4) подання завідомо неправдивих відомостей або підроблених документів;
5) коли виявлено факти невиконання ними рішення суду або органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або вони мають інші майнові зобов'язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи ті, що пов'язані з попереднім видворенням за межі України, у тому числі після закінчення строку заборони подальшого в'їзду в Україну (для осіб, що отримують посвідку на тимчасове проживання);
6) інших випадках, передбачених законами.
З матеріалів справи вбачається, що 05.04.2016 року позивач звернулась до Головного управління ДМС України в Донецькій області із заявою для оформлення посвідки на постійне проживання (а.с. 121).
12.04.2016 року відповідачем відмовлено в оформленні посвідки на постійне проживання з посиланням на пп. 6 п. 17 Порядку оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 березня 2012 року № 251 (а.с. 122).
В запереченнях на апеляційну скаргу відповідач зазначає, що відповідно до п. 2.7 Розділу ІІ Тимчасового порядку розгляду заяв для оформлення посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України 15.07.2013 року № 681, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 06 серпня 2013 року № 1335/23867, що під час проведення перевірки наявності підстав для видачі посвідки були виявлені відомості, що є підставою для відмови в оформленні посвідки на постійне проживання, а саме: на момент дати контролю ОСОБА_5 перевищила дозволений 90-денний термін та перебуває в Україні з порушенням встановлених правил перебування іноземців в Україні.
Колегія суддів зазначає, що вказані доводи апелянта спростовуються матеріалами справи з огляду на наступне.
Як вже зазначалось, що при прийнятті Краматорським міським відділом Державної міграційної служби ГУДМС України в Донецькій області постанови про накладення адміністративного стягнення ПН МДО 047703 від 08.06.2016 року Головне управління ДМС України в Донецькій області вже видало ОСОБА_5 дозвіл на імміграцію в Україні, що ставить під сумнів твердження Краматорського МВ ДМС про те, що з 05.02.2016 року до 08.06.2016 року ( дата прийняття постанови) мешкала в Україні без документів на право перебування в Україні.
Згідно приписів частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Колегія суддів зазначає, що діюче законодавство, що регулює відносини у сфері визначення правового статусу іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлення порядку оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, не містить норм, які б передбачали продовження терміну перебування в Україні іноземця, який має дозвіл на імміграцію в Україну.
Крім того, як вбачається з матеріалів справи, Головне управління Державної міграційної служби України в Донецькій області зверталось до Департаменту у справах іноземців та осіб без громадянства Державної міграційної служби України щодо питання продовження строку перебування на території України понад 180 діб громадянці Російської Федерації ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, на строк, необхідний для оформлення посвідки на постійне проживання (а.с. 41).
01.08.2016 року Департаментом у справах іноземців та осіб без громадянства прийнято рішення продовжити ОСОБА_5 строк перебування на території України до 27.08.2016 року (а.с. 40).
12.08.2016 року позивач повторно звернулась до Головного управління ДМС України в Донецькій області із заявою для оформлення посвідки на постійне проживання (а.с. 123).
12.08.2016 року відповідачем прийнято рішення про видачу посвідки на постійне проживання (а.с. 124).
Відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Відповідно до ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Статтею 9 КУпАП визначено, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Статтею 23 КУпАП визначено, що адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.
Статтею 293 КУпАП визначено, що орган (посадова особа) при розгляді скарги на постанову по справі про адміністративне правопорушення перевіряє законність і обґрунтованість винесеної постанови і приймає одне з таких рішень: 1) залишає постанову без зміни, а скаргу без задоволення; 2) скасовує постанову і надсилає справу на новий розгляд; 3) скасовує постанову і закриває справу; 4) змінює захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
З урахуванням вище викладеного, колегія суддів зазначає, що під час розгляду справи не знайшло своє підтвердження наявність в діях позивача складу адміністративного правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 203 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а тому відповідач неправомірно притягнув його до адміністративної відповідальності та визначив адміністративне стягнення у вигляді штрафу в сумі 510,00 грн.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення допустив порушення норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим постанова підлягає скасуванню із прийняттям нового рішення.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 195, 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, п. 4 ч. 1 ст. 202, ст. 205, 207, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_5 - задовольнити.
Постанову Краматорського міського суду Донецької області від 16 січня 2017 року у справі № 234/9473/16-а - скасувати.
Прийняти нову постанову.
Позовні вимоги ОСОБА_5 задовольнити.
Визнати дії відповідача щодо притягнення ОСОБА_5 до адміністративного відповідальності за ч. 1 ст. 203 КУпАП протиправними.
Скасувати постанову ПН МДО 047703 від 8 червня 2016 року про накладення на ОСОБА_5 адміністративного стягнення передбаченого ч. 1 ст. 203 КУпАП та закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення в повному обсязі відповідно до ч. 3 статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі.
Повний текст складено 9 березня 2017 року.
Головуючий суддя Г.М. Міронова
Судді Т.Г. Арабей
І.В. Геращенко