Справа: № 740/3180/16-а Головуючий у 1-й інстанції: Пантелієнко В.Г. Суддя-доповідач: Мацедонська В.Е.
Іменем України
28 лютого 2017 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Мацедонської В.Е.,
суддів Лічевецького І.О., Мельничука В.П.,
при секретарі Горяіновій Н.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві справу за апеляційною скаргою Виконавчого комітету Ніжинської міської ради Чернігівської області на постанову Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 30 листопада 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Виконавчого комітету Ніжинської міської ради Чернігівської області, міського голови міста Ніжина ОСОБА_3 про скасування розпорядження міського голови, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку та моральної шкоди,-
Постановою Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 30 листопада 2016 року позов ОСОБА_2 задоволено частково, визнано протиправним та скасовано розпорядження міського голови м.Ніжина Лінника А.В. від 08 серпня 2016 року №331-к «Про звільнення з посади начальника юридичного відділу апарату виконавчого комітету Ніжинської міської ради ОСОБА_2.», поновлено ОСОБА_2 на посаді начальника юридичного відділу апарату виконавчого комітету Ніжинської міської ради з 08 серпня 2016 року, стягнуто з виконавчого комітету Ніжинської міської ради на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 08 серпня 2016 року по 30 листопада 2016 року з розрахунку 236,32 грн. за один робочий день (вирахувавши з вказаної суми обов'язкові податки та платежі), стягнуто з виконавчого комітету Ніжинської міської ради на користь ОСОБА_2 моральну шкоду у сумі 5000,00 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятою постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції з мотивів її незаконності та необґрунтованості та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача та представників відповідачів, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 перебувала в трудових відносинах з виконавчим комітетом Ніжинської міської ради з 12 листопада 2001 року по 21 березня 2016 року та була звільнена на підставі п.6 ч.1 ст.36 КЗпП України (відмова від продовження роботи у зв'язку із зміною істотних умов праці) розпорядженням міського голови м.Ніжина Чернігівської області від 21 березня 2016 року №132-К.
За наслідками оскарження в судовому порядку звільнення ОСОБА_2 постановою Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 29 липня 2016 року у справі №740/1476/16-а позивача було поновлено на роботі з 21 березня 2016 року, постанову суду в частині поновлення на роботі ОСОБА_2 та стягнення заробітку за один місяць допущено до негайного виконання.
Розпорядженням міського голови м.Ніжина Чернігівської області від 29 липня 2016 року №325-К ОСОБА_2 поновлено на роботі на посаді начальника юридичного відділу апарату виконавчого комітету Ніжинської міської ради, з 21 березня 2016 року, з посадовим окладом 1723,00 грн. на місяць, зі збереженням 10 рангу посадової особи місцевого самоврядування в межах V категорії посад.
08 серпня 2016 року розпорядженням міського голови м.Ніжина Чернігівської області №331-К звільнено ОСОБА_2 з посади начальника юридичного відділу апарату виконавчого комітету Ніжинської міської ради, 08 серпня 2016 року, керуючись п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України - прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
Суд першої інстанції, задовольняючи частково позовні вимоги, дійшов висновку, що позивач підлягає поновленню на посаді, з якої була звільнена з порушенням чинного трудового законодавства, оскільки відсутність на роботі працівника, який належним чином не повідомлений про наявність розпорядження про своє поновлення на посаді, не свідчить про порушення працівником трудового законодавства.
Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Конституцією України, Кодексом законів про працю України, який визначає правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці.
В силу вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У відповідності до ст.5 Закону України «Про державну службу» правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби. Відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Згідно ст.29 КЗпП України до початку роботи за укладеним трудовим договором власник або уповноважений ним орган зобов'язаний: 1) роз'яснити працівникові його права і обов'язки та проінформувати під розписку про умови праці, наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров'я, його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору; 2) ознайомити працівника з правилами внутрішнього трудового розпорядку та колективним договором; 3) визначити працівникові робоче місце, забезпечити його необхідними для роботи засобами; 4) проінструктувати працівника з техніки безпеки, виробничої санітарії, гігієни праці і протипожежної охорони.
Частиною 7 ст.235 КЗпП України передбачено, що рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
Згідно ч.1 ст.76 Закону України «Про виконавче провадження» рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника виконується негайно. Виконання рішення вважається закінченим з дня видачі відповідного наказу або розпорядження власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом, фізичною особою, фізичною особою - підприємцем, який прийняв незаконне рішення про звільнення або переведення працівника, після чого державний виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
Таким чином, негайне поновлення на роботі незаконно звільненого працівника полягає в тому, що роботодавець зобов'язаний видати відповідний наказ або розпорядження та допустити незаконно звільненого працівника до роботи відразу ж після оголошення відповідного рішення.
Законодавець не зобов'язує працівника виходити на роботу наступного робочого дня після оголошення рішення про його поновлення на роботі. Працівник має право протягом установленого законом строку звернутися до державної виконавчої служби з відповідною заявою про примусове виконання цього рішення.
Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що позивачем 29 липня 2016 року подано Ніжинському міському голові заяву, зокрема, щодо видачі розпорядження про поновлення ОСОБА_2 на роботі на посаді начальника юридичного відділу апарату виконавчого комітету Ніжинської міської ради та ознайомлення позивача з таким розпорядженням під підпис.
Проте, з наявного в матеріалах акту від 29 липня 2016 року, складеного із залученням чотирьох свідків, вбачається, що позивач 29 липня 2016 року з 14 год. 30 хв. по 17 год. 02 хв. перебувала у приймальні міського голови м.Ніжина з метою поновлення ОСОБА_2 на роботі та станом на 17 год. 02 хв. розпорядження про поновлення її на роботі видано не було.
01 серпня 2016 року позивач звернулась до Ніжинського міськрайонного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області з заявою щодо прийняття до виконання виконавчого листа Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 29 липня 2016 року у справі №740/1476/16-а про поновлення на роботі.
З наявних в матеріалах справи копій розпорядження міського голови м.Ніжина Чернігівської області від 29 липня 2016 року №325-К та рекомендованого повідомленні про вручення поштового відправлення вбачається, що копію вказаного розпорядження було направлено на адресу позивача рекомендованим листом 01 серпня 2016 року та отримано ОСОБА_2 05 серпня 2016 року та з самим розпорядження позивач ознайомилась 08 серпня 2016 року в приміщенні Ніжинської міської ради, про що свідчить її підпис на розпорядженні.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що належним повідомленням позивача про видане розпорядження та поновлення її на роботі є дата отримання нею поштовою кореспонденцією 05 серпня 2016 року копії розпорядження міського голови про її поновлення.
Апелянт стверджує, що ним були вчинені дії щодо надання позивачу для ознайомлення копії розпорядження від 29 липня 2016 року №325-К, про що складено відповідний акт від 29 липня 2017 року.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що намагання роботодавця ознайомити ОСОБА_2 з розпорядженням 29 липня 2016 року, яке не призвело до очікуваного результату, оскільки позивач не засвідчила своїм підписом такої події, а отже не можна вважати позивача належним чином повідомленою про розпорядження міського голови м.Ніжина Чернігівської області від 29 липня 2016 року №325-К саме 29 липня 2016 року, зокрема і шляхом публікації цього розпорядження на сайті Ніжинської міської ради.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що позивач приступила до виконання своїх обов'язків в перший робочий день після ознайомлення зі змістом розпорядження міського голови м.Ніжина Чернігівської області від 29 липня 2016 року №325-К, а саме 08 серпня 2016 року.
Пунктом 4 ч.1 ст.40 КЗпП України передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності, можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у разі прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
Відповідно до роз'яснень, викладених в п.22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з'ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 ст.40 та п.1 ст.41 КЗпП, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень.
Звільнення працівника на підставі п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України є заходом дисциплінарного стягнення, а тому при звільненні за даною підставою власником або уповноваженим ним органом мають бути додержані вимоги ст.ст.147-1, 148, 149 КЗпП України щодо порядку та правил застосування дисциплінарних стягнень.
При цьому процедура звільнення у зв'язку з дисциплінарним стягненням передбачає сукупність таких факторів, як відсутність працівника більше трьох годин, після чого власник або уповноважений орган має зажадати письмових пояснень від працівника щодо причин відсутності його на роботі, після чого звертається за попередньою згодою до виборного органу, який під час розгляду такого звернення має заслухати пояснення працівника, і надати свій висновок щодо погодження чи відмову у погодженні притягнення працівника до відповідальності керівнику, який зваживши всі обставини має прийняти рішення щодо застосування дисциплінарного стягнення.
З колективного договору між адміністрацією виконавчого комітету Ніжинської міської ради і трудовим колективом виконавчих органів Ніжинської міської ради вбачається, що згідно п.2.1.15 колективного договору адміністрація зобов'язується не звільняти працівників з роботи за ініціативою адміністрації без достатніх підстав і попереднього погодження з радою трудового колективу, головою профспілкового комітету. Відповідно до п.3.1 колективного договору дисциплінарне стягнення застосовується адміністрацією за попереднім погодженням з радою трудового колективу безпосередньо за фактом виявлення проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи час звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці.
Згідно наявної в матеріалах справи копії протоколу засідання Ради трудового колективу галузевих служб та структурних підрозділів Ніжинської міської ради Чернігівської області від 02 серпня 2016 року вирішено погодити можливе застосування адміністрацією до позивача заходу дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення (на підставі п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України) після отримання її письмових пояснень у разі встановленні відсутності її на роботі без поважних причин.
В даному випадку Рада трудового колективу, яка діє на підприємстві, і яка розглядала питання щодо згоди на звільнення ОСОБА_2 за прогули, оскільки позивач не є членом профспілкової організації, не дотрималась процедури розгляду питання щодо позивача, зробивши висновок про поведінку ОСОБА_2 в майбутньому, погодивши наперед можливе застосування дисциплінарного стягнення, що свідчить не лише про упереджене ставлення до працівника, а і ставить під сумнів факт проведення такого засідання Ради, з огляду на лист голови Ради трудового колективу ОСОБА_4 від 12 серпня 2016 року, згідно з яким питання про звільнення ОСОБА_2 з посади начальника юридичного відділу апарату виконавчого комітету Ніжинської міської ради на засіданні трудового колективу не розглядалось.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для застосування до позивача п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України у зв'язку з прогулом без поважних причин з огляду на вихід ОСОБА_2 на роботу 08 серпня 2016 року, тобто в перший робочий день після ознайомлення зі змістом розпорядження міського голови м.Ніжина Чернігівської області від 29 липня 2016 року №325-К, яке позивачем отримано 05 серпня 2016 року.
Враховуючи відсутність підстав для застосування п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України та звільнення позивача, а також порушення відповідачем правил і порядку застосування дисциплінарних стягнень, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про протиправність оскаржуваного розпорядження міського голови м.Ніжина Чернігівської області від 08 серпня 2016 року №331-К «Про звільнення з посади начальника юридичного відділу апарату виконавчого комітету Ніжинської міської ради ОСОБА_2.» та необхідність його скасування.
Згідно ч.1 ст.235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
З огляду на те, що судом встановлено протиправність звільнення позивача, суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо необхідності поновлення ОСОБА_2 на посаді начальника юридичного відділу апарату виконавчого комітету Ніжинської міської ради з 08 серпня 2016 року.
Частиною 2 ст.235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Верховний Суд України у постанові від 14 січня 2014 року (справа №21-395а13) зазначив, що суд, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у Порядку.
Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати, відповідно до п.2 якого середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Пунктом 8 вказаного Порядку встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Враховуючи, що судом першої інстанції встановлено, що середньоденна заробітна плата позивача складає 236,325 грн., то за період з 08 серпня 2016 року по 30 листопада 2016 року роботодавець повинен сплатити на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з розрахунку 236,32 грн. за один робочий день (вирахувавши з вказаної суми обов'язкові податки та платежі).
Згідно ст.237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що позивачу була завдана моральна шкода, а тому з врахуванням характеру та обсягу заподіяних ОСОБА_2 моральних страждань, тривалості негативних наслідків морального характеру, ступеню вини відповідача, врахувавши, що роботодавець повторно після поновлення на роботі знехтував трудовими правами позивача, а також виходячи з засад розумності, справедливості та виваженості, суд першої інстанції правомірно вирішив стягнути з виконавчого комітету Ніжинської міської ради на користь ОСОБА_2 5000,00 грн. у відшкодування моральної шкоди.
На підставі вищенаведеного, приймаючи до уваги, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, висновки суду першої інстанції доводами апелянта не спростовані, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для зміни або скасування постанови суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст.195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Виконавчого комітету Ніжинської міської ради Чернігівської області - залишити без задоволення.
Постанову Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 30 листопада 2016 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня її складення в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Повний текст ухвали виготовлено 06 березня 2017 року.
Головуючий суддя В.Е.Мацедонська
Судді І.О.Лічевецький
В.П.Мельничук
Головуючий суддя Мацедонська В.Е.
Судді: Мельничук В.П.
Лічевецький І.О.