28 лютого 2017 року справа № 823/125/17
10 год. 10 хв. м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Рідзеля О.А.,
при секретарі судового засідання - Мельниковій О.М.,
за участю: позивача ОСОБА_1 - особисто, представника позивача ОСОБА_2 - за довіреністю, представника відповідача Кайдаш Т.М. - за довіреністю, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до управління Державної міграційної служби України в Черкаській області про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,
До Черкаського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з адміністративним позовом до Управління Державної міграційної служби України в Черкаській області (далі - відповідач), в якому, з урахуванням уточнень від 31.01.2017 року, просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Управління Державної міграційної служби України в Черкаській області від 06.01.2017 року № 08-06/1 про скасування дозволу на імміграцію в Україну;
- зобов'язати Управління Державної міграційної служби України в Черкаській області повторно розглянути заяву громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 щодо обміну посвідки на постійне проживання в Україні у зв'язку з досягненням 45-річного віку, з урахуванням висновків суду по даній справі.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що рішенням Управління Державної міграційної служби України в Черкаській області від 06.01.2017 № 08-06/1 на підставі п. 6 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про імміграцію» скасовано дозвіл від 24.06.2004 на імміграцію в Україну, виданий громадянину Російської Федерації ОСОБА_1. Позивач вважає, що зазначене рішення прийнято не обґрунтовано, без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, без дотримання необхідного балансу між будь якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення. Позивач вважає, що скасування дозволу на імміграцію в Україну створює перепони для реалізації його конституційних прав та свобод, оскільки в оскаржуваному рішенні не вказано, які інші обставини не дозволяють надати дозвіл позивачу на імміграцію в Україну.
Представник позивача та позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримали повністю та просили задовольнити позов.
Представник відповідача позовні вимоги не визнала, 06.02.2017 подала письмові заперечення у яких зазначила, що під час перевірки законності надання дозволу на імміграцію і документування посвідкою на постійне проживання було встановлено, що дозвіл на імміграцію позивачу 24.06.2004 надано безпідставно. За результатами перевірки затверджено висновок від 06.01.2017, відповідно до якого вважається за доцільне: рахувати надання дозволу на імміграцію в Україну громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 та документування його посвідкою на постійне місце проживання в Україні таким, що надано всупереч законодавству України; скасувати дозвіл на імміграцію в Україну громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 та відмовити йому в оформленні посвідки на постійне місце проживання в Україні. 06.01.2017 прийнято рішення № 08-06/1 про скасування дозволу на імміграцію в Україну. Враховуючи зазначене представник відповідача вважає, що при прийнятті оскаржуваного рішення діяв правомірно та обґрунтовано, в межах повноважень та з дотриманням чинного законодавства України, у зв'язку з чим у задоволенні позову просила відмовити.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши позицію сторін, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.
ОСОБА_1 є громадянином Російської Федерації, що підтверджується копією паспорту 05 16 374059.
Рішенням ВСГІРФО УМВС України в Черкаській області від 24.06.2004 на підставі п. 2 ч. 3 ст. 4 Закону України «Про імміграцію» позивачу було надано дозвіл на імміграцію в Україну та оформлено посвідку на постійне проживання.
В подальшому, у зв'язку з досягненням 45-річного віку позивач звернувся до Соснівського РВ у м. Черкаси Управління Державної міграційної служби України в Черкаській області з метою обміну посвідки.
06.01.2017 посадовими особами Управління Державної міграційної служби України в Черкаській області затверджено висновок відповідно до якого вважається за доцільне: рахувати надання дозволу на імміграцію в Україну громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 та документування його посвідкою на постійне місце проживання в Україні таким, що надано всупереч законодавства України; скасувати дозвіл на імміграцію в Україну громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 та посвідку на постійне проживання в Україні серії ЧР № 08100 від 24.06.2004.
Надалі прийнято рішення № 08-06/1 від 06.01.2017 про скасування дозволу на імміграцію в Україну.
Досліджуючи правомірність прийнятого рішення, суд враховує таке.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 ст. 26 Конституції України передбачено, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України.
Умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства визначено Законом України «Про імміграцію» від 07.06.2001 № 2491-III (надалі - Закон № 2491). Відповідно до ст. 1 Закону №2491 імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання; іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання; квота імміграції - це гранична кількість іноземців та осіб без громадянства, яким передбачено надати дозвіл на імміграцію протягом календарного року; дозвіл на імміграцію - рішення, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію; довгострокова віза - наданий уповноваженим органом України в установленій законодавством формі дозвіл, необхідний для в'їзду іноземця та особи без громадянства на постійне місце проживання в Україну; законні представники - батьки, усиновителі, батьки-вихователі, опікуни, піклувальники, представники закладів, які виконують обов'язки опікунів і піклувальників
Відповідно до ст. 3 Закону №2491 правовий статус іммігранта в Україні визначається Конституцією України, цим Законом, іншими законами України та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Так, відповідно до висновку від 06.01.2017, підставою для скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянина Російської Федерації ОСОБА_1, слугував той факт, що дозвіл на імміграцію від 26.06.2004 позивачеві було надано безпідставно, оскільки п. 2 ч. 3 ст. 4 Закону №2491 передбачено надання дозволу на імміграцію в межах квоти імміграції батькам особам, які є опікунами чи піклувальниками громадян України, або перебувають під опікою чи піклуванням громадян України. Проте, рішення виконавчого комітету Коробівської сільської ради від 18.03.2004 № 54 про призначення громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 помічником ОСОБА_5 не дає позивачу право на отримання дозволу на імміграцію в Україну.
Згідно ч. 1ст. 4 Закону №2491, дозвіл на імміграцію надається в межах квоти імміграції.
Пунктом 6 частини 2 статті 4 Закону №2491, квота імміграції встановлюється Кабінетом Міністрів України у визначеному ним порядку по категоріях іммігрантів батьки, чоловік (дружина) іммігранта та його неповнолітні діти.
Згідно з ч. 3 ст. 4 Закону №2491 дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції надається: 1) одному з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітям і батькам громадян України; 2) особам, які є опікунами чи піклувальниками громадян України, або перебувають під опікою чи піклуванням громадян України; 3) особам, які мають право на набуття громадянства України за територіальним походженням; 4) особам, імміграція яких становить державний інтерес для України; 5) закордонним українцям, подружжям закордонних українців, їх дітям у разі їх спільного в'їзду та перебування на території України.
Разом з тим, згідно п. 6 ч. 7 ст. 9 Закону №2491, крім зазначених у ч. 5 ст. 9 Закону документів подаються для осіб, зазначених у пункті 6 частини другої статті 4 цього Закону, - копії документів, що засвідчують їх родинні стосунки з іммігрантом, і документ про те, що іммігрант не заперечує проти їх імміграції та гарантує їм фінансове забезпечення на рівні не нижчому від прожиткового мінімуму, встановленого в Україні.
Стаття 12 Закону №2491 передбачає, що дозвіл на імміграцію може бути скасовано органом, який його видав, якщо:
1) з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність;
2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили;
3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні;
4) це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України;
5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства;
6) в інших випадках, передбачених законами України.
Як свідчать матеріали справи, Управлінням Державної міграційної служби України в Черкаській області прийнято рішення від 06.01.2017 про скасування громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 дозволу на імміграцію в Україну на підставі п. 6 ч. 1 ст. 12 Закону №2491, тобто в інших випадках, передбачених законами України.
Суд звертає увагу, що 04.03.2004 між громадянкою України ОСОБА_6 та ОСОБА_1 громадянином Російською Федерації, зареєстровано шлюб.
Від шлюбу позивач та громадянка України ОСОБА_6 мають сина - ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується свідоцтвом Серії НОМЕР_2
Згідно з довідкою від 07.02.2017 № 683 ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1
За період з 24.06.2004 до прийняття оскаржуваного рішення, не виникало нових обставин, які б тягли за собою обґрунтування скасування дозволу на імміграцію від 24.06.2004.
Спірне рішення Управління Державної міграційної служби України у Черкаській області, мотивоване тим, що посвідку на постійне проживання в Україні позивачу оформлено у порушення п. 2 ч. 3 статті 4 Закону України «Про імміграцію», оскільки позивача громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 призначена помічником ОСОБА_5, а не опікуном.
Досліджуючи спірні правовідносини судом встановлено, що позивач при отриманні дозволу на імміграцію надала всі документи, передбачені законом, не приховувала дані щодо сімейного стану, а порушення Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданням про його скасування та виконання прийнятих рішень, допущені самим відповідачем.
Статтею 10 Закону №2491 передбачено, що дозвіл на імміграцію не надається:
1) особам, засудженим до позбавлення волі на строк більше одного року за вчинення діяння, що відповідно до законів України визнається злочином, якщо судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку;
2) особам, які вчинили злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людяності та людства, як їх визначено в міжнародному праві, або розшукуються у зв'язку із вчиненням діяння, що відповідно до законів України визнається тяжким злочином, або їм повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, досудове розслідування якого не закінчено;
3) особам, хворим на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я;
4) особам, які в заявах про надання дозволу на імміграцію зазначили свідомо неправдиві відомості чи подали підроблені документи;
5) особам, яким на підставі закону заборонено в'їзд на територію України;
6) в інших випадках, передбачених законами України.
З наведених законодавчих норм вбачається, що прийняття рішення щодо надання дозволу на імміграцію належить до компетенції відповідних державних органів, які на підставі заяви іммігранта, аналізу отриманої інформації, матеріалів справи приймають рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу.
Враховуючи вказане, суд приходить до висновку, що у разі звернення особи із відповідною заявою уповноважений орган повинен розглянути вказану заяву та прийняти відповідне вмотивоване рішення.
Відповідно до ст.3 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», іноземці та особи без громадянства зобов'язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.
Статтею 2 (Свобода пересування) Протоколу №4 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод передбачено:
1. Кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, в межах цієї території має право на свободу пересування і свободу вибору місця проживання.
2. Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.
3. На здійснення цих прав не встановлюються жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної або громадської безпеки, для забезпечення громадського порядку, запобігання злочинам, для охорони здоров'я або моралі чи з метою захисту прав і свобод інших осіб.
4. Права, викладені в п. 1, також можуть у певних місцевостях підлягати обмеженням, що встановлені згідно із законом і виправдовуються суспільними інтересами в демократичному суспільстві.
З копії рішення від 06.01.2017 про скасування дозволу на імміграцію судом встановлено, що підставою для скасування позивачу дозволу на імміграцію зазначено ст. 12 Закону України «Про імміграцію», проте не надано доказів того, що позивачем порушено вимоги діючого законодавства України, які би слугували підставою для скасування дозволу на імміграцію.
Щодо посилань відповідача на те, що рішенням виконавчого комітету Коробівської сільської ради від 18.03.2004 № 54 громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 призначена помічником ОСОБА_5, а не опікуном суд зазначає, що відповідачем не надано доказів того, що зазначене вище рішення виконавчого комітету районної ради є завідомо неправдивою інформацією, підробленим документом або документом, що втратив чинність.
При здійсненні своїх прав і свобод кожна людина може зазнавати тільки таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання і поваги до прав і свобод інших та забезпечення справедливих вимог моралі, громадського порядку і загального добробуту в демократичному суспільстві (пункт 2 статті 29 Загальної декларації прав людини 1948 року, стаття 18 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року).
Як передбачено положеннями ч. 1 статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Згідно статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні справи суд керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. В цьому аспекті верховенство права проявляється у субординації закону перед правом, як таким.
В рішенні Європейського Суду з прав людини, у справі «Фадєєва проти Росії» від 09.06.2005, суд зазначив, що: «Згідно з усталеною практикою Суду саме національні органи влади мають дати вихідну оцінку «необхідності» втручання як стосовно законодавчого поля, так і реалізації конкретного заходу, але, незважаючи на надану національним органам влади свободу розсуду, їхнє рішення підлягає перевірці Судом на предмет його відповідності вимогам Конвенції».
В рішенні у справі «Христов проти України» від 19.02.2009, в якому Європейський Суд з прав людини зазначив: «Суд наголошує на необхідності підтримання «справедливої рівноваги» між загальним інтересом суспільства та захистом основних прав конкретної особи. Необхідну рівновагу не буде забезпечено, якщо відповідна особа несе «особистий і надмірний тягар». Зважаючи на ці обставини, Суд визнає, що «справедлива рівновага» виявилася порушеною і що заявниця несла особистий і надмірний тягар. Це означає, що було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції і статтю 1 Першого протоколу.
Виходячи з дійсно встановлених обставини скасування дозволу на імміграцію в Україну від 24.06.2004, суд встановив, що дане рішення негативно впливає на сімейні відносини позивача, порушить принцип «справедливої рівноваги» між загальним інтересом суспільства та захистом основних прав конкретної особи.
З урахуванням зазначеного та встановлених судом фактів, суд дійшов висновку, що відповідач приймаючи оскаржуване рішення діяв не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією, законами України, іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до ст. ст.11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно ст. 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Також, суд зазначає, що відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з пп. 1, 2 ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою повноваження надано.
Крім того, відповідно до ч.1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Таким чином, з урахуванням вищенаведеного, суд дійшов висновку, що рішення Управління Державної міграційної служби України в Черкаській області № 08-06/1 від 06.01.2017 про скасування дозволу на імміграцію в Україну від 24.06.2004, прийнято без урахування принципу пропорційності, тобто при прийнятті рішення мала місце відсутність досягнення розумного балансу між публічними інтересами, на забезпечення яких спрямоване спірне рішення, а також інтересами позивача, адже при видачі дозволу на постійне проживання в Україні орган, який на той час виконував функції щодо прийняття рішень про надання дозволу на імміграцію, підтвердив правильність надання позивачем необхідних документів та наявність підстав для надання позивачу дозволу на імміграцію в Україну, а обставини, на які посилається відповідач у висновку від 06.01.2017, не є підставою для прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію.
Преамбулою Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIII, визначено, організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд. Статтею 2 вказаного Закону, зазначено, що суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Відповідно до статті 7 вказаного Закону, визначено, що кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом.
Враховуючи зазначене, адміністративний позов підлягає до задоволення у повному обсязі.
Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись статтями 14, 86, 94, 159-163, 167, 185-187, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Управління Державної міграційної служби України в Черкаській області від 06.01.2017 року № 08-06/1 про скасування дозволу на імміграцію в Україну.
Зобов'язати Управління Державної міграційної служби України в Черкаській області повторно розглянути заяву громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 щодо обміну посвідки на постійне проживання в Україні, у зв'язку з досягненням 45-річного віку.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Державної міграційної служби України в Черкаській області (ідентифікаційний код 37852733) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1280 (одна тисяча двісті вісімдесят) грн. 00 коп.
Копію рішення направити особам, які беруть участь у справі.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана до Київського апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня проголошення постанови. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя О.А. Рідзель
Постанова складена у повному обсязі 06.03.2017.